Борзна, Борзнянський район, Чернігівська область (продовження)
Окупація України австро-німецькими інтервентами тимчасово перервала почату борзнянцями справу соціалістичних перетворень. У березні 1918 року місто захопили кайзерівці. Трудящі піднялися на боротьбу з ними. В травні до Борзни прибув з Петрограда комуніст М. Є. Зеленський. Він створив підпільний партосередок. Було організовано партизанський загін з 400 чоловік, який брав участь у серпневому повстанні проти окупантів під керівництвом М. Г. Кропив’янського. Після вигнання німецьких загарбників у листопаді 1918 року в Борзні з’явилися січові стрільці Директорії. М. Є. Зеленський, X. Б. Волович та інші більшовики розгорнули серед них агітацію. В ніч з 2 на 3 січня 1919 року повстанці зробили спробу захопити місто. Однак коли заволодіти ним не вдалося, вони пішли назустріч Червоній Армії і в районі Мени влилися до Таращанського полку, яким командував В. Н. Боженко. Борзнянці поповнили 3-й батальйон і в складі його наприкінці січня визволяли від буржуазно-націоналістичних військ Борзну. Відразу ж було створено ревком, майже водночас відновили діяльність Рада, партійний осередок. Вони спрямовували свою роботу на зміцнення Радянської влади, подання допомоги Червоній Армії, відбудову господарства. 10 лютого повітвиконком звернувся до населення міста й повіту із закликом — організувати відправлення посилок з продовольством для голодуючих дітей Москви й Петрограда.
Борзнянський повітовий з’їзд Рад, що відбувся 25 лютого 1919 року, показав, що трудящі селяни повіту гаряче підтримують Комуністичну партію і Радянську владу. У наказі делегатам, обраним на III Всеукраїнський з’їзд Рад говорилося: «На Україні повинна бути влада тільки Рад на чолі з Комуністичною партією… Соціал-угодовцям не повинно бути місця ні в одному з органів влади». Було прийнято також рішення про передачу землі, худоби, реманенту біднякам, зобов’язано волосні виконавчі комітети взяти на облік майно нетрудових господарств. 20 лютого Борзнянський виконком наклав на буржуазію контрибуцію в сумі 700 тис. крб. Ці гроші були використані на відновлення роботи шкіл, лікарні.
Ворожі недобитки не могли примиритися з перемогою Радянської влади. Українські буржуазні націоналісти на початку квітня 1919 року підняли куркульський заколот. Вони захопили Борзну, вбили членів повітового виконкому. 5 квітня повстання було придушено. За рішенням партійної організації 25 квітня 1919 року в Борзні створено повітовий військово-революційний комітет у складі 15 чоловік.
Головою його обрано М. Є. Зеленського. Ревком, спираючись на широкий актив, мобілізував трудящих на відбудову господарства. Успішно пройшла весняна сівба. Влітку проведено комуністичний суботник, під час якого заготовлено паливо для лікарні.
Багато уваги приділялося також питанням культури. У місті працювало три школи — дві першого й одна другого ступенів. 26 травня відкрито народний будинок, який став осередком культурно-освітньої роботи серед населення. Тут було створено гуртки художньої самодіяльності, театральну студію.
Наприкінці травня засновано повітову комсомольську організацію, до складу якої увійшло 35 чоловік. Вони були активними помічниками комуністів у здійсненні всіх заходів громадсько-політичного життя. В зв’язку з наближенням військ Денікіна 26 червня проведено мобілізацію комуністів на Південний фронт. Половина складу Борзнянської партійної організації (15 чоловік) влилася в ряди Червоної Армії.
13 серпня 1919 року Борзну захопили денікінці. Свій прихід вони «ознаменували» погромами, вбивствами, наклали на трудящих міста контрибуцію з вимогою виплатити сріблом і золотом. За кілька днів у Борзні було розстріляно 15 чоловік. Щодня на міському майдані били людей шомполами. В п’яному розгулі білогвардійці спалили центр міста.
