Чернігівська область у роки мирного будівництва (1921 — 1941 рр.) (закінчення)
Наприкінці 1935 року набув поширення стахановський рух. Першими стахановцями в області стали робітники Чернігівської фабрики музичних інструментів Н. Посудевська, 3. Пархоменко, І. Вовк, П. Дяконенко, робітниця Прилуцької махоркової фабрики Г. Охріменко та інші. Ініціаторами змагання за перетворення своїх підприємств на стахановські виступили майстер котельного цеху Конотопського паровозовагоноремонтного заводу Р. Ковальов, директор Корюківського рафінадного заводу А. Пустовойтов, машиністи депо ст. Чернігів П. Авраменко і В. Волдирєв. Швидкому зростанню стахановського руху сприяло те, що його активними учасниками були комуністи й комсомольці. Вони особистим прикладом показували високі зразки праці.
За роки другої п’ятирічки випуск промислової продукції на підприємствах області в порівнянні з першою п’ятирічкою зріс у 2,7 раза. В 1937 році на фабриках і заводах працювало 42 тисячі робітників. В результаті опанування нової техніки, стахановського руху продуктивність праці зросла у 2,3 раза. План другої п’ятирічки також було виконано достроково.
П’ятирічний план розвитку народного господарства на 1938—1942 роки, затверджений XVIII з’їздом ВКП(б), відкрив ще величніші перспективи. Було заплановано спорудження нових заводів і фабрик, реконструкцію на базі нової техніки ряду діючих підприємств. Натхненні величними завданнями, що їх поставила партія, трудящі з року в рік перевиконували виробничі плани.
Завдяки здійсненню довоєнних п’ятирічок Чернігівщина стала областю з високорозвинутою промисловістю. Помітно збільшилась питома вага машинобудівної і металообробної промисловості. Однак провідне місце лишалося за легкою і харчовою промисловістю. У 1940 році підприємствами області було випущено промислової продукції на 419 млн. крб., або у 8 разів більше, ніж у 1913 році. Напередодні Великої Вітчизняної війни у області було 220 великих державних і 265 кооперативних підприємств, де працювало 32,2 тис. робітників.
Здійснювалась також соціалістична перебудова сільського господарства. Після історичних рішень XV з’їзду ВКП(б) в результаті великої масово-політичної роботи партійних організацій селяни почали ставати на шлях колективного господарювання. Як і в усій країні, масова колективізація на Чернігівщині розгорнулась наприкінці 1929 — на початку 1930 років. У 1930 році до колгоспів вступило 20 проц., 1932 році — 48 проц. селянських господарств. Наприкінці 1934 року суцільну колективізацію було в основному завершено. На той час колгоспи об’єднували 91,1 проц. селянських господарств.
Масовий вступ селянства до колгоспів супроводжувався загостренням класової боротьби. Куркулі чинили шалений опір колективізації, розправлялись з активістами колгоспного руху. Так, у селі Дроздівці Куликівського району куркулі вбили ініціатора створення колгоспу бідняка М. Пилипенка, в селі Чемер Козелецького району по-звірячому був закатований голова колгоспу двадцятип’ятитисячний київський робітник Г. М. Густов.
Значну допомогу в здійсненні колективізації подавали робітники. Кращих їх представників — двадцятип’ятитисячників колгоспники обирали головами артілей. Всього в селах області працювало 106 двадцятип’ятитисячників, з них 42 робітники Чернігова й Ніжина. Колективи усіх промислових підприємств області шефствували над колгоспами, допомагаючи їм лагодити сільськогосподарський реманент, виконувати польові роботи, будувати господарські приміщення тощо.
Велику роль у організаційно-господарчому зміцненні колгоспів відіграли машинно-тракторні станції. Першою на Чернігівщині було утворено в 1930 році Куликівську МТС. В 1933 році в області працювало 40 МТС, в яких налічувалось 873 трактори. В 1933—1934 рр. разом з райкомами партії значну роботу щодо дальшого розвитку колгоспного ладу провадили політвідділи МТС. Політвідділи видавали багатотиражні газети. У всій своїй діяльності райкоми партії і політвідділи спиралися на партійні, комсомольські організації, колгоспний актив. У 1933 році на постійну роботу в колгоспи із міст було надіслано 2500 комуністів і 3700 комсомольців. Це сприяло посиленню ролі колгоспних партійних і комсомольських організацій у зміцненні колгоспів, політичному вихованні трудівників села.
