Седнів, Чернігівський район, Чернігівська область (продовження)
Своєю історією та чарівною природою містечко привертало увагу краєзнавців, істориків, художників. Відомий український письменник і етнограф Б. Д. Грінченко записав тут народну пісню «Дочка питає, де її доля». У 90-х роках у Седневі працював український художник О. Г. Сластіон.
Перша світова війна принесла седнівцям нові випробування. 60 жителів були мобілізовані в армію. Багато з них загинули на фронті та стали каліками. Скоротилися посівні площі, підвищилися ціни на сільськогосподарські продукти й товари широкого вжитку.
З поваленням самодержавства в лютому 1917 року в Седневі було ліквідовано царські органи влади, поліцію. Однак влада перейшла до ставлеників Тимчасового уряду, які обманювали народні маси, умовляли їх не вимагати розподілу поміщицьких земель, а чекати розв’язання цих питань до скликання Установчих зборів.
Трудящі містечка з радістю зустріли звістку про перемогу збройного повстання в Петрограді. Контрреволюційна Центральна рада намагалася не допустити перемоги трудящих на Україні. У січні 1918 року червоногвардійський загін Чернігівського повіту з допомогою Московського червоногвардійського загону визволили Седнів від військ Центральної ради. 20 січня на загальних зборах трудящих було обрано містечковий і волосний ревкоми які очолювали робітник Я. Ю. Пусь і селянин-бідняк І. П. Курдюк. У лютому відбулися вибори містечкової Ради й волосного виконкому, які одразу приступили до конфіскації поміщицьких маєтків і наділяли селян землею, худобою, сільськогосподарським інвентарем.
Дальшим соціалістичним перетворенням у містечку перешкодила окупація його (18 березня) кайзерівськими військами. Вони відібрали в селян землю, грабували й тероризували населення. Коли Чернігівський підпільний губком партії та губревком почали мобілізовувати трудящих на боротьбу з окупантами, седнівці створили партизанський загін, до якого увійшло 14 чоловік, зокрема І. Н. Курдюк, М. Г. Пусь, Ю. Ф. Кириченко, М. Л. Шевченко, М. Ф. Кириченко та ін. Незабаром седнівські партизани влилися до складу партизанського загону Чернігівського повіту. В грудні 1918 року він брав участь у збройному повстанні в Чернігові й визволенні в’язнів. Після краху німецької окупації на Україні Седнів зайняли петлюрівці. Наприкінці грудня 1918 року партизани напали на петлюрівський гарнізон і завдали йому великих втрат. На початку січня 1919 року з боку Городні почав наступ на Чернігів Богунський полк під командуванням М. О. Щорса. Поблизу Седнева відбувся бій, в якому богунці 10 січня наголову розбили петлюрівський загін і визволили містечко.
Обраний у середині січня ревком розподіляв конфісковану в поміщиків і куркулів землю, подавав допомогу найбіднішому населенню в придбанні сільськогосподарського інвентаря та продовольчих товарів. У квітні 1919 року седнівці зібрали значну кількість полотна та сукна для Червоної Армії, за що дістали подяку від повітового військкомату. Контрреволюційні елементи не мирилися з перемогою трудящих мас і готувалися до виступу проти Радянської влади. У квітні чекісти викрили і знешкодили змовників.
У жовтні 1913 року біля Седнева відбулися запеклі бої Червоної Армії проти денікінців. Виняткову хоробрість під час оборони містечка виявили начальник бойової дільниці Янушевський, командир кулеметного взводу Мавренко, командир батареї Грешников, спостережник Слободенюк та інші воїни 24-ї окремої стрілецької
бригади. Лише ціною значних втрат 15 жовтня білогвардійцям вдалося захопити Седнів. Почалися грабунки й погроми. Денікінці на очах в усього населення зарубали голову Городнянського ревкому X. А. Черноуса й секретаря Івашківського комбіду Велігорського. Але білогвардійці господарювали в містечку лише 19 днів. Частини 12-ї армії 4 листопада визволили його. Одразу відновив свою діяльність волосний ревком, 12 листопада — містечковий. Розпочалося навчання в трьох початкових школах, де налічувалося 264 школярі й 10 учителів. У березні 1920 року в містечку створено партійний осередок, а в травні — волпартком, який об’єднував спочатку 2, а згодом 6 осередків. У 1921 році в Седнівському партосередку налічувалося 13 комуністів. В 1920 році створений комсомольський осередок. У липні цього ж року найбідніше селянство об’єдналося в комітет незаможних селян.
