Історія виникнення та заселення Чернігова
Чернігів — місто обласного підпорядкування, адміністративний, економічний і культурний центр області. Розташований на правому березі Десни. Важливий вузол залізничних і автомобільних шляхів, річковий порт, аеропорт. Територія міста становить 58,6 кв. км. Населення — 168 тис. чоловік.
Територія Чернігова була заселена уже в II тис. до н. е. На його околицях в урочищах Яловщині і Татарській Гірці виявлено поселення доби бронзи. У І тис. н. е. на крутих берегах Десни, порізаних глибокими ярами, існувало кілька слов’янських поселень сіверян: в межах давньої центральної частини Чернігова на Валу, на Єлецьких і Болдиних висотах тощо. Вчені вважають, що вони у VIII—IX ст. поклали початок Чернігову.
Займаючи вигідне географічне положення в басейні Десни та її приток Сейму і Снові, місто швидко зростало. Десною і Дніпром воно було зв’язане з Києвом.
Перша писемна згадка про Чернігів належить до 907 року, коли київський князь Олег після переможного походу на Візантію зобов’язав греків «даяти уклады на руськиє грады: первое на Киев, та ж на Чернигов, на Переяславль, на Полтеск, на Ростов, на Любеч и на прочая грады: по тем бо городам седяху велиций князья под Олгом суще».
Другим по порядку був названий Чернігів в цьому договорі і там, де йшла мова про одержання місячного утримання руськими купцями, які прибували до Константинополя. В договорі 944 року, укладеному з візантійцями наступником Олега Ігорем, теж фігурує Чернігів і знову — на другому місці. Отже, на початку X ст. Чернігів був центром князівства і одним з найбільших міст Київської Русі. Візантійський імператор Константин Багрянородний серед найважливіших міст Русі, що в середині X ст. вели торгівлю з Константинополем, також згадує Чернігів.
Місто складалося з чотирьох укріплених частин. Найдавнішою з них був дитинець — центральна адміністративна частина. Він містився на горі при впадінні річки Стрижня в Десну, площа його дорівнювала 15—16 десятин (тепер це територія сучасного парку на Валу). На дитинці зосереджувалися князівський двір з хоромами, боярські двори, головні собори міста. Він мав троє воріт: Водні, Київські, Погорілі. З півночі і заходу до дитинця прилягала ремісничо-торгова частина — окольний град (зовнішнє місто), обнесений глибоким ровом, валом та дерев’яними стінами. Його укріплення включали територію сучасної площі Куйбишева, вулицю Свердлова й доходили до р. Стрижня. Західна частина окольного града, що поширювалася в напрямку Єлецького монастиря, називалася Третяком. Ремісничо-торговий посад постійно збільшувався і тому почав поширюватися за межі окольного града. Так виникло передграддя. Воно займало величезну територію і включало район сучасного міського центрального ринку. Передграддя теж було обнесене ровом і валом. На березі Десни лежала низинна частина міста — Поділ.
Про могутність давнього Чернігова свідчать також численні кургани IX— X ст. з похованнями князів і дружинників. Великий інтерес серед них становлять кургани Гульбище і Безіменний з похованнями багатих бояр-дружинників кінця IX — початку X століття. Знайдена зброя дружинника з кургану Гульбище — меч, щит, кольчуга, сокира та ін. — мала, як виявилося, великі розміри. Визначною археологічною пам’яткою X ст., єдиним відомим похованням давньоруського князя, є курган Чорна Могила. Виявлені археологом Д. Я. Самоквасовим ще в 1872—73 рр. при розкопках мечі, шаблі, кольчуги, щит з мідним окуттям, серпи, сокири, глиняний посуд, орнаментовані срібним фризом два турячі роги — посудини для ритуального пиття, кістяні шашки та інші речі, свідчать про високий рівень ремесла давньої Русі.
Першим відомим чернігівським князем був один із синів Володимира Святославовича — Мстислав, молодший брат Ярослава Мудрого. Перед появою в Чернігові він князював у Тмутаракані. Це його, згідно з твердженням безіменного автора «Слово о полку Ігоревім», давній співець Боян славив за те, що він «зареза Редедю пред полны касожьскыми». 1024 року, він захопив Чернігів. Після смерті Мстислава Ярослав знову об’єднав усі землі. Незадовго до смерті, що сталася 1054 року, Ярослав розподілив свої володіння між синами, віддав Чернігів Святославу, залишивши за старшим сином Ізяславом Київ, сусідній Переяслав дістався Всеволодові. Князі суміжних земель деякий час жили в мирі і згоді. 1060 року вони втрьох ходили проти торків, 1068 року — проти половців.
З ростом великого землеволодіння відцентрові тенденції в Київській Русі посилюються, зростають міжусобні чвари. Почав занепадати і союз трьох Ярославичів, а після половецького нападу та Київського повстання 1068 р. він розпався зовсім. Святослав в 1073 р. посідає місце Ізяслава у Києві, князем в Чернігові стає Всеволод. Після смерті Святослава в 1076 р. міжкнязівські усобиці спалахують з новою силою. В них, крім Ізяслава і Всеволода, активну участь брали син Святослава — Олег і син смоленського князя Вячеслава — Борис. В 1078 році, після розгрому Олега й Бориса на Нежатиній Ниві, чернігівським князем став син Всеволода — Володимир, прозваний Мономахом. 1094 року Олег Святославович в союзі з половцями повів новий наступ на місто, обложив і почав палити його. Після восьмиденної облоги Володимир Мономах мусив залишити Чернігів і відступити у свою вотчину Переяслав, що вже тоді був центром самостійного князівства.
