Чернігівська область у роки мирного будівництва (1921 — 1941 рр.) (продовження)
На Чернігівщині знайшов широку підтримку і заклик партії «Всі на допомогу Донбасу!». У містах і селах проводилися «тижні» й «місячники», під час яких трудящі заготовляли для відбудови шахт, заводів лісоматеріали, а також збирали для населення Донецького басейну продовольство. В 1923 році на III Всеукраїнському з’їзді КНС від імені шахтарів Донбасу Чернігівській губернії було вручено Червоний прапор.
В другій половині 1922 року Комуністична партія з ініціативи і під керівництвом В. І. Леніна розгорнула велику організаторську й політичну роботу, спрямовану на безпосереднє об’єднання радянських республік на принципах добровільності й рівноправності в єдину багатонаціональну союзну державу. Незважаючи на ворожі підступи великодержавних шовіністів і місцевих націоналістів, які виступали проти утворення СРСР, об’єднавчий рух набрав всенародного характеру. Він охопив і трудящих Чернігівщини. За часом цей рух збігся з перевиборами Рад. Робітники, селяни на перевиборних зборах, делегати на волосних і повітових з’їздах Рад, що відбулися у вересні—листопаді 1922 р., активно підтримали ленінську ідею про утворення багатонаціональної Радянської держави. З грудня 1922 року в Чернігові відкрився VII губернський з’їзд Рад. На першому його засіданні делегати прийняли вітальну телеграму В. І. Леніну з побажанням йому швидкого одужання. З’їзд одностайно висловився за утворення СРСР. На VII Всеукраїнський з’їзд Рад було обрано 56 делегатів.
13 грудня 1922 року на своєму спеціальному урочистому засіданні VII Всеукраїнський з’їзд Рад обговорив доповідь тов. Фрунзе М. В. про утворення СРСР.
На з’їзді з палкою промовою виступив селянин хутора Биковня Остерського повіту комнезамівець Г. М. Одинець.
Він сказав: «Ми розуміємо, що проти спільного ворога — буржуазії треба боротися разом. Я вітаю утворення Союзу Радянських Республік. Усі ріки зіллються в одну велику річку — заповідав український поет Тарас Шевченко. Договори про утворення СРСР є першим кроком до цього злиття». Після промови тов. Одинця взяв слово головуючий на з’їзді Г. І. Петровський. Він високо оцінив виступ селянина з Чернігівщини. На І з’їзді Рад СРСР 30 грудня 1922 року тов. Одинець Г. М, вніс від імені селянства країни пропозицію про утворення СРСР.
Історичне рішення І з’їзду Рад Союзу РСР про утворення першої у світі багатонаціональної радянської соціалістичної держави повсюди на Чернігівщині схвально вітали трудящі. 13 січня 1923 року в Чернігові відбулася загальноміська конференція профспілок. Вона прийняла резолюцію, в якій підкреслювалася своєчасність і доцільність утворення СРСР. Загальні збори села Івашківки Городнянського повіту 15 січня 1923 р. в постанові відзначили «цілковиту політичну й економічну необхідність організації Союзу Соціалістичних Республік». Безпартійна конференція селян Мощенської волості 1 лютого 1923 року прийняла резолюцію, в ній наголошувалося, що утворення Союзу РСР «ще більше зміцнить наше міжнародне становище, так само як і внутрішнє».
Усі свої думки й турботи про зміцнення Радянської влади, усі свої досягнення в господарчому й культурному будівництві трудящі пов’язували з ім’ям В. І. Леніна. Беззавітне служіння справі, якій присвятив Ілліч усе своє життя, його людяність, простота і водночас його безмежна любов до людини праці, непримиренність до ворогів викликали захоплення трудящих. У численних листах, резолюціях зборів і конференцій, які надсилалися В. І. Леніну, вони щиро й схвильовано зверталися до Ілліча, радилися з ним, ділили з ним свої радощі й печалі. Ці людські документи і сьогодні не можна читати без хвилювання. Коли в 1918 році вороги революції — есери —вчинили замах на життя Володимира Ілліча Леніна і довгий час його стан здоров’я був загрозливим, з Чернігівщини йшли сотні листів і телеграм з побажанням Іллічу найшвидшого одужання. 1 січня 1924 року робітники Жовтневої економії Бахмацького агрономічного пункту цукротресту писали, що вони сподіваються в новому році побачити В. 1. Леніна на своєму бойовому посту керманича соціалістичної революції.