Частини Червоної Армії 18 листопада 1919 року визволили Борзну від денікінців. Відновили роботу повітовий військово-революційний комітет, партійна організація. У лютому 1920 року в Борзні знову почала діяти комсомольська організація з 12 чоловік. У зв’язку з нападом Польщі на Країну Рад у травні—червні весь склад її влився в ряди Червоної Армії. На їх місце прийшли нові члени Спілки Комуністичної Молоді. У вересні делегати від Борзни брали участь у III губернському з’їзді комсомолу.
Надійним помічником місцевих органів Радянської влади був створений у 1920 році комнезам (голова І. Г. Стрижак). Комнезамівці конфісковували у куркулів лишки землі, хліба, інвентар і передавали біднякам, брали участь у розгромі банди Орловського, що загрожувала Борзні. 13 вересня відбулися вибори повітового виконкому. Ревком склав свої повноваження.
На жовтень 1920 року в Борзні налічувалося 10 046 жителів. Наприкінці року організовано 7 трудових семирічних шкіл. Школу садівництва, городництва та бджільництва реорганізували в сільськогосподарську профтехшколу.
У відбудовний період 1921—1925 рр. трудящі Борзни докладали великих зусиль, щоб подолати наслідки війни. За активною допомогою КНС міцніли бідняцькі й середняцькі господарства. З кожним роком зростали посівні площі, врожайність усіх культур. 19 жовтня 1922 року перші свої досягнення селяни демонстрували на Борзнянській повітовій сільськогосподарській виставці. Було відбудовано 3 олійниці, 13 вітряків, кілька крупорушок, цегельний завод. У липні 1922 року стала до ладу міська електростанція, в 1925 році — торфопідприємство. Провідну роль у відновленні господарства відігравала партійна організація Борзни. Весною 1922 року в ній налічувалося 60 комуністів (48 членів партії). їй в усьому допомагали комсомольці. Вони взяли також шефство над однією з частин Червоної Армії. Цього ж року комсомольці зібрали для червоноармійців 70 млн. крб., а також відправили їм посилки з одягом та продуктами. 27 вересня 1923 року члени Комуністичної Спілки Молоді надіслали В. І. Леніну телеграму з приводу його видужання. Трудящі подавали допомогу голодуючим Поволжя і робітникам Донбасу. В січні 1921 року гірникам було відвантажено 680 пудів картоплі й 130 — цибулі.
Трудящі Борзни гаряче підтримали ленінську ідею створення Союзу Радянських Соціалістичних Республік. У 1922 році 2 тис. делегатів волосних конференцій повіту схвалили політику партії, спрямовану на об’єднання радянських республік. Вони рішуче засудили українських буржуазних націоналістів, які намагалися посіяти недовір’я і ворожнечу між братніми народами. При Борзнянському повітовому партійному комітеті в 1922—1923 рр. працювала комісія допомоги Комуністичній робітничій партії Польщі. Для політичних в’язнів було зібрано 2 млн. карбованців.
За новим адміністративно-територіальним поділом з 1923 року Борзна стала районним центром і віднесена до категорії селищ міського типу. На 1924 рік у селищі налічувалося 10 752 жителі, 1827 дворів. З допомогою органів Радянської влади було досягнуто успіхів в охороні здоров’я трудящих. У 1922 році ліквідовано епідемію тифу, яка особливо лютувала тут в роки громадянської війни. У лікарні, де працювало 16 чоловік медперсоналу, збільшувалася кількість ліжок.
У семи трудових школах у 1925 році училося 300 учнів і працювало 24 учителі. При одній із них відкрили показову електростанцію та майстерню для трудового навчання. В 1920—1924 рр. діяли педкурси, які готували учителів початкових шкіл, їх закінчило 57 чоловік. Учителі були ентузіастами ліквідації неписьменності серед дорослих, щовечора проводили навчання у трьох школах лікнепу. 1923 року відкрито загальноосвітні курси для малописьменних трудящих. Сільськогосподарську профтехшколу 17 серпня 1922 року перетворено в садово-городній технікум. Через рік на базі технікуму знову створено профтехшколу садоводів та городників.
