Чернігівська область у роки Великої Вітчизняної війни (продовження)
За рішенням підпільного обкому партії у липні 1942 року в Рейментарівських лісах було створено партизанське з’єднання в складі 7 загонів. Ядром його став обласний партизанський загін. З’єднання налічувало понад 1200 чол. Партизани здійснювали численні бойові операції. Особливо безстрашно діяли партизанські загони й підривні групи, очолювані Г. С. Артозєєвим, Г. В. Балицьким, Т. І. Кравченком, І. Є. Цимбалістом, В. І. Клоковим, В. В. Пав ловим. Усі вони за героїзм і мужність удостоєні високого звання Героя Радянського Союзу. Серед підривників відзначився комсомолець Вася Коробко. Він був нагороджений орденом Леніна. Ведучи боротьбу з окупантами, партизани вступали до лав Комуністичної партії. Партійна організація обласного загону (з’єднання) прийняла в 1941 — 1942 рр. 146 народних месників у члени партії і 290 кандидатами у члени партії. Це були найвідважніші партизани, герої боїв з німецько-фашистськими окупантами.
Більш масовим став партизанський рух на Чернігівщині восени 1942 року. На півдні області розгорнув бойові операції загін ім. Щорса під командуванням О. Є. Кривця. У межиріччі Дніпра й Десни почали громити ворога загони під командуванням М. М. Таранущенка (Михайло-Коцюбинський район) і Ю. О. Збанацького (Остерський район). У жовтні 1942 року рушили в рейд з північних районів Сумської області партизанські з’єднання під командуванням С. А. Ковпака і О. М. Сабурова. У жовтні — листопаді з’єднання сумських партизанів переправилися в районі Коропа через Десну й розгромили поліцію в Холмах і Понорниці. В день 25-ї річниці Великого Жовтня з’єднання стали переправлятися на правий берег Дніпра. Це був початок рейду цих з’єднань до районів Київської і Житомирської областей.
За дорученням ЦК КП(б)У підпільний обком партії з січня 1943 року на базі друкарні, обладнаної у Клітнянських лісах, почав видавати газету «Комуніст» — орган ЦК КП(б)У—для населення окупованої території України. Одночасно підпільний обком випускав чернігівську обласну газету «Більшовик».
11 березня 1943 року за наказом Українського штабу партизанського руху основні сили обласного з’єднання (командир О. Ф. Федоров, комісар В. М. Дружинін) вирушили в рейд на Правобережну Україну. З’єднання пройшло по тилах ворога тисячі кілометрів, знищуючи ворожі гарнізони й штаби, руйнуючи, виводячи з ладу шляхи сполучення. В кінці червня 1943 року воно зосередилося на Волині в межиріччі Стоходу й Стиру. За завданням Головного командування Червоної Армії і Українського штабу партизанського руху народні месники провели операцію «Ковельський вузол», що була зразком завчасно підготовленого й планомірно здійснюваного розгрому комунікацій противника. За 10 місяців на залізниці злетіли в повітря 603 ешелони і 8 бронепоїздів ворога. За зразкове виконання бойового завдання командира партизанського з’єднання О. Ф. Федорова було вдруге удостоєно звання Героя Радянського Союзу.
Вихід з’єднання О. Ф. Федорова на Правобережну Україну не послабив партизанської боротьби на Чернігівщині. Обласний партизанський загін у кількості 300 чоловік, новостворений підпільний обком партії і обласний штаб партизанського руху очолив М. М. Попудренко. 30 березня на базі обласного загону виникає з’єднання (командир М. М. Попудренко, комісар С. М. Новиков). У травні воно налічувало 10 загонів і 1200 партизанів. Для дальшого розгортання збройної боротьби Український штаб партизанського руху надіслав до з’єднання десантні групи, на базі яких під командуванням Я. П. Шкрябача, М. Г. Салая, М. А. Рудича, В. І. Пискарьова та інших за короткий час було створено десять партизанських загонів — 800 бійців. Після цього з’єднання широко розгорнуло бойові дії. 29 травня народні месники оволоділи Тупичевом, 2 червня — Добрянкою і вийшли до Дніпра. Біля Радуля сформовані загони під командуванням Шкрябача, Рудича й Пискарьова, в складі понад 600 чол., переправились через річку і вирушили у бойовий рейд на захід.
