Історія заселення Чернігівщини
Чернігівська область розташована на півночі Української РСР, на лівобережжі середньої течії Дніпра, в басейні Десни. Площа 31,9 тис. кв. км. На заході й північному заході межує з Гомельською областю БРСР, на півночі — Брянською областю РРФСР, на сході — Сумською, на півдні — Полтавською, на південному заході — Київською областями УРСР. Біля села Сеньківки Городнянського району проходить кордон між РРФСР, БРСР і УРСР. Населення — 1547,3 тис. чоловік, у т. ч. міського — 552,8 тис., сільського — 994,5 тис. Основну частину жителів становлять українці (93,8 проц.). Густота населення — 48,5 чоловіка на кв. км.
Чернігівська область утворена 15 жовтня 1932 року. Зараз у її складі: 3 міста обласного підпорядкування (Чернігів, Ніжин, Прилуки), 22 сільські райони, 12 міст районного підпорядкування, 31 селище міського типу, 1569 сіл — всього 1615 населених пунктів. Вони підпорядковані 15 міським, 27 селищним, 460 сільським Радам депутатів трудящих. Найдавнішим населеним пунктом є смт Любеч (вперше згадується в літопису під 882 р.), наймолодшим — смт Дружба Ічнянської міськради (1963 р.).
Територія області розташована переважно в межах Придніпровської низовини. Тут є значні поклади нафти. Торфовища займають площу понад 200 тис. гектарів. Майже на 160 км вздовж правого берега Десни простяглися поклади крейди. У різних місцях здавна добувають фосфорити, вапно, каолін, мергелі, кам’яну сіль тощо.
Клімат — помірно-континентальний. Площа водного дзеркала річок, озер і ставків — 300 тис. га3. Річки належать до басейну Дніпра, що протікає вздовж західної межі Чернігівської області (136 км). З північного сходу на південний захід територію області перетинає Десна. По берегах річок значні площі займають заплавні луки.
Грунти різноманітні: у північній частині області (на Поліссі) переважають дерново-підзолисті, а в південній (лісостеповій) — чорноземи. Чорноземи становлять всього 10 проц. площі. Поширені також сірі, опідзолені та торфово-болотні грунти. Рослинність належить до двох фізико-географічних зон України — Полісся і Лісостепу. Межа між ними проходить по лінії Глухів — Ніжин — Київ. Ліси займають 640,6 тис. га. Є ряд парків з природними або штучними зеленими насадженнями, де відтворені найцікавіші з художнього боку природні краєвиди (Качанівка, Сокоринці, Тростянець). З тварин поширені лосі, дикі кабани, лисиці, зайці, козулі, бобри, єноти, куниці, білки тощо; з птахів — тетереви, качки, кулики, лелеки, шпаки, дятли, горлиці тощо; у водоймах — щука, лящ, окунь, судак, лин, карась та інша риба.
Всього сільськогосподарських угідь 2163,9 тис. га, у т. ч. орної землі — 1564 тис. га, сіножатей і пасовищ — 565,7 тис. га. Грунтово-кліматичні умови сприятливі для розвитку землеробства й тваринництва. Вирощують пшеницю, жито, гречку, кукурудзу, цукрові буряки, льон-довгунець, коноплі. На Чернігівщині — майже п’ята частина картопляного поля республіки. Далеко відомі ніжинські огірки й крутянська цибуля. Розвинуто садівництво і ягідництво. Область вважається батьківщиною сучасного рамкового бджільництва. У радгоспах і колгоспах тваринництво м’ясо-молочного напряму. По-господарському використовуючи природні ресурси, трудящі області своєю самовідданою працею примножують багатства Радянської країни.
Територія Чернігівщини була заселена ще наприкінці раннього палеоліту. Про це свідчать знайдені в селах Чулатів і Араповичі Новгород-Сіверського району предмети з кременю, виготовлені первісними мисливцями. В пізньому палеоліті (40—13 тис. років тому) людина починає переходити до осілості. На території сучасних Варвинського, Коропського, Менського, Новгород-Сіверського і Щорського районів виявлено близько 20 поселень цієї доби. Біля Новгорода-Сіверського знайдено унікальні вироби з кременю дуже великих розмірів, що дістали назву гігантолітів. Великий інтерес становлять також залишки трьох чумоподібних жител на поселенні поблизу с. Пушкарів.
Однією з найвизначніших пам’яток світового значення є повністю розкопане поселення в селі Мезин Коропського району. Крім п’яти жител; подібних до пушкарівських,. тут знайдено чимало оригінальних високохудожніх виробів з бивня мамонта (скульптурні фігурки, браслети тощо). Вони прикрашені різьбленим орнаментом (в тому числі найдавнішим у світі меандром), що вражає своєю досконалістю й витонченістю. Значний науковий інтерес становить також геометричний орнамент, виконаний червоною охрою на кістках мамонта.
Біля сіл Смяча, Кудлаївки і Чулатова Новгород-Сіверського району виявлено поселення доби мезоліту (13—8 тис. років тому). В той час людина вже користувалася луком і стрілами з крем’яними наконечниками.
У добу неоліту (V—III тис. до н. е.) починається перехід до землеробства й скотарства. Проте на території Чернігівщини, як і раніше, переважало мисливство й рибальство. Мисливсько-рибальські племена розташовувались досить густо по берегах річок Десни, Сейму і Снові. Таких поселень зараз відомо понад 100. У північно-східній частині Чернігівщини жили племена, які поширювались також у Волго-Окському басейні та північних районах Східної Європи. Південно-західну частину чернігівських земель населяли племена, які жили на середній Наддніпрянщині.
