Ведильці, Чернігівський район, Чернігівська область (продовження)
Поліпшився побут трудівників. 1940 року в селі працювало дві крамниці, розширився асортимент товарів. Налагоджено медичне обслуговування населення. В 1937 році відкрито акушерський пункт. Обидва колгоспи мали дитячі ясла. 1932 року в селі почала працювати семирічна школа. Напередодні війни у ній налічувалося понад 400 учнів і 22 вчителі.
Змістовну роботу проводив серед населення будинок колективіста, споруджений у 1934 році. Тут відбувалися літературні вечори, спортивні змагання, працювали гуртки художньої самодіяльності, організовувалися виїзди передовиків до кінотеатру сусіднього села Кархівки тощо. У 1935 році відкрито піонерський клуб. З 1934 року почала працювати бібліотека, книжковий фонд якої напередодні війни налічував 3500 томів.
Коли в 1936 році на боротьбу проти фашистського режиму Франко піднявся народ героїчної Іспанії, жителі села, виховані в дусі інтернаціоналізму, в цей грізний час для іспанського пролетаріату були на його боці. У Ведильцях відбувалися мітинги, на яких трудящі висловлювали свою солідарність з народом Долорес Ібаррурі, збирали для нього гроші, а в 1938 році внесли у фонд допомоги свій одноденний заробіток.
22 червня 1941 року навала фашистських орд порушила мирну працю радянських людей, напала на Країну Рад. У селі було створено винищувальний батальйон з 150 чоловік для виловлювання парашутистів-диверсантів. Понад 150 чоловік пішло до лав Червоної Армії.
б вересня 1941 року ворог окупував село. Проте, спираючись на підтримку партизанів, які базувалися в навколишніх лісах, населення саботувало розпорядження і накази загарбників, всіляко зривало заготівлю продуктів для німецько-фашистської армії.
Трудящі допомагали народним месникам продуктами харчування, одягом, переховували й лікували поранених партизанів. Так, молоді дівчата О. М. Василина та Н. П. Корж у вересні 1941 року врятували життя двом радянським бійцям, які були поранені в бою за село. В березні 1943 року у Ведильцях перебував штаб партизанського загону ім. Коцюбинського на чолі з колишнім політруком 193-ї стрілецької дивізії 5-ї армії М. М. Таранущенком. 75 жителів пішли зі зброєю в руках до партизанського загону. 90 — були зв’язковими. В селі налічувалося 15 явочних квартир. Майже все доросле населення, понад 300 чоловік, мали зв’язки з підпільниками, партизанами, виконували їх завдання. У боротьбі з ворогом брали участь навіть діти. Так, Іван та Микола Мастепани, Андрій Самійленко допомагали розповсюджувати партизанські листівки, газету «Правда». Дізнавшись про те, що Марія Фрол поклала вінки з квітів на могили вбитих радянських воїнів, окупанти вбили дівчинку.
Вранці 3 травня 1943 року Ведильці були оточені каральним загоном. Окупанти обливали будинки горючою сумішшю і спалювали їх разом з жителями. З 800 хат частково вціліло лише 100. На околицю села карателі зігнали понад 300 чоловік, зачинили їх у колгоспній стайні, облили бензином і спалили. Фашистські кати знищили 800 чоловік, 89 — вигнано до Німеччини.
22 вересня 1943 року воїни 360-го полку 13-ї гвардійської армії визволили Ведильці.
Жителі села мужньо билися проти німецько-фашистських загарбників і на фронтах Великої Вітчизняної війни. 276 нагороджено орденами та медалями СРСР. 27 листопада 1944 року в боях за визволення Угорщини комсомолець А. Ф. Блашкун, першим піднявшись в атаку, особисто знищив кількох гітлерівців, але сам дістав поранення. Під час доставки на евакопункт ворог захопив сміливця в полон. Страшних катувань зазнав він, але не порушив військової присяги, не видав військової таємниці. А. Ф. Блашкуну посмертно присвоєно звання Героя Радянського Союзу. Цього високого звання також удостоєний уродженець Ведильців М. Г. Туровець, який під час берлінської операції уміло керував танковим батальйоном і виявив особистий героїзм.
Відгриміли бої, і жителі села під керівництвом сільської Ради активно включились у відбудову господарства. Важко було. В колгоспах не вистачало сільськогосподарської техніки, посівного матеріалу, тягла, коштів, робочих рук. У селі залишилися самі жінки, діти та старики. Із загальної кількості населення 1375 осіб, які проживали на 1 січня 1944 року, було лише 73 чоловіки віком від 16 до 60 років. Але трудівники села, натхнені перемогами Червоної Армії, долали труднощі.. «Без втрат і в строк зберемо врожай. Дамо країні якнайбільше хліба та інших сільсько-господарських продуктів — це буде найкращий подарунок Червоній Армії за наше визволення з-під фашистського ярма»,— писали вони в листі до воїнів.
