Чернігів у роки мирного будівництва (до 1941 р.)
Після громадянської війни чернігівцям довелося переборювати величезні труднощі. Катастрофічних розмірів у місті досягла господарська розруха. Більшість підприємств зазнали руйнувань, а вцілілі не працювали за браком палива й сировини. З перебоями давала струм електростанція. Не вистачало продовольства. Навколо міста лютували банди. Час від часу вони нападали на робітничі околиці, грабуючи і вбиваючи жителів.
Боротьбу трудящих за відродження фабрик і заводів, проти голоду, холоду, епідемій та бандитизму очолювала міська партійна організація. Вже навесні 1921 року, щоб забезпечити трудящих хлібом та іншими продуктами, було взято на облік та встановлено суворий контроль за використанням продовольства. Нещадна боротьба велася з спекуляцією. Для голодуючих сімей відкривали спеціальні їдальні, дітям у школах видавали безкоштовні сніданки. Це поліпшило продовольчий стан сімей робітників і кустарів. На заклик губкому партії комуністи й безпартійні робітники виїжджали на села, щоб допомогти селянам виконати продподаток. З Чернігова в 1921 році нащо роботу було мобілізовано 205 комуністів і 176 членів профспілок.
Для боротьби з бандитизмом створювалися частини особливого призначення (ЧОП), до яких у повному складі входили партійна і комсомольська організації. До ЧОП вступали і безпартійні. Коли не було загрози, чопівці працювали на своїх робочих місцях, а в разі потреби бралися до зброї і вирушали в похід. Комуністи й комсомольці тижнями перебували на казарменому становищі. За участю чернігівських чопівців було розгромлено кілька банд, які орудували на території губернії.
Вживалося невідкладних заходів щодо ліквідації епідемій. Під лікарні переобладнали приміщення ряду установ, що дозволило збільшити кількість ліжок для хворих. Жителям робили щеплення. Щоб очистити вулиці й двори від бруду, запровадили трудову повинність.
1921 року в Чернігові, як і по всій країні, почала здійснюватися нова економічна політика. За рішенням губраднаргоспу було визначено, які діючі й які недіючі підприємства залишались у підпорядкуванні держави, а що здавалося в оренду. Великі підприємства, що підлягали раднаргоспу, перейшли на госпрозрахунок. На їх відбудову призначалася значна частина грошей, які надходили від орендарів. Усе це сприяло поступовому відродженню промисловості. В другій половині 1921 року стали до ладу чавуноливарний, клінкерний, оцтовий, пивоварний заводи, друкарня. В день 5-х роковин Жовтневої революції на базі чавуноливарного заводу та механічних майстерень клінкерного заводу було засноване нове підприємство, яке випускало й лагодило сільськогосподарський реманент. Заводу присвоїли назву «Жовтневий молот». Працювало на ньому 43 робітники. Це було найбільше підприємство міста. Але труднощі ще давалися взнаки. Не вистачило палива, і наступного року завод зупинився. Тільки у вересні 1924 року він знову запрацював.
Яскравим проявом героїзму робітників у боротьбі з розрухою стали комуністичні суботники й недільники. Так, 3 квітня 1921 року в недільнику взяло участь п’ятсот комуністів, комсомольців і безпартійних. На залізниці вони розвантажували вагони. Робітниці кравецької майстерні шили того дня білизну для хворих на тиф. Надалі недільники відбувалися майже кожного тижня. Безплатна праця на користь суспільства ставала моральним правилом трудящих. Того ж 1921 року на підприємствах створюються ударні групи. На клінкерному заводі першими ударниками були робітники А. Ковтун, В. Кудряшов, А. Сушковський. За рішенням загальних зборів колективу заводу імена передовиків занесли на Червону дошку.
