Чернігівська область в XIX столітті
У 1796 році було проведено нові зміни в адміністративному устрої — створено Малоросійську губернію з центром в м. Чернігові в складі 20 повітів. 1802 року Малоросійську губернію перетворили на Малоросійське генерал-губернаторство, яке поділялося на губернії — Чернігівську і Полтавську. Територія Чернігівської губернії становила понад 46 тис. кв. верст з населенням 1260 тис. чоловік. Вона поділялася на 15 повітів. Прилуцький повіт, а також Талалаївська волость Роменського повіту і Гнідинцівська волость (до неї входила с. Варва) Лохвицького повіту відійшли до Полтавської губернії.
Населення брало активну участь у Вітчизняній війні 1812 року. З початком війни у всіх повітах формувалося кінне й піше ополчення. У кінні полки вступали козаки; піше ополчення складалося в основному з селян. Багато хто йшов на війну добровільно. У губернії було сформовано 6 кінних козачих і 8 ополченських полків. До ополчення вступило 25 783 ратники. На утримання їх населення зібрало 2233 тис. крб. Чернігівське ополчення було найбільшим на Україні. З губернії для діючої армії надходило продовольство.
Козаки й ополченці пліч-о-пліч з російськими солдатами хоробро билися з ворогом. Чернігівський полк особливо відзначився в Бородінській битві. Мужність воїнів не раз відзначали у своїх наказах головнокомандуючий російською армією М. І. Кутузов і його сподвижники. Проти іноземних загарбників боролися й партизани. Навіки в пам’яті народній залишились бойові діла чотиритисячного партизанського загону, очолюваного селянином села Нефедівки Новгород-Сіверського повіту Єрмолаєм Четвертаком.
За даними 1846 року в губернії було 586,3 тис. поміщицьких селян, 204,6 тис. державних селян і 419,7 тис. козаків. Основними власниками земель були поміщики. Так, у Чернігівській губернії 1859 року з 4802 тис. десятин всіх земель 2166 тис. десятин належало поміщикам, понад 457 тис. десятин — козакам, понад 336 тис. десятин було закріплено за державними селянами. Поміщицька земля поділялась на власне поміщицьку і селянські наділи.
Свою ріллю поміщики розширювали за рахунок селянських наділів. У 1857 році число дворових у губернії становило 53,6 тис. осіб, або на 35,2 тис. більше, ніж 1847 року. Повсюдно безземельних селян переводили в дворові або на «місячину». Кріпаки були зовсім безправними. Поміщики самовільно визначали розміри панщини, чинили над селянами суд і розправу. Поміщиця Шкляревичева (Ніжинський повіт) у своєму маєтку запровадила щоденну панщину. Її відробляли усі — починаючи від малих дітей і кінчаючи престарілими людьми. Поміщик с. Вихвостова Городнянського повіту Карвольський-Гриневський виміняв собі за собак кухаря й покоївку. Поміщиця Дорошенко (Остерський повіт) продавала малолітніх дітей, позбавляючи їх батьків. В 1826 році поміщик с. Карпівки Городнянського повіту Євреїнов наказав закувати в конюшні на залізний ланцюг за шию кріпака 3. Устименка, заборонивши давати йому їжу. На десятий день кріпак втратив свідомість. «Провина» Устименка полягала в тому, що він, рятуючи від голодної смерті своїх дітей, шукав заробітки у інших місцях. Поміщик Гореславський в 1850 році до смерті закатував кріпака Трохима Уточку лише за те, що той не зняв перед ним шапку.
Не кращим було становище державних селян і козаків. Більшість з них користувалася мізерними наділами і тому ледве животіла. У 1851 у Ніжинському повіті на ревізьку душу припадало до десятини землі, в Козелецькому, Борзнянському й Остерському повітах — до 1¼ десятини, у Чернігівському повіті — 1,5 десятини. Це змушувало державних селян брати землю в оренду в поміщиків за відробіток. До того ж, царський уряд душив державних селян і козаків непосильними податками. В 1828 році заборгованість державних селян і козаків Чернігівської губернії становила понад 4 млн. крб. Відомий статистик М. Домонтович писав, що державні селяни «майже такі ж бідні, як і селяни поміщицькі. Земельний наділ їх дуже незначний. Між ними трапляються такі, що зовсім не мають не тільки землі, а навіть своєї хати. Таких бездомних жебраків у 1839 році налічувалось до 15 тис. чоловік. Більша частина малоземельних і бездомних припадає на долю козаків».
