Чернігівська область у роки Великої Вітчизняної війни
Тяжким випробуванням для радянського народу стала Велика Вітчизняна війна. Трудящі Чернігівщини, як і всієї країни, піднялися на священну боротьбу проти гітлерівських загарбників.
В перші дні війни на зборах і мітингах робітники, колгоспники, трудова інтелігенція одностайно висловили готовність будь-що розгромити німецько-фашистських загарбників, відстояти честь, свободу й незалежність Країни Рад. Колективи Чернігівської музичної фабрики, Прилуцького механічного заводу та багатьох інших підприємств області оголосили себе мобілізованими у повному складі на фронт. До військкоматів надходили тисячі заяв з проханням зарахувати добровольцями до Червоної Армії. Колгоспник с. Дмитрівки Дмитрівського району М. П. Довгий у своїй заяві писав: «У Червоній Армії служать мої два сини. Я сам учасник громадянської війни. Тепер, коли на нашу Батьківщину напали вороги фашисти, я бажаю йти на фронт і поруч з своїми синами захищати радянську землю».
Під керівництвом обласної партійної організації у стислі строки було вжито військово-мобілізаційних заходів. Чернігівщина дала фронту близько 200 тисяч воїнів, серед них 3905 комуністів. Вже у першій половині липня в містах і селах області сформували 46 батальйонів, 7 окремих рот, 77 окремих взводів народного ополчення, що об’єднували 54 346 чол. У винищувальних батальйонах для боротьби з ворожими шпигунами й диверсантами налічувалося 6320 бійців. На будівництві оборонних рубежів працювало понад 150 тисяч трудящих.
Полум’яний радянський патріотизм знаходив також яскравий прояв у самовідданій праці робітників, колгоспників, трудової інтелігенції. Тих, що пішли на фронт, на підприємствах, у радгоспах і колгоспах замінили жінки, старики, підлітки. Так, у Бахмацькому районі трактористами і комбайнерами стали 220 жінок, у Куликівському — 37. У винятково складних умовах доводилося збирати врожай. На 20 липня радгоспи й колгоспи здали державі 224 тис. пудів хліба. В фонд оборони надходили також м’ясо, молоко, овочі. Завдяки дружним зусиллям трудівників села до початку фашистської окупації було зібрано хліб на більшій частині площі.
З наближенням фронту за рішеннями ЦК ВКП(б) і ЦК КП(б)У почалась організація партійного підпілля і партизанських з’єднань та загонів. На початку липня 1941 року створюється підпільний обком партії, до якого увійшли О. Ф. Федоров, М. М. Попудренко, М. О. Петрик, С. М. Новиков, В. Л. Капранов, В. О. Яременко, В. М. Дружинін, секретарі райкомів партії Ф. І . Коротков, І. М. Курочка, М. І. Стратілат. В районах і містах області були затверджені підпільні райкоми і міськкоми партії, а також сітка підпільних партійних організацій, які об’єднали до 3 тисяч комуністів. Одночасно утворювалось комсомольське підпілля. Був сформований обласний партизанський загін. Партизанські загони утворювалися також у кожному районі. Закладались бази зброї, боєприпасів, продовольства, які відіграли важливу роль у розгортанні партизанського руху. Особливо активну участь у створенні цих баз брали члени обкому партії В. Л. Капранов та М. Г. Афанащенко. Враховуючи загрозу ворожої окупації, партійні і радянські органи здійснювали евакуацію в радянський тил дитячих будинків, цінного державного й колгоспного майна. Для подання допомоги обкому партії і облвиконкому в організації підпілля, партизанського руху і проведенні евакуації населення та державного й кооперативного майна ЦК КП(б)У на початку липня відрядив до Чернігівської області секретаря ЦК КП(б)У Д. С. Коротченка.
З території Чернігівської області до східних областей Російської Федерації, Казахської і Узбецької РСР були евакуйовані всі великі промислові підприємства, МТС, радгоспи, ряд колгоспів. У радянський тил виїхали тисячі чернігівців. У цю важку пору вони скрізь відчували братню підтримку, разом з росіянами, казахами, узбеками та іншими народами СРСР самовіддано працювали в тилу, кували перемогу над німецькими фашистами.
