Городня, Городнянський район, Чернігівська область (продовження)
Відразу ж після визволення в Городні активізувала роботу партійна організація та було відновлено повітовий ревком, який узяв до своїх рук владу. В лютому 1919 року відбулися вибори до Рад, а в березні скликали повітовий з’їзд Рад, на якому обрали виконком повітової Ради. Було націоналізовано електростанцію й друкарню, утворено повітову раду народного господарства, яка взяла під свій контроль підприємства міста — 2 млини, 2 цегельні, 2 медоварні та ін. У 1919 році в Городні організували перший в повіті радгосп «Бойкачівка». У червні засновано міську комсомольську організацію. Для придушення контрреволюції з городнянських комуністів і комсомольців створили озброєні загони.
Та мирне будівництво тривало недовго. Влітку 1919 року над країною нависла нова небезпека: з півдня посунули полчища Денікіна. У відповідь на лист ЦК РКП(б) «Всі на боротьбу з Денікіним!» партійна організація Городні мобілізувала на фронт половину своїх членів, решту перевела на казармене становище. На фронт пішли також комсомольці, члени профспілок, селяни. У місті було створено ревком.
На початку жовтня 1919 року ворог захопив Чернігів.
Усі губернські установи переїхали до Городні. Героїчними зусиллями 12-ї радянської армії білогвардійців зупинили на рубежі Десни. У цей важкий час Городнянський повітовий партійний комітет (секретар П. В. Петровський) та повітовий ревком (голова X. А. Чорноус) всю роботу перебудували на військовий лад. Протягом двох тижнів у місті з добровольців сформували 3 окремі батальйони та партизанський загін з 500 чоловік, які одразу рушили на фронт. Серед них було чимало комуністів, комсомольців, радянських активістів. Трудящі збирали для червоноармійців теплий одяг, взуття, хліб та інші продукти, допомагали вести розвідку. Партійні і радянські працівники міста щодня виїжджали на фронт. Під час однієї з поїздок денікінці захопили голову повітревкому X. А. Чорноуса і по-звірячому закатували його. Похорон X. А. Чорноуса вилився в могутню демонстрацію революційних сил. На траурному мітингу трудящі дали клятву помститися ворогові і добровільно вступали до Червоної Армії. Було оголошено тиждень набору до партії. Партійна організація поповнилася 150 новими комуністами. На початку листопада 1919 року 60-а стрілецька дивізія разом з богунцями і таращанцями перейшла в наступ і відкинула ворога від Городні.
Після вигнання денікінців повітовий ревком та повітовий партком поряд з організацією допомоги фронту багато уваги приділяли радянському будівництву. 21 листопада в Городні відбулася повітова партійна конференція, яка націлила трудящих на розв’язання господарських завдань. Одним з них була боротьба з продовольчою кризою. В Городні сформували 3 продовольчі загони і відправили їх для заготівлі хліба. Було знову оголошено тиждень набору до партії, і комуністами стали понад 80 трудящих. Під час боротьби з польськими інтервентами і Врангелем у 1920 році з Городні на фронт було послано 13 комуністів і спеціально сформований озброєний загін. Відчутну допомогу Городнянській партійній організації подав голова ВУЦВКу Г. І. Петровський, який наприкінці вересня побував у місті з агітпоїздом ім. В. І. Леніна. Він взяв участь у спільному засіданні IV повітового з’їзду Рад та повітового з’їзду комнезамів, де виступив з яскравою промовою. В прийнятій резолюції делегати з’їздів одностайно підтримали всі заходи Радянської влади.
Після закінчення громадянської війни трудящі Городні приступили до відбудови народного господарства. На початку 1921 року стали до ладу електростанція і механічна майстерня. Створили промислову артіль колісників. Щоб забезпечити місто паливом, трудящі збудували під’їзну залізничну колію до торфорозробок у с. Черемошному. На кінець відбудовного періоду почали діяти також 3 парові млини. Певні досягнення мали і радгоспи «Бойкачівка» та військкомату, створений у 1923 році. Для подання допомоги селу в Городні у 1924 році було організовано сільськогосподарське товариство, прокатний та зерноочисний пункти.