У відповідь на кріпосницький гніт селяни піднімалися на боротьбу. В березні 1839 року кріпаки сіл Володькової Дівиці (зараз с. Червоні Партизани), Даніна, Шатури Ніжинського повіту відмовилися підкорятися графові Уварову. В 1850 році селяни с. Держанівки Козелецького повіту, а в 1855 році селяни села Деревини Городнянського повіту виступили проти поміщиків. З усіма, хто протестував проти поміщицького свавілля, власті розправилися військовою силою.
Пристосовуючись до умов зростаючого товарного землеробства, поміщики змінювали структуру посівних площ, зокрема технічних культур. Значного розвитку на півдні і півночі губернії досягло тютюнництво. Першим пунктом, де почали сіяти цю культуру, була Меца. У північних повітах губернії багато вирощували конопель. З них, як і раніше, робили прядиво, а з насіння — конопляну олію. В 40-х—50-х роках XIX ст., з розвитком цукрової промисловості, посівні площі під коноплями і частково тютюном зменшилися. Вирощування цукрових буряків було прибутковим для поміщицьких маєтків. Сіяли цю культуру й селяни. Швидко поширювалась нова система бджільництва. 1814 року в селі Пальчиках (зараз Бахмацького району) П. І. Прокопович створив перший у світі рамковий напіврозбірний вулик.
У поміщицьких маєтках відкривалися підприємства переробки сільськогосподарської сировини. В 1825 році в селі Макошині Сосницького повіту почала працювати перша цукроварня. В 1860 році на території губернії налічувалося 65 цукрових заводів, на яких працювало 11 тис. селян і було вироблено 316 тис. пудів цукру. Великі прибутки поміщикам давали винокурні заводи. Важливу галузь становило виробництво сукна, що концентрувалось головним чином в м. Клинцях. В 1860 році в губернії діяло 13 суконних фабрик. Це були підприємства капіталістичного типу, які грунтувались на найманій праці. На них працювало 4233 робітники. На 12 підприємствах виготовляли полотно і канати, на 27 — свічки, на 4 — вироби з скла, на 5 — папір. На території губернії 1860 року всього налічувалося 1117 дрібних підприємств. Було багато промислів. У Коропі, Семенівці, Березні, Олишівці, Срібному селяни виготовляли на продаж кожухи, чоботи. В Сосницькому, Остерському, Городнянському та інших повітах майстри-умільці в’язали рибальські сітки й неводи, гнали дьоготь, смолу. Здавна існував чумацький промисел, яким займалися, головним чином, державні селяни. Окремі чумаки мали по 10—12 волів і возів і стільки ж наймитів. Найбільш розвинутий чумацький промисел був у Борзнянському, Ніжинському, Конотопському, Кролевецькому, Остерському, Прилуцькому повітах. Чумаки навесні везли на південь тютюн, протягом літа перевозили там вантажі і лише восени поверталися з рибою й сіллю в рідні місця.
В містах і містечках було чимало ремісничих майстерень. 1858 року в губернії налічувалося 3,7 тис. ремісників.
