Короп, Коропський район, Чернігівська область (продовження)
Радянські та партійні органи вживали заходів для налагодження медичного обслуговування населення. 1922 року відкрито добре обладнаний санаторій для хворих на туберкульоз. Працювали два лікувально-санітарні заклади. Значна робота була проведена в галузі освіти й культури. В 1923 році почалося навчання в школі лікнепу, відремонтовано приміщення загальноосвітніх шкіл. Дві початкові й семирічну школи відвідувало близько 400 дітей, яких навчали 17 учителів. Справжнім святом для коропських трудящих стало відкриття 5 вересня 1922 року народного будинку ім. В. І. Леніна, що був на той час одним із кращих на Чернігівщині. Того ж року почав працювати клуб професійних спілок, членами якого стали 300 чоловік. За активною участю молоді тут проводилися бесіди на антирелігійні теми, читалися лекції, працювали гуртки художньої самодіяльності.
За адміністративно-територіальною реформою 1923 року Короп став районним центром у складі Конотопського округу, тоді ж його віднесено до категорії селищ міського типу.
Великі зміни сталися в економіці селища протягом перших двох п’ятирічок. 1930 року виникло промислово-кооперативне об’єднання з хлібопекарським, кондитерським і паточним цехами. 1932 року створено артілі «Червоний коваль» (63 робітники), «Червоний деревообробник» (123 робітники), «Своя праця» (92 шевці) та ін. Успішно працювали державні підприємства — конопельний і крохмальний заводи.
Комуністи й комсомольці вели широку агітацію за колективні форми господарювання в сільському господарстві. 1930 року в Коропі організовано колгосп ім. Сталіна. Багато труднощів довелося долати молодому колективному господарству — не вистачало тягла, не було досвіду керівництва великим господарством, і все ж рік у рік зростали доходи артілі, поліпшувався добробут хліборобів. Колгоспник Ф. А. Юрченко так розповідав про своє життя: «В минулому я батрак, що ніколи не розгинав спини, заробляючи на кусок хліба. Тепер я заможний колгоспник… У господарстві я маю корову, 2 телиці, свині, птицю тощо. За ударну працю мене кілька разів преміювали. Діти мої тепер вчаться в школі, вони щасливі, всім забезпечені».
Значну допомогу в організаційно-господарському зміцненні колгоспів району подала Коропська МТС, створена 1931 року. В 1939 році вона налічувала 67 тракторів, 24 сівалки, 10 комбайнів та іншу техніку.
З кожним роком зростала трудова активність трудящих. На підприємствах і в колгоспі розгорнулося соціалістичне змагання, поширився стахановський рух. Так, друга бригада конопельного заводу в 1940 році за зміну виробляла 850— 950 кг прядива при плані 660 кг. Промартіль кравців ім. III п’ятирічки в 1939 році виробничий план виконала на 107,6 проц. Достроково, до 4 листопада цього ж року, виконала річний план харчова промартіль ім. III Інтернаціоналу (виникла в 1937 р.), за що одержала перехідний Червоний прапор облспоживспілки. В МТС особливо відзначилась тракторна бригада комуніста І. С. Черниша, яка обробляла землі корейського колгоспу ім. Сталіна. У 1938 році вона виробила 1036 га умовної оранки і заощадила 3700 кг пального, за що І. С. Черниш був нагороджений орденом «Знак Пошани». В 1939 і 1940 роках він був учасником Всесоюзної сільськогосподарської виставки.
Поряд із зміцненням економіки широкого розвитку набули охорона здоров’я, освіта й культура. Напередодні війни в селищі була лікарня на 75 ліжок, де працювало 7 лікарів. У середній та семирічній школах навчалося 1800 учнів і викладало 72 вчителі. Районна бібліотека налічувала 13 665 примірників книжок. При клубі працювали гуртки художньої самодіяльності. Діяв піонерський клуб. Важливу роль у боротьбі за соціалістичні перетворення, за виховання трудящих відігравала районна газета «За ударну працю», яка почала виходити в 1932 році (до 1935 року мала назву «Поліський комунар»).
З великим політичним піднесенням пройшли в Коропі вибори до Верховної Ради СРСР та Верховної Ради УРСР. Трудящі проголосували за тих, хто всі сили й здібності віддавав справі побудови соціалізму. 98,6 проц. жителів селища проголосували за кандидатів блоку комуністів і безпартійних.
Гнів і обурення викликав у трудящих Коропа підступний напад фашистів на СРСР. З перших днів Великої Вітчизняної війни вони одностайно виступили на захист здобутків Жовтня. Більшість чоловіків пішла до лав Червоної Армії. Доросле населення брало активну участь у будівництві оборонних споруд на лівому березі Десни в районі станції Доч. 28 серпня 1941 року гітлерівці окупували селище й запровадили режим жорстокого терору й насильства. 8 лютого 1942 року прибув каральний загін. Фашистські кати розстріляли 100 чоловік. Від їх рук загинули директор середньої школи Є. Д. Назімок, секретар РК КП(б)У І. І. Магинський, який був залишений в Коропі для підпільної роботи. За період тимчасової окупації гітлерівці розстріляли 198 мирних жителів, 69 юнаків та дівчат відправили до, Німеччини на каторгу; знищили приміщення середньої школи, спалили 300 будинків. Матеріальні збитки, завдані фашистами господарству Коропа, становили 23,5 млн. карбованців.