Центром культурно-освітньої роботи з 1921 року був народний будинок. Тут діяли гуртки художньої самодіяльності — танцювальний, хоровий, драматичний. При народному будинку існувала бібліотека, у якій налічувалося 800 книжок. У 1920 році для обдарованих дітей і дорослих відкрито художню студію, якою керував художник А. Г. Лазарчук. Пізніше її закінчили нині радянські художники В. М. Костецький, О. Ф. Саєнко, кінорежисер І. А. Лазарчук. У 1925 році в Борзні діяли робітничий клуб, сельбуд, два кінотеатри, дві бібліотеки та хата-читальня. В 1923—1924 рр. виходила районна газета «Революційний набат Борзнянщини».
Партійна й комсомольська організації, КНС на початку 1928 року розгорнули велику роз’яснювальну й організаційну роботу серед селян, спрямовану на залучення їх до переходу на колективний спосіб господарювання. Цього ж року засновано перший ТСОЗ, який об’єднував 27 господарств і мав у користуванні 43 десятини землі. У 1929 році організовано колгосп ім. Леніна. До нього вступило 59 чоловік. За господарством було закріплено 100 га землі. В 1930 році виникло ще шість колгоспів: ім. Сталіна, ім. Шевченка, «Нове життя», ім. Першого травня, «Червона зірка» та ім. Василенка. Майже всі вони були дрібними. Тільки колгосп ім. Сталіна мав у користуванні 2000 га землі, в т. ч. 1688 га орної. Велику допомогу новоствореним колективним господарствам подавала держава. У 1929 році колгосп ім. Леніна одержав з ленінградського заводу «Красный путиловец» перший трактор. У 1931 році організовано МТС, яка сприяла зміцненню молодих сільгоспартілей.
На перешкоді нового життя стали куркулі. Вони агітували селян не вступати до колгоспів, залякували їх, всіляко чинили опір колективізації, 1931 року вбили активіста Д. І. Лисенка. Бандити понесли заслужену кару. У 1932 році колективізація була успішно завершена. Борзнянські колгоспи спеціалізувалися на вирощуванні зернових, картоплі, цукрових буряків, а в колгоспі ім. Шевченка культивували також кок-сагиз і просо. Середній урожай зернових становив 12—13 цнт, кок-сагизу — 70—80, проса — 20 цнт з га. Рік у рік урожаї зростали. В колгоспі ім. Сталіна у 1939 році збирали з гектара по 120 цнт картоплі, а в ім. Шевченка — по 130 цнт. У наступному році артіль ім. Сталіна накопала по 135 цнт картоплі з га, а ланкова колгоспу ім. Шевченка У. П. Дмитренко — по 200 цнт. Міцно закріпила за собою звання «тисячниці» ланкова артілі «Червона зірка» В. І. Калиш. У 1938—1940 рр. вона збирала з гектара по 1000 цнт цукрових буряків. Помітних успіхів досягнуто в розвитку тваринництва. За даними 1935 року, в колгоспах налічувалося 1219 корів, 907 свиней, 230 овець. Поголів’я худоби весь час зростало. На всю область стали відомі борзнянські тваринники. Так, М. А. Локоть у 1937 році одержала від свиноматки по 16 поросят, М. М. Матвієнко — по 23. На вівцефермі колгоспу ім. Леніна від 49 овець одержано 78 ягнят і настрижено на вівцю по 4 кг вовни. В 1940 році три тваринницькі ферми колгоспів «Нове життя» та ім. Леніна були учасниками Всесоюзної сільськогосподарської виставки. За високі показники в роботі ланкова В. І. Калиш і доярка Є. І. Клочок з колгоспу «Червона зірка» були удостоєні ордена «Знак Пошани».
Молоді борзнянки гаряче відгукнулися на заклик знатної трактористки Старобешівської МТС Паші Ангеліної «Дівчата,— за кермо!». В 1938 році після навчання п’ять з них сіли за трактор, в т. ч. й Оксана Галаган, яка до 1972 року працювала трактористкою в колгоспі «Серп і Молот».
Помітні зрушення відбулися в розвитку промисловості. Стали до ладу в 1926 році взуттєва артіль, у 1927 — «Червоний текстильник», у 1931 — маслозавод. За 1933— 1934 рр. реконструйовано цегельний завод. В артілі «Червоний текстильник» — найбільшому з підприємств — працювало майже 200 чоловік. Тут широко розгорнувся стахановський рух. У 1936 році налічувалося 45 стахановців, які виконували норми на 150—250 проц. У 1940 році кількість їх зросла до 60 чоловік. 1938 року засновано лісгоспзаг.
