Корюківка, Корюківський район, Чернігівська область (закінчення)
Відкривши влучний кулеметний вогонь, екіпаж примусив білофіннів відступити, але осколком снаряда було смертельно поранено й Ф. М. Дудка. 21 березня 1940 року йому посмертно присвоєно звання Героя Радянського Союзу. Виконком Ленінградської міськради депутатів трудящих іменем героя назвав колишній Олександрівський проспект.
22 червня 1941 року гітлерівська Німеччина віроломно напала на Радянський Союз. Сотні трудящих райцентру звернулись у військкомат з проханням відправити їх добровольцями на фронт. З наближенням ворога було евакуйовано промислову й сільськогосподарську техніку, колгоспну худобу. Підпільний райком партії сформував партизанський загін. Командиром його було призначено секретаря райкому КП(б)У Ф. І. Короткова.
Коли 5 вересня селище зайняли гітлерівці, вони відразу почали насаджувати «новий порядок»: розстрілювали активістів, грабували населення. Приміщення кінотеатру перетворили на конюшню, а колгоспну стайню — у концтабір для полонених. Уже в перші дні окупації було страчено близько 200 жителів. Напередодні жовтневих свят 1941 року партизани проникли в німецький склад і захопили зброю. Побоюючись народних месників, німецька адміністрація й поліція більше перебували в м. Щорсі, де дислокувалися гітлерівські війська. Корюківка фактично була під контролем партизанів і підпільників. Її жителі урочисто відзначили 24 річницю Великого Жовтня. Вранці 7 листопада на будинках полум’яніли гасла: «Хай живуть 24-і роковини Великого Жовтня!», «Смерть німецьким окупантам!». Комсомольці Володя Тихоновський, Льоня Ковальов та інші розклеювали листівки. Відбувся багатолюдний святковий мітинг, на якому виступив секретар підпільного райкому КП(б)У Ф. І. Коротков. Радіовузол транслював передачу військового параду з Москви. Урочисте святкування Великого Жовтня вселило в серця патріотів віру у перемогу. Звістка про події в Корюківці швидко облетіла всю Чернігівщину. Люди переконувалися, що Москва недосяжна для ворога, що радянський народ — вірний ленінським ідеям, Комуністичній партії, не скориться окупантам. Селище стало центром партизанської боротьби. Тут дислокувалися обласний і районний партизанські загони. Працювали млин, промислова артіль та інші підприємства, продукцією яких поповнювалися партизанські бази. Лише за три місяці з вересня по листопад сім’ям воїнів Червоної Армії передано понад 3 тис. пудів хліба й борошна, 100 пудів м’яса та інше продовольство.
13 грудня 1941 року з Щорса в Корюківку прибув каральний загін. Партизани мусили відступити. В селищі було встановлено жорстокий окупаційний режим.
Гестапівці розстріляли близько 150 чоловік, у т. ч. старого революціонера-більшовика В. І. Стельмаха, комсомольця О. П. Литвина, а також В. Д. Жару, А. Т. Зелену, М. П. Ляшка, П. О. Литвина та ін. Але підпільний райком партії продовжував активно діяти, розповсюджувати серед населення листівки, звернення підпільного обкому партії. З колишньої районної друкарні потай вивезено друкарське обладнання. Це допомогло створити першу на Україні лісову партизанську друкарню, де видавалися газети «Комуніст» (орган ЦК КП України) і «Більшовик» (орган Чернігівського підпільного обкому партії). В результаті значної роботи, проведеної підпільним райкомом КП(б)У, на бік партизанів перейшло й активно боролося проти окупантів 60 поліцаїв Корюківського району. У підпільній і партизанській боротьбі брали участь понад 300 школярів.
У ніч з 23 на 24 лютого 1943 року гітлерівське командування надіслало до Корюківки нову каральну експедицію. Вона заарештувала сотні людей і примусила їх рити собі могили. Та, попереджені підпільниками, партизани напали на окупантів і знищили близько 140 гітлерівців. Рештки карального загону відступили до м. Щорса. Радості не було меж. 300 жителів населеного пункту поповнило партизанський загін.
На світанку 1 березня 1943 року Корюківка за наказом генерала Хойзінгера була оточена гестапівцями, які вчинили звірячу розправу над жінками, стариками й дітьми. Карателі вдиралися у хати, розстрілювали людей, а потім палили. За три доби вони спалили 1390 будинків, знищили 7000 жителів. Ті, хто чудом залишився в живих і міг носити зброю, пішли до партизанів. Загін корюківських партизанів за 20 днів збільшився на 1000 чоловік, з яких організовано 4 загони, що увійшли до складу з’єднання Героя Радянського Союзу М. М. Попудренка. З березня 1942 по вересень 1943 року корюківські партизани розгромили військову групу чернігівського гестапо, чотири комендатури, сім поліцейських станів, висадили в повітря 25 паровозів, 173 вагони з живою силою і бойовою технікою ворога, 2 залізничні і 7 інших мостів, 2 електростанції, 2 водонапірні башти, десятки автомашин, бронемашин, танків, знищили понад тисячу солдатів і офіцерів.