4 вересня 1943 року підрозділи 288-го полку 184-ї стрілецької дивізії визволили Короп від німецьких окупантів. На братській могилі радянських воїнів, що полягли в боях за селище, встановлено пам’ятник. Сюди ніколи не заростає стежка.
На різних фронтах Великої Вітчизняної війни билися з ворогом 1306 жителів селища, з них 1268 за бойові подвиги удостоєно урядових нагород. 470 чоловік загинуло.
Мужність і героїзм у боях з окупантами виявили К. Л. Шкляр (нагороджений орденом Червоного Прапора, орденом Слави III ступеня, багатьма медалями), С. І. Литвиненко, нині робітник Коропського харчокомбінату, який брав участь у боях під Смоленськом, Сталінградом, Варшавою і Берліном. Його відзначено орденом Слави II і III ступенів, двома орденами Червоної Зірки та іншими нагородами. Орден Олександра Невського та Вітчизняної війни І і II ступенів має за бойові заслуги І. Я. Овдієнко.
Одразу після визволення відновили діяльність райком КП України, райвиконком, селищна Рада. Комуністи провели велику роботу щодо організації допомоги фронту. Жителі селища разом з трудящими району зібрали на будівництво танкової колони «Колгоспник Чернігівщини» більше 3 млн. крб. і 90 грамів золота. Було створено комітет подання допомоги пораненим бійцям та командирам.
Почалася відбудова господарства. Незважаючи на труднощі, вже 1943 року дала струм електростанція, стали до ладу МТС, райпромкомбінат, крохмальний завод, організовано шевську та столярну майстерні. Того ж року відкрито лікарню на 55 ліжок, поліклініку, аптеку. Сіли за парти учні середньої школи. У січні 1944 року в клубі почалося демонстрування кінофільмів. Вийшов перший номер районної газети «Радянська Коропщина».
В неймовірно тяжких умовах доводилося відроджувати сільське господарство. В колгоспі в 1945 році було лише 20 голів великої рогатої худоби. Валовий збір зерна становив 1342 цнт, картоплі — 1210 цнт. З допомогою держави, яка дала довгострокові кредити і насіння для посіву, поступово зміцнювалося господарство. В 1948 році було вже одержано 2422 цнт зернових і бобових, 2898 цнт картоплі. Кількість великої рогатої худоби зросла до 126 голів. У 1949 році колгосп ім. Сталіна ввійшов до складу колгоспу ім. Чапаева с. Риботина.
Широко розгорнулося змагання серед трудящих міста в роки четвертої п’ятирічки. Значно перевиконав план 1947 року крохмальний завод. Передові робітники систематично виконували норми на 120—150 проц. 1949 року став до ладу конопельний і новий цегельний заводи. Рік у рік нарощувалася потужність підприємств. Уже 1953 року сирзавод виробив 55,5 тонни сиру, майже в 70 разів більше, ніж у 1945 році, 76,3 тонни масла, що в 42 рази перевищило виробіток 1945 року.
Швидка відбудова підприємств, закладів охорони здоров’я, освіти, культури відбулась завдяки значній допомозі держави кадрами, а також машинами, устаткуванням, насінням, грішми тощо. Тільки для будівництва шляхів і мостів Корейському району 1943 року було виділено 287 складометрів лісоматеріалів.
У період завершення побудови соціалізму й переходу до будівництва комунізму зростає й посилюється роль партійних організацій у піднесенні економіки й культури. Більше уваги приділялося розстановці та навчанню кадрів. Запроваджувались такі форми пропаганди й узагальнення кращого досвіду, як день механізатора, день учителя, день лікаря. Селищна Рада стала відзначати день депутата.
Готуючись гідно зустріти 50-річчя Великого Жовтня, колектив льонозаводу (до 1962 року конопельний завод) 1967 року дав надпланового волокна 213 тонн. Його продукція йде не тільки на текстильні підприємства України, але й далеко за межі республіки — в соціалістичні країни, а також в Англію, Італію, Данію та ін. Так, у 1967 році було відправлено льоноволокна в Чехословаччину — 74 тонни, в Угорщину — 99 тонн, до НДР — 43 тонни. За високі економічні показники в 1967 році заводу присуджено перехідний Червоний прапор Міністерства текстильної і легкої промисловості УРСР, який було залишено й на 1968 рік. Близько 70 робітників підприємства стали ударниками комуністичної праці. За успіхи у виробництві слюсар-ремонтник М. О. Шевченко нагороджений орденом Трудового Червоного Прапора.
Значних успіхів у підготовці до цієї знаменної дати досягли й інші підприємства.
Харчокомбінат у 1967 році річний план виробництва продуктів виконав на 103 проц.
Тільки кондитерських виробів було випущено 254 тонни, соків — 303 тонни. Тут добре налагоджено партійний контроль за виробничою діяльністю. У 1968 році підприємство одержало перехідний Червоний прапор облуправління харчової промисловості.
