Шаповалівка, Борзнянський район, Чернігівська область
Шаповалівка — село, центр сільської Ради, розташоване за 7 км від районного центру, за 4 км від залізничної станції Доч та за 2 км від автошляху Київ—Москва. Дворів — 901. Населення — 2649 чоловік. Сільській Раді підпорядковані с. Велика Доч та селище радгоспу «Більшовик».
Місцевість, де знаходиться село, була заселена ще в глибоку давнину. Про це свідчать виявлені на території села Великої Дочі залишки давньоруського городища X—XI століть.
Шаповалівка заснована наприкінці XVI ст. Коли чернігово-сіверські землі входили до Російської держави, це був хутір з 6—10 селянських дворів. На початку XVII ст. Шаповалівка зросла за рахунок селян і козаків-утікачів з Правобережної України, які шукали порятунку від гніту польських феодалів. Після 1618 року село перебувало під владою шляхетської Польщі. Тяжким і неспокійним було життя населення. Шляхта не тільки примушувала його працювати на себе, а й давати фураж і продукти «на жовніра», бо в селі часто зупинялися війська на постій.
У роки визвольної війни українського народу під проводом Богдана Хмельницького шаповалівські козаки хоробро билися із загарбниками в складі Ніжинського полку. З лютого 1654 року 267 козаків та 198 міщан Шаповалівки, яка була центром сотні, склали присягу на вірність Російській державі.
Після закінчення визвольної війни Шаповалівка залишалася невеличким селом. 1666 року тут налічувався 91 двір. До 1721 року вона була ранговим володінням російських воєвод, а після — комендантів гарнізону м. Глухова. Селяни займалися хліборобством і тваринництвом. Вони відробляли два дні панщини на тиждень, поставляли власникам продукти натурою. Так, у 1727 році комендант Скорняков примусив селян здати йому 50 осьмачок жита, 75 — вівса, по 3,3 осьмачки пшениці, пшона, гороху, по 300 кварт олії, 230 овець, 60 кабанів, 300 качок, 600 курей, 5 тис. яєць, 200 золотих, а також переробляти гречку на крупу, прясти прядиво, обробляти його землі, возити на продаж до Орла, Тули, Москви різні продукти. Селяни поскаржилися на нього гетьману. У відповідь Скорняков закатував до смерті Матвія Омеляненка, Федора Пчоленка та Ничипора Губського. Посполиті поступово розорювалися. 1736 року тут налічувалося 78 селянських дворів, з них безземельних — 38, малоземельних — 353.
В некращому становищі перебували й козаки, яких у 1748 році було 245 сімей. На утримання сотника, осавули, хорунжого вони платили грошові збори й давали продукти, а також несли військову службу, споряджували на свої кошти коня, зброю. Сотники зробили свою посаду фактично спадковою й передавали її родичам або нащадкам.
З утворенням Чернігівського намісництва в 1782 році Шаповалівка — центр волості Борзнянського повіту. З 1786 року село й селяни стали власністю генерал-лейтенанта Простоквашина та його нащадків. У 1817 році населення зазнало великого лиха: під час пожежі згоріло 152 хати та 140 голів худоби. Незважаючи на це, поміщики не переставали грабувати. В період з 1825 по 1848 рр. вдова генерал-лейтенанта прибрала 139 десятин орної землі збіднілих селян і козаків та заорала проїжджу дорогу за селом. Обурені шаповалівці у червні 1848 року всією громадою припинили роботу на полі поміщиці, вигнали на її пасовище худобу, косили для себе панські сіножаті й відмовилися виконувати повинності. Щоб втихомирити селян, з Борзии приїхав повітовий предводитель дворянства у супроводі станового, пристава й урядників, але селяни прогнали їх. 24 липня прибув губернатор з каральним загоном, який жорстоко розправився з непокірними. Організаторів виступу В. Дашка, Ю. Шеремета, Ф. Ворону, О. Миглича, І. Москальця та інших заарештували, висікли різками, судили й заслали до Сибіру на каторгу. 1858 року в селі налічувалося 3847 десятин поміщицької землі, з них 2429 належало Гореславським.
