Чернігівська область у період буржуазно-демократичних революцій (1900 — 1917 рр.)
На початку XX століття соціал-демократичні організації були у Чернігові, Новозибкові, Клинцях, Конотопі, Семенівці, Сосниці, Городні, Ніжині, Борзні, Острі, Комарівці та інших населених пунктах. З січня 1904 року соціал-демократичні організації північної частини Чернігівщини працювали під керівництвом Поліського комітету РСДРП у Гомелі, який стояв на ленінських позиціях.
В умовах наростання революційного руху соціал-демократичні організації згуртовували робітників і селян під прапором пролетарського інтернаціоналізму, рішуче виступали проти великодержавного шовінізму й місцевого буржуазного націоналізму. Це забезпечувало спільну участь у революційній боротьбі трудящих— українців, росіян, білорусів та представників інших національностей, що проживали в губернії. У 1900—1904 рр. на Чернігівщині страйкувало 2 167 робітників. Водночас сталося 48 селянських виступів у Ніжинському, Козелецькому та інших повітах. Ними було охоплено понад 24 тис. чоловік.
Бойова співдружність трудящих різних національностей у боротьбі проти спільного ворога — царизму й капіталістичного гноблення з новою силою проявилась під час буржуазно-демократичної революції 1905—1907 років. Вже наприкінці січня 1905 року в Чернігові, Ніжині, Семенівці, Новозибкові та інших містах губернії відбулися мітинги, демонстрації трудящих, на яких вони висловлювали протест проти кривавого злочину царизму в Петербурзі. За прикладом робітників виступали й селяни. В лютому—березні в губернії було розгромлено 17 поміщицьких маєтків. У лютому 1905 року виступ селян Новгород-Сіверського й Глухівського повітів проти поміщиків злився з виступом селян Севського повіту Орловської губернії.
Демонстраціями і страйками відзначили 1 Травня трудящі Чернігова, Ніжина, Корюківки та багатьох інших населених пунктів. У травні 18 днів тривав страйк 500 робітників махоркової фабрики м. Прилук. Не припинялись революційні виступи і влітку. В липні відбулась масова антиурядова демонстрація у Семенівці, в якій брало участь понад 600 чол. В одинадцяти повітах страйкували сільськогосподарські робітники й селяни. Найбільшими були страйки в Ніжинському, Чернігівському, Городнянському, Козелецькому, Остерському, Борзнянському, Новозибківському й Суразькому повітах.
В умовах зростання революційного руху більшовики розповсюджували серед робітників і селян твори В. І. Леніна, газети «Вперед» і «Пролетарий», листівки Центрального Комітету РСДРП, виступали організаторами страйків, готували трудящих до збройного виступу.
Ще ширшого розмаху набрав революційний рух робітників і селян восени 1905 року. На знак солідарності з російськими братами трудящі промислових центрів активно підтримали всеросійський політичний страйк. Першими припинили роботу залізничники Конотопа. В ході страйку вони створили Раду робітничих депутатів у складі 87 чол., яку очолив більшовик М. М. Веселков-Васильєв. На організовані виступи робітників відгукнулись і селяни. Майже всі повіти губернії були охоплені заворушеннями.
Протягом жовтня—листопада 1905 року на Чернігівщині було розгромлено 82 поміщицькі маєтки — більше половини всіх знищених маєтків у той час на Лівобережній Україні. Переляканий масовими виступами робітників і селян, царський уряд 29 жовтня 1905 року оголосив Чернігівську губернію в стані посиленої охорони. Сюди спішно були введені додаткові контингенти військ. З надзвичайними повноваженнями прибув генерал Дубасов. Каральні загони «прочісували» один за одним населені пункти, чинили масові арешти. Так, у селі Великому Листвені Городнянського повіту кати кинули до в’язниці до 80 чоловік. Підтримане карателями, піднімало голову куркульство, вдаючись до кривавих розправ над селянами, які брали участь у революційній боротьбі. Глитаї села Вихвостова по-звірячому розправилися з 16 бідняками—активними учасниками розгрому поміщицької економії. Вихвостівська трагедія описана М. М. Коцюбинським у повісті «Фата Моргана».