Основна частина з’єднання, очолювана М. М. Попудренном, продовжувала бойові дії на Чернігівщині. Налякане розмахом партизанського руху, фашистське командування кинуло проти з’єднання Попудренка три дивізії, що налічували 40 тис. солдатів і офіцерів. Партизани змушені були перебазуватися в Злинківські ліси Брянської області. Але гітлерівці продовжували переслідувати їх. Фашистам вдалося оточити народних месників. Патріоти зробили кілька спроб вирватись з оточення. 6 липня 1943 р. в бою героїчно загинув М. М. Попудренко. Через два дні партизани прорвали вороже кільце і вийшли з оточення. З’єднання народних месників повернулося на Чернігівщину, де й далі громило фашистів.
Обласному партизанському з’єднанню було присвоєно ім’я М. М. Попудренка, посмертно удостоєного звання Героя Радянського Союзу.
Командиром з’єднання став Ф. І. Коротков, а комісаром С« М. Новиков. Партизани з’єднання розгромили 29 ворожих гарнізонів, знищили понад 7 тисяч окупантів, пустили під укіс 122 ешелони, підірвали 4 залізничні мости. 22 вересня 1943 р. з’єднання зустрілось з наступаючими частинами Червоної Армії. На той час у ньому налічувалося 3700 партизанів, з них 369 комуністів і 736 комсомольців.
Мужньо билися народні месники в межиріччі Дніпра й Десни. Партизанські з’єднання командира М. М. Таранущенка і комісара К. А. Таранюка та ім. Щорса (ІО. О. Збанацький, П. К. Лузан), долаючи величезні труднощі, завдавали відчутних ударів по ворогу. Вони розгромили 41 німецький гарнізон, знищили понад 7 тисяч окупантів, паралізували рух поїздів на лінії Чернігів— Коростень, пустили під укіс 53 ешелони, потопили 13 пароплавів та барж на Десні, Дніпрі і Прип’яті, тримали в районі Остра під своїм контролем ділянку Десни до 50 км, а в районі сіл Окунінового і Навозів (тепер с. Дніпровське) контролювали лівий берег Дніпра. Багато партизанів було нагороджено орденами й медалями СРСР, а командиру з’єднання ім. Щорса Ю. О. Збанацькому присвоєно звання Героя Радянського Союзу. З травня 1942 р. до вересня 1943 р. у межиріччі Десни і Дніпра активно діяла розвідувальна група відомого радянського розвідника Героя Радянського Союзу К. С. Гнідаша.
В південних районах Чернігівщини діяли Носівське партизанське з’єднання «За Батьківщину» під командуванням М. І. Стратілата, І. М. Бовкуна та Новобасанський партизанський загін ім. Щорса під командуванням О. Є. Кривця. В розташуванні з’єднання «За Батьківщину» влітку 1943 року була висаджена партизанська десантна група на чолі з М. І. Шукаєвим. За короткий час, за активної участі народних месників, на базі цієї групи створено з’єднання в складі 300 чоловік, яке виступило в рейд у Чехословаччину. В 1943 році носівські партизани знищили близько 6 тисяч фашистських солдатів і офіцерів. Народні месники на залізничній лінії Київ—Ніжин і Ніжин — Чернігів пустили під укіс 69 ворожих ешелонів, на Десні потопили 11 пароплавів тощо. Особливо відзначився своєю мужністю командир полку М. Д. Симоненко, удостоєний звання Героя Радянського Союзу. Новобасанські партизани знищили близько 2 тисяч німецьких солдатів і офіцерів та багато ворожої техніки. За мужність і героїзм, проявлений у боях з ворогом, понад 200 партизанів, або дві третини особового складу загону, були відзначені урядовими нагородами, а 24-річний командир О. Є. Кривець удостоєний звання Героя Радянського Союзу.
