Чернігів у рокі Жовтневої революції і громадянської війни (продовження)
12 січня 1919 року на світанку Богунський полк 1-ї Української радянської дивізії почав наступ на Чернігів. Його 2-й і 3-й батальйони, що наступали зі сходу захопили пристань на р. Десні і з боями просувались до центру. Щоб відбити наступ червоноармійських підрозділів, петлюрівське командування з району казарм, перекинуло сюди частину своїх військ. Скориставшись цим, 1-й батальйон богунців увірвався в місто з півночі. На вулицях розгорівся бій. З тилу по петлюрівцях за наказом підпільного губревкому вдарили загони повстанців і робітничі озброєні дружини. Петлюрівці були розгромлені. О 12 годині дня командир Богунського полку М. О. Щорс доповів штабу 1-ї Української радянської дивізії: «1-им Богунським полком з боєм взятий Чернігів. Захоплені 2 трьохдюймові гармати, багато кулеметів, гвинтівок та ін. Крім того, взята автомобільна колона і панцерний та бойовий дивізіон.. .».
Надвечір 12 січня населення міста зібралося на мітинг. Весь трудовий Чернігів прийшов вітати воїнів Червоної Армії з перемогою. На мітингу М. О. Щорсу урочисто вручили червону стрічку — на знак його мужності і хоробрості в бою. Червоний командир сердечно подякував за червону стрічку і закликав трудящих активно допомагати Червоній Армії, всемірно зміцнювати Радянську владу. Того ж дня було утворено тимчасовий військово-революційний комітет (голова Є. І. Петровський). ВРК почав видавати газету «Известия». 14 січня відбулися збори міської партійної організації. У той час вона нараховувала 70 комуністів. На зборах обрано міський комітет КП(б)У.
Тимчасовий військово-революційний комітет діяв до 23 лютого, до обрання міської Ради робітничих і червоноармійських депутатів. Під керівництвом партійної організації спочатку військово-революційний комітет, а потім міськрада вживали невідкладні заходи щодо наведення революційного порядку в місті, допомоги Червоній Армії, втілення в життя декретів Радянської влади. В подарунок бійцям Богунського полку — визволителям Чернігова — на підприємствах виготовляли обмундирування. Для охорони міста і боротьби з контрреволюцією був сформований Чернігівський караульний батальйон. До його складу входили комуністи, безпартійні робітники, молодь. Із числа робітників було утворено продзагін, який на селах разом з комбідами реквізував у куркулів лишки хліба для Червоної Армії та міського населення. Наприкінці лютого було проведено націоналізацію чавуноливарного, крохмалевого, цегельного заводів та інших підприємств, пристані на р. Десні. Проте забезпечити усіх роботою ще не було можливості. Влітку 1919 року у місті налічувалося до 4,5 тис. безробітних.
До здійснення соціалістичних перетворень партійна організація і міська Рада широко залучали всіх трудящих. Практикувалось проведення робітничих безпартійних конференцій, конференцій жінок-делегаток, на яких обговорювалися завдання відбудови народного господарства. Партійна організація приділяла велику увагу роботі серед молоді. 1 лютого 1919 року було засновано комсомольський осередок. За прикладом комуністів комсомольці брали активну участь у громадсько-політичному житті, боролися з бандами у складі караульного батальйону. Комсомольці мали свій клуб, у якому влаштовували доповіді, лекції, політдиспути, концерти.
У травні міський і повітовий партійні комітети злилися з губернським комітетом КП(б)У. Міська Рада об’єдналася з повітвиконкомом.
Зміцнення Радянської влади відбувалося в умовах жорстокої класової боротьби. У березні Чернігівський караульний батальйон разом з частинами Червоної Армії брав участь у придушенні білогвардійського заколоту, що вибухнув у Гомелі. На початку травня батальйон одержав нове бойове завдання — виступити в район Черкас для придушення заколоту Григор’єва. Бійці батальйону, серед яких значну частину становили комуністи і комсомольці, добре справилися і з цим завданням. Наприкінці травня караульний батальйон було терміново відкликано до Чернігова, де контрреволюція. теж готувала заколот, приурочуючи його до наступу денікінcьких військ. Частини Червоної Армії спільно з караульним батальйоном розгромили ворогів.
