Городня, Городнянський район, Чернігівська область
Городня — місто районного підпорядкування, центр району, розташоване по берегах річки Чибрижу (басейн Десни), за 56 км від обласного центру й за 4 км від однойменної залізничної станції. Населення — 9,8 тис. чоловік. Міській Раді підпорядковані населені пункти Альошинське, Вокзал-Городня і Павло-Іванівське.
На околицях та поблизу Городні виявлено поселення доби неоліту, бронзи, юхнівської культури, городище та поселення часів Київської Русі. У писемних джерелах Городня згадується на початку XVII ст. Після Деулінського перемир’я 1618 року чернігово-сіверські землі, що раніше входили до складу Росії, захопила шляхетська Польща. Шляхтич Хвощ заснував на березі річки Чибрижу хутір, який у 1629 році вже називався Городнею, а жителі його платили подимний податок Київському воєводству. З утворенням у 1635 році Чернігівського воєводства вона стала центром Городнянської округи. На поневолених українських землях польські магнати проводили політику соціального й національного гноблення. Вони захоплювали кращі землі, покріпачували селян і силою насаджували католицизм.
Жителі Городні брали активну участь у визвольній війні українського народу 1648—1654 рр. Влітку 1648 року повстанці разом з надісланими Богданом Хмельницьким загонами визволили Чернігів і навколишні землі, у т. ч. й Городню, від польсько-шляхетського панування. Багато городнянців влилося до складу селянсько-козацького війська і билося під Лоєвом та Гомелем, допомагаючи білоруському народові. Однак після Білоцерківської угоди в Городню повернулася шляхта. Жителі, рятуючись від розправи, розбіглися по лісах або переселилися в інші місця. Після Переяславської ради 1654 року Городня у складі України возз’єдналася з Росією. Спочатку містечко входило до Седнівської сотні, а в 1705 році стало центром Городнянської сотні Чернігівського полку. Під час Північної війни між Росією і Швецією городнянські козаки разом з російськими військами боролися проти шведських загарбників. Улітку 1709 року, коли один із загонів шведських військ, просуваючись на Полтаву, підійшов до Городні та спробував її захопити, жителі вчинили опір. На відзначення заслуг городнянців у боротьбі з шведами Петро І подарував містечку 3 чавунні гармати, які збереглися до наших днів.
Населення Городні займалося сільським господарством, промислами і ремеслом. У 1729—1730 рр. в містечку налічувалося 43 двори, з яких 29 мали орну землю, а 14 — лише городи. Тут діяли 4 водяні млини і 5 вітряків. Найбільш поширеними ремеслами були шевство, колісництво, бондарство, ковальство. Розвивалося винокуріння. Регулярно чотири рази на рік відбувалися ярмарки, куди приїздили купці з сусідніх повітів Росії і Білорусії. На той час у містечку налічувалося 34 лавки. За даними 1784 року, населення його становило 1650 чоловік, з них 787 міщан, 556 селян, 162 козаки, 63 ремісники і 32 купці. Становище всіх пригноблених верств населення було дуже тяжким. В особливо нестерпних умовах жили ремісники, які з свого заробітку ледве могли прохарчуватися. З 1782 року Городня — повітове місто Чернігівського намісництва, з 1796 року — Малоросійської, а з 1802 року — Чернігівської губернії. У 1785 році місто дістало самоврядування. Під час Вітчизняної війни 1812 року жителі Городні взяли активну участь у розгромі наполеонівських військ.
1841 чоловік з міста та сіл повіту записався до народного ополчення, на утримання якого населення зібрало 25 829 крб.
Воно поставило також 272 вози, багато волів і коней. Ополченці, хоробро билися з ворогом під Чечерськом, Бєлицею та в інших місцях Білорусії.
У першій половині XIX ст. в Городні набули дальшого розвитку промисли й ремесло, продукція яких на 1860 рік зросла майже втричі у порівнянні з 1784 роком. У цей час у місті діяли 2 цегельні, 2 шкіряні заводи. З ремісників найбільше було кравців, булочників, ковалів, столярів, шевців. Пожвавилася торгівля. Чотири рази на рік відбувалися ярмарки і щотижня — базари, оборот яких становив 50 тис. крб. Тут налічувалося 50 лавок і 300 будинків. Населення міста зросло майже вдвічі і у 1860 році становило 3359 чоловік. Становище основної маси жителів дедалі гіршало. Нерідко єдиним засобом їх існування були невеликі присадибні ділянки.
Населення Городні не одержувало майже ніякої медичної допомоги. Тільки у 1860 році в місті відкрили лікарню на 25 ліжок. У середині XVIII ст. тут діяли 2 парафіяльні школи. В них навчалися діти заможних батьків, які могли сплачувати гроші на утримання вчителів. У 1768 році в Городні налічувалося 3 парафіяльні школи, де грамотні військової справи навчалося 15 дітей козаків. Перше державне училище почало діяти в 1814 році, парафіяльне — в 1839 році, в яких у 1860 році навчалося 40 учнів. 1815 року при державному училищі відкрили бібліотеку.