На початку серпня на території Чернігівщини в межиріччі Дніпра й Десни розгорнулися запеклі бої. Ворожі війська на півночі області 26 серпня захопили Новгород-Сіверський, 28 серпня — Короп. На півдні області вони форсували нижню течію Десни і вийшли в район Прилук, Ромен. Становище Південно-Західного фронту, в зоні якого перебувала й Чернігівщина, дедалі ускладнювалося. Командував Південно-Західним фронтом генерал-полковник М. П. Кирпонос, уродженець с. Вертіївки Чернігівської області. Радянські війська мужньо стримували натиск ворога, до останнього захищали кожну п’ядь рідної землі. Тут вели запеклі бої з ворогом 21-а армія (командуючий — генерал-лейтенант Ф. І. Кузнецов), сформована на Чернігівщині 40-а армія (командуючий — генерал-майор К. П. Подлас) і 5-а армія (командуючий — генерал-майор танкових військ М. І. Потапов).
25 серпня 1941 р. 2-а німецька армія захопила районні центри — Добрянку й Семенівку, 28 серпня — Городню, 3 вересня — Щорс. В кінці серпня на південний схід від Чернігова ворог форсував Десну і на ЇЇ лівому березі оволодів плацдармом у районі с. Виблів. Виникла безпосередня загроза Чернігову. Місто обороняв тоді 15-й стрілецький корпус, а згодом і 31-й стрілецький корпус 21-ї армії. За плацдарм на Десні героїчно билися частини 135-ї стрілецької дивізії 15-го стрілецького корпусу. Відбиваючи ворожі атаки, вони знищили до двох тисяч солдатів і офіцерів. Щоб зламати опір радянських частин, противник підтягнув чотири дивізії і розширив плацдарм. 15-й і 31-й стрілецькі корпуси потрапили в оточення. 9 вересня радянські війська залишили Чернігів і з боями вийшли з оточення. 13 вересня частини 15-го стрілецького корпусу після запеклих вуличних боїв залишили м. Ніжин.
У районі Остра натиск ворога стримували частини 5-ї армії. Особливо рішуче тут діяли бійці 215-ї моторизованої дивізії (командир — полковник П. А. Барабанов). Шість раз фашисти атакували позиції 711-го стрілецького полку цієї дивізії і щоразу, зазнаючи великих втрат, відкочувалися назад. Коли гітлерівцям вдалось оточити полк, радянські воїни стрімкою контратакою прорвали вороже кільце, завдали противнику нищівного удару. Розгромивши гітлерівців, полк вийшов з оточення і продовжував вести бойові дії. У боях за утримання переправи через Десну в районі Остра виняткову мужність проявили матроси Дніпровського загону Пінської військової флотилії під командуванням майора В. Н. Добржинського. Проте ворог переважав у техніці. 9 вересня він форсував Десну і зайняв Остер, а 11 вересня — Козелець.
Війська 40-ї армії, що діяла на півночі Чернігівщини, майже на два тижні затримали ворога в межиріччі Десни і Сейму. Високою стійкістю відзначились частини 10-ї танкової дивізії (командир — генерал-майор С. Я. Огурцов). Вони знищили 55 ворожих танків та багато солдатів і офіцерів. Проте і на цьому напрямі не вдалося остаточно зупинити гітлерівців. 10 вересня вони захопили Бахмач.
Після багатоденних напружених боїв частини 40-ї, 21-ї і 5-ї армій зазнали тяжких втрат, і їм довелося відступити. До 20 вересня 1941 р. вся територія Чернігівщини була окупована німецько-фашистськими військами.
Захопивши чернігівську землю, німецько-фашистські орди перетворили десятки міст і сотні сіл у руїни й згарища, по-звірячому закатували, розстріляли і спалили живцем понад 127 тисяч чоловік, вигнали в фашистське рабство 41 тис. чоловік.