19 червня у Чернігові відбувся багатолюдний мітинг, на якому виступив головнокомандуючий військами Українського фронту уродженець Чернігова В. О. Антонов-Овсієнко. Він закликав трудящих посилити допомогу Червоній Армії. Після цього у місті почався запис добровольців. 21 червня на фронт відбув перший загін. 10 серпня за наказом губернського комітету оборони Чернігів був оголошений в стані облоги. Усі установи перейшли на військове становище, почалась евакуація населення і майна. Були сформовані батальйони, в які влилися всі комуністи й комсомольці, що залишилися у місті. Наприкінці серпня з Києва до Чернігова переїхали ЦК КП(б)У і Рада Робітничо-Селянської Оборони України. З того часу серед трудящих міста, у частинах Червоної Армії велику організаторську і політичну роботу проводили К. Є. Ворошилов, Г. І. Петровський, Д. 3. Мануїльський, А. С. Бубнов, М. О. Скрипник, Є. Б. Бош. Вони безпосередньо допомагали партійним і радянським органам у розв’язанні складних завдань.
Понад місяць тривали запеклі бої на ділянці фронту Київ—Чернігів. 12 жовтня радянські війська змушені були залишити Чернігів. Захопивши місто, білогвардійці вчинили криваву розправу над жителями. Вішали і розстрілювали без суду комуністів, комсомольців, полонених червоноармійців, усіх, хто співчував Радянській владі. Денікінці не шкодували нікого. Вони навіть розстріляли поранених і хворих червоноармійців, які перебували у міській лікарні. В умовах денікінщини у місті працювали підпільні партійна й комсомольська організації.
28 жовтня 1919 р. ударна група військ 12-ї радянської армії перейшла в наступ на чернігівській ділянці фронту. Вісім днів тривали запеклі бої на підступах до Чернігова. Героїчно билися 532-й стрілецький і 116-й кавалерійський полки 60-ї стрілецької дивізії та 2-а Таращанська бригада 44-ї стрілецької дивізії. 6 листопада радянські війська вибили денікінців з Чернігова. Визволення від білогвардійців міста було червоноармійським подарунком 2-м роковинам Великої Жовтневої соціалістичної революції. За мужність і відвагу, виявлені в боях за Чернігів, ряд командирів і бійців були відзначені революційними нагородами, серед них і начальник 60-ї дивізії М. Г. Кропив’янський.
До Чернігова відразу ж повернулися губернські партійні і радянські органи, що тимчасово перебували у Городні. 10 листопада розпочав свою діяльність повітовий ревком, який очолював П. Д. Кобець. У січні 1920 року відбувся повітовий з’їзд Рад, на якому було обрано повітвиконком.
Долаючи великі труднощі, трудящі під керівництвом партійної організації активно включилися у відбудову народного господарства і допомагали фронту.
За прикладом російських робітників у Чернігові 14 грудня 1919 року відбувся перший комуністичний суботник. Під час суботника заготовляли паливо. У ньому брали участь 150 комуністів. Після цього суботники й недільники відбувалися регулярно. На них працювали і безпартійні. Найбільш масовим був суботник, яким понад три тисячі чернігівців відзначили Першотравень 1920 року. В цей день робітники і службовці на залізничній станції розвантажували вагони з хлібом, сіллю, дровами. На Десні було піднято п’ять затонулих суден. Робітники чавуноливарного заводу відремонтували вагранку. 860 чоловік працювали в майстернях пошиття взуття і обмундирування для Червоної Армії. Сотні жителів впорядковували місто.
Комуністи й комсомольці були ініціаторами проведення «тижнів фронту», під час яких населення добровільно здавало продукти, одяг, білизну для Червоної Армії. Робітники й службовці на користь фронту відраховували свій одноденний заробіток. Драматичні і хорові гуртки влаштовували платні вистави й концерти, збір від яких ішов до фонду Червоної Армії.
Коли війська польських інтервентів напали на Радянську Україну робітники й селяни знову взялися за зброю. З Чернігова на польський фронт пішли сотні добровольців, серед них 105 комуністів і 233 комсомольці. 9 травня ворожі війська захопили частину території Чернігівської губернії. Над губернським центром нависла безпосередня загроза. На випадок окупації Чернігова тут були утворений підпільні ревком, партизанський загін. Та наступ інтервентів був зупинений Червоною Армією. В кінці травня Червона Армія погнала їх на Захід.
