Чернігівська область у період буржуазно-демократичних революцій (1900 — 1917 рр.) (продовження)
Розвивалася видавнича справа. Земство з 1869 року видавало земський збірник, а з 1913 р. газету «Черниговская земская неделя». Земство випустило також 15-томну працю статистичного обстеження губернії. Її готували співробітники губернського статистичного бюро — відомі статистики О. О. Русов, П. П. Червинський та інші. Незважаючи на сувору цензуру, український письменник і громадський діяч Б. Д. Грінченко в 1894—1902 рр. у Чернігові видав 50 назв книг тиражем 200 тис. примірників, серед них — твори Т. Г. Шевченка, П. А. Грабовського й Ю. А. Федьковича.
З Чернігівщини вийшли відомі майстри театрального і образотворчого мистецтва Г. П. Затиркевич-Карпинська, М. К. Заньковецька, М. С. Самокиш, І. Г. Рашевський, М. А. Чирко. Видатним українським математиком був Г. Ф. Вороний.
У розвитку народної творчості виключну роль відігравали кобзарі і лірники, їх думи і пісні передавалися з покоління в покоління. Особливою любов’ю користувалась творчість видатних кобзарів країни О. М. Вересая (1803—1890), Т. М. Пархоменка (1872—1910), А. Шута (р. н. невід.— 1873).
Важким тягарем для трудящих була перша світова імперіалістична війна. В Чернігівській губернії було призвано на військову службу понад 280 тис. чол., тобто майже половину дорослого чоловічого населення. Багато з них загинуло на фронті. Десятки тисяч сімей залишились без годувальників. Занепала промисловість. На 213 112 десятин, або 12,7 проц., скоротились посівні площі. Постійно зростали ціни на продовольство і предмети першої потреби. Так, у листопаді 1916 року, порівняно з 1912 роком, на жито ціни зросли в 2,4, овес — в 2,7, гречку — 2,8, картоплю — в 3,6, молоко — в 6 разів. Все це погіршило і без того злиденне життя трудящих. Воєнні поразки, величезні людські жертви, господарська розруха, голод і злидні ще більше посилили невдоволення війною.
З перших днів війни більшовики Чернігівщини дотримувалися ленінської позиції з питань миру, війни, революції. Вони викривали імперіалістичний характер війни, вели агітацію серед робітників, селян, солдатів. 1916 року у Чернігові була створена «Південна військова організація», яка випускала антивоєнну літературу й надсилала її до військових частин. Невдоволені війною, під впливом більшовицької агітації робітники піднімалися на страйкову боротьбу. В 1915—1916 рр. в дев’яти страйках, що відбулися в губернії, брало участь близько 3435 робітників. Невдоволення проявляло й селянство. Імперіалістична війна загострила класові суперечності, прискорила назрівання революційної ситуації в країні.
Лютнева буржуазно-демократична революція 1917 року покінчила з самодержавством. Більшовики вийшли з підпілля й очолили революційне піднесення мас. Робітники і селяни заарештовували представників царської власті, створювали Ради робітничих, селянських і солдатських депутатів, військово-революційні комітети. На початку березня почали працювати Остерська і Сновська Ради робітничих і солдатських депутатів, Рада робітничих депутатів у Конотопі, військово-революційний комітет у Добрянці. 15 березня була утворена Рада робітничих депутатів у Ніжині, 16 березня — Рада робітничих депутатів і Рада солдатських депутатів у Чернігові (згодом вони об’єдналися), 19 березня виникла Рада робітничих депутатів у Прилуках. Протягом березня Ради робітничих, селянських і солдатських депутатів були також створені в Новгороді-Сіверському, Кролевці, Клинцях, Стародубі, Новозибкові та інших місцях.
Там, де більшість депутатських місць у Радах належала більшовикам, вони здійснювали важливі заходи в інтересах трудящих. Так, Остерська Рада робітничих і солдатських депутатів роззброїла поліцію і створила народну міліцію, конфіскувала в багатіїв будинки, у яких селила сім’ї трудящих, які раніше тулилися в підвалах. Проте у багатьох Радах засіло чимало меншовиків, есерів та представників інших дрібнобуржуазних партій, які підтримували Тимчасовий уряд. Це трапилося тому, що більшовицькі організації були на той час малочисельні, а трудящим масам бракувало потрібної згуртованості й досвіду політичної боротьби. Користуючись цим, меншовики й есери обдурювали демагогічними лозунгами народ.