Звістка про смерть В. І. Леніна глибоко вразила трудящих. В містах і селах відбувалися траурні мітинги й збори. Повсюди робітники та селяни ще тісніше згуртовувались навколо партії, складали клятву жити й працювати по-ленінськи. У телеграмі II Всесоюзному з’їзду Рад і ЦК РКП(б) від трудящих м. Прилук говорилося: «Не стало Володимира Ілліча Леніна, але залишилася утворена ним Комуністична партія, залишились його учні і справа почата ним… Присягаємо на основі заповітів Володимира Ілліча Леніна з’єднатися, як один, навколо утвореної ним партії в боротьбі за здійснення комунізму». Селяни села Довжина Чернігівського округу в прийнятій резолюції писали: «Леніна більше нема з нами, але заповіти його глибоко запали в наші серця і ми, селяни, в союзі з робітничим класом під керівництвом Комуністичної партії розпочату Леніним справу доведемо до кінця». Під час ленінського призову від робітників і селян Чернігівщини про вступ до партії надійшло понад 1800 заяв, а від робітників і селян Прилуччини — 267. Одночасно проходив ленінський призов молоді до комсомолу.
У 1923—1925 рр. сталися зміни в адміністративно-територіальному поділі республіки. В Чернігівській губернії у квітні 1923 року замість 12 повітів і 137 волостей було утворено 5 округів (Конотопський, Ніжинський, Новгород-Сіверський, Сновський, Чернігівський) і 58 районів. Частина населених пунктів колишнього Остерського повіту відійшла до Київської губернії. Тоді ж з Прилуцького і Пирятинського повітів було утворено Прилуцький округ. У вересні 1925 року на Україні ліквідували губернії. Уся територія УРСР поділялася на округи і райони.
У відбудовний період Радянська влада проявляла турботу про охорону здоров’я трудящих. Наприкінці 1924 року населення Чернігівської губернії обслуговували 16 міських, 53 сільські лікарні, 66 амбулаторій, медпунктів. В них працювало 323 лікарі і 1603 середні медичні працівники. У Прилуцькому окрузі в 1925 році було 12 лікарень, 23 амбулаторії, в яких працювало 55 лікарів, 82 медсестри та акушери. Проте розвиток медичних установ стримувався через відсутність достатньої кількості медичних кадрів.
У тісному зв’язку з відродженням народного господарства вирішувались питання культурного будівництва, залучення найширших мас населення до знань. У ці роки відбувався процес утворення радянської єдиної трудової школи. На 1 квітня 1925 р. в губернії працювало 1129 шкіл, з них 107 другого ступеня (семирічних). В школах навчалося 128 145 чоловік., або 63,3 проц. дітей шкільного віку, було 3688 вчителів. У 1925 р. на розвиток народної освіти витрачалось 33,7% бюджету губернії. 276 шкіл (з них 27 семирічних) було в цей час у Прилуцькій окрузі. Тут навчалося 32 062 дітей, працювало 620 учителів.
Великим піклуванням оточували дітей-сиріт і безпритульних. Для них відкривались спеціальні дитячі будинки, продовольчі пункти, їдальні. На початку 1923 р. в дитячих будинках виховувалось 6402 безпритульні. До боротьби з безпритульністю серед дітей залучалась громадськість. Велику роль у цій справі відігравало створене в 1921 р. добровільне товариство «Друг дітей».
Партія, комсомол, школа, громадськість турбувались про те, щоб виховувати дітей у комуністичному дусі. 1922 року почав зароджуватися піонерський рух. У Чернігові перший піонерський загін було створено в червні 1922 року. Він об’єднував 22 школяра. На початку 1925 року в піонерських загонах налічувалося 13,2 тис. хлопчиків і дівчаток. При піонерських організаціях створювались групи жовтенят.
Справою великої державної ваги стала ліквідація неписьменності серед дорослого населення. 1921 року в містах і селах почали створюватися осередки товариства «Геть неписьменність». Першими в школи й гуртки лікнепу записувались комуністи, комсомольці й комнезамівці. В 1925 р. на Чернігівщині налічувалося 740 шкіл і гуртків лікнепу, які відвідували 30 786 чоловік, а на Прилуччині відповідно 127 і 4023. Рік у рік ліквідація неписьменності серед дорослого населення набирала все ширшого розмаху.
Щоб допомогти робітникам і селянам здобути вищу освіту, Радянська влада відкривала робітфаки. В 1923—1925 рр. робітфаки були при Глухівському, Ніжинському й Чернігівському інститутах народної освіти. В губернії працювало 5 педкурсів, 3 технікуми, 33 профтехшколи. Всього у вищих і середніх спеціальних навчальних закладах у 1925 р. було 5029 чол. На Прилуччині у 2 технікумах і 3 профтехшколах навчалося 634 чоловіка.
1921 року при губернському відділі народної освіти заснована губполітосвіта, яка керувала роботою культурно-освітніх закладів, займалася питаннями літератури й мистецтва. Наприкінці відбудовного періоду в губернії було 47 клубів, 146 сельбудів, 461 хата-читальня. Книжковий фонд 302 стаціонарних і пересувних бібліотек налічував 228,8 тис. томів. Клуби і бібліотеки відігравали велику роль у підвищенні культурного рівня робітників і селян, залученні їх до активного громадсько-політичного життя, пропаганді серед трудящих нового побуту, звичаїв. При клубах і сельбудах працювали політичні, науково-природничі, сільськогосподарські гуртки, гуртки художньої самодіяльності. В губернії діяло 8 історико-краєзнавчих музеїв. У Чернігівському історичному музеї відкрилася постійно діюча виставка, присвячена творчості М. М. Коцюбинського. На ній експонувалися книги, рукописи письменника, які його родина передала на зберігання державі. У містах Чернігові, Конотопі, Прилуках, Глухові та інших діяли кінотеатри. Почалася радіофікація міст і сіл.