1925 року державна промисловість міста була в основному відбудована. Продукцію випускали 11 підприємств, у т. ч. заводи «Жовтневий молот», клінкерний, два цегельні, два лісопильні та інші. У 1921—1925 рр. замість вузькоколійки Чернігів—Крути спорудили нову залізницю Чернігів—Ніжин з мостом через Десну. Залізнична станція Чернігів стала до ладу 22 листопада 1925 р. Працювала річкова пристань. Поступово зростала чисельність робітників. На кінець відбудовного періоду більшість кустарів об’єдналася в кооперативні артілі металістів, шевців, швейників.
Одночасно відбудовувалося й комунальне господарство. Працювали електростанція, водогін. У 1925 році електроосвітленням користувалося понад 3,8 тис. абонентів, а водогоном — 3,2 тис. Крім міської електростанції, виробляла додатково енергію ще одна невелика станція, збудована на лісопильному заводі. Довжина міської водогінної мережі становила 26,6 кілометра. З допомогою державного кредиту здійснювалося житлове будівництво. Наприкінці відбудовного періоду в місті налічувалося 40 житлових кооперативів. Міськрада у 1925 році затвердила план
забудови Чернігова. Передбачалося зберегти існуючу систему вулиць, розширити площу забудови, маючи на увазі околиці.
Коли країну спіткало страшне лихо — голод через недорід, чернігівці щиро відгукнулися на заклик В. І. Леніна подати руку допомоги голодуючим Поволжя. Вже на початку 1922 року до Саратовської губернії вирушив поїзд з продовольством і медикаментами, зібраними чернігівцями. Для допомоги збирали й гроші. Так, будівельники внесли 4 млн. карбованців, робітники клінкерного заводу — 700 тисяч. На свої кошти населення утримувало два дитячі будинки на 150 дітей, прибулих з голодуючих губерній Поволжя. Восени 1922 року проходив місячник допомоги потерпілим, під час якого були відремонтовані приміщення дитбудинку для нової групи дітей з берегів Волги, зібрано для них одяг, заготовлено продукти харчування. Спільна боротьба з страшним лихом ще більше згуртувала трудящих Чернігова й Поволжя.
Чернігівці дружно відгукнулися також на заклик партії «Все для Донбасу!». Відроджувати Всесоюзну кочегарку їхали робітники, туди надходили ліс і продовольство. Лише у вересні й жовтні 1921 року було відправлено 398 вагонів хліба, 1934 вагони картоплі, 182 вагони фуражу. У 1922—1923 рр. регулярно проводилися «тижні» й «місячники» допомоги Донбасу.
Трудящі Чернігова активно підтримали об’єднавчий рух радянських республік за утворення СРСР. На перевиборних зборах до Рад, що відбулися в жовтні—листопаді 1922 року, трудящі схвалили ленінську ідею про об’єднання на принципах добровільності й рівноправності радянських республік у єдину союзну державу. Чернігівці вітали історичне рішення І з’їзду Рад СРСР. Загальноміські збори комуністів і безпартійних робітників у постанові відзначили, що «об’єднання в одному союзі робітників і селян різних Радянських республік прискорить будівництво соціалізму і дозволяє у більших розмірах організувати відсіч світовій контрреволюції».
У травні 1923 року по всій країні прокотилась хвиля масових протестів проти вбивства у Лозанні радянського дипломата В. В. Воровського та проти ноти лорда Керзона. 14 травня тисячі трудящих вийшли на демонстрацію, гнівно тавруючи імперіалістичних провокаторів війни. Робітники, ремісники вступали до оборонних товариств «Авіації і повітроплавання України і Криму», «Доброхім». 12 липня 1925 року відбувся День авіації, під час якого населення внесло 40 тисяч карбованців на придбання бойового літака для Червоної Армії.
Будуючи нове життя, трудящі Чернігова жили інтересами всього трудящого людства. У 1923 році в Чернігові налічувалось близько трьох тисяч членів МОДРу.
Чернігівці шефствували над політв’язнями бранденбурзької тюрми в Німеччині. У листі до політв’язнів члени МОДРу писали: «Ми стежимо, товариші, за вашою героїчною боротьбою і разом з вами переживаємо ваші тимчасові невдачі… Робітничий клас Німеччини, всупереч політиці угодовців, йде пліч-о-пліч з російським пролетаріатом… Хай живе Німецька комуністична партія, яка виконує заповіти Леніна!».