В довоєнні роки радгоспи й колгоспи області спеціалізувалися на вирощуванні зернових і технічних культур, розвитку тваринництва. У процесі колективної праці зростали передовики виробництва. Самовіддана праця кращих людей колгоспів, радгоспів і МТС була високо оцінена партією і урядом. У грудні 1935 року 12 передовиків радгоспного і колгоспного виробництва нагородили орденами й медалями СРСР, серед них трактористку Семенівської МТС М. П. Костюченко, бригадира колгоспу ім. Постишева Комарівського району Д. Д. Друзь, бригадира колгоспу «Революційний шлях» Ріпкинського району М. В. Ісаченка орденом Леніна.
Ще з більшим натхненням працювали робітники, колгоспники й спеціалісти сільського господарства, коли став поширюватися стахановський рух. За прикладом передових колгоспниць Київщини в радгоспах і колгоспах Чернігівщини 1936 року 140 ланок виростили по 500—700 центнерів цукрових буряків на кожному гектарі, 11 ланок — по 700—1000 центнерів. Ланка М. Борщ (колгосп ім. Косіора, с. Курінь Бахмацького району) виростила по 1027 цнт на кожному гектарі. Навесні 1937 року в радгоспах і колгоспах було 7308 стахановських бригад і 46 970 ланок.
Свої досягнення в галузі сільського господарства Чернігівщина демонструвала на Всесоюзній сільськогосподарській виставці. У 1939 році у ній брало участь 229 колгоспів, 11 радгоспів, З МТС, 156 тваринницьких ферм, 2134 передовики сільського господарства. Радянський уряд відзначив орденами й медалями СРСР самовіддану працю 99 трудівників радгоспів й колгоспів.
Досягненню успіхів у землеробстві й тваринництві сприяло соціалістичне змагання між колгоспами й радгоспами Чернігівської області УРСР, Гомельської області БРСР, Курської області і Алтайського краю РРФСР. Зокрема, чернігівці, змагаючись з російськими колгоспниками, запозичили досвід вирощування високих урожаїв зернових ланкою М. Є. Єфремова з колгоспу «Комуніст» Білоглазівського району Алтайського краю. У 1940 М. Є. Єфремов особисто відвідав колгоспи Малодівицького району і допоміг своїм українським друзям освоїти нову агротехніку. Запровадження передового досвіду дозволило колгоспам і радгоспам в 1940 році збільшити валовий збір зерна на 16% у порівнянні з попереднім роком.
Виховані в дусі пролетарського інтернаціоналізму, трудящі Чернігівщини, як і всієї країни, постійно подавали моральну й матеріальну підтримку пролетаріатові капіталістичних країн, який вів боротьбу проти фашизму і війни. Обласна організація МОДР у 1937 році налічувала 108,2 тис. робітників, селян, інтелігенції. У 1933—1937 рр. модрівці Чернігівщини шефствували над політичними в’язнями 36 тюрем Німеччини, Польщі, Угорщини, Франції, Італії, Греції, Югославії, Швейцарії, Китаю, США та інших країн. У 1934 році вони зібрали 100 тис. крб. на допомогу страйкуючим Австрії. Коли героїчний іспанський народ у 1936 році піднявся на боротьбу з фашизмом, трудящі збирали кошти, продукти, які надсилали через МОДР до Іспанії. Робітники ряду підприємств області в фонд республіканської Іспанії відрахували одноденний заробіток, колгоспники Іваницького, Куликівського, Ніжинського та інших районів внесли 76 тис. крб. Пліч-о-пліч з іспанськими республіканцями в інтернаціональних бригадах билися проти фашизму добровольці — уродженці Чернігівщини П. І. Волошко, І. А. Прачек, Ю. І. Примак, Г. І. Тхір та інші.
Трудящі брали активну участь у зміцненні обороноздатності СРСР. Велику роботу проводили добровільні громадські організації — Тсоавіахім, Червоний Хрест. У 1940 році в оборонних гуртках навчалося 54 642 чол. З Чернігівщини Червона Армія і Військово-Морський Флот одержували гідне поповнення. Багато чернігівців брали участь і відзначились у боях Червоної Армії проти японських загарбників у районі озера Хасан, біля річки Халхін-Гол і в боях проти фінської вояччини.
У січні 1939 року була утворена Сумська область. До її складу від Чернігівської області відійшло 17 районів. У складі Чернігівської області залишилось 39 районів. Тепер територія області становила 31,5 тис. кв. км, населення — 1783,4 тис. чоловік.
За роки соціалістичного будівництва були проведені великі роботи щодо благоустрою міст і сіл. Населені пункти забудовувалися за планом. На 1 січня 1941 року комунальний фонд міст і селищ міського типу становив 428 тис. кв. метрів. Усі міста й частина сіл були електрифіковані.