Пожвавлювалося літературне й мистецьке життя. В Чернігові й Прилуках працювали філії спілки селянських письменників «Плуг», навколо яких групувалися літератори-початківці. Філії заснували літературні гуртки в містах Ніжині, Конотопі, Борзні, Срібному, а також у ряді сіл. Для селян «плужани» влаштовували літературні вечори.
В політичному й культурному житті важливе місце належало пресі. В 1921 — 1925 рр. у Чернігові виходили газети «Красное знамя», «Голос рабочего», «Селянське життя», «Молодий незаможник», журнал «Коммунистический путь». Газети видавалися також в Конотопі, Ніжині, Новгороді-Сіверському, Глухові, Прилуках. Друковані органи мали широке коло читачів, кореспондентів.
У відбудовний період набули розвитку самодіяльні робітничо-селянські театри. Під керівництвом губполітосвіти працювало 24 театри. В їх репертуарі були твори російської і української класики, радянських драматургів. Театри готували вистави, які присвячували боротьбі трудящих з розрухою, голодом, бандитизмом. У Чернігові й Прилуках працювали також філії Асоціації художників Червоної України, що об’єднували живописців, скульпторів, графіків.
Завершивши відбудовний період, радянський народ під керівництвом Комуністичної партії приступив до реконструкції народного господарства, побудови фундаменту соціалізму. На шляхах соціалістичної індустріалізації і колективізації сільського господарства докорінні зміни відбулися й на Чернігівщині.
В роки першої п’ятирічки споруджувалися нові й реконструювалися старі підприємства. На цю справу держава асигновувала значні кошти. Так, уже в 1928— 1929 господарському році на розвиток промисловості Конотопського округу було асигновано 540 тис. крб., Чернігівського — 235 тис. крб. На заклик Комуністичної партії трудящі на підприємствах здійснювали режим економії. Заощаджені кошти й матеріали витрачалися на потреби промисловості. Так, робітники й спеціалісти підприємств міста Прилук за роки першої п’ятирічки зекономили понад 150 тисяч карбованців. У здійсненні режиму економії велика роль належала комсомольським організаціям.
Прийняття першого п’ятирічного плану викликало небачену трудову активність робітничого класу. У відповідь на звернення XVI Всесоюзної партійної конференції: про розгортання соціалістичного змагання робітники масово створювали ударні бригади, перевиконували виробничі плани. Першими почали між собою змагання колективи Чернігівського заводу «Жовтневий молот» і Конотопського паровозовагоноремонтного заводу, Прилуцької і Чернігівської взуттєвих фабрик. У 1930 році не було жодного підприємства, де б не працювали ударні бригади, показуючи зразки самовідданої боротьби за підвищення продуктивності праці і зниження собівартості продукції. Ще ширшого розмаху набрали соціалістичне змагання й ударництво у 1931—1932 роках.
За роки першої п’ятирічки було споруджено 26 нових промислових підприємств, у т. ч. Ніжинський механічний завод, Прилуцький чавуноливарний завод, завод універсальних супортно-шліфувальних пристроїв у селі Ладані біля Прилук, фабрики музичних інструментів, котонінова — в Чернігові, меблеві — в Прилуках і Чернігові та інші. У 1929 році завершилося будівництво залізниці Прилуки—Ніжин, Чернігів—Гомель і Чернігів—Овруч. Був розширений завод «Жовтневий молот» у Чернігові. Відбулася докорінна реконструкція старих підприємств. За п’ятирічку валова продукція промислових підприємств області зросла на 47 процентів. На 60 проц. збільшилась кількість робітників, зайнятих у промисловості. Завдяки героїчній праці трудящих план першої п’ятирічки було виконано достроково.
Нове піднесення промисловості відбулося в роки другої п’ятирічки. Державні капіталовкладення в промисловість області складали 120 млн. карбованців. Це дозволило приступити до спорудження нових і реконструкції діючих підприємств. У 1934 році в Чернігові виросли нові корпуси фабрики музичних інструментів, котонінової фабрики, найбільшої тоді в країні. На території області стали до ладу 18 заводів первинної обробки льону й конопель, підприємства харчової промисловості. Всі вони оснащувалися новою технікою. З Москви, Ленінграда, Брянська, Тули та інших міст на місцеві фабрики й заводи надходили верстати, машини та інше обладнання. Зокрема, повністю нове обладнання одержали Конотопський механічний завод, Чернігівська фабрика музичних інструментів та інші.