Розвиток промисловості сприяв зростанню числа робітників. Якщо у 1825 році їх налічувалося 2994, то у 1860 році — 12 257. Умови праці на заводах і фабриках були нестерпними. Робочий день тривав від зорі до зорі. Люди працювали у непристосованих напівтемних приміщеннях. Підприємці знущалися над робітниками, як тільки могли. Так, на Машівській суконній мануфактурі 1823 року наглядач так побив двох дівчат, що вони померли. Цього ж року власник мануфактури збільшив наполовину обсяг роботи і тривалість робочого дня. Тоді 20 листопада усі 962 робітники відмовилися виконувати повинності й послали уповноважених до губернатора зі скаргою на свавілля хазяїна. Справа дійшла до суду, який визнав виступ робітників «безпідставним, заслуговуючим суворого законного покарання». Але робітники рішуче відмовлялися й далі виконувати непосильні норми виробітку, вони заявили, що їм краще «йти у в’язницю, в Сибір, або в солдати, ніж працювати на мануфактурі». Проти них було кинуто війська, які силою придушили виступ, заарештувавши і ув’язнивши 18 «призвідців».
Про певний процес розвитку капіталізму в губернії свідчила також торгівля. Значна кількість хліба, цукру, прядива, волокна, тютюну, олії, великої рогатої худоби вивозилася на продаж до Москви, Петербурга, в порти Балтійського й Чорного морів. Звідти доставляли хліб, сукно, сіль, залізні вироби та інші товари. В містах, містечках і ряді сіл регулярно влаштовувалися ярмарки. Так, 1861 року в Чернігівській губернії відбулося 204 ярмарки.
В умовах феодально-кріпосницького ладу, боротьби народних мас проти соціального й національного гніту розвивалася культура краю. За панування литовських і польських феодалів населення Чернігово-Сіверщини зберегло самобутню українську культуру, не втратило своїх давніх культурних зв’язків з росіянами.
У XVII столітті на Чернігово-Сіверських землях поширювалася писемність. Її осередками здебільшого були монастирі й церкви. У другій половині XVII — першій половині XVIII ст. Чернігово-Сіверщина, як і вся Лівобережна Україна, вже відзначалась відносно високим рівнем писемності. Центром освіти і науки для всіх українських земель була відома Київська Академія, серед студентів якої було чимало вихідців з Чернігівщини. У 1700 р. в Чернігові відкрили навчальний заклад — колегіум. Ініціатором і засновником його був письменник, церковний діяч Іоан Максимович. Курс навчання складався з п’яти класів і тривав сім років. Серед учнів переважали діти старшин, заможних козаків і городян. Колегіум мав значну для свого часу бібліотеку. Більшість його вихованців йшло на військову службу та до державних установ. У містах’ ряді містечок і багатьох селах існували парафіяльні школи. В середині XVIII ст. у Ніжинському полку було 215 таких шкіл, у Чернігівському — 144. Викладання в них велося українською мовою. Були подібні школи також у Новгород-Сіверському й Прилуцькому полках. Наприкінці XVIII століття відкрилися перші народні училища в Чернігові, Новгороді-Сіверському, Ніжині, Прилуках, Глухові, Стародубі, які утримувалися коштом казни. 1804 року в училищах навчався 761 учень, з них лише 73 дітей селян. У наступні роки народні училища існували у всіх повітових містах. Значення Чернігова, як одного з впливових культурних центрів України, було чимале.
В кінці 50-х років — на початку 60-х років XIX ст. виникають недільні школи для дорослих, які утримувались на приватні пожертви. В таких школах у Чернігові, Ніжині, Новгороді-Сіверському, Глухові навчалось понад 400 чоловік.
Т. Г. Шевченко написав і видав для недільних шкіл «Буквар південно-руський».
Кілька примірників «Букваря» і 50 примірників «Кобзаря» він подарував Чернігівській недільній школі. У 1862 році царський уряд заборонив недільні школи за їх прогресивний напрямок і викладання в них українською мовою.
На початку XIX ст. були відкриті перші середні навчальні заклади — гімназії.
