Корюківка, Корюківський район, Чернігівська область (продовження)
Та Тимчасовий уряд не збирався кінчати з війною, поліпшити умови життя й праці робітників і селян. Як і до Лютневої буржуазної революції, поміщик Ніжинець володів 300 га землі, а сімсот селянських господарств мали 600 га орної землі» Зростали ціни на хліб, паливо, товари широкого вжитку. В добірці «Голод на фабриках» газета «Рабочий путь» перед збройним повстанням у Петрограді писала: «Корюківському цукрово-рафінадному заводові через відсутність продовольства загрожує закриття».
Звістка про Жовтневе збройне повстання у Петрограді, про перші декрети Радянської влади швидко дійшла до Корюківки. Під керівництвом В. І. Стельмаха, І. Є. Білова, Є. Я. Ткаченка 16 листопада 1917 року робітники й селяни розподілили землю поміщиків і цукрозаводчиків. Проте владу в селі захопили ставленики буржуазно-націоналістичної Центральної ради. В цей час, у грудні 1917 року, зміцнюється і розгортає революційну роботу серед трудящих Корюківська партійна організація. З її ініціативи створено загін Червоної гвардії під керівництвом більшовика О. М. Гарнієра, матроса, учасника штурму Зимового палацу.
12 січня 1918 року в Корюківці проголошено Радянську владу й обрано Раду робітничих, селянських і солдатських депутатів, до складу якої увійшло 4 комуністи і 26 безпартійних. На цукрових заводах було встановлено робітничий контроль, почалося масове переселення робітничих сімей у будинки поміщиків і місцевої буржуазії. Але діяльність новоствореного органу влади була перервана нападом німецьких інтервентів.
Наприкінці квітня 1918 року, після героїчного опору червоногвардійського загону окупанти захопили Корюківку. Залишаючи село, загін поповнився ще 75 робітниками. По дорозі до нього приєдналися сосницькі червоногвардійці. Об’єднаними силами вони знищили німецькі комендатури у селах Сядриному й Холмах, після чого влилися до регулярного 1-го Революційного полку ім. В. І. Леніна. Під його прапором багато корюківців пройшло славний бойовий шлях на фронтах громадянської війни. Комісар, а згодом командир полку, О. М. Гарнієр у 1919 році був нагороджений орденом Червоного Прапора.
Комуністи, які залишились у Корюківці, пішли в підпілля й чинили опір інтервентам. Під їх впливом робітники цукрозаводів відмовилися працювати. Підпільники зв’язалися з командуванням 1-ї Української Радянської дивізії, що формувалась у м. Унечі, й переправили до Богунського та інших полків понад 300 робітників і селян. Окупанти змушені були тримати у непокірному селі великий гарнізон. На початку грудня кайзерівці, тікаючи, вивезли з Корюківки понад 700 тис. пудів цукру. Після їхньої втечі владу захопила націоналістична Директорія, але ненадовго.
Червоноармійці Ніжинського полку 1-ї Української Радянської дивізії 30 грудня 1918 року визволили Корюківку від ворога. Населення палко вітало радянських бійців і передало Червоній Армії понад 1000 пудів цукру й 30 рушниць. 16 січня 1919 року відбулося перше засідання Корюківського ревкому. Його головою став Є. Я. Ткаченко, який очолював і комуністичний осередок. Управління цукровими заводами передано технічній колегії, яка працювала під контролем завкому профспілки робітників цукрової промисловості. В складних умовах цукровики приступили до відбудови заводів. У квітні 1919 року, використовуючи тогорічні запаси сировини, почав працювати рафінадний завод, який щодня випускав по 2,4 тис. пудів цукру.
У травні 1919 року виник ще один комуністичний осередок — у поштово-телеграфній конторі й створено партійний комітет. У цьому ж місяці почав діяти комітет бідноти на чолі з комуністом Д. І. Доропієм. Серед сімей робітників, червоноармійців, сільської бідноти розподілено землю й майно, конфісковані в заводчиків і поміщиків. Створено продзагін, налагоджено роботу виробничих і побутових майстерень. Школі передано три будинки.
На заклик В. І. Леніна «Всі на боротьбу з Денікіним!» у липні 1919 року більшість членів Корюківської партійної організації пішла в Червону Армію. їх приклад наслідувало багато жителів села.
Спираючись на широкий актив робітників і селян, на профспілки, партійний комітет провів ряд суботників. Велику допомогу комуністам подавав комсомольський осередок, створений 4 листопада 1919 року. Він об’єднував 17 комсомольців на чолі з робітником цукрозаводу М. С. Тройною.