Свої успіхи у відбудові народного господарства, свої плани на майбутнє трудящі пов’язували з ім’ям В. І. Леніна. Коли Ілліч був хворий, трудящі Чернігова в численних резолюціях і листах висловлювали глибокий смуток і водночас упевненість у видужанні вождя. Трагічна звістка про смерть В. І. Леніна глибоко вразила усіх. 23 січня на площі Диктатури пролетаріату відбувся загальноміський траурний мітинг. Траурні мітинги й збори проходили на підприємствах і в установах. Повсюди трудящі заявляли про свою непохитну рішучість іти й далі під керівництвом Комуністичної партії ленінським шляхом. Робітники й службовці заводу «Жовтневий молот» у телеграмі на ім’я Центрального Комітету РКП(б) заявили, що вони віддадуть усі сили й здібності, щоб виконати заповіти В. І. Леніна, побудувати соціалізм в СРСР. Комуністи й безпартійні співробітники губземвідділу в листі писали: «Ілліч помер, але його заповіти залишились у наших серцях. Схиляємось перед труною з упевненістю, що почату справу соціалізму Комуністична партія доведе до кінця». Кращі представники робітничого класу вступали до лав ленінської партії. Збори робітників міської друкарні 2 лютого 1924 року прийняли постанову, в якій говорилося: «Ми, робітники друкарського верстата, обіцяємо ще тісніше згуртуватися залізним кільцем навколо авангарду — Комуністичної партії. Тому ми індивідуально подаємо заяви про вступ у члени Компартії». За час ленінського призову лави партії поповнили 148 чоловік. Передова молодь вступала до комсомолу.
Міська партійна організація була тією силою, що згуртовувала й мобілізовувала трудящих на здійснення складних завдань відбудовного періоду. Велику пропагандистську і агітаційну роботу серед населення провадив партійний клуб ім. К. Лібкнехта. Тут відбувалися мітинги, лекції, доповіді, політдиспути. Свій ідейно-політичний рівень комуністи підвищували в політшколах і гуртках.
У квітні 1923 року Чернігівський повіт і волость були ліквідовані, натомість утворилися Чернігівський округ і район. У 1923—1925 рр. Чернігів був центром губернії, округу і району. У серпні 1925 року в зв’язку з ліквідацією Чернігівської губернії припинили діяльність усі губернські установи, розташовані в місті. Наприкінці відбудовного періоду тут проживало 32,6 тис. населення.
В умовах непу зростала державна й кооперативна роздрібна торгівля. 1925 року було 1026 торговельних підприємств, з них 882 приватні. Однак майже дві третини товарообігу припадало на державну й кооперативну торгівлю і трохи більше третини — на приватну.
Трудящі користувалися безплатною медичною допомогою. У 1925 році налічувалось 15 медичних закладів, у т. ч. лікарня, поліклініка, пологовий будинок, жіноча консультація, дитячий туберкульозний санаторій та інші. У них працювало 64 лікарі та 112 середніх медичних працівників. 1923 року відкрився Інститут фізичних методів лікування імені Воровського. Починали розвиватись фізкультура й спорт. У серпні 1922 року відбулись перші міські спортивні змагання з легкої атлетики, баскетбола й футбола. Команда ДСТ «Спартак», заснованого в 1922 році, брала участь у всеукраїнських змаганнях з баскетбола і здобула першість.
З перших років Радянської влади створилися великі можливості для залучення трудящих мас до культури. У 1923 році почало діяти товариство «Геть неписьменність». У роботі товариства брали активну участь комуністи, комсомольці. Ліквідувавши свою неписьменність, комуністи, комсомольці згодом ставали культармійцями. Вони організовували і керували новими школами. У 1924 році в місті було 10 пунктів лікнепу і 26 шкіл для малописьменних, де оволодівали грамотою 776 чоловік. Ліквідація неписьменності тривала і в 1925 році.