Чернігів у рокі Жовтневої революції і громадянської війни
На початку першої світової війни у Чернігові проводилася мобілізація. Багато сімей трудящих залишилося без годувальників. З закриттям багатьох підприємств зросло безробіття. Війна підняла ціни на продовольство. Вже у 1915 році вдвоє подорожчали хліб, цукор, масло. Місто було переповнене новобранцями, госпіталями, біженцями з прифронтових західних губерній.
З перших днів війни більшовицька організація розгорнула діяльність. Багато більшовиків за розповсюдження листівок були заарештовані і засуджені на заслання до Сибіру. Незважаючи на це, більшовики, що залишалися у Чернігові, продовжували свою діяльність. В червні 1915 року вони брали участь в нелегальній більшовицькій нараді в Києві, яка закликала робітників, солдатів і селян готуватись до революції. В 1916 році чернігівські більшовики організували першотравневу маївку за Десною. Того ж року, щоб посилити антивоєнну роботу серед солдат, в Чернігові була створена «Південна військова організація» у складі Ю. Коцюбинського, С. Соколовської, Р. Гордон та інших. Під впливом більшовиків робітники ставали на шлях страйкової боротьби. В грудні 1916 року в Чернігові відбувся страйк друкарів. Вони вимагали 8-годинного робочого дня, підвищення заробітної плати. Робітничий виступ тривав два тижні і закінчився перемогою.
Початок 1917 року ознаменувався дальшим зростанням революційного руху в країні, який привів до повалення самодержавства. Коли стало відомо про перемогу Лютневої революції, в Чернігові відбулися мітинги і демонстрації. 16 березня була створена Рада робітничих депутатів в складі 70 чол. Одночасно виникла Рада солдатських депутатів. На початку квітня відбулося об’єднання обох Рад. Обдуривши демагогічними промовами значну частину трудящих і солдатів, більшість місць у Раді робітничих і солдатських депутатів захопили меншовики й есери та представники інших дрібнобуржуазних партій, які підтримували Тимчасовий уряд.
У місті почали діяти також власті Тимчасового уряду. 6 березня був призначений губернський комісар. Після цього почав працювати т. зв. громадський комітет, до складу якого увійшли представники земства, міської думи та інші.
Після Лютневої революції більшовики вийшли з підпілля і розгорнули діяльність. У місті тоді налічувалося до 50 більшовиків. Наявність меншовиків у партійній організації сковувала сили більшовиків, заважала їх роботі в масах.
Для дальшого піднесення революційного руху виняткове значення мали Квітневі тези B. І. Леніна. В середині квітня 1917 року на зборах Чернігівської організації РСДРП з доповіддю про цей історичний документ виступив представник ЦК РСДРП більшовик О. Стецький. Незважаючи на опір меншовиків, збори більшістю голосів схвалили Квітневі тези. 29 квітня більшовики провели мітинг солдатів гарнізону. Його учасники прийняли резолюцію, в якій зазначалося: «Ми протестуємо проти розгнузданого і брехливого цькування буржуазними газетами та їх прислужниками солдат, робітників, газети «Правда» і товариша Леніна. Руки геть! — говоримо ми цим панам. Вам не вдасться посіяти ворожнечу між робітниками й солдатами і їх найбільш вірним і послідовним представником Леніним. Вітаємо від усієї душі газету «Правда» і дорогого нам товариша Леніна».
В середині травня більшовики організаційно порвали з меншовиками і утворили самостійну організацію. Це дозволило їм більш активно й цілеспрямовано працювати серед трудящих, утворити в Раді робітничих і солдатських депутатів свою фракцію, посилити вплив у профспілках. У травні під керівництвом більшовиків відбувся страйк кравців, друкарів. Виступ робітників закінчився перемогою. Власники підприємств були змушені встановити 8-годинний робочий день, підвищити заробітну плату. В цей час особливо активну участь у роботі більшовицької організації брали В. А. Селюк, В. М. Примаков, С. А. Туровський, Ю. М. Коцюбинський, C. І. Соколовська, А. В. Гриневич та інші.
Після липневих подій у Петрограді більшовицька організація продовжувала діяти легально. 8 липня відбулися міські збори більшовиків, на яких була прийнята резолюція з осудом антинародної політики Тимчасового уряду.
