Анисів, Чернігівський район, Чернігівська область
Анисів — село, центр сільської Ради, розташоване на лівому березі Десни, І за 8 км від Чернігова, однойменна залізнична станція на лінії Чернігів — і Ніжин. За 4 км від села — автошлях Київ—Ленінград. Дворів — 665. Населення — 2239 чоловік. Сільраді підпорядковане с. Лукашівка.
На території Анисова та поблизу нього виявлено поселення доби мезоліту, два — неоліту, два — бронзи, одне — періоду скіфів. Крім того, знайдено ранньослов’янське поселення перших століть н. е., два — VIII—IX ст., а також городище та курганний могильник часів Київської Русі.
За переказами, назва села походить від імені чернігівського боярина Онисима, який ще до монголо-татарської навали мав тут хутір. На початку XVII ст. населений пункт належав Чернігівському Єлецькому монастирю, який володів Анисовом до 1786 року. В середині XVII ст. хутір став селом, яке в 1649 році входило до Вибельської сотні Чернігівського полку. Монастирських підданих (322 чоловіки й 296 жінок) нещадно експлуатували «святі отці». Посполиті обробляли монастирську землю, заготовляли сіно, ловили рибу, працювали на винокурні. За це їм наділялися шматочки бідних піщаних земель, які давали низький урожай.
З ліквідацією полкового устрою Анисів увійшов до складу Янівської волості Чернігівського повіту. 1786 року монастирські землі були передані в казну, а селяни переведені в категорію державних. У цей час в Анисові проживало козаків — 97, кріпаків — 6, державних селян — 322. Останні платили оброк, подушне, несли рекрутську повинність. Розмір оброку весь час зростав. У 1829 році він становив 8 крб. з ревізької душі. Постійним супутником анисівців були злидні. Внаслідок неврожаю 1833 року майже все населення села голодувало. Рятуючись від смерті, люди змушені були йти в далекі краї на заробітки або ж переселятися в інші губернії. Багато селян займалися побічними промислами, влітку заготовляли в навколишніх лісах ягоди, гриби, виготовляли з лози кошики й продавали на чернігівських базарах. Вироби художньо оздоблювалися лозою різних кольорів. Частина селян ходила на поденні роботи до Чернігова.
Знесилені злиднями, жителі часто хворіли на тиф, туберкульоз, трахому, але ніякої медичної допомоги не одержували, бо в селі не було лікарні. Майже всі посполиті та їх діти залишалися неписьменними аж до кінця XIX століття.
Тяжким було становище селян і після реформи поземельного устрою державних селян, проведеної в 1866—1867 рр. Вони одержали на двір по 7,7 десятини піщаної, малородючої землі, за що мусили платити великий викуп, що в два, а то й в три рази перевищував тодішню ціну на землю. Щоб не вмерти з голоду, селяни йшли в наймити до місцевих глитаїв або ж шукали роботи в Чернігові.
Хвиля революційних подій і заворушень 1905 року охопила й Анисів. Біднота все частіше підносила голос протесту проти гнобителів, вимагала землі, хліба, свобод. 24 жовтня вона розгромила сінопресувальний завод Немировського.
Після столипінської реформи 10 найзаможніших господарств переселилися на хутори й одержали кращу землю. Переважна більшість селян розорювалася, продавала свої клаптики поля й перетворювалася в наймитів.
До Великої Жовтневої соціалістичної революції анисівці змушені були звертатися по медичну допомогу до знахарів або ж іти до лікаря в Янів чи Чернігів. У 80-х роках XIX ст. в селі відкрито земську початкову школу. Заняття відбувалися в звичайній хаті. Лише в 1902 році побудовано невеличке шкільне приміщення, де 25 дітей навчав один учитель. Анисів — мальовниче село, воно вже тоді привертало увагу художників. Сюди в 90-х роках XIX ст. приїздив і писав картини український художник Панас Сластіон.
Жителі села з радістю зустріли Лютневу буржуазно-демократичну революцію, але скоро переконалися, що Тимчасовий уряд, який взяв владу, не принесе їм миру, поліпшення життя. Улітку 1917 року повернулися додому революційні моряки-балтійці та солдати-фронтовики. Вони, озброєні ленінськими ідеями, згуртовували селян для боротьби за перемогу соціалістичної революції.