Відбудова народного господарства здійснювалася в умовах боротьби проти куркульського бандитизму. У червні 1921 року в Городні були створені частини особливого призначення та самооборони, які ліквідували бандитів. Велику допомогу трудящі міста подали голодуючим Поволжя. Вони збирали для них продовольство й гроші. Було також створено 4 дитячі будинки, в які прийняли 260 дітей-сиріт з Поволжя. Трудящі Городні активно підтримували всі заходи Комуністичної партії і Радянської влади. Повітовий з’їзд комнезамів, який відбувся у листопаді 1921 року, одностайно схвалив нову економічну політику, а наступний повітовий з’їзд комнезамів надіслав В. І. Леніну телеграму, в якій обіцяв «твердо проводити в життя всі завдання, поставлені перед незаможниками України по зміцненню і розвитку соціальної революції на селі». Глибоким болем відгукнулася в серцях жителів міста смерть В. І. Леніна. На мітингах і зборах робітники і селяни давали клятву виконати заповіти Ілліча.
З 1923 року Городня стала центром району. Населення міста в 1924 році становило 5418 чоловік.
Радянська влада виявила велике піклування про розвиток охорони здоров’я, освіти і культури. На кінець відбудовного періоду в Городні розширилася мережа медичних закладів. Тут діяли лікарня на 40 ліжок, протитубдиспансер, медамбулаторія, будинок дитини на 25 ліжок, дитяча консультація, хімічно-бактеріологічна лабораторія і дезинфекційна станція. У 1919/20 навчальному році в місті працювали 3 початкові школи, ніколи першого та другого ступенів для дорослих. Восени 1920 року було відкрито 2 соціально-економічні школи. Для підготовки вчителів наступного року почали діяти педкурси, які через рік реорганізували у педтехнікум. У 1923 році наявні тут школи було перетворено на 4 семирічні. У 1924 році відкрили профшколу та 2 школи лікнепу. Широкого розмаху набула культурно-освітня робота. На початку 1919 року в Городні відкрили народний будинок ім. Леніна. При ньому діяв драматичний гурток, який ставив п’єси класиків української і російської драматургії. У місті створили повітову та 2 міські бібліотеки — для дорослих і дитячу. Влітку 1920 року організували музей революції Червоної Городнянщини. У 1919—1923 рр. в Городні виходила газета «Известия». Одночасно тут видавався громадсько-політичний журнал «Жизнь Красной Городнянщины».
Друга половина 20-х і особливо 30-і роки були періодом дальшого господарського будівництва. Протягом першої, другої та трьох років третьої п’ятирічок в Городні побудували державні підприємства: маслозавод (1929), льонозавод (1933), райхарчокомбінат (1940), які рік у рік розширялися і збільшували виробництво продукції. Так, льонозавод протягом 1935—1937 рр. майже потроїв випуск волокна. На базі промислової кооперації розвивалася кустарна промисловість. У 1931 році в місті працювало 8 промислово-кооперативних артілей: текстильна, пекарів та цукерників, деревообробників, цегельників, торфовиків та інші, які виробили продукції на 1 млн. крб. Через два роки обсяг їх продукції зріс утричі. Після реконструкції та укрупнення ряду підприємств тут у 1941 році працювали маслозавод, льонозавод, райхарчокомбінат, лісгосп, друкарня, промислово-кооперативні артілі «Червоний ходар» (виробництво возів та коліс), торфоартіль «Постуй», «Червоний харчовик», «Труд» (кондитерські, м’ясні і швейно-шевські вироби), артіль швейників.