Нині в Коропі діють льонозавод, сирзавод, харчокомбінат, промкомбінат, цегельний завод, автопідприємство та ін. Розпочато будівництво міжколгоспного комбікормового заводу потужністю 50 тонн продукції на добу, який стане до ладу на кінець дев’ятої п’ятирічки. На честь 100-річчя з дня народження В. І. Леніна колективи промислових підприємств випустили продукції понад план на 84 тис. крб. Найбільш високих показників у ювілейному змаганні досягли працівники промкомбінату, які чотиримісячний виробничий план виконали на 143 проценти.
Продовжуючи ленінську трудову вахту, трудівники Коропа на честь XXIV з’їзду КПРС і XXIV з’їзду КП України план першого кварталу 1971 року виконали достроково — до 28 березня. Завдяки цьому було реалізовано продукції понад план на суму 110 тис. крб. Промкомбінат план першого року дев’ятої п’ятирічки виконав на 102,7 проц., харчокомбінат — на 101,9 проц., сирзавод — на 102,2 проц. Таких успіхів досягнуто завдяки чіткому керівництву партійних організацій, яких у селищі налічується 27. Вони об’єднують у своїх лавах 502 комуністи. Активними помічниками. їх є комсомольці. В Коропі — 639 членів ВЛКСМ (21 комсомольська організація). На честь 50-річчя утворення СРСР колективи підприємств Коропа зобов’язалися достроково виконати виробничий план другого року дев’ятої п’ятирічки.
Селищна Рада велику увагу приділяє впорядкуванню селища. Тут споруджено водонапірну башту, прокладено водопровід, заасфальтовано 7 км вулиць. У 1969 році Короп підключено до державної електромережі. Закінчується будівництво АТС на 500 абонентів. Розширилося житлове будівництво. Виросли нові вулиці — Народна, Дружби, Механізації. Тільки протягом 1966—1971 рр. споруджено 68 добротних індивідуальних критих шифером або залізом будинків. Збудовано три 16-квартирних, один 12-квартирний і один чотириквартирний житлові будинки. Впорядковано пляж. Значна робота проведена селищною Радою щодо озеленення міста. До послуг трудящих — 20 магазинів і ларків.
У Коропі є лікарня на 150 ліжок з пологовим відділенням та дитячою й жіночою консультаціями, протитуберкульозний диспансер, санітарно-епідеміологічна лабораторія. У медичних закладах працюють 21 лікар і 81 чоловік середнього медичного персоналу.
Сталися зміни також у галузі освіти й культури. В 1970/71 навчальному році в середній і восьмирічній школах Коропа навчалося 818 учнів і працювало 62 педагоги. При школах добре налагоджена робота груп продовженого дня, предметних і технічних гуртків. У 1969 році ракетомоделісти середньої школи були учасниками загальносоюзних змагань, які проходили в м. Калузі. В 1966 році відкрито музичну школу на 139 місць. У селищі збудовано добре обладнаний дитячий комбінат.
Справжнім центром культмасової роботи став районний будинок культури. Тут систематично читаються лекції, влаштовуються тематичні вечори та зустрічі з учасниками громадянської і Великої Вітчизняної воєн. При будинку культури працюють гуртки художньої самодіяльності, в яких беруть участь близько 200 чоловік. Особливо популярний колектив художньої самодіяльності медичних працівників райлікарні. Відкрито кінотеатр на 220 місць.
У селищі діють 10 бібліотек, книжковий фонд їх становить 68 тис. примірників. Працівники бібліотек провадять значну виховну та освітню роботу, організовують читацькі конференції, виставки художньої й політичної книги. Асигнування держави на соціально-культурні заходи за восьму п’ятирічку зросли з 70,7 тис. крб. до 88,6 тис. карбованців.
У господарському та культурному житті Коропа велику роль відіграє селищна Рада, до складу якої обрано 68 депутатів. Половина з них комуністи, 35 чоловік — робітники, решта — службовці. Серед депутатів Ради — 27 жінок. 8 постійних комісій Ради активно втручаються в усі галузі життя селища.
У Коропі народився М. І. Кибальчич (1853—1881) — революціонер-народник, винахідник. У 1875 році за збереження народницької літератури та революційну пропаганду серед селян він був заарештований і близько трьох років перебував у тюрмі. В 1878 році Кибальчич приєднався до організації «Земля і воля», а потім — до «Народної волі».
17 березня 1881 року Кибальчича заарештували. В ув’язненні він розробив схему першого в світі реактивного літального апарата. 1959 року в Коропі відкрито меморіальний музей М. І. Кибальчича, експозиції якого розповідають про його дитячі та юнацькі роки, революційну й винахідницьку роботу. 1966 року в селищі споруджено пам’ятник Кибальчичу.
В Коропі народилися С. Г. Руденко — маршал авіації, Герой Радянського Союзу і К. Г. Ципко (1903—1963) — кандидат історичних наук.
Трудящі Коропа докладають усіх зусиль для дальшого розвитку економіки й культури свого селища.
М. І. КОЛЕСНИК, Ю. Д. ПОМПА