19 вересня 1943 року воїни 107-го полку 55-ї стрілецької дивізії 61-ї армії визволили Корюківку від окупантів. Проте селища не було. Залишилися руїни, згарища. Про знищення Корюківки німецькими фашистами газета «Правда» 23 вересня 1943 року вмістила нарис «Дорогами попелищ».
Більшість корюківців, які перебували в партизанських загонах, продовжили боротьбу в рядах Червоної Армії. Понад 2500 чоловік нагороджені орденами й медалями, в т. ч. Д. І. Коршун і І. М. Міненок удостоєні ордена Леніна. Серед корюківських партизанів здобули заслужену славу В. І. Розстальний, М. К. Скрипка, П. І. Козик, Й. І. Рудий та інші.
Відразу створені партійні й радянські органи району. Вони мобілізували трудящих на відбудову селища та відновлення його господарства. Тимчасово партійні й радянські установи перебували в с. Олександрівці. 4 квітня 1944 року облвиконком затвердив генеральний план відбудови Корюківки. Уже в 1944 році стало до ладу 292 будинки, лісозавод, маслозавод, МТС, дві промартілі, школа, в якій навчалося 600 дітей, лікарня на 50 ліжок. Відновили своє господарство артілі «Червона зірка», «Трудовик», «13-річчя Жовтня», дещо пізніше, в 1947 році,— колгоспи «Червоний плугатар» та «Нове життя». Працювати було дуже тяжко. Не вистачало будівельних матеріалів, техніки. Всі роботи виконували в основному жінки, підлітки, старики та інваліди.
Набагато полегшало, коли після перемоги повернулися додому колишні фронтовики. Значну допомогу подавала держава, трудящі усіх братніх республік і насамперед — РРФСР. З 1946 по 1958 рр. на відновлення й розвиток промисловості Корюківки уряд відпустив 7835,3 тис. крб. З Архангельська, Комі АРСР, Кавказу надходили ліс, цемент, інші будівельні матеріали, з Москви, Ленінграда — устаткування тощо. В 1950 році став до ладу цегельний завод потужністю 2,5 млн. штук цегли за сезон. З 1957 року тут почали виготовляти також черепицю. У цьому ж році створено харчокомбінат. Через рік на базі промартілі «Перемога» засновано меблеву фабрику.
Основні зусилля партійних і радянських органів, усіх трудівників були спрямовані на будівництво на місці зруйнованого цукрозаводу фабрики технічних паперів — єдиного на Україні підприємства, що випускає папір для кольорового й офсетного друку. З 1949 року фабрика почала видавати продукцію, а 1955 — було здано в експлуатацію решту виробничих площ. Бракувало досвідчених спеціалістів-паперовиків. Але й тут подали допомогу російські друзі. З Москви й Ленінграда прибули досвідчені майстри, випускники спеціальних вузів. Багато місцевих робітників переймали досвід роботи паперовиків столичних підприємств.
В 1958 році Корюківку було віднесено до категорії міст районного підпорядкування. На цей час тут жило 9573 чоловіка населення. Налічувалося 722 комуністи, у т. ч. 209 — на фабриці технічних паперів, яка з кожним роком нарощувала свої потужності, а 1962 року освоїла виготовлення поліетиленового паперу. Особливо швидко розвивалося підприємство в роки восьмої п’ятирічки. З 1966 по 1970 рік випуск продукції тут збільшився на 51 проц. Причому 92 проц. приросту її одержано за рахунок зростання продуктивності праці. Виконуючи зобов’язання, взяті на честь 100-річчя з дня народження В. І. Леніна, XXIV з’їзду КПРС і XXIV з’їзду КП України, в 1970 році колектив фабрики дав країні понад план 14 тис. тонн крейдяного паперу. В авангарді змагання йшли комуністи, серед них —Герой Соціалістичної Праці Г. І. Дуденко, делегат XXIV з’їзду КП України Ф. С. Титенко, нагороджений у 1971 році орденом Леніна. З зміни й 12 бригад вибороли право називатися колективами комуністичної праці, 90 робітників — ударниками.
На базі невеличкого цеху промкомбінату в 1959 році було створено картонажну фабрику, яка через сім років стала великим поліграфічним підприємством. За восьму п’ятирічку випуск продукції тут зріс удвічі. Успішно справилися з своїми п’ятирічними планами колективи меблевої фабрики, лісгоспу, харчокомбінату. На будівництво та реконструкцію промислових підприємств у 1966—1970 рр. було затрачено близько 4 млн. карбованців.