Але населення Чернігівщини не скорилося ворогові, воно піднялося на смертний бій з фашистськими загарбниками, за честь, свободу і незалежність Радянської Батьківщини. Понад 50 тисяч радянських патріотів брали участь у партизанському русі і підпільній боротьбі.
Це — ціла армія, яка діяла в тилу ворога, завдаючи йому дошкульних ударів. Ведучи боротьбу проти гітлерівців, чернігівці постійно відчували підтримку своїх російських і білоруських братів.
Бойовим штабом народної боротьби став підпільний обком партії, який з 3 вересня 1941 року разом з обласним партизанським загоном розташувався в Рейментарівських лісах. У листопаді того ж року, коли сюди прибув перший секретар підпільного обкому партії О. Ф. Федоров, було створено обласний штаб партизанського руху.
З початком німецької окупації не всі підпільні партійні комітети і організації зуміли розгорнути роботу. Багато патріотів вже в перші дні гітлерівської навали стали жертвами жахливого терору фашистських катів. Це пояснювалося тим, що деяким комуністам бракувало досвіду конспірації, не завжди вдавалося налагодити зв’язок з керівними партійними органами. Далися взнаки також помилки, допущені під час добору керівників підпілля. Тому до активної підпільної роботи до кінця 1941 року змогли включитися, крім обкому КП(б)У, лише девять підпільних райкомів партії: Холминський (секретар І. М. Курочка), Корюківський (секретар Ф. І. Коротков), Іваницький (секретар М. А. Симоненко), Грем’яцький (секретар С. Ю. Ханович), Ічнянський (секретар І. О. Попко), Носівський (секретар М. І. Стратілат), Семенівський (секретар І. Ф. Тихоновський), Остерський та Яблунівський і 24 підпільні первинні партійні організації (за даними по 17 районах.) В 1942—1943 рр. почали діяти Городнянський, Добрянський, Козелецький, Любецький, Михайло-Коцюбинський, Олишівський, Ріпкинський, Щорський райкоми партії. У 1943 році в області працювало 17 підпільних райкомів партії, 65 підпільних партійних і 55 комсомольських організацій. Підпільний обком партії базувався з самого початку в обласному партизанському загоні, а потім — у з’єднанні. Підпільні райкоми партії перебували, як правило, безпосередньо в розташуванні партизанських загонів.
Підпільні партійні комітети і організації згуртовували навколо себе радянських патріотів, вели масово-політичну роботу серед населення, викривали брехливу фашистську пропаганду, створювали і спрямовували бойову діяльність партизанських загонів. Комуністи скрізь виступали справжніми організаторами збройної боротьби проти німецько-фашистських загарбників.
У Корюківському районі працювали підпільний райком партії, 11 первинних партійних організацій, діяв партизанський загін. Завдяки наполегливій організаторській і масово-політичній роботі комуністи підняли майже все населення на боротьбу з ворогом. У жовтні 1941 року в більшості сіл була відновлена Радянська влада. В тилу ворога трудящі урочисто відзначили 24-і роковини Великої Жовтневої соціалістичної революції. Наприкінці листопада 1941 року сюди прибули великі загони карателів. Вони тисячами розстрілювали радянських людей, дотла спалювали населені пункти. Але й після цього населення не припиняло боротьбу, яку очолювали комуністи.
Активно діяла патріотична організація м. Щорса, яку очолював комуніст В. Г. Анапрейчик. За участю щорсівських підпільників у селах Великому Щимелі, Кучинівці, Старих Боровичах, Гвоздиківці, Чепелеві, Піщанці були також утворені патріотичні групи. Підпільники приймали і розповсюджували зведення Радянського інформбюро, влаштовували диверсії на залізничному транспорті, збирали розвідувальні дані для партизанських загонів, що діяли в Єлінських лісах.