Партком приділяв багато уваги організації партійної і радянської роботи не тільки в Корюківці, а й у навколишніх селах. У вересні 1919 року в село прибув голова губвиконкому Ю. М. Коцюбинський. Він роз’яснював, як саме залучити селян до будівництва Радянської влади, до захисту від ворогів Української робітничо-селянської республіки. За допомогою корюківських комуністів були створені партійні осередки в селах Городищі й Синявці. Швидко зростали лави комуністів. Тільки під час партійного тижня в листопаді 1919 року в Корюківці вступили до партії 30 чоловік. 21 грудня 1919 року створюється районний партійний комітет. Корюківська районна парторганізація об’єднувала в 5 осередках 106 комуністів.
11 січня 1920 року відбулися вибори до Ради робітничих, селянських і червоноармійських депутатів. Рада під керівництвом райпарткому мобілізувала трудящих на відбудову господарства. У 1920 році стали до ладу лісопильний і цегельний заводи, паровий млин, хлібопекарня, почалася розробка торфу. На підприємствах працювало близько 300 робітників. Постійно подавалася допомога Червоній Армії. На фронт проти Врангеля були мобілізовані майже всі комуністи й комсомольці.
Значну роль у боротьбі за зміцнення Радянської влади відіграв комітет незаможних селян, створений у липні 1920 року. Він наділяв селян землею колишніх економій цукрозаводчиків, організовував суботники, тижні селянина, охорони праці. Глибоко усвідомлюючи ленінське гасло «Хліб — зброя нашої перемоги», робітники організували червону валку — 34 залізничні вагони з хлібом, три чверті якої надіслали робітникам Петрограда, провели 17 масових суботників у фонд допомоги шахтарям Донбасу, відправивши їм багато лісоматеріалу й продовольства.
Після переможного завершення громадянської війни трудящі Корюківки основну увагу зосередили на відбудові господарства. Почав нарощувати потужність цегельний завод, який у 1921 році виробляв 250 тис. штук цегли. 120 тис. пудів палива за сезон дало торфопідприємство, стали до ладу механічні майстерні. Проте економічні труднощі були серйозні. Через відсутність сировини й необхідність докорінної реконструкції в 1921 році пісочний і рафінадний цукрозаводи поставлено на консервацію. 26 жовтня 1925 року після завершення реконструкції дав першу продукцію рафінадний завод. Тут працювало 800 робітників.
На початку січня 1921 року 47 селян об’єдналися в трудову сільськогосподарську артіль «Совет». Через три роки тут налічувалося 483 члени. 8 березня 1925 року на її базі створено перший колгосп «Червоний плугатар».
У зв’язку зі змінами в адміністративно-територіальному поділі в 1923 році Корюківка стала селищем, центром однойменного району Сновського округу, а наприкінці 1925 року — Конотопського. Значна увага приділялася поліпшенню побуту й задоволенню культурних запитів трудящих. У 1921 році створено будівельний робітничий кооператив, який розпочав спорудження нового селища цукровиків на 162 будинки. Розвивалася кооперативна торгівля. Якщо в 1921 році було лише дві торгові точки, то на кінець 1925 року їх стало 15. Налагоджено роботу лікарні, де 1925 року налічувалося 5 лікарів і 20 працівників середнього медперсоналу.
На 1925 рік у селищі діяли 2 семирічні школи, в яких навчалося близько 500 учнів і працювало 25 учителів. Особливо велика робота у відбудовний період велася щодо ліквідації неписьменності серед дорослих. У 1921 році у Корюківці 30 проц. населення не вміло начитати, ні писати. Як відзначала газета «Знамя Советов» 1 січня 1921 року, з 1193 членів профспілки цукровиків 750 були неписьменні й малописьменні. З ініціативи комсомольців, яка знайшла гарячу підтримку парткому, створено дві школи лікнепу.
Пожвавилася культурно-освітня робота. У 1920 році відкрито будинок селянина, хату-читальню, на цукрозаводі — робітничий клуб, де 1925 року працювали драматичний, хоровий, спортивний та інші гуртки. У заводських бібліотеках для дорослих та у дитячій систематично відбувалися літературні вечори. Активну участь в організації культурно-освітніх закладів, їх роботі брали комсомольці, яких у 1925 році налічувалося 232 чоловіка, та жінвідділ.
21 січня 1924 року до Корюківки дійшла скорботна звістка про смерть В. І. Леніна. На траурний мітинг зібралося майже все населення. Трудящі висловили тверду рішучість іти ленінським шляхом: «Ми втратили в особі Ілліча досвідченого, загартованого в боях рульового нашого корабля — Союзу РСР,— писалося в резолюції мітингу.— Ми закликаємо всіх згуртуватися для досягнення нових перемог на шляху до комунізму».