Багато було зроблено щодо поліпшення охорони здоров’я. У 1940 році в містах і селах області працювало 114 лікарень (4534 ліжка), 535 поліклінік, амбулаторій і фельдшерських пунктів. У медичних закладах налічувалося 732 лікарі і 3262 працівники з середньою медичною освітою.
В процесі соціалістичного будівництва в нашій країні відбулася культурна революція. Її наслідки повсюди відчувалися й на Чернігівщині.
Була ліквідована неписьменність серед дорослого населення. Запроваджувалося обов’язкове загальне семирічне навчання. Розвивалася середня освіта. В 1932 році відкрили перші середні школи в Чернігові, Ніжині, Прилуках, Городні, Новгороді-Сіверському. У наступні роки число середніх шкіл збільшилося. В 1939/40 навчальному році на Чернігівщині працювало 1620 загальноосвітніх шкіл, в них 305,7 тис. учнів, 11,6 тис. учителів. У технікумах та інших середніх спеціальних навчальних закладах було 6,4 тис. учнівської молоді. У 2 вищих навчальних закладах — Чернігівському учительському, Ніжинському педагогічному інститутах — налічувалося 1,9 тис. студентів.
Надбанням широких народних мас стала культура. В 1940 році працювало 1147 будинків культури і клубів, 1148 бібліотек з фондом в 1,6 млн. книг, 345 кінотеатрів і кіноустановок, 8 музеїв, серед них відкритий у 1934 році літературно-меморіальний музей М. М. Коцюбинського. В області налічувалося 37,7 тис. радіоприймачів і радіоточок. При культосвітніх закладах розвивалася художня самодіяльність. Починаючи з 1936 року, відбувалися районні і обласні олімпіади, які сприяли розвитку хорового, танцювального, музичного й драматичного мистецтва. Методичне керівництво художньою самодіяльністю здійснював обласний будинок народної творчості, відкритий в 1937 році.
Посилився потяг трудящих до літератури. При редакції обласної газети «Більшовик» і редакціях ряду районних газет, інститутах працювали літературні об’єднання, студії і гуртки. У 1939 році в області налічувалось понад 200 літераторів-початківців. Особливо масовим було обласне літературне об’єднання, яке очолював письменник О. Г. Десняк.
Напередодні війни в Чернігові виходили обласні газети «Більшовик» (з 1932 р.) і «Молодий комунар» (з 1933 р.), а також газети у всіх 39 районах.
У роки соціалістичного будівництва, крім стаціонарного обласного українського драматичного театру ім. Т. Г. Шевченка, працювали ще два пересувні драматичні театри — український ім. М. М. Коцюбинського і російський ім. ХV-річчя ВЛКСМ. 1937 року в Чернігові відкрито обласну філармонію. У жовтні 1940 р. на обласній художній виставці експонувалось понад 250 робіт майстрів живопису, скульптури та графіки. Славилися своїми творами майстри народного мистецтва. Килими фабрики художніх виробів ім. 8 Березня с. Дігтярі Срібнянського району експонувалися на міжнародних, союзних і республіканських виставках. У 1936 році кращій килимарниці фабрики О. Ф. Валун було присвоєно звання заслуженого майстра народної творчості УРСР. В галузі декоративного мистецтва плідно працював народний умілець з м. Борзни О. Ф. Саєнко. Виконані ним інкрустовані соломою панно й меблі, інтер’єри приміщень були високо оцінені художньою громадськістю.
У роки соціалістичного будівництва великий вклад у розвиток радянської культури внесли уродженці Чернігівщини — письменники В. М. Блакитний, С. В. Васильченко, О. Г. Десняк, І. А. Кочерга, П. Г. Тичина, В. Г. Чумак, артисти М. К. Заньковецька, Г. М. Пелєпп, композитори Г. Г. Верьовка, Л. М. Ревуцький, кінорежисер і письменник О. П. Довженко, художник М. С. Самокиш. Відомим українським радянським економістом-статистиком був М. В. Птуха. Радянським державним і партійним діячем був І. П. Товстуха. Понад 12 років він займався науковою роботою в Інституті Леніна (1924—1930) і Інституті Маркса-Енгельса-Леніна (1931 — 1935).
Боротьбу трудящих за успішне здійснення планів довоєнних п’ятирічок очолювала обласна партійна організація. На 1 січня 1941 року вона налічувала у своїх лавах 14,6 тис. членів і кандидатів у члени партії. З травня 1938 року першим секретарем обкому КП(б)У працював О. Ф. Федоров. Зростали й міцніли комсомольські організації. На 1 липня 1940 року в їх лавах налічувалося 81,9 тис. членів ВЛКСМ.