Ревком, а з липня 1920 року волвиконком, КНС під керівництвом партійної організації приступили до аграрних перетворень. У результаті конфіскації поміщицької та лишків куркульської землі, селяни додатково одержали в своє користування 450 десятин угідь. Земельна комісія наділяла бідняків також сільськогосподарським знаряддям та іншим майном, конфіскованим у куркулів. Так, сім’я І. Т. Прожиги одержала близько 6 десятин землі, хату, хлів; М. Г. Пуся — 4,5 десятини, хату, хлів; М. Ф. Кириченка — 3,25 десятини і півбудинка. Поміщицькі сади передано 8 трудовим артілям, організованим у 1920 році.
З початку відбудовного періоду волвиконком взяв на облік в Седневі 56 чинбарень, 4 кузні, 6 водяних і один вітряний млини та сукновальню. З їх власників було стягнуто податок в сумі 300 тис. крб., які використали на ремонт шкіл, лікарні тощо. У січні 1921 року почало діяти споживче товариство. Воно відіграло велику роль у постачанні населення товарами й у боротьбі з спекулянтами.
З ліквідацією повітів, волостей і утворенням районів та округів у березні 1923 року Седнів увійшов до Бобровицького району Чернігівського округу.
1924 року в селі жило 2222 чоловіка. Після першого волосного з’їзду жіночих делегаток, що відбувся 30 грудня 1920 року, значно пожвавилася діяльність жінок-акти-вісток, які систематично проводили жіночі збори, вели культурно-масову роботу серед селянок. Велику активність виявляли вони в 1921—1922 рр., коли населення збирало продукти й кошти на допомогу голодуючим Поволжя. У лютому 1922 року до Седнева прибуло 30 дітей з Саратовської та інших губерній РРФСР. Жінки-активісти взяли на себе турботу про їх влаштування. З 10 но 18 червня з ініціативи делегаток проводився тиждень голодної дитини.
Сільська Рада приділяла значну увагу організації охорони здоров’я трудящих. Вже в перші післявоєнні роки почали працювати лікарня й амбулаторія. В 1925 році у них налічувалося 6 чоловік медперсоналу. В селі відкрили лазню, проводилася санітарно-профілактична робота серед населення. Дальшого розвитку набула народна освіта. Початкові школи в 1920 році були реорганізовані в семирічну. На кінець відбудовного періоду в ній навчалося 257 дітей. З перших днів Радянської влади велася робота щодо ліквідації неписьменності серед дорослих. У 1924 році в селі засновано школу лікнепу з тримісячним строком навчання, в 1925 році створена шестимісячна школа малописьменних.
Центром культурно-масової роботи став народний будинок, де з січня 1920 року працювали драматичний, музичний і танцювальний гуртки, історико-краєзнавчий музей (до 1933 року) та бібліотека.
Дальше поліпшення свого життя трудове селянство бачило в реалізації ленінського кооперативного плану. У липні 1928 року було створено ТСОЗ. Він об’єднував 14 господарств, у користуванні яких було 79 десятин землі. Сільська Рада, КНС систематично допомагали колективістам, сім’ям червоноармійців у проведенні посівної кампанії. їм було видано 173 пуди гречки, 173 — вики, 48 пудів гороху. Значну роль у пропаганді досягнень колективної праці відіграли сільськогосподарські виставки. На одній з них 14—15 вересня 1928 року у Седневі демонстрували свої здобутки господарства двох районів — Бобровицького й Березнянського. 1929 року на базі ТСОЗу було створено сільськогосподарську артіль ім. Т. Г. Шевченка, яка об’єднувала 40 господарств і мала в користуванні 145 га землі. В 1930 році організовано ще два колгоспи — «Більшовик» та «Червоні лани». Партійна й комсомольська організації розгорнули роботу серед населення під лозунгом: «Жодного бідняка та середняка — поза колгоспом!». Уже в 1932 році всі 376 селянських господарств були колективізовані. Артілі мали в своєму користуванні 1008 га сільськогосподарських угідь. У наступні роки відбувалося їх економічне зміцнення. Будувалися тваринницькі приміщення, збільшувалася кількість худоби. На полях колгоспів працювали трактори Бобровицької МТС.