Більшовики Чернігова одностайно схвалили рішення VI з’їзду РСДРП(б), який прийняв історичне рішення про підготовку збройного повстання. Під час корніловського заколоту більшовицька організація мобілізувала робітників і солдат на боротьбу з контрреволюцією. Очолювані більшовиками В. М. Примаковим і Ф. І. Кремницьким, солдати Чернігівського гарнізону заарештували групу офіцерів, яка пробиралася з штабу Корнілова до Києва. В. М. Примаков і Ф. І. Кремницький тоді служили рядовими 13-го піхотного полку, що розташовувався у Чернігові. 10 серпня відбулася губернська партійна конференція. Обговоривши чергові завдання, конференція обрала губернський комітет РСДРП(б). 31 серпня на зборах більшовиків губернського центру обрано міський комітет РСДРП(б). В умовах назрівання революційної кризи партійна організація посилювала свій вплив на робітників і солдат.
Солдати Чернігівського гарнізону обрали на II Всеросійський з’їзд Рад своїм делегатом В. М. Примакова. Прибувши до Петрограда, він став активним учасником Жовтневого збройного повстання.
Велика Жовтнева соціалістична революція стала поворотним пунктом у багатовіковій історії Чернігова. Трудящі радісно вітали перемогу Жовтневого збройного повстання у Петрограді, історичні декрети II Всеросійського з’їзду Рад про мир, землю, а також утворення з’їздом першого Радянського уряду на чолі з В. І. Леніним. У місті відбулися масові політичні демонстрації, мітинги, на яких більшовики роз’яснювали значення перемоги соціалістичної революції для народів Росії.
31 жовтня (13 листопада) більшовицька фракція Ради робітничих і солдатських депутатів, обговоривши повідомлення з Петрограда, прийняла резолюцію, у якій заявила про свою солідарність з повсталими солдатами й робітниками. У резолюції також зазначалося, що, підтримуючи повстання у Петрограді, фракція більшовиків виступає проти відправки туди із Чернігова у каральних цілях будь-яких військ. Фракція вважала за необхідне в ім’я охорони революції утворити військовореволюційний комітет у складі 4 членів Ради і 4 представників від військових частин. Однак резолюція більшовицької фракції, що висловлювала прагнення робітників, усіх трудящих міста, була відхилена Чернігівською Радою робітничих і солдатських депутатів, у якій більшість становили меншовики й есери. Така контрреволюційна позиція меншовиків і есерів сприяла захопленню у Чернігові влади Центральною радою.
За цих складних умов більшовики, спираючись на робітників і революційних солдатів, не припинили боротьбу за встановлення Радянської влади. Вони розповідали трудящим і солдатам про складність обстановки, викривали антинародну політику Центральної ради, що прагнула зберегти буржуазно-поміщицький лад на Україні. 20 грудня на зборах міської організації РСДРП(б) була прийнята резолюція, у якій говорилося, що вся влада повинна належати не Установчим зборам, а Раді Народних Комісарів. Робота, що її проводили більшовики, давала відчутні результати. Передові робітники і солдати вступали до лав партії. Наприкінці 1917 р. організація РСДРП(б) нараховувала у своїх лавах 300 чоловік. У грудні був створений загін Червоної гвардії чисельністю понад сто бійців. Командував ним більшовик О. І. Соколовський. Більшовики проводили роботу і серед селян. Під їх керівництвом у селах Роїще, Довжину та інших діяли ревкоми, повстанські загони.
Дізнавшись, що І Всеукраїнський з’їзд Рад проголосив Україну республікою Рад, робітники і солдати ще активніше піднімались на збройну боротьбу проти контрреволюційної Центральної ради. На допомогу їм поспішали з Радянської Росії загони Червоної гвардії. Це був один із яскравих проявів братерської допомоги трудящих Росії українському народу.