Князівські усобиці сприяли посиленню нападів кочівників, призводили до руйнування господарства. Це важким тягарем лягало на плечі трудящого населення і в великій мірі стримувало розвиток міста.
Після Любецького з’їзду в 1097 р., що визнав спадкові права князів, Чернігів і Чернігово-Сіверське князівство були визнані за Святославичами.
80—90 роки XI століття — час дальшого посилення й зміцнення Чернігова. В місті розгорнулося будівництво, великого розмаху набув розвиток ремесла й торгівлі. Виникають окремі місця для певних видів товарів — т. зв. ряди — ознака того, що тут з’явилось чимало осіб, які торгували одним і тим же видом товарів. Розбагатілі бояри й дружинники зводили нові хороми, князі — собори й церкви, оборонні укріплення навколо посаду. В цей час, зокрема, було побудовано новий князівський двір, закладено Спасо-Преображенський собор, який став, починаючи з Мстислава, усипальницею чернігівських князів, засновано Єлецький монастир. У Чернігові створюється єпіскопія, що свідчило про піднесення політичного значення князівства. Навколо міста зростає кількість боярських сіл, розширюються їх вотчини, все більше вільного населення потрапляє в залежність від феодалів.
Князі й бояри жили в просторих дерев’яних або й кам’яних хоромах, одягалися в парчеве, оксамитне й шовкове вбрання, користувалися дорогоцінною зброєю. Міська біднота тулилася в невеличких хатинках з убогим начинням, носила лляний одяг, мала на озброєнні сокири й рогатини, які в мирний час були знаряддями полювання.
Після остаточного виходу з-під влади Києва Чернігів, будучи столицею окремого князівства, продовжував лишатися визначним економічним, політичним і культурним центром Русі. Тут продовжували розвиватися залізодобувне, ковальське, гончарне, ювелірне та інші ремесла, будівельна справа, культура. В XII столітті в Чернігові зведено Благовіщенський, Борисоглібський собори та Успенський собор Єлецького монастиря, ряд інших споруд.
Давній Чернігів був одним з найбільших культурних центрів Київської Русі. Тут значного рівня досягла освіта, яка в основному ширилася серед заможних верств населення, зокрема князів, бояр, купців. Високоосвіченими на свій час людьми були сини Ярослава Мудрого Святослав і Всеволод, що князювали в Чернігові. Всеволод володів п’ятьма мовами.
Для домашнього читання родині Святослава був виготовлений т. зв. «Ізборник Святослава» — рукописна книга з чудово оформленими заголовними літерамит заставками й кінцівками. Грецьку «премудрість» добре опанувала дочка чернігівського князя Михайла—Єфросинія завдяки бояринові Федорову. Велику бібліотеку, яка згодом стала основою бібліотеки Києво-Печерського монастиря, зібрав чернігівський князь Святослав Давидович (Микола Святоша). Чернігів мав своє літописання й місцеву літературу, тут складалися билини. Розповіді про Чернігів та його людей посідають багато місця в «Повісті временних літ», «Повчанні» Володимира Мономаха, у Київському літопису, який повністю присвячений боротьбі Ольговичів з Мономаховичами, в «Слові о полку Ігоревім». Першим твором жанру подорожей у давньоруській літературі було «Хождєніє» чернігівського ігумена Данила, що в 1106—1107 рр. здійснив мандрівку до Палестини.
Чернігівські ювеліри й зброярі були майстрами високої кваліфікації, справжніми митцями. їм були відомі філігрань, скань, зернь, чернь, техніка перегород-частої емалі.
Вони виготовляли художньо оздоблені жіночі прикраси, оздоблювали дорогоцінну зброю. Вражають тонкою ювелірною роботою окуття двох турячих рогів з Чорної Могили. Одне з них орнаментоване рослинним візерунком. На другому зображені події, змальовані в билині про Івана Годиновича. Центральне місце в орнаменті посідає композиція з двох людських фігур і орла.
Давній Чернігів славився й оригінальними архітектурними спорудами. Перше місце належить одному з найдавніших руських храмів, що зберігся — Спасо-Преображенському собору. Він має п’ять бань, круглу башту зі сходами на хори — з півночі й маленьку церковку-хрещальню — з півдня. Стіни собору прикрашено фресками, підлога була викладена мозаїкою. Збудований він з цегли і великих каменів, скріплених міцним вапняковим розчином. Багатий скульптурним оздобленням Борисоглібський собор з трьох боків оточений галереями. Бази й капітелі його колон, зроблені з білого каменю й оздоблені левами, барсами, птахами, орнаментальним плетивом, надають йому святкового, нарядного вигляду. Визначною пам’яткою чернігівської архітектури XII ст. був Благовіщенський собор з чудовою мозаїкою, фресками, полив’яними керамічними плитками і мозаїчною підлогою із зображенням павича.
Культура Чернігова є складовою частиною культури Київської Русі, що стала основою надбань трьох братніх народів — російського, українського й білоруського.
Монголо-татарська навала затримала на кілька століть дальший розвиток Чернігова.