Чернігів у роки мирного будівництва (до 1941 р.) (продовження)
Утверджувалася єдина трудова школа. У 1925 році було 12 семирічних і 14 початкових шкіл, в них навчалось 5 тис. учнів, працювало 550 вчителів. 1922 року при юнацькому спортивному клубі створюється перший піонерський загін. У наступні роки піонерські загони існували в кожній школі.
Середні навчальні заклади (індустріально-агрономічний, кооперативний, землевпорядний технікуми) готували кадри для потреб народного господарства. 1920 року педагогічний інститут реорганізовано в Інститут народної освіти. У 1923—1924 навчальному році тут здобували освіту 173 студенти. При вузі працював робітфак. У інституті викладав математику П. С. Александров, нині академік АН СРСР.
Значну роботу серед населення вели культурно-освітні заклади. У 1925 році працювало 15 робітничих клубів, серед них клуб металістів ім. М. М. Коцюбинського. На кожному підприємстві були ленінські кутки. Населення обслуговували бібліотеки: міська імені В. Г. Короленка, дві районні та дитяча, книжковий фонд яких у 1924 році становив 36,1 тис. томів. Працювало два кінотеатри. У травні 1925 року вперше зазвучало радіо. Спочатку в місті діяло 5 музеїв: історичний, Архівної комісії, антирелігійний, етнографічний та художній. 1925 року всі вони об’єдналися в один заклад — історичний музей.
Чернігів був одним з центрів становлення української радянської літератури. Майстри художнього слова об’єднувалися у філії Спілки селянських письменників «Плуг». їх твори випускало видавництво «Деснянські хвилі». Саме в той час опублікував свої перші вірші О. О. Соколовський — згодом член Спілки письменників СРСР, автор ряду історичних романів. Великий інтерес до літератури виявляла молодь. При багатьох клубах працювали літературні гуртки. Члени літгуртка комсомольського клубу видавали щотижневу літературну стінну газету, яка користувалася успіхом. В квітні 1923 року громадськість міста відзначила 10-річчя з дня смерті М. М. Коцюбинського. У клубах відбулися літературні вечори, а в історичному музеї відкрилася постійно діюча виставка, присвячена творчості видатного українського письменника.
У 20-х роках у Чернігові працювали український драматичний ім. Т. Г. Шевченка і російський драматичний театри. Помітний слід у музичному житті міста залишив талановитий піаніст професор Є. В. Богословський (1874—1941 рр.). Він був одним з організаторів концертів, музичних вечорів для трудящих. Великий інтерес любителів музики викликали концерти республіканської хорової капели «Думка», які часто відбувалися в Чернігові. Майстри образотворчого мистецтва об’єднувалися у філії Асоціації художників Червоної України. Спираючись на традиції реалістичного мистецтва, ряд художників прагнув у своїх творах відображати радянську дійсність, брав активну участь у культосвітніх заходах, що їх провадила губполітосвіта.
Виявом безмежної любові і відданості трудящих Радянській владі стало відкриття в 1921 році пам’ятника В. І. Леніну. Погруддя з сірого цементу на 8-метровому постаменті було виконане чернігівським скульптором Г. П. Неродою. У середині 1924 року на площі Диктатури пролетаріату було відкрито новий пам’ятник Іллічу. На багатотисячному мітингу, що відбувся з цієї нагоди, трудящі висловили непохитну вірність ленінським заповітам.
Докорінні зміни сталися у місті в роки соціалістичної реконструкції народного господарства й побудови соціалізму в СРСР.
В роки першої п’ятирічки у Чернігові споруджувалися нові й реконструювалися старі підприємства. Стали до ладу фабрики: музичних інструментів, первинної обробки вовни, меблева; хлібозавод, електростанція. На заводі «Жовтневий молот» були відкриті нові цехи: мотороремонтний, механоскладальний. У 1929 році завершилося будівництво залізниць Чернігів — Гомель, Чернігів—Овруч. Залізничний вузол став одним із найбільших на півночі республіки. Значно реконструйовано річковий порт. З 1932 року почали працювати судноремонтні майстерні на Десні.