Більшовики Чернігова призначили збройне повстання проти Центральної ради на 19 січня 1918 року, коли на місто наступ повів червоногвардійський загін московських робітників. У самому місті в той час перебували червоногвардійський загін під командуванням О. І. Соколовського та повстанські загони з сіл Роїща та Довжина, очолювані П. Д. Кобцем та Г. П. Печорним. Червоногвардійські й повстанські загони діяли спільно й рішуче. Вони оточили казарми і роззброїли війська Центральної ради. Недобитки ворожих військ тікали. Трудящі радісно вітали встановлення Радянської влади у Чернігові. 21 січня відбулася багатотисячна маніфестація і мітинг. На мітингу, тепло зустрінутий населенням, виступив з промовою командир Московського червоногвардійського загону М. Порадій.
19 січня почала працювати Рада робітничих й червоногвардійських депутатів (голова — С. І. Соколовська). Вона призначила комісарів із числа відданих революції робітників і доручила їм налагоджувати виробництво, фінансову, політосвітню справу. Щоб забезпечити трудящих хлібом та іншими продуктами, а також предметами першої потреби, були взяті на облік усі запаси продовольства й промтоварів, велася рішуча боротьба з спекулянтами. Бідноту переселяли із темних і сирих підвалів у будинки багатіїв. Робітники встановлювали контроль над підприємствами, які належали приватним особам.
Прагнучи відновити своє панування, Центральна рада запросила на Україну німецьких окупантів. 18 лютого ворожі війська почали наступ. На заклик Комуністичної партії український народ піднявся на визвольну війну. У другій половині лютого у Чернігові під керівництвом більшовиків формувались червоногвардійські загони. До них вступали комуністи, безпартійні робітники, молодь. У зв’язку з загрозою окупації міста партійна організація почала готуватися до підпільної роботи.
12 березня ворожі війська, зламавши опір червоно-гвардійських загонів, захопили Чернігів. Свій прихід окупанти та їх пособники — українські буржуазні націоналісти — ознаменували масовими арештами, розстрілами, шибеницями, пограбуванням. Особливо по-звірячому вони розправлялися з комуністами.
Більшовики не припиняли роботи у підпіллі, вони спиралися на робітників чавуноливарного, лісопильного та інших заводів. Більшовики озброювали робітників, навчали їх військової справи, налагодили зв’язок з партизанськими загонами, що діяли навколо міста. Наприкінці травня у Чернігові відбулася губернська партійна конференція, яка обрала підпільний губком партії і губревком. Губком партії почав видавати газету «Рабочий и крестьянин». Перший її номер був написаний від руки, наступні — друкувалися на гектографі. Газета закликала робітників і селян до збройної боротьби проти німецьких окупантів і українських буржуазних націоналістів. З Чернігова губком партії і губревком керували підпільними партійними організаціями, ревкомами і партизанськими загонами усієї губернії.
На І з’їзді Комуністичної партії України, що відбувся у липні 1918 року у Москві, більшовицька організація міста була представлена двома делегатами — С. І. Соколовською та Л. І. Тілісом. Посланцям більшовиків Чернігова треба було докласти великих зусиль, щоб з зашитими в пальто мандатами перейти лінію фронту і добратися в Москву. Повернувшись із з’їзду, делегати розповіли про утворення Комуністичної партії України, її завдання. Після з’їзду партійна організація ще енергійніше готувала збройне повстання. Проте на початку серпня внаслідок провалу явочної квартири були заарештовані керівники більшовицького підпілля Є. І. Петровський, С. І. Соколовська, О. Г. Листопад. Пізніше гетьманцям удалося заарештувати ще десять підпільників і знайти склад зброї. Та більшовицька організація не припинила своєї діяльності.
Наприкінці листопада 1918 року Червона Армія перейшла в наступ, несучи визволення трудящим України від німецьких окупантів та петлюрівців, що захопили владу після краху гетьманщини. У тилу ворога з новою силою розгорнулася визвольна боротьба.
В ніч на 13 грудня у Чернігові розпочалося збройне повстання. Сигналом до нього був гарматний постріл. Повстанці на чолі з А. Заливчим визволили із тюрми політв’язнів, у т. ч. керівників більшовицького підпілля. З числа політв’язнів були сформовані бойові групи, які одержали завдання захопити пошту і телеграф, склад зброї. Ранком петлюрівці, зібравши сили, придушили повстання. У бою героїчною смертю загинув його керівник А. Заливчий. Хоч повстання зазнало поразки, головна мета його — визволити з тюрми більшовиків-підпільників — була досягнута.