Поруч з Радами діяли місцеві власті Тимчасового уряду. 6 березня Тимчасовий уряд замість усуненого губернатора призначив губернського комісара. З числа поміщиків також були призначені комісари в усі повіти. З властями Тимчасового уряду співробітничала губернська українська рада, що була органом буржуазно-націоналістичної Центральної ради.
Єдиними виразниками інтересів трудящих були більшовики. Важливе значення для їх згуртування, активізації мали Квітневі тези В. І. Леніна. Керуючись цим історичним документом, більшовики викривали антинародну політику Тимчасового уряду, прислужництво й зрадництво меншовиків і есерів, українських буржуазних націоналістів, готували трудящих до боротьби за перемогу соціалістичної революції. У травні 1917 року оформилась більшовицька організація в Чернігові, а влітку й восени в Новозибкові, Семенівці, Сосниці, Клинцях, Новгороді-Сіверському, Шостці.
Відразу ж після Лютневої революції великого розмаху набув селянський рух. Вже в березні селяни повсюдно вимагали перерозподілу поміщицьких земель. У травні — червні 1917 р. боротьба селян за землю посилилась. Цьому значною мірою сприяла пропаганда більшовицькими організаціями серед трудящих Квітневих тез В. І. Леніна. Так, Конотопська організація РСДРП(б) у травні направила своїх агітаторів у 12 сіл. На мітингах, що відбулися там, націоналісти й куркулі стягували з трибун більшовицьких агітаторів, щоб не дати їм говорити. Але, «коли більшовицькі агітатори,— писав у своїх спогадах учасник боротьби за владу Рад на Чернігівщині В. Я. Бабко,— розповіли селянам про тези В. І. Леніна, де йшлося про вимогу передачі влади до рук Рад, негайне припинення війни і передачі всіх поміщицьких земель біднішим селянам,— довір’я селянських мас до більшовицької партії та її агітаторів зросло настільки, що виступаючим представникам націоналістичної організації учасники мітингу забороняли виступати». Під впливом більшовиків у Конотопському, Козелецькому, Ніжинському, Чернігівському повітах селяни відбирали поміщицьку землю. Всього за березень—червень 1917 року в губернії відбулося 20 великих селянських заворушень.
Після липневих подій всю владу в країні зосередила в своїх руках буржуазія. Мирний розвиток революції закінчився. Виняткове значення в справі мобілізації сил на дальший розвиток революції мав VI з’їзд РСДРП(б). Більшовики Чернігівщини схвалили його історичне рішення про збройне повстання. 10 серпня 1917 року відбулася губернська партійна конференція. Вона обговорила доповіді з місць, завдання поточного моменту та обрала губернський комітет РСДРП(б).
Вплив більшовиків на маси в губернії дедалі зростав. Це знайшло свій вияв у більшовизації Рад, дальшому розгортанні революційного руху. Влітку й восени пройшли страйки робітників у Конотопі, Чернігові, Шостці, Стародубі та інших містах. Крім поліпшення умов життя, праці, страйкарі пред’являли політичні вимоги: свободу слова, мітингів, демонстрацій. Страйки робітників співпадали з виступами селян. У Ніжинському, Козелецькому, Городнянському та інших повітах біднота захоплювала поміщицьку землю, ліси. Протягом липня—вересня у губернії сталося 42 аграрні виступи. Масовий революційний рух робітників і селян по всій країні свідчив про наближення пролетарської революції.
25 жовтня (7 листопада) 1917 року залп крейсера «Аврора» сповістив увесь світ про початок Великої Жовтневої соціалістичної революції. Багато чернігівців брали участь у Жовтневому збройному повстанні в Петрограді. Екіпаж «Аврори» мав у своєму складі 26 матросів — уродженців Чернігівщини. М. І. Подвойський очолював Петроградський військово-революційний комітет, а В. О. Антонов-Овсієнко після штурму Зимового палацу від імені військово-революційного комітету заарештував Тимчасовий уряд. Безпосередню участь у збройній боротьбі за владу Рад у Петрограді також брали Ю. М. Коцюбинський і В. М. Примаков. Після перемоги збройного повстання в Петрограді 26 жовтня (8 листопада) II Всеросійський з’їзд Рад прийняв історичне рішення про перехід всієї влади до рук Рад, Декрети про мир, землю, сформував Радянський уряд — Раду Народних Комісарів на чолі з В. І. Леніним. На цьому з’їзді делегатами були М. І. Подвойський, В. О. Антонов-Овсієнко, Ю. М. Коцюбинський, В. М. Примаков та інші.