Пристосовуючись до умов зростаючого товарного господарства, великі землевласники за рахунок селянських наділів розширювали свою ріллю, витісняли кріпаків на неродючі землі, збільшували в економії площі під коноплями, тютюном, цукровими буряками. Селянські ж господарства все більш занепадали. Так, 1858 року в Шаповалівці 104 кріпаки мали в користуванні лише по 1/16— 1/8 десятини польової землі, 30 — були городниками, 34 — безземельними. Більш як половина селян не мала ні коней, ні волів1. Окремі кріпаки, щоб не померти з голоду, кидали рідне село й переселялися в Оренбурзьку, Саратовську та в південні губернії України. За 1848—1858 рр. з Шаповалівки виїхало 29 селян. Частина кріпаків ходила працювати на будівництво київського шосе, винокурню, засновану 1852 року. Обезземелювалися й козаки. У 1858 році на 1186 душ припадало 2034 десятини землі, у т. ч. 1750 — орної.
Селяни жили в убогих хатах під солом’яною стріхою з маленькими підсліпуватими віконцями й глиняною долівкою. В селі часто виникали епідемії. У 1826 році шаповалівців косила віспа, в 1833 — тиф. Та ні лікаря, ні фельдшера не було. Трудове населення залишалося неписьменним. Першу парафіяльну школу тут відкрито 1848 року. Навчання відбувалося в церковній сторожці, куди приходило 7—9 дітей. І це тоді, коли в селі налічувалося близько 3 тис. чоловік.
Дізнавшись про зміст селянської реформи 1861 року, кріпаки Шаповалівки відмовлялися бути тимчасовозобов’язаними, виконувати різні повинності, вимагали землі й волі без викупу. У березні 1862 року поміщиця Гореславська скаржилася в земське волосне управління, що тимчасовозобов’язані зовсім не виходять на роботу, розібрали паркан її садиби, рубають ліс. Наприкінці місяця до села прибув земський справник. Він зібрав сход, на якому заявив, що селяни до повного викупу повинні, як і раніше, виконувати всі повинності, зазначені в уставній грамоті, неслухняних каратимуть як порушників закону. Двох селян, що наважилися рубати ліс, було передано до суду.
Колишні кріпаки не мали грошей, щоб викупити свої наділи. До 1863 року з 366 тимчасовозобов’язаних тільки 4 змогли оформити викупні угоди. Згідно «Положення» 19 лютого 1861 року поміщиця Гореславська повинна була виділити своїм 339 кріпакам 1527 десятин землі — по 4,5 десятини на ревізьку душу. Щоб не позбутися такої кількості землі, вона, скориставшись правом, наданим статтями 116 й 123 «Положення», пообіцяла їм четверту частину землі «подарувати». Оскільки викупити повний наділ у селян не було змоги: десятина землі коштувала 102— 117 крб., вони погодилися. Але й тут землевласниця ошукала колишніх підданих — замість 381 десятини 2020 сажнів виділила лише 241 десятину 850 сажнів, або по 0,7 десятини на душу.
Такий наділ не міг прогодувати сім’ю, тому селяни знову йшли в кабалу до поміщиків, у яких було 3532 десятини землі. Багатьом селянам довелося продавати свої наділи й найматися на роботу до заможних. Дехто почав заробляти на хліб кравецтвом, шевством, ткацтвом, теслярством, слюсарством. На кінець XIX ст. у Шаповалівці різними ремеслами займалося 694 чоловіка. У цей час посилився процес класового розшарування. Тоді як більшість селян і козаків розорювалась, окремі з них багатіли, ставали господарями невеликих підприємств, у селі діяло 70 млинів, 8 олійниць, 4 кузні, винокурня, цегельний завод, побудований 1881 року.
Щотижня в Шаповалівці відбувалися базари, 5 разів на рік — ярмарки, ремісники збували тут свої вироби, а купці закуповували жито, яру пшеницю, просо, тютюн, прядиво з конопель, полотно. У селі налічувалося 12 крамниць і лавок, а також 15 шинків і оптовий горілчаний склад.
