Чернігів на початку XX століття
На початку XX століття соціал-демократичний рух в Чернігові особливо посилився під впливом ленінської газети «Искра», яку читали передові робітники й прогресивна інтелігенція. Були у Чернігові й кореспонденти газети. 3 «Искры» дізнаємося, що місцева соціал-демократична група провадила роботу серед шевців, малярів, учнівської молоді, що вона мала підпільну друкарню, де розмножували і розповсюджували марксистську літературу, виготовляли листівки. В грудні 1902 року друкарню було розгромлено поліцією, а чотирьох робітників, які працювали у ній, заарештовано. Однак соціал-демократична група продовжувала свою діяльність. У квітні 1903 року вона очолила загальний страйк ремісників-кравців, у якому брало участь 150 чоловік.
Напередодні II з’їзду РСДРП в Чернігові існували дві соціал-демократичні групи. Одна з них об’єднувала в основному робітників і ремісників, друга — службовців губернського статистичного бюро В 1904 році обидві групи об’єдналися в одну соціал-демократичну організацію. Це сприяло дальшому розгортанню революційного руху серед трудящих.
Після подій 9 січня 1905 року у Петербурзі революційні заворушення в Чернігові спочатку охопили учнівську молодь. 27 січня припинили навчання учні чоловічої гімназії. 19 лютого на знак солідарності з пролетарями Петербурга відбулась політична демонстрація робітників, ремісників і учнівської молоді. 12 учасників демонстрації було заарештовано поліцією. Робітники, ремісники й учні брали також участь в першотравневій демонстрації. В умовах зростання революційного руху більшовики розповсюджували серед трудящих твори К. Маркса, Ф. Енгельса, В. І. Леніна та іншу марксистську літературу, випускали листівки, в яких закликали робітників, солдатів на боротьбу за визволення від царизму. Більшовики були і безпосередніми організаторами страйків. Однак в розгортанні революційної роботи їм заважали меншовики, що перебували з ними в одній організації.
Широкого розмаху революційні виступи у місті набрали восени 1905 року. 17 жовтня під керівництвом більшовиків розпочався загальний політичний страйк.
Царські власті вживали всіх заходів щодо придушення революційного руху. У Чернігові збільшили кількість військ і поліції. Та, незважаючи на це, революційний рух продовжувався. Навесні 1906 року знову страйкували робітники електростанції, водопроводу та інших невеликих підприємств. Ці виступи підтримувала революційно настроєна інтелігенція.
В липні 1906 року в Чернігові застрайкували робітники палітурних майстерень, у серпні — робітники трьох слюсарних майстерень. В цей час більшовики вели революційну агітацію не лише серед робітників, а й солдат 167-го Острозького піхотного полку. В листопаді жандармерії вдалося заарештувати групу більшовиків на чолі з М. О. Чарлюнчакевичем і розгромити друкарню. Після цього керівництво соціал-демократичною організацією перейшло до рук меншовиків.
Восени 1908 року до Чернігова за дорученням ЦК РСДРП прибув професіональний революціонер більшовик В. А. Селюк. На той час у місті було лише кілька більшовиків, що уникнули арешту. Селюк об^єднав цих товаришів і створив самостійну більшовицьку організацію. Виняткову роль у зміцненні місцевої партійної організації відігравала більшовицька газета «Пролетарий», у якій часто друкувалися статті В. І. Леніна. «Одержали № 36 „Пролетария», партійна газета внесла багато пожвавлення в тутешню соціал-демократичну організацію»,— говорилося в кореспонденції з Чернігова, що була надрукована на сторінках газети за 1 листопада 1908 року. В 1909 році партійна організація налічувала у своїх лавах 20 чол.
Однією з форм політичної роботи більшовиків у масах були підпільні гуртки, де робітники, ремісники, учнівська молодь знайомилися з творами К. Маркса, Ф. Енгельса, В. І. Леніна та іншою революційною літературою. В 1911 році працювало 15 таких гуртків. В одному з них брали участь тодішні гімназисти Ю. М. Коцюбинський (син письменника М. М. Коцюбинського), В. М. Примаков, О. І. Отецький, С. І. Соколовська, які згодом стали членами більшовицької партії.