Коли почалася тріумфальна хода Великої Жовтневої соціалістичної революції, російські брати відразу ж подали допомогу трудящим України. Петроградський військово-революційний комітет направив на Чернігівщину агітаторів. У наказі Кронштадтської Ради матросові-агітаторові Василю Циганкову говорилося: «Дорогий товаришу! Відправляючи тебе на велику справу служіння трудовому народу і революції, Рада наказує: ні на єдину хвилину не забувай святості великої мети і всією своєю поведінкою і всіма своїми словами та діями завжди будь гідний її. Бережи постійно в душі почуття братерської любові до всіх трудящих та пригноблених і почуття непримиренної ненависті до всякого гніту».
Трудящі Чернігівщини палко вітали перемогу Великої Жовтневої соціалістичної революції. У резолюції сходу села Вишеньки вказувалося, що селяни вітають «новий уряд робітників і селян і всі його закони про землю, мир, права народів». Висловлюючи настрої трудящих, Остерська Рада робітничих і солдатських депутатів на своєму засіданні висловилась «за повну підтримку Радянського уряду, скликання Всеукраїнського з’їзду Рад».
Але, як і скрізь по Україні, на Чернігівщині перемозі Радянської влади перешкоджала Центральна рада. Вона захопила владу і силою зброї душила революцію. Війська Центральної ради розганяли Ради робітничих, селянських і солдатських депутатів, розстрілювали активних учасників боротьби за встановлення Радянської влади. Так, українські буржуазні націоналісти, заарештувавши членів Сосницької Ради робітничих і солдатських депутатів, вчинили над ними криваву розправу.
Трудящі під керівництвом більшовиків піднімались на збройну боротьбу проти контрреволюційної Центральної ради. В містах і селах утворювалися ревкоми, формувалися червоногвардійські загони.
Ще в ніч з 30 на 31 жовтня (12—13 листопада) трудящі Добрянки, підтримані червоногвардійським загоном гомельських робітників, роззброїли війська Центральної ради і утворили військово-революційний комітет. Тоді Центральна рада спорядила до Добрянки каральний загін. Проте населення Добрянки, спираючись на підтримку трудящих Гомеля, відбило наступ карателів. Селяни с. Вертіївки Ніжинського повіту, не визнаючи влади Центральної ради, в грудні 1917 року утворили ревком, який взяв владу до своїх рук. У відповідності з ленінським Декретом про землю ревком конфіскував поміщицьку землю і розподілив її між біднотою. За прикладом Вертіївського ревкому і з його допомогою ділили колишню поміщицьку землю і селяни сусідніх сіл. Остерський військово-революційний комітет, до складу якого входили більшовики О. В. Одинцов, В. В. Птуха та інші, спираючись на червоногвардійські загони, поширив свою владу на весь повіт. Ревком с. Роїще Чернігівського повіту створив червоногвардійський загін в кількості 150 чоловік, конфіскував поміщицький маєток і роздав землю і майно бідноті. Так само активно діяли ревкоми і червоногвардійські загони у багатьох інших містах і селах. Збройна боротьба трудящих проти буржуазно-націоналістичної Центральної ради з кожним днем набирала все більш масового характеру.
Вирішальною подією у боротьбі за перемогу Радянської влади на Україні став 1-й Всеукраїнський з’їзд Рад, який 12 (25) грудня 1917 року проголосив Україну республікою Рад і вирішив встановити дружні відносини з Радянською Росією, обрав вищий орган державної влади — Центральний Виконавчий Комітет.
Після з’їзду трудящі Чернігівщини ще наполегливіше повели боротьбу за встановлення Радянської влади. Неоціненну допомогу у цьому їм подали молоді військові сили Української Радянської Республіки під командуванням Ю. М. Коцюбинського та червоногвардійські загони робітників Москви, Брянська, Курська, Мінська. За перемогу влади Рад на Чернігівщині пліч-о-пліч боролись сини й дочки братніх народів — українці, росіяни, білоруси, латиші, бо в них були спільні інтереси, спільні вороги.