Партійна організація і органи Радянської влади багато зробили для втілення в життя настанов XV з’їзду ВКП(б) про колективізацію сільського господарства. Комуністи, комсомольці і радянські активісти роз’яснювали селянам переваги колективного господарювання, створювали ініціативні групи для організації колгоспів, допомагали придушувати опір куркулів. У 1929 році в Городні було створено колгосп «III Інтернаціонал», за яким закріпили 500 га землі. Другий колгосп «Перше травня» виник у 1930 році. Колективізацію тут в основному було закінчено у 1932 році. У 1936 році колгоспам передали землі радгоспу «Бойкачівка». 33 комуністи і 15 комсомольців міста допомагали проводити колективізацію в селах району. Велику роль у зміцненні колгоспів відіграла Городнянська МТС, створена у 1932 році. В 1938 році вона вже мала 68 тракторів.
У роки довоєнних п’ятирічок на підприємствах і в колгоспах Городні широко розгорнулося соціалістичне змагання за дострокове виконання виробничих планів. Організатором цього руху були партійні організації. Комуністи маслозаводу очолили боротьбу за зниження собівартості продукції, комуністи-залізничники станції — за скорочення простоїв вагонів. Маслороби у 1932 році знизили собівартість продукції в 3,5 раза, залізничники підвищили продуктивність праці на 12 проц. У 1932 році серед членів профспілок третина була ударниками. 19 січня 1936 року на льонозаводі за рішенням партійної і комсомольської організацій було оголошено стахановську добу, під час якої перша зміна виконала виробниче завдання на 142 проц. З 9 по 13 лютого в місті провели стахановську п’ятиденну. За цей час артіль «Червоний ходар» своє завдання виконала на 165,7 проц., «Текстильпром»— на 165 і «Червоний харчовик» — на 120 проц. Добрі наслідки дав також стахановський дводекадник, проведений у квітні. Нову хвилю політичного і трудового піднесення викликали вибори до Верховної Ради СРСР та Верховної Ради УРСР. Трудящі Городні відповіли на це дальшим розгортанням стахановського руху.
Розширилися заклади охорони здоров’я. У 1941 році в Городні діяли лікарня на 100 ліжок і поліклініка. Медичну допомогу населенню подавали 15 лікарів і 50 чоловік середнього медичного персоналу. Працювали дитячий садок на 60 місць і дитячі ясла. Дальший крок уперед зробила освіта. У 1934/35 навчальному році на базі семирічних шкіл створили 2 середні. Працювали також 2 початкові школи і вечірня школа для дорослих. Всього у загальноосвітніх школах Городні в 1941 році навчалося 950 учнів і налічувалося 40 учителів. Розширилася мережа професіональної освіти. У 1929—1933 рр. у місті діяв зоотехнікум, де навчалося 170 чоловік. Його викладач С. П. Говорецький брав участь в організації колгоспів і загинув від куркульської кулі. У 1936 році при педтехнікумі відкрили річні курси учителів та заочний відділ. У місті також організували бухгалтерську школу на 50 чоловік і школу медсестер на 75 чоловік. Відчинив двері піонерський клуб. На початку 30-х років було ліквідовано неписьменність. Зросли досвідчені кадри інтелігенції. У педтехнікумі викладали заслужені вчителі республіки депутат Верховної Ради УРСР, кавалер ордена Леніна С. Т. Холодняк і В. С. Бочок. Велику культурно-освітню роботу проводив районний будинок культури. При ньому працювали гуртки художньої самодіяльності. До послуг читачів були 2 бібліотеки — для дорослих і дітей. У Городні видавалася районна газета «Комунар», газета політвідділу МТС «Колгоспна правда» та багатотиражка «Лісовий робітник». У 1936 році в місті спорудили пам’ятник В. І. Леніну.
Мирне життя радянських людей перервала німецько-фашистська навала. У перші дні війни на всіх підприємствах, в колгоспах та установах відбулися мітинги, на яких трудящі висловлювали готовність віддати всі сили перемозі над ворогом. До військкомату, партійних і комсомольських організацій надійшли сотні заяв з проханням послати добровільно на фронт. Протягом кількох днів всі чоловіки, здатні носити зброю, і багато жінок вступили до лав Червоної Армії. Ті, що лишилися в місті, працювали для фронту. 80 городнянців записалося до міського винищувального батальйону, 200 чоловік брали участь у будівництві оборонних споруд біля Дніпра. Сотні жінок, стариків і підлітків вийшли збирати врожай.
