Тростянець, Ічнянський район, Чернігівська область
Тростянець — селище Бережівської сільради, розташоване за 35 км від районного центру, за 20 км від залізничної станції Рубанка і за 4 км від села Бережівки. Дворів — 323, населення — 962 чоловік.
Село Тростянець уперше згадується в літопису під 1549 роком. Його назва походила від існуючої раніше однойменної невеликої річки, що була притокою Лисогору. Село належало Пустинно-Микільському монастирю, який розташовувався на Десні біля сучасного села Хотянівки Києво-Святошинського району Київської області. 27 квітня 1629 року загін польської шляхти пограбував і спустошив село. Довгий час на цьому місці була пустка. Потім виник хутір. Відомо, що у першій половині XIX ст. він називався Тростянець-Крячов. Селяни, що жили на хуторі, були приписані до села Васьківців.
17 лютого 1820 року в козака І. Хоружія Тростянець-Крячов з навколишніми землями купили Скоропадські1 2. 1833 року І. М. Скоропадський біля хутора почав будувати палац. Неподалік зводилися приміщення економії. Пристосовуючись до потреб товарного виробництва, поміщик спеціалізував своє господарство на вирощуванні зернових культур і цукрових буряків.
1834 року почали закладати парк. Спочатку на площі понад 20 десятин були висаджені дерева місцевих порід (ялини, королівська тополя, береза, липа, дуб та інші). Починаючи з 1840 року посадки доповнювали екзотичними породами дерев, які привозили з Петербурга, Риги, Нікітського ботанічного саду в Криму, із саду Каразіна під Харковом. Для їх акліматизації застосовували різні способи отеплення й формування рослин.
В економії і парку працювали кріпаки з хутора Тростянця-Крячева та сіл Васьківців і Болотниці. Щоб порівняно невелика кількість кріпаків могла впоратися з усіма роботами, поміщик збільшив панщину до 5—6 днів щотижня. Безземельних селян він перевів на місячину. І дорослих, і дітей примушував працювати від зорі до зорі. З наказу пана непокірних карали.
Проект створення парку на принципах регулярного (краевидного) трактування природи, що було на той час новим у цій справі, в 50-х роках XIX ст. склали відомі російські умільці з Петергофа брати Євстигнєєви. З 1858 року почалася штучна переробка дещо залісненої рівнинної місцевості у гірський краєвид.
Скоропадський скористався реформою 1861 року, щоб збільшити площу економії і парку за рахунок прирізки земель, які обробляли колишні кріпаки. У селі Васьківці й на хуторі Тростянці-Крячеві мешкав 181 селянин. Поміщик наділив їх всього 350 десятинами польової землі. Крім того, при сприянні поміщиці Александрової, Скоропадський захопив 216 десятин землі, якою користувалися до реформи селяни Бережівки. Коли пограбовані селяни 18—19 квітня 1862 року підняли повстання, за проханням Скоропадського полтавський губернатор надіслав сюди роту солдатів. Населення вчинило опір військам. Ненависть селян, особливо жінок, не мала меж. Одна жінка у відчаї кинула свою дитину під ноги солдатам. Пересвідчившись у неможливості втихомирити селян, карателі покинули село й розквартирувалися в економії Скоропадського. 11 травня до Бережівки прибув губернатор і ще дві роти солдатів. Селян розподілили на кілька груп, багатьох заарештували.
Роботи, пов’язані із зміною краєвиду Тростянецького парку, тривали до кінця 80-х років. Територія покривалася котлованами під майбутні озера і пасмами шпилястих горбів висотою до 30 метрів. Кожен з горбів насипався протягом двох-трьох років. Каркасом для них правили невирубані дерева, на які зверху сипали землю. Мальовничі горби, велетенські озера створювалися кривавими мозолями селян. Роботи виконувались вручну. Землю з днища майбутніх озер на горби носили кошелями. Поміщик застосовував витончені методи примусу до праці. З самого ранку наглядачі розставляли людей ланцюжком, який тягнувся від місця виймання землі з котлована до горбу й назад. З важкими кошелями, наповненими грунтом, людей, незалежно від віку, примушували швидко рухатися вперед. Ніхто не мав права йти повільно або відставати. Тих, хто знесилений падав ниць, наглядачі били батогами. Цю сумну картину описав російський публіцист К. Макаров, відвідавши Тростянець у 1886 році. А іншим разом, побувавши в парку, він згадував: «Усе тут чарувало мене. Проте, коли я дивився на гілля дерев, що колихалися від вітру, мені здавалося, що це розсікають повітря батоги, якими колись били тих, хто зводив цей райський куток на землі».
1887 року земляні роботи були в основному завершені. У наступні роки тривало засадження території деревно-чагарниковою рослинністю. В 1891 році тут уже налічувалося 580 видів дерев, з них 160 хвойних. Для окраси парку було встановлено три кам’яні баби. Дві з них встановили на протилежних берегах найбільшого озера, а третю поставлено на найвищій горі.
У палаці поміщик відкрив картинну галерею, де експонувалися полотна з видами України. Ці твори мистецтва мали свою історію. В 50-х роках XIX ст. український історик М. А. Маркевич задумав видати альбом з видами міст і сіл Лівобережної України. Він визначив понад 120 сюжетів, у т. ч. види Полтави, Чернігова, Ніжина, Прилук, Барви, Срібного, Тростянця, Дігтярів, доріг Ромни — Прилуки, Ічня—Прилуки та інші. Але здійснити задум Маркевичу не вдалося. Після його смерті уродженець м. Ічні академік Петербурзької Академії мистецтв В. М. Резанов почав писати картини, які купував Скоропадський. Парк у той час був добре відомим. Влітку 1891 року, йдучи з Полтави до Чернігова, О. М. Горький відвідав Тростянець.