Робітники й селяни на заклик більшовиків бойкотували царський маніфест 17 жовтня. Настрій трудящих Чернігівщини в ті часи правдиво змалював М. М. Коцюбинський у листі до І. Франка від 29 листопада 1905 року: «Ми всі цілком зневірились у щирість та совістність крутійського уряду, який по маніфесті 17-го одхиляється дедалі направо. У нас всі сподіваються лише смертельного бою, в якому або поляжемо, або переможемо. Короткозорому оптимізмові немає місця. Ніяка спокійна творча робота зараз неможлива. Ми живемо як на вулкані, або краще — ми самі той вулкан, джерело якого сліпий уряд хоче засипати трісками і тим спинити вибух». Розвиток революційного руху в країні привів до збройного повстання, яке в грудні 1905 року підняли московські робітники. Трудящі багатьох міст і сіл Чернігівщини підтримали цей збройний виступ. Залізничники Конотопа, Бахмача на кілька днів припинили рух поїздів. Страйки відбулися і в інших містах. У Семенівці й Батурині сталися збройні сутички робітників і селян з військами. В справжнє повстання вилився виступ селян сіл Погорільців, Лосівки, Жадова, Тополівки, Орликівки Сосницького повіту. Повстанці вчинили опір військам. Посилення революційного руху робітників і селян змусило царські власті 4 січня 1906 року у Чернігівській губернії запровадити надзвичайну охорону. Сюди стягнули додаткові війська. Почалися нові екзекуції. Проте революційний рух не припинявся. На 298 великих підприємствах число страйкарів досягло 4900 чол., або майже чверті усієї кількості робітників. Селянськими виступами були охоплені 13 із 15 повітів. Відбувались революційні заворушення й протягом першої половини 1907 року.
Після поразки революції царський уряд до вересня 1913 року зберігав у Чернігівській губернії стан надзвичайної охорони. В містах і селах проводились масові арешти, лютували каральні загони. Проте і за цих умов більшовики Чернігова, Конотопа, Новозибкова, Клинців продовжували працювати в підпіллі. їх діяльність скеровував В. І. Ленін і закордонний більшовицький центр. У 1908—1909 рр. до Сновська, Бобровиці, Нової Басані, Шостки надходили з-за кордону більшовицькі газети «Пролетарий», яку редагував В. І. Ленін, і «Социал-демократ».
З початком нового революційного піднесення в країні активізується діяльність більшовиків. Коли відбулася VI Всеросійська конференція РСДРП, більшовики Чернігова одностайно схвалили її рішення. Велику роботу серед трудящих також проводили більшовики Конотопа, Семенівки, Сновська, Новозибкова та інших міст. Зміцненню більшовицьких організацій, дальшому розгортанню революційної боротьби серед робітників і селян сприяла ленінська газета «Правда». Її читачами та кореспондентами були робітники й селяни Чернігова, Конотопа, Сосниці, Клинців, Новозибкова, Козельця, Ріпок та інших населених пунктів.
В 1907—1910 рр. повсюди в Росії, в т. ч. й на Чернігівщині, був промисловий застій. Але у 1910 році промисловість починає зростати. В 1913 році на Чернігівщині вже працювало 337 великих підприємств, або на 32 більше, ніж у 1906 році. Відбулася подальша концентрація виробництва. В 1913 році 34 підприємства випустили 75,8 проц. від усієї промислової продукції. На них працювало 18 150 робітників.
1913 року в губернії налічувалося понад 80 різних видів промислів, на яких працювало 79 690 кустарів, з них 18 828 в містах і 60 862 в селах. Шевським промислом найбільше займалося населення Семенівки, Березни, Коропа, Ічні, Чернігова. У Ніжинському, Корейському, Остерському та інших повітах широко розвивалося ткацтво, в’язання риболовецьких сіток, лозоплетіння. Майже в усіх повітах займалися столярним, бондарним, колісним, ковальським, гончарним ремеслами.
Піднесення промисловості супроводжувалося посиленням експлуатації трудящих. На заводах і фабриках робочий день нерідко становив 13—14 годин, санітарні умови були жахливі — про охорону праці ніхто не дбав, а заробітна плата лишалася мізерною. Не кращим було й становище ремісників. Вони зазнавали жорстокої експлуатації від лихварів.
На Чернігівщині зберігалося поміщицьке землеволодіння, хоч воно значно зменшилося у зв’язку з посиленим розпродажем земель дворянами. 1911 року поміщики володіли 713 тис. десятин землі. В той же час швидко зростали куркульські господарства. Скориставшись столипінською реформою, куркулі скуповували поміщицьку землю і прибирали до своїх рук наділи розорених селян. Ці землі вони зводили в одну ділянку — відруб і засновували хутори.