З величезним піднесенням у 1936 році жителі Борзни зустріли прийняття нової Радянської Конституції. На всіх підприємствах, у колгоспах, установах організовувалося вивчення й обговорення її. 1937 року, здійснюючи велике право, надане новим Основним законом країни, трудящі обирали депутатів до Верховної Ради СРСР, 1938 року — до Верховної Ради УРСР, а 1939 року — до місцевих Рад. 25 депутатів було обрано до Борзнянської районної Ради, у т. ч. 14 чоловіків і 11 жінок. Серед них 9 комуністів, 2 комсомольці, 14 безпартійних. У травні 1941 року у селищі налічувалося усього 130 членів і кандидатів у члени КПРС та 1400 членів ВЛКСМ.
Напередодні Великої Вітчизняної війни-торговельна мережа селища складалася з 14 точок, у т. ч. 6 магазинів. Діяла хлібопекарня.
З кожним роком Борзна прикрашалася новими будівлями. В 1933 році споруджено будинок райспоживспілки, в 1934 — новий корпус технікуму, в 1935 році — будинок райкому комсомолу, в 1939 — новий корпус лікарні. Напередодні Великої Вітчизняної війни у селищі налічувалося 2050 будинків. У 1936 році селище було радіофіковано й електрифіковано.
Із закладів охорони здоров’я в 1940 році працювало 2 лікарні на 75 ліжок, пологовий будинок. Раз на тиждень лікарі-спеціалісти відвідували промислові підприємства, де давали робітникам різні поради з питань медицини, робили обстеження їх. У 1937 році відкрито нову аптеку. Діяли дитячі ясла. Всього у селищі налічувалося 12 лікарів і 30 чоловік середнього медперсоналу.
Проведено реорганізацію трудових шкіл. На їх базі в 1926 році почала працювати початкова школа. В 1931 році 95 проц. дітей були охоплені навчанням. Цього ж року відкрито семирічну школу, а в 1935 — середню. Тривала ліквідація неписьменності серед дорослих. У листопаді 1931 року навчалося 45 проц. населення. На кінець 1934 року неписьменність серед дорослих ліквідовано. В 1936 році для робітничої й сільської молоді відкрито середню вечірню школу. В 1940 році в Борзні працювало 104 учителі. Профтехшкола садоводів і городників у вересні 1930 року була реорганізована в садово-городній технікум. За роки Радянської влади, що передували війні, цей заклад підготував 1250 агрономів плодоовочівництва. В 1927/28 році тут учився відомий український радянський письменник О. Г. Десняк. 1936 року при технікумі відкрито робітфак Житомирського сільськогосподарського інституту, який у 1940 році закінчило 37 чоловік.
З культурно-освітніх закладів діяли бібліотека, районний будинок культури, 4 колбуди, кінотеатр, де демонструвалися фільми, працювали гуртки художньої самодіяльності. Популярним був драматичний гурток. З любов’ю зустрічали самодіяльних артистів в Оленівці, Шаповалівці та інших селах району. З 1930 року в Борзні виходила районна газета «Колгоспник Борзенщини». В 1937 році в центрі селища спорудили пам’ятник В. І. Леніну.
Мирна праця радянських людей у червні 1941 року була порушена віроломним нападом німецько-фашистських загарбників. У перші дні війни 65 борзнянських добровольців пішли на фронт. Трудящі брали участь у спорудженні укріплень. У серпні проведено евакуацію місцевих підприємств, МТС, колгоспної худоби. 11 вересня 1941 року селище було окуповане ворогом. Це були тяжкі дні. 179 чоловік вивезено до фашистської Німеччини, 126 — закатовано. Серед них партизан громадянської війни П. Ю. Полтавський, голова колгоспу ім. Василенка П. Г. Кирій, голова райвиконкому В. М. Дінов, краща доярка — орденоносець Є. І. Клочок, учителька Р. Біла з 13-річним сином. По селищу були розклеєні накази, які завжди закінчувалися одним словом «смерть». Лише за те, що старий землемір А. І. Мороз не звернув з дороги, його застрелив німецький солдат.