Хоч трудяще населення Городні жило у злиднях і темноті, значного розвитку досягло народне мистецтво. На Україні та за її межами були широко відомі городнянські мальовані кахлі, виробництво яких тривало протягом усього XVIII ст. Одним з видатних городнянських майстрів-кахлярів був Сидір Перепілка. Високим рівнем відзначалися розписи Троїцької церкви, зроблені українським художником Г. А. Стеценком (1710—1781). Для змалювання пам’яток старовини у місто в 1846 році приїздив Т. Г. Шевченко.
Після реформи 1861 року економічне становище селян Городні не поліпшилося. Так, 53 кріпаки одержали 138 десятин піщаної землі, тобто близько 2,6 десятини кожний. За ці мізерні клаптики вони мали сплатити 4591,5 крб. викупних платежів. Грабіжницька реформа викликала невдоволення селян. В Городні й повіті знайшла сприятливий грунт пропаганда представників таємної революційної організації «Земля і воля», яку вели член цієї організації І. О. Андрущенко та зв’язані з ним О. А. Тишинський і І. О. Маслаковець. Вони розповсюджували герценівські «Колокол» та «Полярную звезду», а також прокламації «Землі і волі».
Скасування кріпосного права сприяло розвитку Городні. Особливо зросло місто наприкінці XIX — на початку XX ст. Важливу роль для пожвавлення економічного життя відіграла побудова у 1873 році Лібаво-Роменської залізниці та залізничної станції поблизу міста. Вантажооборот станції Городня в 1900 році становив близько півмільйона пудів. Промисловість Городні мала кустарний характер. У 1880 році в місті працювали майстерні теслярів, столярів, бондарів, а також 20 каретників, лимарів та ремісників інших фахів. На початку XX ст. тут діяли артіль колісників, кілька невеликих шкіряних заводів і побутових майстерень. У 1904 році вже були банк, 3 ощадні каси, товариство взаємного кредиту, 50 різних магазинів, 20 харчевень та пивних, лісоторговий склад. Стали до ладу електростанція й друкарня. Переважну більшість населення становили ремісники, торговці, міщани, які тією чи іншою мірою були зв’язані з сільським господарством. У 1897 році в місті налічувалося 4310 жителів.
Трудящі Городні не мирилися з своїм тяжким становищем і взяли активну участь у революційному русі, що розгорнувся в Росії та на Україні на початку XX ст. 1903 року в місті відбувся страйк ремісників. Напередодні революції 1905— 1907 рр. в Городні виникла соціал-демократична організація. Важливу роль у її зміцненні відіграло створення в 1904 році в Гомелі Поліського комітету РСДРП, який підтримував безпосередній зв’язок з В. І. Леніним та центральними органами партії і об’єднував навколо себе соціал-демократичні організації навколишніх білоруських, українських і російських повітів. Від Поліського комітету Городнянська соціал-демократична організація одержувала партійні настанови та революційну літературу, яку розповсюджувала серед населення. 19 лютого 1905 року в Городні відбулася політична демонстрація трудящих. 2 квітня поліція виявила в місті велику кількість революційних листівок та брошур. Серед цих видань були прокламація «Перше травня», написана В. І. Леніним і перевидана Поліським комітетом РСДРП, а також листівка цього ж комітету «До всіх».
Городнянська соціал-демократична організація вела революційну роботу і в селах повіту. В 1905 році в Городні та багатьох навколишніх селах були розповсюджені листівки Петербурзького комітету РСДРП «До всіх робітників», «До солдатів», Київського комітету РСДРП «Пора кінчати!», Поліського комітету РСДРП «До всіх робітників», «До залізничних робітників» та багато інших, то було відзначено більшовицькою газетою «Пролетарий», яку за кордоном видавав В. І. Ленін. Під впливом агітації Городнянської та інших соціал-демократичних організацій в повіті розгорнувся революційний рух. Восени 1905 року в його селах було знищено 21 поміщицьку садибу, 3 гуральні. Про великий розмах селянського руху на Городнянщині писала легальна більшовицька газета «Новая жизнь».
Під час спаду революції Городнянська соціал-демократична організація не послаблює революційної роботи. 27 травня 1907 року поліція заарештувала членів організації А. Л. Простакова та X. Й. Щербину, які вели серед молоді активну пропаганду, розповсюджували революційну літературу, збирали гроші для поповнення місцевої підпільної соціал-демократичної бібліотеки. При арешті у них було знайдено багато революційної літератури. Про діяльність Городнянської соціал-демократичної організації свідчить і ряд інших фактів. Під час виборів делегатів на V (Лондонський) з’їзд РСДРП у складі Південно-Чернігівського виборчого округу значиться й Городнянський повіт. У звіті губернського жандармського управління за жовтень 1907 рік говориться про наявність зв’язку між Городнянською соціал-демократичною організацією і Чернігівською. Хоча на початку 1908 року більшість членів Городнянської соціал-демократичної організації було заарештовано, революційна робота в місті не припинилася.