Успіхи соціалістичного будівництва були невід’ємні від високої трудової активності робітників, усіх трудящих. З початку першої п’ятирічки на підприємствах міста масово розвивалося соціалістичне змагання за дострокове виконання виробничих планів. Перші ударні бригади виникли на заводі «Жовтневий молот». Приклад передовиків наслідували повсюди. Змагаючись між собою, робітники заводу «Жовтневий молот» і Конотопського паровозоремонтного заводу, Прилуцької і Чернігівської взуттєвих фабрик добивалися високих результатів у праці. Невід’ємною частиною соцзмагання була боротьба за режим економії на виробництві.
Домагаючись зниження собівартості продукції, вишукуючи резерви, займаючись раціоналізацією, трудящі активно сприяли нагромадженню додаткових коштів для соціалістичної індустріалізації країни.
Завдяки соцзмаганню і ударництву промисловість Чернігова план першої п’ятирічки виконали за 4 роки. У 1932 році у місті було 32 державні і кооперативні підприємства, на яких працювало 2230 робітників. Переважну більшість становили підприємства легкої і харчової промисловості. У зв’язку з розвитком промисловості у 1930 році було ліквідоване безробіття.
Дальшого розвитку набула промисловість у роки другої п’ятирічки. У цей час в Чернігові було закінчено будівництво фабрик: котонінової, швейної, макаронної, кондитерської. Інші підприємства оснащувалися новою технікою. Було реконструйовано залізничний вузол і річковий порт. Помітну роль у житті міста почав відігравати авіаційний і автомобільний транспорт. 1932 року було відкрито аеропорт, а з 1935 року розпочався рух пасажирських автобусів.
Наприкінці 1935 року великого поширення набув стахановський рух. Новатори виробництва ламали застарілі технічні норми виробітку і значно підвищували продуктивність праці. Першими звання стахановців самовідданою працею завоювали робітники фабрики музичних інструментів — Н. Посудевська, 3. Пархоменко, І. Вовк, П. Дяконенко та інші. Партійні організації приділяли велику увагу розвитку стахановського руху, пропагували передові методи праці, сприяли тому, щоб вони стали надбанням усіх трудящих. У квітні 1937 року на підприємствах майже третина робітників була стахановцями. За роки другої п’ятирічки валова продукція промисловості зросла у два рази. У 1937 році налічувалося 49 державних і кооперативних підприємств, на яких працювало 4730 робітників.
Нові перспективи відкрила перед Черніговом третя п’ятирічка. Було заплановано спорудити ряд підприємств, реконструювати діючі на основі нової техніки. Натхнені історичними рішеннями XVIII з’їзду більшовицької партії, трудящі ще ширше розгортали соціалістичне змагання за дострокове виконання виробничих планів. На підприємствах поширювався рух багатоверстатників. Оволодівши досконалими методами праці, високі зразки показували робітники фабрики музичних інструментів Л. Чириченко, М. Дудко, М. Коляда. На залізничному вузлі трудящі розгортали змагання за зменшення простоїв вагонів, прискорення руху і збільшення ваги поїздів, економію палива. У 1939 році колектив річкового порту вийшов переможцем у змаганні річковиків Дніпровського басейну. Трудове піднесення серед працівників промисловості і транспорту, очолюване міською партійною організацією, сприяло тому, що підприємства із року в рік перевиконували виробничі плани.
За роки довоєнних п’ятирічок Чернігів перетворився у значний промисловий центр. У 1940 році обсяг промислового виробництва у порівнянні з 1913 роком зріс у 58 разів. Повністю було ліквідовано приватний сектор. Вся промисловість стала державною або кооперативною. Напередодні війни у місті налічувалося понад 10 тис. робітників.
Трудящі Чернігова брали активну участь у громадсько-політичному житті країни. Коли на селі розгорнулася масова колективізація, робітники промислових підприємств допомагали селянам у створенні колгоспів, їх організаційно-господарському зміцненні. 30 робітників стали двадцятип’ятитисячниками. У 1933 році на постійну роботу на село було послано 2800 комуністів і 2900 комсомольців.