Самовіддану боротьбу вели загони і в інших районах Чернігівщини. Успішно діяли Грем’яцький партизанський загін (командир — С. К. Клименко, комісар — А. Г. Абраменко), Варвинський (Є. X. Соколовський, М. А. Симоненко), Ічнянський (І. Ю. Попко, П. П. Сичов), Козелецький (А. С. Яровий, О. Я. Сироїд), Іваницький (І. Т. Парченко, М. А. Симоненко).
У вересні 1943 року на території Чернігівщини боролися з ворогом понад 20 тисяч партизанів, що були об’єднані у 4 з’єднання. Крім того, самостійно діяли 6 загонів. У партизанському русі брали участь майже усі жителі селища Корюківки, сіл Холмів, Рейментарівки, Пісок, Єліного, Мурав’їв, Козарів, Клубівки та інших. Рішенням бюро обкому партії 37 населених пунктів області визнані партизанськими. Партизани внесли гідний вклад у всенародну боротьбу проти німецько-фашистських загарбників. У 1942—1943 рр. вони знищили 32 тисячі гітлерівських солдатів і офіцерів, пустили під укіс 389 ворожих ешелонів, висадили в повітря 43 залізничні мости, зруйнували 63 км залізничних колій, підбили 136 ворожих танків, 797 автомашин, збили 7 літаків, потопили 34 пароплави і 22 баржі тощо. В боях з ворогом партизани захопили великі трофеї.
В лавах народних месників Чернігівщини билися з німецько-фашистськими загарбниками представники 47 національностей. Чернігівські партизанські з’єднання й загони багато операцій здійснювали спільно з партизанами Брянської і Гомельської областей. За мужність і героїзм, виявлені в боротьбі з ворогом, 30 тис. партизан і підпільників Чернігівщини нагороджені орденами й медалями СРСР, а 28 присвоєно високе звання Героя Радянського Союзу.
Партизанська боротьба сприяла літньому наступу Червоної Армії. 26 серпня 1943 року війська Центрального фронту під командуванням генерала армії К. К. Рокоссовського розпочали Чернігово-Прип’ятську наступальну операцію. На Новгород-Сіверському напрямку головного удару по ворогу завдали 65-а армія (командуючий — генерал-лейтенант П. І. Батов), а також частина сил 48-ї армії (командуючий — генерал-лейтенант П. Д. Романенко) і 60-ї армії (командуючий — генерал-лейтенант І. Д. Черняховський). Наступ військ підтримувала 2-а танкова армія під командуванням генерал-лейтенанта С. І. Богданова та основні сили 16-ї повітряної армії під командуванням уродженця Чернігівщини генерал-лейтенанта С. Г. Руденка.
Гітлерівська ставка сподівалася затримати просування радянських військ, використавши для цього водні рубежі Сейму, Десни і особливо Дніпра. Перед Центральним фронтом ворог сконцентрував 20 дивізій групи армій «Центр». Бої одразу набрали запеклого характеру. З вересня війська лівого крила Центрального фронту південніше Новгород-Сіверського вийшли до Десни і вступили на територію Чернігівщини. Того ж дня було визволено ряд населених пунктів Коропського району. 6 вересня під вогнем противника 132-а стрілецька дивізія 60-ї армії (командир — генерал-лейтенант Т. К. Шкрилєв) форсувала р. Сейм і вибила гітлерівців з Батурина. 9 вересня після дводенних боїв частини Червоної Армії оволоділи містом і великим залізничним вузлом Бахмач. У наступні дні на південь від міста радянські воїни оточили і розгромили рештки чотирьох піхотних дивізій 13-го німецького армійського корпусу, що раніше обороняв Бахмач. 15 вересня силами 7-го гвардійського механізованого корпусу під командуванням генерал-лейтенанта І. П. Корчагіна був визволений Ніжин. У цей період посилили допомогу військам партизани Чернігівщини. Вони зривали перевозки противника по залізниці, Десні, по шосейних дорогах, знищували його живу силу й техніку. Партизани разом з Червоною Армією брали участь у визволенні багатьох міст і сіл Чернігівщини.