У період соціалістичної перебудови господарства дальшого розвитку набула промисловість. З 1930 року почали працювати ліспромгосп, промартілі «Більшовик», «Промоб’єднання», друкарня. У 1932 році стали до ладу засолзавод, артіль шевців. Збільшував випуск продукції рафінадний завод. Уже 1926 року тут щодоби вироблялося понад 2 тис. цнт цукру. На підприємстві налічувалося близько 2 тис. робітників. Серед них широко розгорнулося соціалістичне змагання. Першу п’ятирічку цукровики завершили за 2,5 року. У 1939 році вони вийшли переможцями у всесоюзному змаганні споріднених підприємств й одержали першу премію. В 1935 році тут широкого розмаху набрав стахановський рух. Першими стахановцами були комуністи К. М. Рябчун, В. Г. Буханова, М. Р. Титенко, Н. І. Гунара, комсомольці Г. Д. Федорченко, О. С. Римар, У. І. Мойсієнко. За високі виробничі показники, досягнуті на підприємстві, його директора комуніста А. П. Пустовойтова в 1936 році нагороджено орденом Леніна. Незадовго до Великої Вітчизняної війни завод по виробництву й якості продукції посідав друге місце в Радянському Союзі. За сезон 1939/40 року тут було вироблено 400 тис. цнт цукру. Діяло також торфопідприємство.
Швидкими темпами в Корюківці перебудовувалося на соціалістичних засадах сільське господарство. У 1928 році тут було засновано ще один колгосп — «Нове життя», в наступному — «Червона зірка», ще через рік — «13-річчя Жовтня», 1932 року — «Трудовик». Колгоспам у їх становленні велику допомогу подавала держава. Вони одержували насіння, інвентар. Тільки в 1937 році артілям відпущено 50 тис. крб. кредиту. На початку 1931 року організовано Корюківську МТС. Весною 50 молодих колгоспників, переважно комсомольців, оволоділи професіями механізаторів. У 1935 році в МТС налічувалося 22 трактори.
Починаючи з 1934 року, в колгоспах підвищувалася культура землеробства: вводилися правильні сівозміни, під коноплі, льон, цукрові буряки, картоплю вносилися органо-мінеральні добрива, сівба проводилася очищеним і протруєним насінням. Завдяки цьому в артілі «13-річчя Жовтня», «Трудовик» 1934 року з кожного гектара зібрано по 110 цнт картоплі, по 4,8 цнт насіння конопель й по 17,2 цнт соломки1. По 300—350 цнт картоплі з гектара вирощувала ланка, очолювана В. П. Тройною, за що її в 1934 році відзначено орденом Трудового Червоного Прапора. Такої нагороди в 1939 році удостоєна учасниця І з’їзду колгоспників-ударників в. І. Авраменко.
Підвищувався матеріальний рівень колгоспників. В останні два-три роки перед Великою Вітчизняною війною вони одержували на трудодень по 3 кг зерна, 5—7 кг картоплі та 1—2 крб. В артілях «13-річчя Жовтня» і «Трудовик» видавали ще мед й овочі.
Поліпшилися побутові умови. Вже в 1926 році для робітників цукрозаводу було споруджено 76 житлових будинків, лазню, пральню. Напередодні війни в Корюківці працювало 8 магазинів. Упорядковувалося селище. 1936 року жителі посадили великий фруктовий сад, заклали парк, розбили сквери.
Значно кращим стало медичне обслуговування трудящих. У районній лікарні налічувалося 15 лікарів і 60 чоловік середнього медперсоналу. Тут діяли добре обладнані лікувальні кабінети.
Великий крок вперед зроблено в галузі освіти. У селищі було дві семирічні та середня школи, де в 1940 році навчалося 986 учнів і працювало 62 вчителі. До Великої Вітчизняної війни понад 500 дітей робітників і колгоспників закінчили десятирічку. Серед них — М. А. Мойсієнко — нині доктор економічних наук, професор, Н. Л. Воробйова — доктор технічних наук, Ю. І. Максюта — віце-адмірал, В. Д. Ткаченко (1920—1971) — українська радянська поетеса. У 1934 році в Корюківці в основному завершено ліквідацію неписьменності.
З культурно-освітніх закладів напередодні війни діяли народний драмтеатр, кінотеатр, два клуби. Книжковий фонд бібліотек становив 16 тис. томів. Економічні й культурні досягнення жителів висвітлювала районна газета «Більшовицький шлях», яка почала виходити з 1931 року. Через чотири роки при політвідділі Корюківської МТС видавалася багатотиражка «Ленінський шлях».
Будівництво соціалізму здійснювалося в складній міжнародній обстановці. Багатьом юнакам довелося зі зброєю в руках захищати свою Вітчизну від японських самураїв та білофіннів. Учасниками боїв на озері Хасан були А. Г. Федорченко, К. І. Муха, А. Ф. Тихоновський, 65 добровольців воювали на фінському фронті. Під час боїв з білофіннами колишній слюсар рафінадного заводу, комуніст Ф. М. Дудко здійснив подвиг.
В одному з боїв ворог підбив радянський танк. На виручку йому повів свою грізну бойову машину корюковець Ф. М. Дудко.