Протягом десятиліть в Городні повільно поліпшувалася охорона здоров’я. У місті діяла міська лікарня на 25 ліжок, персонал якої складався з лікаря, 2 фельдшерів і 6 допоміжних працівників. У 1914 році кількість ліжок і медперсоналу в ній дещо збільшилася. У 1890—1900 рр. в Городні жив і плідно працював досвідчений лікар, етнограф, фольклорист і письменник С. Д. Ніс (1829—1901). Тут народився і деякий час працював у міській лікарні видатний український радянський хірург, академік АН УРСР, засновник Київського хірургічного товариства М. М. Волкович (1858—1928), перу якого належить 84 наукові праці з медицини.
Наприкінці XIX — на початку XX ст. в Городні сталися зрушення в розвитку освіти, але вона була доступна в основному заможним верствам населення. У 1904 році в місті діяли 3 чоловічі і жіноче нижчі училища, в яких навчалося 027 учнів і працювало 30 учителів. Наступного року відкрили чоловічу, а в 1914 році — жіночу гімназії, де налічувалося 400 учнів і 30 вчителів. Тут були також професійне училище і торгова школа. У 1904 році відкрили бібліотеку, клуб та народний театр, на сцені якого, незважаючи на перешкоди царських властей, ставилися п’єси класиків української і російської драматургії.
Після перемоги Лютневої революції і повалення царизму в Городню у середині березня прибув комісар буржуазного Тимчасового уряду. Водночас 15 квітня на повітовому селянському з’їзді було обрано повітову Раду селянських депутатів, але всі місця у її виконкомі, користуючись відсутністю більшовицької організації в місті, захопили меншовики та есери. Створена трохи пізніше міська Рада робітничих і солдатських депутатів політично майже себе не виявляла. В міській думі владу теж захопили меншовики та есери, які, маскуючись революційними фразами, ревно захищали політику Тимчасового уряду. Подібну позицію займали й об’єднані в «Просвіту» представники українських буржуазно-націоналістичних партій.
Проте в цей час у Городню почали повертатися більшовики, які викривали буржуазну суть Тимчасового уряду і зрадницьку політику меншовиків, есерів та українських буржуазно-націоналістичних партій. Більшовик О. Сукачов встановив безпосередній зв’язок з редакцією більшовицької газети «Правда». Під впливом більшовицької агітації швидко змінювалися настрої трудящих. Ніякі зусилля властей Тимчасового уряду не могли утримати селян від поділу земель поміщиків і конфіскації їх майна, а робітників — від встановлення контролю над діяльністю хазяїв підприємств. Як згадує один з активних учасників революційного руху на Городнянщині В. Г. Биструков, «до осені повітова влада стала фікцією. Ніхто не управляв. Відчувався подих Жовтня».
Після перемоги Жовтневого збройного повстання в Петрограді трудящі Городні повели боротьбу за встановлення Радянської влади. Проте в листопаді 1917 року владу в місті узурпували місцеві органи Центральної ради. 21 грудня 1-й Мінський революційний загін червоногвардійців визволив Городню. Тут було встановлено Радянську владу і створено ревком. Наприкінці грудня 1917 року в Городні організаційно оформилася більшовицька організація, до складу якої увійшли О. Сукачов, П. Войтюшенко, Й. Зінченко, А. Сирокваша та ін. На початку січня 1918 року відбулися вибори до повітової Ради робітничих і солдатських депутатів.
Радянське будівництво в Городні було перервано наступом німецьких окупантів, які у березні 1918 року захопили місто. Почалися жорстока розправа з населенням, грабежі. Але трудящі не скорилися ворогові. Більшовики пішли в підпілля і розгорнули підготовку до збройної боротьби проти окупантів. Опорним пунктом більшовиків Городнянщини стало розташоване в лісах село Дроздовиця, де на початку 1918 року склалася міцна більшовицька організація. Встановивши зв’язки з Чернігівським та Гомельським підпільними ревкомами, Дроздовицька партійна організація взяла курс на збройне повстання. До середини літа підпільні повстанські осередки були створені більш як в 40 селах повіту. В червні у дроздовицьких лісах відбулися повітові збори підпільних партійних організацій, на %яких було обрано повітовий ревком на чолі з П. В. Петровським. Делегати Городнянської повітової організації П. В. Петровський та Є. Г. Шобик взяли участь у роботі II з’їзду КП(б)У, який відбувся 17—22 жовтня 1918 року. Після їх повернення була скликана повітова партійна конференція, яка прийняла рішення почати збройне повстання. 30 грудня Таращанський полк у взаємодії з повстанцями визволив місто.