З 1887 року власником маєтку й парку став П. Скоропадський, який чималі суми одержував від продажу зерна й цукрових буряків, що вирощували у економії. Так, у 1899 році під посівами зернових культур і цукрових буряків було зайнято 818 десятин. Частина земель здавалась в оренду. У 1901 році посередники-куркулі орендували 222 десятини, за що поміщик одержав 3747 крб. Немалі прибутки також давали два млини, цегельний завод, розсадник декоративних дерев і чагарників. Проте з року в рік маєток занепадав. Після обслідування у 1901 році маєтку вчений секретар Прилуцького сільськогосподарського товариства зазначав, що господарство велося збитково, неекономічно. Головним джерелом збагачення була жорстока експлуатація розорених селян, що наймалися до маєтку. За місяць роботи строковим платили від 2 крб. 82 коп. до 4 крб. 92 коп. Не витримуючи визиску, вони часто тікали. Так, у квітні 1902 року із 104 строкових, не відробивши задатку, покинули роботу 49 чоловік, після чого управитель звернувся до суду. Ще в гіршому становищі перебували місцеві селяни. їм платили менше, ніж строковим. Працювати й за таку плату бідняків змушували злидні. За даними подворного перепису 1910 року на хуторах Тростянці і Таралківщині налічувалося 42 господарства, яким належало 87 десятин придатної землі. З усієї кількості господарств 23 були безземельними, 6 — мали до 3 десятин і 13 — від 3 до 9 десятин. 25 господарств не мали коней.
На хуторі не було лікарні і школи.
Трудящі Тростянця радісно зустріли звістку про перемогу Великої Жовтневої соціалістичної революції. Радянська влада передала маєток і парк справжньому господарю — народу. 21 січня 1918 року було утворено радянський маєток. Першим червоним управителем його став наймит з с. Бережівки Р. Хист. Одночасно незаможним селянам Тростянця, Васьківців, Бережівки, Болотниці було роздано частину землі, тягло, інвентар, посівний матеріал. Радощам хліборобів не було меж.
Проте робітники радянського маєтку не встигли почати господарювати — почалася німецька окупація. В обозі іноземних загарбників повернулися українські поміщики, а з ними власник Тростянця — П. Скоропадський. Наприкінці квітня 1918 р. на інсценізованому німецькими окупантами т. зв. «з’їзді хліборобів» він був проголошений гетьманом України. Скоропадський всіляко прислуговував іноземним загарбникам. Першим кроком очолюваного ним «уряду» було відновлення поміщицького землеволодіння й покарання усіх, хто за Радянської влади посягнув на приватну власність. Зокрема, 22 травня Скоропадський наказав покарати жителів Тростянця, Бережівки і Васьківців, які 21 січня одержали від Радянської влади землю, худобу, інвентар, насіння. Невдовзі над селянами вчинили криваву розправу. Але вони не скорилися окупантам, утворили партизанський загін і вели боротьбу проти ворога.
У листопаді 1918 року, тікаючи з України, кайзерівські війська вивезли з Тростянця усе добро, в тому числі й картинну галерею. В січні 1919 року Червона Армія визволила селище від петлюрівців. Було відновлено радянський маєток, який з того часу називався радгоспом. Відновили й розподіл між селянами поміщицької землі та майна. Наприкінці червня в радгоспі утворили партійний осередок, секретарем його став Р. Хист. Перші партійні збори відбулися у новоствореному робітничому клубі.
16 серпня 1919 року Тростянець захопили денікінці. Білогвардійський загін жорстоко розправився з робітниками радгоспу. Та недовго випало «господарювати» денікінцям.
У листопаді 1919 року з Тростянця їх вибили частини 12-ї радянської армії. 317 робітників знову почали працювати у радгоспі. Навесні 1920 року вони у виключно складних умовах засіяли частину земель, а влітку зібрали врожай. Більшість його було здано у фонд допомоги Червоній Армії.
Коли закінчилася громадянська війна, радгосп спеціалізувався на вирощуванні зернових і технічних культур, розведенні коней. Завдяки самовідданій праці робітників господарство з року в рік міцніло. Вже 1922 року були повністю освоєні всі довоєнні посівні площі. Тростянецький радгосп став взірцем для селян навколишніх сіл. Спостерігаючи за його успіхами, хлібороби переконувались в перевагах колективного господарювання. 1923 року з допомогою радгоспу селяни Бережівки і Васьківців заснували товариства спільного обробітку землі.
Тростянецький парк був у віданні радгоспу. У ньому проводилася акліматизація рослин, нові посадки. Багато праці і знань віддавали цій справі талановиті садівники уродженці с. Васьківців І. Ф. Круподеря, В. І. Верескун і с. Бережівки — І. Л. Беззуб і С. В. Ткачун.
З великим сумом робітники радгоспу сприйняли звістку про смерть вождя світового пролетаріату В. І. Леніна. 24 січня 1924 року, зібравшись на збори, вони прийняли резолюцію, в якій зазначалося: «Нехай не скаженіють кати працюючих, що раді великій нашій втраті. Ми й після смерті свого вчителя підемо по шляху, накресленому дорогим Іллічем, і завжди будемо вірними його заповітам». Під час ленінського призову до партії 12 робітників радгоспу стали комуністами. В траурні ленінські дні у радгоспі засновано комсомольський осередок.
Після громадянської війни селище Тростянець почали будувати заново. Якщо до революції наймити жили в казармах, то тепер робітники переселилися в окремі будинки, які зводила держава. 1922 року в селищі відкрився медичний пункт. У 1925 році розпочалося навчання у початковій трудовій школі. Центром культосвітньої роботи був робітничий клуб. У 1925 році було завершено ліквідацію неписьменності серед дорослого населення.