Звістка про Жовтневе збройне повстання в Петрограді викликала серед трудящих велике піднесення. Більшовики Чернігова, які проводили в Анисові агітаційно-масову роботу серед селян, закликали їх до збройної боротьби за встановлення Радянської влади. Але в другій половині листопада в село вступив загін контрреволюційної націоналістичної Центральної ради.
19 січня 1918 року селяни Анисова за допомогою Чернігівського загону Червоної гвардії під керівництвом О. І. Соколовського прогнали українських буржуазних націоналістів. Було створено військово-революційний комітет, який очолив П. Л. Кошарний. Ревком відібрав у куркулів лишки землі й розподілив її між сільською біднотою. В березні відбулися вибори до сільської Ради. Відновила роботу початкова школа. Відкрито школу ліквідації неписьменності, бібліотеку, хату-читальню. Соціалістичні перетворення у селі перервав наступ німецьких окупантів. Щоб захистити молоду Країну Рад від ворога, селяни Ф. С. Герасименко, Г. М. Молибога, П. С. Пінчук, М. Д. Шмай та ін. пішли до загонів Червоної гвардії. Брати Олексій і Олександр Дюки, С. А. Луговий стали чекістами.
У середині березня 1918 року до села вдерлися кайзерівці. Вони повернули куркулям землю, почали грабувати селян, забирати у них хліб, худобу, чинити розправу. 12 січня 1919 року героїчний Богунський полк під командуванням М. О. Щорса визволив Анисів від петлюрівців, які захопили владу після втечі окупантів. Населення радісно зустріло богунців. У селі відбувся мітинг. Уже в перші дні ревком наділив селян землею, допоміг їм з проведенням весняної сівби. Але мирна передишка була короткою. Країні загрожували денікінці. Ревком у вересні провів мобілізацію чоловіків до лав Червоної Армії.
13 жовтня 1919 року білогвардійці захопили Анисів. Вони повернули куркулям землю, почали розправу над населенням. Куркулі видали білогвардійцям сім’ю комісара-чекіста С. А. Лугового, з якою ті жорстоко розправилися: батька повісили, а матір засікли до смерті. Зазнали репресій і інші сім’ї червоноармійців та сільських активістів.
Напередодні другої річниці Великого Жовтня, 6 листопада 1919 року, славні полки 44-ї стрілецької дивізії вибили ворога з села. Серед визволителів були й бійці-анисівці. В боях за Радянську владу загинули Ф. С. Герасименко, С. А. Луговий, П. С. Пінчук, Г. П. Чепела та інші.
У першій половині листопада створено ревком, 8 січня 1920 року обрано сільську Раду та виконком (голова 3. С. Татаренко). Під її керівництвом активізувалася робота серед бідноти, посилився наступ на куркулів. Згідно з рішенням Янівського волосного виконавчого комітету 8 серпня 1920 року Анисівська сільська Рада відібрала й розділила між бідняками куркульський сільськогосподарський інвентар і робочу худобу. 13 грудня 1921 року створено комітет незаможних селян. Сільська Рада та КНС запроваджували у життя закон про наділення безземельних і малоземельних селян землею, сільськогосподарським реманентом та робочою худобою. 428 селянських дворів одержали в користування 1248 десятин орної землі та 374 десятини сіножаті. 1922 року створено сільське споживче товариство, через яке селяни продавали державі сільськогосподарські продукти й купували потрібні промислові товари. У цей час анисівці подавали допомогу голодуючому населенню Поволжя, збирали для нього хліб, картоплю та інші продукти.
За новим адміністративно-територіальним поділом 1923 року Анисів увійшов до складу Краснянського, а в 1925 році Чернігівського району. На кінець відбудовного періоду у селі було 493 двори. Тут працював фельдшерський пункт, діяла початкова школа, в якій налічувалося 201 учень і 4 учителі, а також школа лікнепу. Однак у 1925 році в селі було ще 360 неписьменних віком від 9 до 35 років. Працювали хата-читальня та бібліотека.