Підпільники села Варви під керівництвом комуністів І. Р. Кисляка, І. П. Здоровця, Г. Ю. Таранухи вели антифашистську пропаганду, тримали тісні зв’язки з партизанським загоном. У лютому 1943 року вони підготували повстання, під час якого були розгромлені німецька комендатура й поліція. Три дні над Барвою майорів червоний прапор. Коли до села прибув каральний загін, повстанці вступили до партизанського загону і продовжували боротьбу.
За прикладом комуністів-підпільників безстрашно билися з ворогом комсомольці. З жовтня 1941 року у Ніжині діяла підпільна комсомольсько-молодіжна організація на чолі з комуністом Я. Батюком. Йому було посмертно присвоєно звання Героя Радянського Союзу. Невмирущою славою вкрили себе холминські комсомольці-підпільники. Комсомольську організацію «Так починалось життя» очолював Микола Єременко. Вона існувала всього п’ять місяців, але провела велику роботу. Холминські комсомольці також організували підпільні групи в селах Чорному Розі, Рибинську, Погорільцях, Радомці, Сядрині. Молоді патріоти друкували й розповсюджували листівки, руйнували комунікації ворога, були зв’язковими райкому партії з партизанськими загонами, виконували складні завдання розвідки. В березні 1942 року есесівці вистежили і заарештували більшість учасників комсомольського підпілля. Після жорстоких знущань у катівнях гестапо 4 березня 1942 року патріоти загинули.
Подвиг у дні окупації здійснили комсомольці селища Линовиці Прилуцького району В. Гузенко, К. Чаленко, Н. Губенко, Н. Тоцоха, М. Пилипенко. Молоді патріоти, ризикуючи життям, сховали пам’ятник В. І. Леніну в надійне місце і зберігали його. Окупанти розшукували тих, хто це зробив. Щоб залякати населення, вони розстрілювали підозрілих. Але ніхто не видав героїв-комсомольців. Коли Линовиця була визволена від ворога Червоною Армією, пам’ятник В. І. Леніну знову встановили в центрі населеного пункту.
Завдяки великій організаторській і політичній роботі, яку проводили підпільні партійні комітети і організації, поширювався партизанський рух. Вже восени 1941 року неприступним бастіоном для гітлерівців стали Рейментарівські ліси, де перебували обласний комітет партії і обласний партизанський загін, до якого приєдналися місцеві народні месники. Партизани контролювали майже всю територію Корюківського і Холминського районів. Наприкінці листопада гітлерівське командування вирішило придушити партизанський рух. Проти народних месників було кинуто до 3 тисяч карателів. Весь грудень обласний партизанський загін (командир — О. Ф. Федоров, заступник командира — М. М. Попудренко, комісар — В. О. Яременко) вів жорстокі бої з ворогом. Фашисти лютували, але зламати стійкість партизанів не змогли. Тоді кати почали палити навколишні села. Щоб відвернути удар від населення, обласний партизанський загін перебазувався в Єлінські ліси Щорського району, які стали другим партизанським «лісоградом». Скоро сюди почали прибувати літаки з Великої землі, доставляючи зброю й медикаменти. Загін швидко зростав і вже на початку 1942 року об’єднував до 900 чоловік.
Наприкінці березня 1942 року фашисти вдалися до наступальних операцій проти партизанського загону в Єлінських лісах. Сім тисяч ворожих солдатів і офіцерів оточили загін. Але народні месники перемогли. Вони знищили понад 500 гітлерівців, прорвали кільце оточення. Після цього обласний партизанський загін почав рейди по північних районах області. Він нападав на ворожі гарнізони, завдаючи дошкульних ударів по ворогу. Навесні активні дії також розгорнули загони грем’яцьких, іваницьких, ічнянських та носівських партизанів. В середині 1942 року в партизанських загонах Чернігівщини налічувалося 1429 чоловік. У їх лавах було 555 комуністів і 214 комсомольців. Партія і уряд високо оцінили перші бойові дії народних месників. У травні 1942 року 47 партизанів було нагороджено орденами й медалями СРСР, а командиру обласного партизанського загону О. Ф. Федорову присвоєно звання Героя Радянського Союзу.