На селі відбувався прискорений процес класового розшарування. Безземелля й малоземелля душило селян. З 1906 р. по 1916 р. в губернії кількість бідняцьких господарств збільшилась на 17,7 проц. Розорені селяни потрапляли в кабалу до поміщиків і куркулів, орендували в них землю і, крім грошової оплати за оренду, обробляли також певну частину поміщицької або куркульської землі. В. І. Ленін з цього приводу писав: «Кількість «зобов’язаних» дворів, за місцевими відомостями про весну 1913 року, досягає іноді 56%, напр., у Чернігівській губернії, тобто майже трьох п’ятих усього числа дворів… Перед нами чисто-кріпосницька кабала і безпросвітні злидні селян». 1909 року у Козелецькому повіті селяни сіл Кобижчі і Чемера підпалили 20 куркульських господарств. У квітні—травні 1910 року сталися збройні сутички між бідняками й куркулями у селах Безуглівці й Кучинівці Городнянського повіту. Щоб придушити невдоволення, царизм вдавався не лише до військової сили, а й примусового переселення селян в інші місця і, зокрема, до Сибіру. В 1906—1911 рр. з Чернігівської губернії було переселено 155,3 тис. чоловік.
За пореформений період населення губернії зросло вдвічі і в 1913 році становило 2 956 227 чол., у т. ч. міського 308 720 чол. й сільського 2 647 507 чол. Найбільшими містами були Ніжин з населенням 52 863 чол., Чернігів (35 830), Конотоп (23 955) та інші.
Переважна більшість населення залишалася без медичної допомоги. 1913 року на території губернії налічувалось 74 лікарні на 2280 ліжок (у т. ч. в сільській місцевості 59 лікарень на 504 ліжка) і 170 фельдшерських пунктів. У них працювало 132 лікарі і 397 фельдшерів. На одного лікаря припадало понад 23 тис. жителів. Тому дуже високою була смертність.
1912 року в губернії було 1746 шкіл різних відомств, з них 27 гімназій і 2 реальні училища. Навчалося 141 299 дітей. 1874 року у Глухові відкрився учительський інститут, а наступного року Ніжинський ліцей перетворено в історико-філологічний інститут. В губернії також працювали 4 учительські семінарії. У всіх навчальних закладах викладання українською мовою заборонялося. Напередодні першої світової війни понад 70 процентів населення було неписьменним.
Постійно розвивалися російсько-українські культурні зв’язки. Цьому сприяло перебування на Чернігівщині видатних діячів російської літератури Л. М. Толстого (1884 р.) і О. М. Горького (1891 р.). У 70—80-х рр. XIX ст. у Качанівці деякий час жили, творили славетні російські художники І. Ю. Рєпін, М. О. Врубель, І. Я. Прянишников, брати В. Є. і К. Є. Маковські. 18 років жив і творив на Чернігівщині видатний російський художник М. М. Ге.
Зображенню життя різних верств населення у цей час присвятив свою творчість великий український письменник, революціонер-демократ М. М. Коцюбинський, який у 1898—1913 рр. жив у Чернігові. Тут він написав ряд кращих творів і серед них відому повість «Фата моргана». В кінці XIX — на початку XX ст. у творчості письменника знайшли відбиття ідеї марксизму-ленінізму і помітно посилився вплив великого пролетарського письменника М. Горького. Особиста дружба Горького й Коцюбинського — одна з яскравих сторінок російсько-українського єднання в галузі культури. Після знайомства з М. М. Коцюбинським на о. Капрі Володимир Ілліч цікавився творчістю й громадською діяльністю письменника.
Значний вклад у розвиток української літератури зробив талановитий український поет Л. І. Глібов, який у 1858—1893 рр. жив у Чернігові. Великі заслуги перед революційно-демократичною літературою письменниці Марка Вовчка. Подорожуючи по селах Чернігівщини, вона бачила жахливі картини народного горя, свавілля панів. Усе це письменниця відобразила в своїх творах, пройнятих любов’ю до простого народу. В Прилуках написав свої перші твори письменник-реаліст, революційний демократ Панас Мирний. З Черніговим і Добрянкою пов’язаний майже 20-річний період творчості українського письменника В. І. Самійленка. Багато для розвитку культури у Чернігові зробив український поет М. К. Вороний, що переклав «Інтернаціонал», «Марсельєзу», «Варшав’янку» на українську мову. На Чернігівщині починали свій творчий шлях письменники С. В. Васильченко, І. А. Кочерга, П. Г. Тичина, В. М. Блакитний.