У квітні 1912 року більшовицька організація схвалила історичні рішення VI Всеросійської конференції РСДРП1. Ленінську «Правду» читали робітники Чернігова. На своїх сторінках вона висвітлювала життя і боротьбу трудящих міста. Так, у номері за 10 липня 1912 року «Правда» повідомляла про страйк робітників шкіряних підприємств, який закінчився перемогою. Після Ленського розстрілу більшовики видали листівку, у якій затаврували царизм і закликали маси до революційної боротьби. У відповідь на кривавий злочин царизму на підприємствах відбулися страйки. В 1912 році більшовики виступили організаторами професійних спілок шевців, кравців, малярів та інших. Через профспілки вони керували страйковою боротьбою. З Чернігівською більшовицькою організацією підтримував зв’язки В. І. Ленін. Напередодні першої світової війни партійна організація міста налічувала у своїх лавах до 40 чоловік.
Світова економічна криза, яка на початку XX ст. охопила Росію, позначилася і на промисловому розвитку Чернігова. В 1910 році випускали продукцію усього 4 заводи і фабрики, на яких працювало 92 робітники. Сума річного виробництва складала 1753 тис. крб. Після промислового застою почалось деяке економічне пожвавлення. Стали до ладу нові підприємства — лісопильний, овочесушильний заводи, два млини. В 1913 році у промисловості було зайнято 630 чоловік.
1913 року у Чернігові налічувалося 35 850 жителів. Зростання населення відбувалося, головним чином, за рахунок розорення селян, що йшли до міста з Чернігівської, Могилівської, Мінської, Воронезької, Казанської та інших губерній в пошуках роботи. З усієї кількості жителів в 1910 році право голосу мали лише 103 чоловіка — власники землі, торгово-промислових підприємств, великих будинків. В той же час основна маса міського населення була позбавлена виборчих прав. Бюджет думи в основному складався з податків, які сплачувало населення. Більшість асигнувань з бюджету йшла на утримання поліції, в’язниці, казарм, державних установ, зовсім мізерні суми виділялися на медицину, благоустрій, освіту. Так у 1909—1912 рр. на потреби поліції, в’язниці тощо було витрачено 79 процентів бюджету, на утримання шкіл — 10,6 проц., закладів медицини—4,1 проц., на благоустрій — 6,3 процента.
Територія Чернігова постійно збільшувалася. В 1910 році вона становила 668,5 десятини. У місті споруджували дво- і триповерхові кам’яні будинки. Проте Чернігів, як і раніше, в основному залишався одноповерховим і дерев’яним. Брукування центральних вулиць розпочалося 1879 року. За наступні три десятиріччя було вимощено каменем лише 12,4 версти. На більшості вулиць навесні і восени, а то й влітку стояли великі баюри. В 1913 році вулиці освітлювало 114 електричних і 417 гасових ліхтарів.
До 1883 року жителі користувалися власними колодязями або послугами водовозної команди. 1880 року почалось будівництво водопроводу, яке тривало три роки. В 1910 році до водопроводу було підключено із 2836 лише 552 будинки. Єдиним видом міського транспорту залишались візники.
Лікувальних закладів і медичних працівників у Чернігові було недостатньо. В 1910 році на все місто працювало 2 лікарні на 177 ліжок. Населення обслуговувало 66 медичних працівників, з них 33 лікарі.
Як і раніше, освіта була здебільшого доступною для представників привілейованих класів. Крім гімназії, яка існувала ще з 1805 року, у другій половині XIX ст. у Чернігові відкрилися ще три середні навчальні заклади. У 1902 році почалися заняття у реальному училищі. В 1910 році у всіх середніх навчальних закладах було 128 учителів і 2808 учнів. Того ж 1910 року у 22 початкових школах налічувалося всього 1960 учнів, яких навчали 88 вчителів. Гімназії призначались для дітей дворян і чиновників, реальні і комерційні училища — для дітей купців і буржуазії, а нижчі і професійні навчальні заклади — для дітей міщан і селян. В навчальних закладах викладання рідною мовою заборонялося. Звичайно мережа навчальних закладів охоплювала далеко не всіх дітей шкільного віку. В 1913 р. близько 40 проц. населення залишалося неписьменним.