28 серпня 1941 року німецько-фашистські загарбники вдерлися у Городню. Вони встановили жорстокий окупаційний режим. Гітлерівські кати розстріляли 289 радянських громадян. Багатьох юнаків і дівчат відправили на каторгу до Німеччини. Але трудящі не скорилися ворогові. В листопаді 1941 року в місті виникла патріотична підпільна група, до складу якої ввійшли Ф. Ф. Бебко (керівник), Г. X. Чорноус, дочка закатованого денікінцями в 1919 році голови ревкому X. А. Чорноуса, В. О. Надточій, Л. С. Денисова та ін. Активними помічниками підпільної групи у боротьбі проти німецько-фашистських загарбників стали М. Свердлик, О. Помогай, А. Сукалін. Підпільники слухали по радіоприймачу зведення Радянського інформбюро і в місцевій друкарні, де Ф. Ф. Бебко працював складачем, друкували листівки. Кліше заголовків та карикатур до них виготовляв колишній працівник районної газети «Комунар» Є. X. Літош, який жив тоді у с. Старосіллі. Городнянські підпільники через своїх зв’язкових М. М. Лозбеня, П. Я. Клименка, І. О. Пінчука і Ф. Т. Атрощенка розповсюджували у місті та селах району антифашистські листівки. 1942 року В. О. Надточій встановив зв’язок з партизанським загоном ім. Щорса, де незабаром став начальником штабу. Через деякий час до Городні прибув комісар цього загону комуніст Ю. П. Мельник. Завдяки партійному керівництву і зв’язку з партизанами розширилася діяльність підпільників. Крім випуску листівок, які тепер доставлялися і в загін ім. Щорса, а звідти в сусідні російські та білоруські села, вони здобували для партизанів зброю і боєприпаси, вели розвідку. Дізнавшись, що гестапо натрапило на слід організації, її члени у лютому 1943 року влилися до партизанського загону ім. Щорса.
В лавах партизанських загонів міцніла дружба трьох братніх народів — українського, російського і білоруського. Восени 1941 року з жителів трьох сусідніх районів — Городнянського, Дорського і Климівського (РРФСР)—було створено партизанський загін ім. Щорса. Загін провів понад 10 бойових операцій на території УРСР, РРФСР та БРСР, а потім у складі з’єднання двічі Героя Радянського Союзу О. Ф. Федорова вирушив у рейд. З ініціативи Чернігівського підпільного обкому партії взимку 1943 року на території Городнянського, Климівського і Терехівського (БРСР) районів було створено партизанський загін ім. Пархоменка, яким командували І. І. Веремієнко і Ю. П. Мельник. З травня по вересень 1943 року загін ім. Пархоменка і підривна група Героя Радянського Союзу І. Є. Цимбаліста пустили під укіс 32 ворожі ешелони, безперервно руйнували колію та мости і фактично паралізували рух німецько-фашистських ешелонів на залізниці Бахмач — Гомель. У різний час на території Городнянського району діяли також загони обласного партизанського з’єднання і з’єднання двічі Героя Радянського Союзу С. А. Ковпака.
У травні 1943 року було створено Городнянський підпільний райком партії. До його складу увійшли І. І. Веремієнко (секретар), Ю. П. Мельник і А. М. Горбач. Райком здійснював керівництво підпільним рухом у районі. Він створив у загоні ім. Пархоменка первинну партійну організацію, залучив до підпільної роботи багато комуністів, комсомольців, безпартійних патріотів. Майже в кожному селі були партизанські зв’язкові, які передавали відомості про розташування ворожих частин. Велика увага приділялася агітаційно-масовій роботі. Підпільний райком розмножував на ротаторі зведення Радянського інформбюро і друкував листівки, які розповсюджувалися серед населення.