Високу політичну свідомість трудящі міста продемонстрували під час виборів до Верховної Ради СРСР (грудень 1937 р.), Верховної Ради УРСР (червень 1938 р.) і місцевих Рад депутатів трудящих (грудень 1939 р.). Виборці одностайно віддали свої голоси за кандидатів блоку комуністів і безпартійних. 24 грудня 1939 року до міської Ради депутатів трудящих першого скликання було обрано 191 депутата з числа робітників і інтелігенції.
В умовах наростання воєнної небезпеки для Радянської країни з боку фашистської Німеччини партійна організація посилювала оборонно-масову роботу. Однією з масових організацій у місті був ТСОАВІАХІМ. У його лавах в 1940 році нараховувалось понад 11 тисяч чоловік. Дорослі, молодь здавали норми на значки «ГПО», «ГСО», «Ворошиловського стрільця».
В роки соціалістичного будівництва відбулися зміни у адміністративно-територіальному поділі. Після ліквідації Чернігівського округу місто у вересні 1930 року— жовтні 1932 року було центром Чернігівського району. З 15 жовтня 1932 року Чернігів став центром області і району. У 1939 році у ньому проживало 67,3 тис. чоловік, або на 32 тис. більше, ніж 1926 року.
Проводилися значні роботи щодо благоустрою. В роки другої п’ятирічки було затверджено проект реконструкції центральної частини міста. Згідно з цим проектом ряд вулиць розширили. На площі Куйбишева збудували кінотеатр імені Щорса, універмаг, готель «Десна». Саму площу звільнили від магазинів і забрукували червоним і жовтим клінкером. Клінкером замощували і ряд інших вулиць. У 1931 році бюджет міста становив 2144 тис. крб., а 1939 року — 17 152 тис. крб. 87 проц. бюджетних асигнувань припадало на охорону здоров’я, народну освіту та комунальне господарство.
У роки третьої п’ятирічки було споруджено медичне містечко — комплекс лікувальних установ. Крім того, населення за місцем роботи і проживання обслуговували 6 поліклінік, дитяча поліклініка, жіноча консультація, 13 медпунктів. 26 дитячих ясел та садків відвідувало 1040 дітей. Відомим у республіці науково-дослідним і лікувальним закладом став бактеріологічний інститут, який виріс з невеличкої лабораторії. Інститут забезпечував медичні заклади республіки лікувальними препаратами.
У обласному центрі у 14 середніх і 6 неповних середніх школах працювало 463 учителі і навчалося 10 129 дітей. Фахівців з середньою спеціальною освітою готували технікуми: медичний, зоотехнічний і механізації сільського господарства. Працював педагогічний інститут. У 1930—1932 рр. у Чернігові розташовувався науково-дослідний інститут луб’яних культур, згодом переведений до м. Глухова.
Мережа культосвітніх закладів налічувала 6 клубів, 100 бібліотек з книжковим фондом близько 326 тисяч книг, 3 кінотеатри, 20 стаціонарних кіноустановок. Чернігівський обласний історичний музей був одним з найбільших на Україні. В його експозиції та фондах налічувалось понад сто тисяч експонатів. У 1934 році за постановою ЦК КП(б)У і Раднаркому УРСР відкрився літературно-меморіальний музей М. М. Коцюбинського. Перед будинком музею у 1939 році було встановлено бюст письменника.
Місто збагатилося багатьма пам’ятниками. 1928 року у колишньому Катерининському сквері встановлено погруддя видатного радянського полководця М. В. Фрунзе, 1930 року — пам’ятник на могилі М. М. Коцюбинського, 1939 року — пам’ятник поету-байкарю Л. Глібову. За постановою Раднаркому УРСР від 19 травня 1926 року під охорону держави було взято визначні історико-архітектурні пам’ятники Чернігова.
У 30-х роках у Чернігові плідно працювало літературне об’єднання при редакції газети «Більшовик», яке очолював письменник О. Г. Десняк. Заслуженою любов’ю у глядачів користувалися вистави обласного українського музично-драматичного театру імені Т. Г. Шевченка. Театр одним із перших на Україні поставив п’єсу О. Є. Корнійчука «Загибель ескадри». 1937 року була утворена філармонія.
Напередодні війни міська партійна організація нараховувала 2548 членів і кандидатів у члени партії. Під її керівництвом трудящі обласного центру вносили гідний вклад у всенародну боротьбу за побудову соціалістичного суспільства.