З Черніговом була пов’язана творчість і громадсько-політична діяльність ряду діячів культури. Понад 30 років тут жив і працював талановитий український поет-байкар Л. І. Глібов. У Чернігові він написав свої кращі твори. Займаючись літературою, Глібов одночасно очолював аматорський драматичний гурток, у якому почала свій творчий шлях видатна актриса М. К. Заньковецька. Помер Л. І. Глібов в Чернігові на 56-му році життя 10 листопада 1883 р.
Під час перебування у Чернігові (1894—1902) український письменник, вчений, громадський діяч Б. Д. Грінченко багато дбав про випуск книг для народу. У Чернігові він видав 50 назв книг тиражем 200 тис. примірників, серед них твори Т. Шевченка, П. Грабовського, науково-популярні брошури тощо. Разом з М. М. Коцюбинським Грінченко випустив у 1900 році літературний альманах «Хвиля за хвилею», вихід якого відіграв позитивну роль у розвитку української культури.
Чернігівці свято шанують пам’ять великого українського письменника і громадського діяча, революціонера-демократа М. М. Коцюбинського. Його суспільно-політичні, естетичні погляди формувалися під впливом передової української і російської літератур. Він був обізнаний з працями К. Маркса, Ф. Енгельса, В. І. Леніна і поширював їх серед інтелігенції. Коцюбинський близько стояв до пролетарського визвольного руху і пролетарської літератури. Саме в Чернігові він написав такі твори, як «Фата моргана», «Він іде», «Сміх», «Коні не винні» та інші, в яких правдиво відобразив селянський рух напередодні і в роки першої російської революції, авангардну роль пролетаріату в революції, викривав самодержавство, зрадництво українських буржуазних націоналістів. М. М. Коцюбинський відгукувався на всі політичні події. Він підтримував тісні зв’язки з багатьма українськими письменниками. У своєму будинку Коцюбинський регулярно влаштовував літературні «суботи», на які збиралася прогресивна інтелігенція.
Особливо зворушливою була дружба Михайла Коцюбинського з Максимом Горьким. М. Коцюбинський не раз бував у Горького, відпочиваючи на острові Капрі, а в червні 1910 року він неодноразово зустрічався у Горького з Володимиром Іллічем Леніним. Зустрічі з В. І. Леніним мали виняткове значення для творчості М. Коцюбинського. Коли 25 квітня 1913 року на 49-му році життя не стало М. М. Коцюбинського, Максим Горький, дізнавшись про смерть друга, писав: «Велику людину втратила Україна, довго і хороше буде пам’ятати вона його добру роботу».
Близько двадцяти років у Чернігові жив І. А. Кочерга, що за радянського часу став видатним українським драматургом. Ще під час навчання у 1890—1899 рр. в гімназії він виявив великий інтерес до театру. Друкуватися Кочерга почав у Чернігові в 1904 році.
У місті над Десною провів свою юність видатний український радянський поет П. Г. Тичина. В 1910 році він особисто познайомився з М. М. Коцюбинським, який відіграв велику роль в ідейному і художньому зростанні майбутнього поета. Під благотворним впливом М. М. Коцюбинського зростала і творчість В. М. Блакитного (Елланського).
Поруч з літературою розвивалося театральне і образотворче мистецтво. Поширені були аматорські драматичні колективи. Зокрема, у 1907—1910 рр. на сцені виступав драматичний колектив під керівництвом українського письменника М. К. Вороного. Приїжджали до Чернігова на гастролі і пересувні трупи. В 1910— 1911 рр. тут показувала вистави відома українська трупа М. К. Садовського. В Чернігові працювали і творили художники М. І. Жук, П. І. Рашевський, Г. О. Коваленко та інші. За ініціативою М. М. Коцюбинського влаштовували художню виставку, на якій експонувалося 120 робіт.
1877 року в місті відкрито публічну бібліотеку, а в 1902 році на базі колекцій відомого збирача старовини В. В. Тарновського — музей українських старожитностей.
Місто забудовувалося спорудами різних архітектурних стилів. В стилі українського модерну було споруджено приміщення селянського банку (1912 р.), неокласицизму—губернського земства (1914 р.), Держбанку (1908 р.) та інші. Усі ці споруди існують і тепер.