В 1944 році відновлено партійну організацію. Комуністи докладали всіх зусиль, щоб якнайшвидше відбудувати господарство. Велику допомогу подавала держава. Вона виділяла колгоспам довгострокові позики, з усіх братніх республік прибувала техніка, будматеріали, посівний матеріал і фураж. На кінець четвертої п’ятирічки колгоспне господарство було відбудоване. Стали до ладу три нові тваринницькі ферми. Відновило роботу споживче товариство, 2 магазини. У 1947 році в селі відкрито фельдшерсько-акушерський пункт, дитячі ясла. У семирічній школі 1950 року було 18 учителів і навчалося 320 дітей. Працювали клуб і бібліотека.
Обидва колгоспи в 1950 році об’єдналися в артіль «Червона зірка», яка мала в користуванні 4018 га землі, в т. ч. 2719 га орної. Розпочалося будівництво корівника, свинарника, пташника, вітродвигуна. 1952 року вся худоба зимувала в теплих приміщеннях. На 1 вересня 1954 року в колгоспі налічувалося 370 голів великої рогатої худоби, надої молока на корову збільшилися проти 1950 року майже в 4 рази, перевиконано план здачі льоноволокна державі на 140 процентів.
За рішенням партійної організації понад 20 комуністів та комсомольців у 1957 році рекомендовано для роботи на фермах, у бригадах, механізаторами. Це організаційно зміцнило господарство, поліпшило трудову дисципліну, дало добрі результати. Так, комуністка М. 3. Фрол очолила відстаючу бригаду № 3 і вивела її в число кращих у районі. У 1959 році бригада зібрала в середньому з гектара по 165 цнт картоплі, по 7 цнт льоноволокна та по 6,5 цнт льононасіння. За ці успіхи вона в 1960 році затверджена учасником Виставки досягнень народного господарства в Москві, а в 1961 році одною з перших в артілі виборола право називатися колективом комуністичної праці. За високі показники в розвитку сільськогосподарського виробництва 5 працівників артілі в 1958 році нагороджено орденами й медалями, в т. ч. ордена Леніна удостоєно голову колгоспу тридцятитисячника М. К. Мринського, ордена Трудового Червоного Прапора — ланкову О. 1. Живець, ордена «Знак Пошани» — доярку Г. В. Рослу, свинарку М. І. Фрол та інших.
Особливо помітні зрушення відбулися в артілі за 1963—1970 рр. Побудовано тваринницьке містечко з добротними корівниками, свинарниками й конюшнями, відгодівельним майданчиком і кормокухнею. Колгоспне стадо корів перевищило 850. Правління артілі, щоб полегшити працю доярок, ще у 1962 році придбало й встановило механізовану доїльну установку. У 1965 році на поліських піщаних землях зібрано по 18,5 цнт пшениці, 6,4 цнт льоноволокна з кожного гектара.
Високопродуктивною працею відзначили колгоспники славний ювілей 50-річчя Радянської влади. У 1967 році тут зібрано з кожного гектара по 20 цнт пшениці, 150 цнт картоплі, 6 цнт льоноволокна та по 4 цнт льононасіння. Ще кращі результати дало змагання на честь 100-річчя з дня народження В. І. Леніна та за достойну зустріч XXIV з’їзду КПРС і XXIV з’їзду КП України. У ювілейному році колгосп успішно справився з завданнями восьмої п’ятирічки. Плани виробництва молока, м’яса виконано на 111 проц. За здобуті виробничі показники 87 хліборобів удостоєно Ленінської ювілейної медалі.
Зросли неподільні фонди колгоспу. Якщо в 1959 році вони становили 479 157 крб., то в 1970 році — 2 263 805 крб. Господарство має у своєму розпорядженні 30 тракторів, 21 комбайн, 15 вантажних автомашин, багато іншої сільськогосподарської техніки. У вересні 1957 року артіль побудувала льонозавод, від якого в 1970 році одержала 163 636 крб. прибутку. Сюди часто приїжджають переймати досвід майстрів виробництва високоякісного поліського шовку льонарі братньої Білорусії, зокрема, з колгоспу ім. Кірова села Лукоєдів, що на Гомельщині, з яким колгосп «Червона зірка» змагається з 1958 року. У Ведильцях 1966 року побували також льонарі з ПНР. Працює завод залізобетонних конструкцій.