Зміцнилася економіка колгоспів: у 1960 році усі сільськогосподарські артілі об’єдналися в приміський колгосп ім. О. М. Горького, за яким закріплено понад 4300 га землі, в т. ч. 2352 га орної. На полях працювало 15 потужних тракторів, 8 комбайнів, 10 автомашин та інша сільськогосподарська техніка. Поряд з вирощуванням зернових і технічних культур в господарстві велика увага приділяється розвитку тваринництва. Лише з 1962 по 1966 рік тут збудовано чотири добротні корівники, кормоцех для відгодівлі понад 1130 голів великої рогатої худоби, свинарник на 1000 свиней.
За післявоєнні роки на руїнах і згарищах виросло прекрасне місто, у якому налічується 1350 будинків загальною житловою площею 60 700 кв. метрів. У 1971 році збудовано готель, завершується асфальтування вулиць, якими курсують автобуси. На місці знищеного гітлерівцями саду зазеленів чудовий міський парк. На берегах річки Бречі осушено 42 гектари боліт, споруджено греблі, мости. Це дало змогу побудувати красиві павільйони, альтанки, спорудити стадіон на 3 тис. місць, створити зону відпочинку трудящих. На площі, яка носить ім’я засновника першої в світі Радянської держави, на гранітному п’єдесталі височить монумент В. І. Леніна. В 1968 році на могилі героя громадянської війни О. М. Гарнієра встановлено погруддя, виконане місцевим учителем, самодіяльним скульптором В. Г. Верещаком. 1962 року споруджено пам’ятник жертвам гітлерівського терору.
Значно розширилася торговельна мережа. В 1971 році в місті налічувалося 32 магазини, 59 їдалень, кафе й буфетів. Працює також 38 майстерень побутового обслуговування.
У нове приміщення з добре обладнаними кабінетами в 1970 році переселилася районна лікарня на 385 місць. У місті є також поліклініка, пологовий будинок, протитуберкульозний диспансер, санепідемстанція, 3 амбулаторії. Всього у місті— 51 лікар і 166 працівників середнього медперсоналу. Діє 5 дитячих ясел і садків на 590 місць.
У Корюківці створена широка мережа навчальних закладів. Тут є п’ять середніх, у т. ч. одна заочна, восьмирічна та початкова школи, де здобувають освіту понад 2 тис. дітей, яких навчають 147 учителів.
Велику культурно-освітню роботу проводять серед трудящих міський будинок культури і палац культури паперовиків, споруджений 1959 року. Тут щодня демонструються кінофільми, діють чотири художні самодіяльні колективи, які щорічно організовують фестивалі, виїздять з концертами в Гомельську, Брянську області, в м. Чернігів. Хоровий колектив будинку культури у 1970 році на обласному огляді художньої самодіяльності нагороджений дипломом І ступеня.
Авангардну роль у житті Корюківки відіграє партійна організація. У 36 первинних парторганізаціях 1972 року налічувалося 804 комуністи. Переважна більшість їх працює безпосередньо на підприємствах, у колгоспі, багато членів КПРС очолюють найвідповідальніші ділянки виробництва. Достойною їх зміною є комсомольці, яких у місті 1215 чоловік.
Справжнім виразником інтересів трудящих Корюківки є міська Рада. У її складі 50 депутатів, у т. ч. робітників — 21, колгоспників — 7, службовців — 22, серед них комуністів — 20, комсомольців — 7, жінок — 21. При міськраді працює 7 комісій. У їх роботі активну участь бере громадськість.
Дев’ятим п’ятирічним планом передбачено дальший розвиток економіки міста. На фабриці технічних паперів за п’ятирічку збільшиться випуск паперу. Особливу увагу звернено на виготовлення паперу й картону для машинного розфасування харчових продуктів. Споруджується цех антикорозійного паперу. Удвічі заплановано збільшити випуск продукції на меблевій фабриці. Тут буде збудовано механічні майстерні, розпилювальний цех. На харчокомбінаті стануть до ладу цехи виготовлення плодово-ягідного пюре, а також комбікорму. Значні капіталовкладення спрямовуються на житлове й соціально-культурне будівництво. В 1971 році на ці потреби використано 293,3 тис. крб. Введено в експлуатацію 3500 кв. метрів житла, дорогу Корюківка—Холми, розпочато будівництво дороги Корюківка—Перелюб. Усього за дев’яту п’ятирічку передбачено вкласти коштів на соціально-культурні потреби 1460 тис. карбованців.
Серед виробничих колективів міста широко розгорнулося соціалістичне змагання на честь 50-річчя утворення Союзу Радянських Соціалістичних Республік. Усі підприємства перевиконали піврічний план. Особливо високопродуктивно працюють робітники харчокомбінату і картонажної фабрики.
Виконуючи величні накреслення Комуністичної партії, жителі відбудованого міста з радістю й упевненістю дивляться в своє світле майбутнє.
Г. Т. ГРАЧОВ, Г. Ю. КОСТЮК, В. Я. ПРАЦУН