В село прийшло нове життя, селяни одержали від Радянської влади землю, стали господарями своєї долі, але спосіб виробництва залишався старим, одноосібним, відсталим. Урожайність в 1926 році не перевищувала 35 пудів з десятини. Ленінська партія закликала селян до колективної праці. Комуністи Анисова, які входили на той час до районної партійної організації, та комітет незаможних селян провели велику роботу, спрямовану на роз’яснення й запровадження в життя ленінського кооперативного плану. Значну допомогу їм подавав комсомольський осередок, заснований в 1925 році. 7 січня 1930 року на загальних зборах селян було обрано ініціативну групу в складі 11 чоловік для організації сільськогосподарської артілі. 40 селянських сімей в лютому заснували колгосп «Жовтнева хвиля». До кінця року виникло ще чотири артілі «Вільний селянин», «15 квітня», «Червоний незаможник» та ім. Т. Г. Шевченка. Вони, крім останньої, 1931 року об’єдналися в колгосп «Всесвітній Жовтень». Він об’єднував 112 господарств і мав у користуванні 1169 га орної землі та 601 га сіножатей. Артіль ім. Шевченка об’єднувала 27 господарств. За нею закріпили 250 га орної землі й 100 га сіножатей. Колгоспники вирощували в основному зернові культури, картоплю, льон, займалися продуктивним тваринництвом.
У червні 1934 року в колгоспі «Всесвітній Жовтень» створено партійну організацію у складі 5 комуністів, яка повсякденно турбувалася про зміцнення економіки господарства. За 1934—1940 рр. було побудовано 5 приміщень для тваринницьких ферм, майстерню для ремонту сільськогосподарської техніки, 2 склади. З 1933 року артіль обслуговувала Бобровицька МТС. В середині 30-х років колгосп «Всесвітній Жовтень» придбав дві вантажні автомашини, зерноочисну та іншу техніку. Завдяки поліпшенню культури землеробства, запровадженню правильних сівозмін підвищувалася врожайність. Напередодні війни в колгоспах збирали з гектара по 14—15 цнт зернових, 140 цнт картоплі. 1940 року бригада В. Д. Мартиненка одержала з кожного гектара по 17 цнт жита, 16 — проса, 175 цнт картоплі. Зростало поголів’я громадського тваринництва і його продуктивність. В Анисові була краща в області кролеферма. В 1939 і 1940 рр. за досягнуті успіхи в рільництві й тваринництві колгосп «Всесвітній Жовтень» завоював право участі у Всесоюзній сільськогосподарській виставці і був нагороджений грамотою Виставному. Відзначено грамотами також колгоспників Д. Є. Лисенка, Г. С. Воскобій та М. А. Полужухно.
Хорошіло село. Вулиці його прикрасилися десятками нових будинків. Працювали сільмаг, фельдшерсько-акушерський пункт, ясла і дитячий садок. Зростала культура. В 1931 році початкова школа перейшла в нове приміщення й була перетворена в семирічну. В ній налічувалося понад 220 учнів і 10 учителів. 1935 року повністю завершено ліквідацію неписьменності серед дорослого населення. Тоді ж побудовано клуб, регулярно працювали гуртки художньої самодіяльності. В організації культосвітньої роботи в селі значну допомогу подавали шефи — Чернігівський інститут народної освіти. Студенти часто виступали в клубі з концертами, допомогли створити хор, струнний оркестр, випускали стінні газети. До хліборобів приїжджали колективи художньої самодіяльності багатьох підприємств і установ обласного центру й артисти.
У сільськогосподарському виробництві, культурному житті села завжди в авангарді йшли комуністи, яких напередодні війни налічувалося 16 чоловік. Вони очолювали бригади, ферми, ланки, працювали на інших відповідальних ділянках. Помічником партійної організації була комсомольська, до складу якої входило 36 членів ВЛКСМ.
Мирна творча праця 22 червня 1941 року була перервана віроломним нападом фашистської Німеччини на Країну Рад. Уже в перші дні війни майже все доросле чоловіче населення Анисова пішло до лав Червоної Армії, щоб зі зброєю в руках захищати свою Вітчизну. Було створено винищувальний батальйон для боротьби з ворожими диверсантами-парашутистами. Влітку 1941 року до Саратовської області евакуйовано колгоспну худобу.