У Чернігівській гімназії розпочалися заняття у 1805 році, Новгород-Сіверській — 1808 році. Контингент тих, що навчалися в них, був дуже обмежений. У Новгород-Сіверській гімназії в 1812—1819 рр. здобув освіту М. О. Максимович, згодом відомий ботанік, фольклорист і історик. У 1833—1840 рр. тут вчився видатний вітчизняний педагог, основоположник педагогічної науки і народної школи в Росії К. Д. Ушинський. 1820 р. у Ніжині відкрилася гімназія вищих наук. В 1821 — 1828 рр. у ній вчився М. В. Гоголь. 1832 року гімназію реорганізували в ліцей, який за програмою в той час прирівнювався до вищих навчальних закладів. Напередодні реформи в Чернігівській губернії мережа навчальних закладів складалась з ліцею, 3 гімназій, 18 повітових училищ, 88 церковнопарафіяльних та понад 100 приватних шкіл і пансіонатів. У них навчалося 12,5 тис. чоловік.
Чернігівщина була одним з центрів книгодрукування на Україні. Перша друкарня відкрилася 1675 року в Новгороді-Сіверському. В 1679 році її перевели до Чернігова, де випускали книжки релігійного й світського характеру. Серед них у 1757 році вийшла «Октоих» — оригінальне видання у гравюрах. При друкарні була найбільша на Лівобережній Україні бібліотека. В 1838 році почала виходити газета «Черниговские губернские ведомости».
Для російсько-українського культурного єднання велике значення мало перебування на Чернігівщині великого російського поета О. С. Пушкіна (1820 і 1824 рр.), основоположника російської музики М. І. Глінки (1838 р.) та інших відомих майстрів літератури і мистецтва братнього народу. М. І. Глінка у Качанівці написав перші частини опери «Руслан і Людмила», склав музику на українські пісні «Гуде вітер вельми в полі» і «Не щебечи, соловейку». В 1843,1845, 1846,1847 та в 1859 роках Чернігівщину відвідав геніальний український поет, революціонер-демократ Т. Г. Шевченко. Тут він написав твори «Музикант», «Княжна», «Художник» та інші. На Чернігівщині починав свою літературну діяльність видатний російський письменник, революціонер-демократ Г. І. Успенський.. Значний вклад у розвиток вітчизняної науки і культури внесли також вихідці з Чернігівщини — поет-романтик В. М. Забіла (1808—1869), скульптор І. П. Мартос (1752 або 1754—1835), мореплавець Ю. Ф. Лисянський (1773—1837), композитор М. С. Березовський (1745— 1777), вчений О. М. Бодянський (1808—1877) та інші.
В першій половині XIX ст. починають діяти театральні трупи й театри. Акторами у них були здебільшого кріпаки. Театр Ширая з Новгород-Сіверського повіту в кінці XVIII —на початку XIХ ст. налічував понад 200 акторів. Це був найбільший у той час кріпосний театр на Україні і користувався великою популярністю. Відомим також став театр Будлянського з Козелецького повіту. Він гастролював у Києві й Чернігові.
Значного розвитку досягла архітектура, яка продовжувала кращі традиції давньоруських часів. Ще в другій половині XVII—XVIII ст. були побудовані архітектурні ансамблі монастирів Єлецького і Троїцького в Чернігові, Густинського — біля Прилук, Новгород-Сіверського та інші. Визначними пам’ятками архітектури є Миколаївський (1668 р.) і Благовіщенський (1716 р.) собори у Ніжині. Останній був споруджений відомим московським будівничим Г. І. Устиновим на честь перемоги російських військ над шведами під Полтавою. Становить значний інтерес архітектура Катерининської церкви (1710 р.) в Чернігові, Преображенського собору (1720 р.) у Прилуках, церкви Івана Богослова (1752 р.) у Ніжині. Унікальною архітектурною пам’яткою є собор Різдва Богородиці в Козельці, що був зведений 1752—1763 рр. російським архітектором А. В. Квасовим та українським архітектором І. Г. Григоровичем-Барським. Це велична п’ятикунольна споруда оздоблена скульптурним орнаментом за мотивами народної творчості. Велику цінність являють пам’ятки архітектури XVII—XVIII ст.— будинки полкової канцелярії у Чернігові, колегіуму в Новгороді-Сіверському, палаци фельдмаршала графа Румянцева-Задунайського в с. Вишеньках і ‘гетьмана Розумовського в Батурині. Перлиною української архітектури називають Чернігівський колегіум (1700—1702).