Сільрада, партійна організація проявляли постійне піклування про побут трудівників села. Лікарня у 1928 році була переведена в нове приміщення, на обладнання якого Чернігівський окрздороввідділ асигнував 2 тис. крб. Через два роки кількість ліжок у ній зросла до 10, відкрито пологове відділення. В 1936 році відкрито жіночу консультацію, молочну кухню, дитячі ясла на 25 місць, аптеку. Ще через два роки лікарню розширено до 35 ліжок. У ній працювало 15 чоловік медперсоналу, в т. ч. 4 лікарі. Почали діяти два колгоспні пологові будинки, З фельдшерські пункти.
Постійно збільшувалася кількість учнів у семирічній школі. 1930 року їх налічувалося 351. Через рік семирічка була перетворена на десятирічку. Напередодні війни в ній навчалося 500 учнів і працювало 30 учителів. Продовжувалася робота щодо ліквідації малописьменності серед дорослих. До 1935 року в Седневі діяло дві школи лікнепу. 1934 року відкрито районну сільськогосподарську школу, яка готувала завідуючих фермами, рахівників та інших спеціалістів для колгоспів.
У сільському клубі систематично організовувалися вистави, читалися лекції, з березня 1929 року демонструвалися кінофільми. Значно збільшилася кількість читачів бібліотеки, книжковий фонд якої напередодні війни становив понад 4 тис. томів. Широко відзначалися у селі шевченківські ювілеї. У березні 1939 року на урочисте засідання сільради, присвячене 125-річчю з дня народження великого Кобзаря, прийшли сотні трудящих. У бібліотеці, школі були проведені літературні шевченківські вечори. До Седнева влітку часто приїжджали екскурсанти з багатьох міст і сіл області й республіки, щоб полюбуватися його чудовими краєвидами, історичними пам’ятними місцями.
Мирна праця й радісне життя радянських людей було перерване навалою фашистських орд. 29 серпня 1941 року гітлерівські окупанти захопили село. Вони розгромили колгоспні приміщення, зруйнували лікарню, пам’ятник Т. Г. Шевченку, середню школу перетворили в конюшню. 50 чоловік окупанти відправили в німецьке рабство, у 93 родин відібрали худобу, майно. Збитки, заподіяні фашистами, становили близько 3,5 млн. карбованців.
Під час переможного наступу Червоної Армії 20 вересня 1943 року в районі Седнева відбувалися жорстокі бої з окупантами. 7-й гвардійський кавалерійський корпус 61-ї армії Центрального фронту оволодів Седневом. 9-й гвардійський стрілецький корпус, форсувавши річку, вийшов на шосе Седнів—Чернігів—Борки. 234-й та 237-й стрілецькі полки 76-ї гвардійської стрілецької дивізії вели запеклі бої з ворогом північніше села. Однак гітлерівці, стягнувши сили, перейшли в контратаку й на деякий час захопили Седнів. Бої не вщухали протягом усього дня. Відбивши всі атаки ворога, 21 вересня 56-й і 52-й полки 14-ї дивізії 7-го гвардійського корпусу визволили Седнів від окупантів. За виявлений героїзм в боях за село 29 чоловік було нагороджено орденами й медалями. Серед них воїни різних національностей: українці С. В. Мойсеєнко, А. В. Підгорний, росіяни В. І. Яблоков, В. М. Боков, татарин Умаркомра Санжанов, казах Акан Курманов, узбек Мустакім Мурадов, туркмен Паши Сеймамедов та інші.