Наступали і війська правого крила Центрального фронту. 7 вересня 65-а і 48-а армії з боями вийшли до Десни на ділянці понад 150 км від с. Камінь Новгород-Сіверського району до с. Макошиного Менського району. 10 вересня головні сили 13-ї армії, що прибули сюди, почали наступ вздовж лівого берега Десни і, форсувавши ріку, захопили плацдарм на правому березі біля с. Оболоння Коропського району. 15 вересня з резерву прибули частини 61-ї армії під командуванням генерал-лейтенанта П. А. Белова, які замінили частини 13-ї армії і повели бої за розширення плацдарму. Водночас на північ від с. Оболоння Десну форсували війська 65-ї армії. Щоб вибити радянські з’єднання із захоплених ними на правому березі Десни плацдармів, гітлерівці перекинули сюди з-під Новгорода-Сіверського частину своїх військ. Цим скористалися 18-й, 19-й і 27-й корпуси 65-ї армії, які 16 вересня форсували Десну біля Новгорода-Сіверського і оволоділи стародавнім містом. Ворог зазнав великих втрат і відступив. 19 вересня війська 13-ї армії форсували Десну в районі Чернігова, 20 вересня в прорив увійшла 61-а армія. Наступного дня, 21 вересня, частини 13-ї і 61-ї армій рішучим навальним ударом з трьох боків — півдня, заходу й сходу — оволоділи Черніговом. Оборона противника, підготовлена ним на правому березі Десни, була остаточно зламана. План гітлерівців затримати наступ радянських військ на рубежах Десни провалився.
Переслідуваний нашими військами, противник з боями відходив на захід, щоб дати новий бій на Дніпрі. Червона Армія 24 вересня вибила гітлерівців з Городні, Любеча, Радуля, 27 вересня — з Добрянки. Почалося героїчне форсування радянськими військами річки Дніпра — великої водної перепони. Активну допомогу діючій армії у цьому подали народні месники. Так, партизанське з’єднання «За Батьківщину» ще 19 вересня захопило три переправи через Дніпро й утримувало їх до підходу частин 60-ї армії. Потім партизани допомагали переправлятися 17-му гвардійському стрілецькому корпусу на правий берег Дніпра. Партизани з’єднання під командуванням М. М. Таранущенка обладнали 6 переправ через Дніпро в смузі наступу 13-ї армії.
На півдні Чернігівщини активно діяли війська Воронезького фронту під командуванням генерала армії М. Ф. Ватутіна. 10 вересня на схід від Прилук вони зламали опір противника і оточили угруповання 4-ї танкової армії фашистських військ. Ворожа танкова армія була роздроблена і безладно відступала до Дніпра. 17 вересня наші війська визволили Срібне, 19 вересня — Прилуки й Малу Дівицю.
1 жовтня 1943 року Червона Армія повністю очистила Чернігівщину від німецько-фашистських військ. У вересневі дні 1943 року столиця нашої Батьківщини Москва 5 разів салютувала нашим доблесним військам за бойові звершення під час визволення Бахмача, Ніжина, Новгорода-Сіверська, Чернігова, Прилук. Чернігівщину визволяли радянські воїни — представники багатьох народів і національностей СРСР. Так у складі 211-ї Чернігівської стрілецької дивізії воювали представники 32 національностей, 148-ї Чернігівської стрілецької дивізії — 29 національностей, 16-ї Гвардійської кавалерійської дивізії — 20 національностей. За героїзм, виявлений у боях з ворожими військами на території Чернігівської області і при форсуванні Десни і Дніпра, 126 воїнам Червоної Армії було присвоєно звання Героя Радянського Союзу.
Вдячні за визволення трудящі Чернігівщини на заклик обкому партії, не чекаючи наказу про мобілізацію, добровільно вступали до лав Червоної Армії, усім, чим могли, допомагали фронту. Тільки до 13-ї армії добровільно вступило близько 30 тисяч чоловік. Із своїх особистих запасів колгоспники в 1943 році для потреб країни і фронту здали 10,8 млн. пудів хліба, 16 млн. пудів картоплі та багато інших продуктів, внесли 60 млн. крб. на будівництво танкової колони «Колгоспник Чернігівщини».