Серед шаповалівських селян, козаків і міщан у 80-х роках XIX ст. починають поширювати свої ідеї народовольці. Деякий час у селі жив член таємної революційної організації народників-терористів «Народна воля» І. Маковеєв, який брав участь у замаху на царя Олександра II. У 1887 році після одного з таємних засідань групи на хуторі Русова, поблизу Шаповалівки, І. Маковєєв був заарештований і відправлений до Лук’янівської в’язниці в Київ.
Під час першої російської революції, у червні 1905 року, відбувся мітинг, на якому промовці закликали бідняцькі маси до боротьби з самодержавством. 1906 року в селі сталося заворушення: селяни зажадали розподілу поміщицької землі. Для придушення революційно настроєних мас сюди прибула рота солдатів. Було заарештовано керівників виступу О. О. Савченка-Бєльського, Ф. Д. Шуду, Н. Г. Ященка, Я. К. Крамара та ін. Під час обшуку в них знайдено програму Всеросійської селянської спілки, план захоплення Борзни й постанову першого з’їзду представників сіл Борзнянського повіту. Частину заарештованих було ув’язнено, решту вислано за межі губернії. У 1907 році жителі Шаповалівки й Кошелівки, які працювали на будівництві станції Доч, оголосили страйк, вимагаючи підвищення заробітної плати з 70—75 коп. до 85 коп. за день і скорочення робочого дня на 6,5 години.
Столипінська реформа ще більш посилила класове розшарування. Основна маса селян розорювалася, зростали куркульські господарства. У Шаповалівці в 1912 році налічувалося близько 20 куркулів, які мали по 15—30 десятин землі кожний. Троє з них виділилося на хутори.
У Шаповалівці в 1914 році налічувалося 728 дворів і 4747 чоловік населення, у т. ч. козаків — 3534, селян — 849, міщан — 943. Хоч на той час село було досить великим, медичне обслуговування залишалося вкрай поганим. Лише 1864 року сюди надіслали фельдшера. Він, звичайно, не міг справитися з частими захворюваннями жителів на тиф, кір, віспу, холеру та дизентерію. В 1890 році земство відкрило лікарню на 10 ліжок. На всю волость були один лікар, три фельдшери, акушерка й три санітарки. У земській школі 1889 року навчалося 140 дітей і працювало три вчителі. У 1903 році засновано двокласне училище, у 80-х роках XIX ст.— бібліотеку-читальню.
Імперіалістична війна лягла важким тягарем на плечі бідняків, 183 чоловіка мобілізовано до армії. Сиротіли сім’ї, скорочувалися посівні площі. З прифронтових районів почали прибувати біженці, яким доводилося надавати притулок, матеріальну допомогу, тоді як селяни самі ледве животіли.
Шаповалівці вітали Лютневу буржуазну революцію, сподіваючись, що зі скиненням царя настане жаданий мир, поліпшиться життя. Наприкінці березня 1917 року з фронту повернулися солдати матроси-більшовики Ф. І. Борисенко, Ф. Д. Шуда, Ф. Я. Бондаренко, Т. Ф. Шостак. Вони організували мітинг селян, на якому розповідали про В. І. Леніна, роз’яснювали програму більшовицької партії в аграрному питанні, закликали односельців відбирати в багатіїв землю, худобу. Тут же було усунуто старосту, вигнано урядника. З травня представники шаповалівської бідноти Ф. Я. Бондаренко і М. П. Богдан брали участь у роботі повітового з’їзду селянських представників, що відбувся в Борзні й виніс рішення передати поміщицькі землі трудящим селянам. Налякана родина Гореславських утекла з села.
З великою радістю зустріли трудящі Шаповалівки звістку про перемогу Жовтневого збройного повстання в Петрограді. Та контрреволюційні загони націоналістичної Центральної ради стали на перешкоді соціалістичних перетворень у селі. У боротьбі за Радянську владу міцніла й гартувалася бойова дружба наро-дів-братів — українського, російського й білоруського. 30 грудня 1917 року 1-й Мінський революційний загін під керівництвом Р. її. Берзіна разом із Сосницьким загоном Червоної гвардії на чолі з Д. І. Артюховим визволили Шаповалівку від військ українських буржуазних націоналістів. У селі відбувся мітинг, на якому було проголошено Радянську владу, створено революційний комітет. Організована ним земельна комісія взяла на облік ліс, землю, якою наділяла бідняків. У лютому ревком відкрив школу.