Розгорнувши змагання за втілення в життя накреслень XXIV з’їзду КПРС і XXIV з’їзду КП України, колгоспники у дев’ятій п’ятирічці мають збільшити виробництво валової продукції на 35 проц., підвищити продуктивність праці на 25 процентів. У 1,7 раза зростуть капітальні вкладення. Стануть до ладу корівник, свинарник, цех дріжджування кормів, склад мінеральних добрив, ремонтна майстерня, картоплесховище. Буде обводнено 285 га пасовищ.
Невпізнанно змінилися сучасні Ведильці. На колишніх згарищах виросло близько 700 житлових будинків, критих шифером, черепицею. Рівні вулиці мережать село. Навкруги — зелень, квіти. Споруджено нові будинки сільських установ, правління артілі.
З кожним роком зростає матеріальний добробут населення. В 1969 році колгоспникам видали на людино-день по 3 крб. В особистому користуванні населення — 50 мотоциклів, 600 велосипедів, 260 радіоприймачів, понад 300 телевізорів.
Населення обслуговує три магазини, в яких можна придбати широкий асортимент промислових і продовольчих товарів. Загальний товарооборот їх у 1970 році становив 447 576 крб.
В 1955—1956 рр. село радіофіковане, а в 1963 році електрифіковане, має автоматичну телефонну станцію. В 1965 році відкрито відділення зв’язку. Працює швейне ательє, лазня.
Населення обслуговує фельдшерсько-акушерський пункт, в якому працює три медпрацівники. У 1960 році споруджено колгоспний пологовий будинок, дитячі ясла. Міцно входять у життя й побут фізкультура й спорт. Є добре обладнаний стадіон. На ньому регулярно тренуються фізкультурні колективи школи та колгоспу. Збірні сільські команди волейболістів, шахістів, лижників і легкоатлетів — най сильніші в районі.
Значний крок уперед зроблено в галузі освіти. В 1962 році семирічна школа реорганізована в середню. У 1971 році у ній налічувалося 437 учнів і 30 вчителів. За дев’ять випусків її закінчило 419 юнаків та дівчат. Вихованцем школи є І. М. Рослий — кандидат геолого-мінералогічних наук.
Центром культурно-виховної роботи став сільський будинок культури на 450 чоловік, збудований у 1965 році. Тут працюють драматичний, хоровий, танцювальний, художнього читання та фізкультурно-спортивний гуртки, часто виступають артисти й учасники художньої самодіяльності Чернігова, міст братньої Білорусії, РРФСР. Для колгоспників регулярно демонструються кінофільми. Змістовну роботу проводить будинок тваринника, який, головним чином, обслуговує працівників ферм. Тут завжди є книги, свіжі газети й журнали, демонструються науково-популярні фільми з сільськогосподарської тематики, відбувається обмін досвідом роботи. В селі є дві бібліотеки, в яких налічується 15 тис. книг. Працює пересувна бібліотека. Вона обслуговує віддалені бригади та ферми. Екскурсії на виставки передового досвіду, колективне відвідування обласного театру й філармонії, музеїв, туристичні подорожі — все це стало нині звичним для хліборобів.
Трудящі Ведильців самовідданою працею примножують суспільне багатство. У дев’ятій п’ятирічці у Ведильцях буде збудовано будинок побуту, два нові магазини, їдальню. Центр села прикраситься двоповерховим приміщенням школи.
Під керівництвом партійної організації, яка налічує 53 комуністи, трудящі повсякденно перетворюють у дійсність намічені плани. Бойовим, кипучим життям живе молодь. Кращі її представники об’єднані в комсомольську організацію, в лавах якої — 85 членів ВЛКСМ, 78 з них безпосередньо працює в колгоспі, створює матеріальні блага.
Значний вклад у розвиток села вносить сільська Рада. В 1971 році до її складу обрано 37 депутатів, з них 23 колгоспники, 4 робітники, 10 службовців, у т. ч. 17 комуністів, 5 комсомольців, 16 жінок. При Раді діє 5 постійних комісій, зокрема мандатна, сільськогосподарська, планово-бюджетна, соціально-культурна, соціалістичної законності й охорони громадського порядку. До їх роботи залучаються широкі кола громадськості, яка допомагає успішно розв’язувати усі питання економічного й соціально-культурного життя. Сільрада багато уваги приділяє розвитку охорони здоров’я, освіти, культури, благоустрою села. У 1971 році з свого бюджету на соціально-культурні потреби було виділено 33 277 карбованців.
Глухе, неписьменне колись поліське село за роки Радянської влади перетворилося на квітучий куточок Чернігівщини. Та ще прекрасніше його майбутнє.
Г. Є. ГРЕЧЕНКО