Розгром польських інтервентів ще не означав закінчення громадянської війни. На півдні тривали бої з врангелівцями. Робітничий клас, селянство напружували всі сили, щоб допомогти Червоній Армії розбити і ці сили Антанти. У всенародній допомозі брали активну участь трудящі Чернігова. Робітники клінкерного, чавуноливарного заводів та інших підприємств дбали про дострокове виконання замовлень для фронту. За прикладом комуністів робітники відраховували у фонд допомоги Червоній Армії тижневий заробіток, одноденний пайок хліба тощо. Все це свідчило про високу класову свідомість трудящих, їх безмежну відданість Радянській владі. Передові робітники вступали до лав більшовицької партії. Міська партійна організація у жовтні 1920 року нараховувала у своїх лавах 493 членів і кандидатів у члени партії.
За роки іноземної воєнної інтервенції і громадянської війни зменшилося населення Чернігова. У 1920 році тут проживало 30 тисяч чоловік. Незважаючи на складні умови воєнного часу, Радянська влада вживала заходів щодо поліпшення умов життя і праці робітників. На підприємствах запроваджувався 8-годиниий робочий день. Для інвалідів війни і праці встановлювалось державне соціальне забезпечення. Продовжувалося переселення сімей трудящих з підвалів у добрі житла. У 1918— 1920 рр. було видано 1770 ордерів на заселення квартир буржуазії і готелів. Для безпритульних дітей відкрили 11 дитячих будинків. Відновлювалася довоєнна мережа лікарень і поліклінік. Вживалися дійові заходи щодо профілактики захворювань на висипний і поворотний тиф, холеру. Для хворих відкрили спеціальний госпіталь.
За радянського часу доступними для трудящих стала освіта, культура. Ще в березні 1919 року у приміщенні колишньої гімназії почала працювати перша у місті семирічна трудова школа. В 1920 році вже було 14 шкіл, з них 7 початкових і 7 семирічних. У них працювало 263 учителі і навчалося 3 тисячі учнів. Школярам видавали безкоштовні сніданки. Розгорталася ліквідація неписьменності серед дорослих. 15 грудня 1919 року відкрилася перша школа лікнепу. 1920 року у п’яти школах навчалися грамоти 200 робітників. Хто бажав здобути знання з точних наук, відвідував заняття у народному університеті. У листопаді 1919 року почалися заняття у першому радянському вузі — педагогічному інституті. Щоб у ньому вчилася робітничо-селянська молодь, Радянська влада встановила 100 стипендій. Розвивалася також середня спеціальна освіта. Були відкриті межовий технікум з земельним і геодезичним відділеннями, землемірне училище (грудень 1919 р.), політехнікум (січень 1920 р.). У квітні 1920 року розпочалися заняття в губернській партійній школі, що готувала пропагандистські кадри.
Радянська влада у кращих будинках міста відкривала культурно-освітні заклади. У приміщенні колишнього дворянського зібрання працював комуністичний клуб, в єпархіальному будинку — клуб червоноармійців. Садиба і будинок, де колись жив видатний український письменник М. М. Коцюбинський, були передані у відання губернського відділу народної освіти. Наприкінці 1919 року тут відкрився клуб металістів ім. М. М. Коцюбинського. В 1920 році у місті було 12 державних і профспілкових бібліотек. їх книжковий фонд становив 32 тис. томів.
Помітну роль у культурному житті відігравав заснований у 1919 році літературний комітет. Своє завдання комітет вбачав у тому, щоб сприяти залученню молодих революційних сил до літератури. При комітеті працювала студія, яка об’єднувала літераторів-початківців з робітників і селян.
У Чернігові влаштовували літературні «середи». Організатором їх був художник професор М. І. Жук. Розгорталася видавнича діяльність. Ще на початку 1918 року за активною участю історика-архівіста В. Л. Модзалевського засноване видавниче товариство «Сіверянська думка». В 1919 році після вигнання петлюрівців «Сіверянська думка» видала твори Т. Г. Шевченка, Б. Д. Грінченка. Навесні 1919 року відкрилися видавництва: українське «Деснянські хвилі» і російське «Стрелец». Ці видавництва випускали на українській і російській мовах політичну, наукову й художню літературу, а також лозунги, плакати.
Радянська влада сприяла розвитку театрального, музичного і образотворчого мистецтва. У відкритому навесні 1919 року Будинку мистецтв показували вистави український драматичний театр ім. Т. Г. Шевченка і російський драматичний театр ім. 25 Жовтня, відбувалися концерти симфонічного оркестру. Великою популярністю користувалися концерти української народної музики, які влаштовувала музична секція губнаросвіти. У серпні 1919 року з концертами виступав відомий російський співак Л. В. Собінов. У травні 1919 року відкрилась народна художня студія. В ній почав свій творчий шлях молодий скульптор Г. В. Нерода, зараз дійсний член Академії мистецтв СРСР.