Наприкінці березня до села вдерся загін німецьких окупантів. Вони повернули землю поміщикам, заарештували активістів. Та селяни не скорилися загарбникам. 70 чоловік пішло до лав Червоної Армії. У липні було створено підпільний ревком. Він розгорнув діяльність, спрямовану на організацію партизанської боротьби проти кайзерівців і гетьманців. У серпні шаповалівці брали участь у загальному збройному повстанні проти німецьких загарбників. Після їх вигнання владу захопили петлюрівці.
Підрозділи Таращанського полку разом з місцевими партизанами у третій декаді січня 1919 року вигнали петлюрівців з Шаповалівки й відновили Радянську владу. Ревком повернув селянам відібрану окупантами землю, мобілізував їх на проведення весняної сівби, допомагав сільськогосподарським реманентом, бідняків наділив худобою. Становлення Радянської влади проходило в умовах гострої класової боротьби. На початку квітня активізували свої дії шаповалівські куркулі. У травні бандитські зграї були ліквідовані.
18 вересня 1919 року Шаповалівку захопили денікінці. Вони пограбували селян, відібравши у них урожай, вирощений на колишній поміщицькій землі, наказали постачати їм продовольство й фураж, спалили лікарню. Населення саботувало накази білогвардійців, йшло в партизанські загони. Частини Червоної Армії в листопаді визволили Шаповалівку. З підпілля вийшов революційний комітет. Він відновив розподіл землі, узяв на облік весь інвентар, тяглову силу, допомагав бідноті виконувати сільськогосподарські роботи, відібрав у куркулів зброю, лишки землі. У березні 1920 року обрано сільську Раду й волосний виконком Рад робітничих, селянських і червоноармійських депутатів, який мав земельно-лісовий, фінансово-господарчий, культурно-освітній, санітарний та інші відділи. До складу сільради входило 36 членів. 30 травня було створено комітет незаможних селян, очолюваний І. І. Ігнатьєвим. Він у вересні—жовтні провів місячник селянина, під час якого подавалася допомога хліборобам у ремонті та виготовленні сільськогосподарського реманенту, збиранні врожаю, проведенні сівби озимих, читалися лекції, влаштовувалися концерти. Організовувалися також тижні допомоги фронту й сім’ям червоноармійців, суботники.
У квітні 1921 року в Шаповалівці засновано партійний осередок з 6 чоловік. Він був провідником політики партії у селі, організатором усіх соціалістичних перетворень в економічному й культурному житті. Комуністи ретельно працювали над підвищенням свого політичного рівня. Два рази на тиждень відвідували політ-гурток. Його члени вивчали Програму і Статут Комуністичної партії, праці К. Маркса, Ф. Енгельса, В. І. Леніна, виступали з доповідями перед населенням.
На знак міжнародної солідарності трудящих комуністи організували серед жителів збір коштів на допомогу німецькому пролетаріату. Було також подано допомогу голодуючим дітям Петрограда, Москви.
Партійний осередок, сільська Рада, комітет незаможних селян після завершення громадянської війни розгорнули активну діяльність, спрямовану на відбудову зруйнованого господарства. З допомогою кредитного товариства, створеного в 1922 році, селяни одержували від держави сільськогосподарський реманент, будматеріали та промислові товари. Це дало їм змогу розширити посівні площі. Якщо в 1921 —1922 рр. у Шаповалівці ще пустувала частина землі, то весною 1923 року вся площа, понад 5 тис. десятин, була засіяна зерновими, коноплями та цукровими буряками. У цей час у куркульських господарствах ще працювало понад 100 наймитів. Сільська Рада примусила куркулів укласти з ними трудові договори. 1924 року створено осередок профспілки «Всеукрробземлісу», до якої вступило 76 наймитів. Працювали дрібні підприємства. Стали до ладу 3 олійні, вітряк і кузня.
Поліпшилося медичне обслуговування населення. В 1923 році було відбудовано спалену денікінцями лікарню. Велику роль у розвитку культури на селі відіграла семирічна школа, заснована в 1924 році, де навчалося 198 дітей і працювало 10 учителів. Діяла школа ліквідації неписьменності серед дорослих.