З неолітичних пам’яток Чернігівщини найбільш вивченими є поселення в селі Анисові й біля села Пустинки Чернігівського району.
За доби міді (III тис. до н. е.) з правобережного Придніпров’я в південно-західну частину Чернігівщини починають проникати землеробські племена трипільської культури. їх поселення виявлені в Козелецькому районі біля м. Остра, сіл Виповзова, Євминки та Лутави. В добу бронзи (III—І тис. до н. е.) басейни рік Десни та Сейму заселяли кілька племінних груп. Одна з них, найбільш рання, була поширена також в середньому та верхньому Подніпров’ї, друга — головним чином на Лівобережжі та в степовій частині України. Територія Чернігівщини в той час була заселена також землеробсько-скотарськими протослов’янськими племенами, які залишили археологічні пам’ятки комарівсько-тшинецької культури, що поширювалась в основному в північній частині правобережного Придніпров’я. На поселеннях біля Сосниці, сіл Долинського Сосницького району і Пустинки Чернігівського району досліджено житла з вогнищами, а біля сіл Анисова Чернігівського, Вовчка Козелецького і Радуля Ріпкинського районів — залишки бронзоливарного виробництва.
Кургани та поселення скіфських часів (VII—III ст. до н. е.), які належали землеробсько-скотарським племенам, досліджені в південній частині, а також у басейні річок Борзенки та Десни, біля м. Борзни, смт Сосниці, села Долинського Сосницького району. Північно-східна частина в цей час була заселена скотарсько-землеробськими племенами, поширеними в VI—III ст. до н. е., також на території сучасної Сумської області та на Курському посейм’ї. Одне з городищ цих племен, що вперше було досліджено біля села Юхнового Новгород-Сіверського району, дало назву археологічній культурі — юхнівська. Подібні городища відомі також і в Коропському районі. У південно-західній частині області, біля м. Остра та села Пустинки Чернігівського району, виявлено поселення третьої групи племен, що були поширені головним чином в північній частині середнього та у верхньому Придніпров’ї.
Слов’янські племена, що у II ст. до н. е.— V ст. н. е. селилися головним чином у північній частині, за своєю культурою були близькі до зарубинецької. їх поселення відомі біля смт Любеча Ріпкинського району та села Шестовищі Чернігівського району. Південну частину Чернігівщини по річках Остру, Удаю, Недрі в II—VI ст. н. е. населяли слов’янські племена черняхівської культури. їхні поселення та могильники виявлено біля смт Линовиці, Малої Дівиці Прилуцького, сіл Журавки Варвинського, Веприка Бобровицького районів. На могильнику в с. Гурбинцях Срібнянського району розкопано кілька поховань. У VII—IX ст. Чернігівщина була заселена слов’янським племінним об’єднанням сіверян.
Розвиток землеробства, ремесла й торгівлі сприяв зміцненню заможної верхівки і утворенню феодального класу. В руках феодалів зосереджувалися значні багатства. Про те, що процес нагромадження багатств розпочався ще в перших століттях н. е., свідчать скарби римських монет (И—III ст. н. е.), знайдені в селищі Сосниці, селах Киріївці Сосницького, Стольному Менського, Припутні Ічнянського районів, а також скарби ювелірних прикрас IV—VI ст., виявлені в Ніжині та Борзні.
В кінці VIII — на початку IX ст. феодальні виробничі відносини у східних слов’ян стали пануючими; створилися два антагоністичні класи — клас великих землевласників — феодалів (князі, бояри) і клас феодально залежних селян. У IX ст. утворилася велика і могутня давньоруська держава Київська Русь — колиска трьох братніх народів — російського, українського, білоруського. До складу Київської Русі входила і Чернігово-Сіверська земля.
Феодальна знать селилася в укріплених замках та великих містах-фортецях. Деякі з цих міст існують і досі: Любеч, Чернігів (уперше згадується в літопису під 907 р.), Прилук (зараз Прилуки, 1092 р.), Новгород-Сіверський (1096 р.), Остер (1098 р.), Уненеж (зараз Ніжин, 1147 р.), Серебряной (зараз Срібне, 1174 р.) та інші.
Князі Чернігово-Сіверської землі спочатку підтримували владу великого київського князя. Щоб зміцнити владу, київський князь Володимир Святославич усував місцевих князів, у т. ч. і на Чернігово-Сіверській землі, і заміняв їх своїми намісниками — посадниками. Він запровадив на Русі християнство. 992 року була заснована Чернігівська єпархія.
Після смерті Володимира посилюється прагнення феодалів Чернігово-Сіверської землі відособитись від київського князя. Цьому сприяла боротьба між синами Володимира: київським князем Ярославом Мудрим і чернігівським — Мстиславом. 1024 року Мстислав, що прийшов з дружиною з Тмутаракані, підтриманий чернігівськими феодалами, у битві під Лиственом здобув перемогу над Ярославом Мудрим і оволодів усім лівобережжям Дніпра з Черніговом та Переяславом. Він об’єднав під своєю владою Чернігово-Сіверську землю і Тмутаракань. Утворилося велике, незалежне від Києва, князівство з центром у Чернігові. 1036 року Ярославу Мудрому вдалося повернути ці землі під свою владу.