Козелець, Козелецький район, Чернігівська область (продовження)
На боротьбу за відновлення влади Рад піднімалися широкі маси трудящих. Вони подали велику допомогу бійцям Богунського полку, що наступали з півночі на Козелець. 23 січня 1919 року місто було визволене від петлюрівців. Охоплені панікою вороги тікали, кидаючи зброю і спорядження. В місті відбувся масовий мітинг, де проголошено відновлення Радянської влади і створено ревком, головою якого став П. С. Волошин, колишній матрос Балтійського флоту, направлений Чернігівським губревкомом у Козелець. Наприкінці січня 1919 року відновив роботу Козелецький партійний комітет, очолюваний І. Г. Слуцьким. 14 березня був скликаний перший повітовий з’їзд Рад робітничих, селянських і червоноармійських депутатів, де обрано виконавчий комітет і раднаргосп з відділами: загальним, транспортним і промисловим.
Органи Радянської влади головну увагу приділяли відбудові господарства. 6 травня 1919 року в Козельці відкрилася перша радянська механічна майстерня, яка ремонтувала сільськогосподарський реманент. Вживалися заходи щодо організації медичного обслуговування населення і народної освіти. 20—23 травня відбувся повітовий учительський з’їзд, який прийняв постанову про активну участь
учителів у створенні єдиної трудової школи. 5 липня відкрито центральну бібліотеку, що мала 15 тис. примірників книжок. Наприкінці травня створено народний суд.
Га мирному життю загрожував новий ворог — з півдня наступали полчища денікінців. За рішенням губкому було створено підпільний повітовий ревкому у складі П. С. Волошина, 0. Я. Ткаченка, С. Дудерського і М. С. Кривицького. На допомогу їм прибула член губпарткому О. Г. Листопад. У вересні 1919 року білогвардійці захопили Козелець і відновили владу поміщиків і капіталістів. Члени парткому й ревкому пішли в підпілля. В місті почалися грабежі населення, погроми, жорстокі розправи з активістами. По-звірячому було вбито члена РКП(б) О. Григор’єву. Для боротьби з денікінцями підпільний повітовий ревком створив партизанський загін під командуванням С. І. Галая. Цей загін підтримував тісні зв’язки з загоном Ніжинського повіту. Більшовик С. М. Іванина організував загін, що влився в бригаду Червоного козацтва під командуванням В. М. Примакова. У бригаді С. М. Іванина був комісаром і зарекомендував себе як полум’яний агітатор1.
Радянські війська, зламавши опір денікінців, 8 грудня 1919 року вступили до Козельця. В місті була назавжди відновлена Радянська влада. Розгорнув роботу партійний комітет, який очолював О. Я. Ткаченко. В лютому 1920 року в селах повіту були проведені вибори до місцевих Рад. 16 лютого на повітовому з’їзді Рад обрано міську Раду й повітвиконком, якому ревком передав свої повноваження. Партком і міськрада за допомогою населення насамперед організували постачання частин Червоної Армії продуктами й фуражем. Улітку 1920 року в повіті почали створюватися комітети незаможних селян — восени вже діяли 62 сільські і 13 волосних комітетів. У січні 1920 року в місті засновано комсомольський осередок, який очолив І. Д. Лашнюков. Комсомольці допомагали партійному комітету ліквідувати неписьменність серед населення, брали активну участь в організації суботників, у проведенні масово-політичної та культурно-освітньої роботи, поповнювали лави Червоної Армії.
Становлення Радянської влади проходило в жорстокій класовій боротьбі. В повіті лютували петлюрівські банди. Для боротьби з ними в місті створено частину особливого призначення (ЧОП), якою командував комуніст В. Ю. Кмит. Протягом 1920—1921 рр. банди в повіті було ліквідовано.
Розгортаючи господарське будівництво, партійна організація й міська Рада зустрілися з величезними труднощами. Частина підприємств була закрита, різко скоротилася кількість промислових робітників. На початок 1921 року в цензовій промисловості міста налічувалося всього 53 робітники, тобто вдвічі менше ніж у 1913 році. Щоб прискорити відбудову господарства, в січні 1922 року в Козельці створено банк споживчої кооперації, який кредитував підприємства й торговельні організації. Завдяки самовідданій праці робітників число діючих підприємств збільшилося з 5 у 1921 році до 11 у 1923 році. Обсяг промислової продукції зріс більш як на 30 проц. Тут працювали 5 слюсарних майстерень, майстерня, що виготовляла вироби з бетону, 4 шкіряні заводи, 15 кузень, дизельний млин, ремонтно-технічна станція. Напруженої роботи державних і партійних органів вимагала боротьба з епідеміями, дитячою безпритульністю, за поліпшення житлово-побутових умов трудящих. Партійний комітет і міська Рада Козельця, залучивши медпрацівників, за короткий час забезпечили госпіталізацію інфекційних хворих. Широко застосовувалися профілактичні щеплення проти тифу, холери, віспи. Відкрито також два дитячі будинки для 47 безпритульних дітей з Донбасу, продовольче становище якого було дуже тяжким. У серпні 1920 року в Козелець привезли для оздоровлення понад 150 дітей. Тут багато працювали дівчата-комсомолки Н. І. Іржавська-Макієнко, Ф. М. Безлюдна та ін. Вони приймали дітей, піклувалися про їхній одяг, розміщення й харчування.
Відбувалися зміни в галузі освіти й культури. 1920 року в Козельці створено дві школи першого ступеня і дві другого, організовано спеціальні курси для підготовки вчителів. Розгорнули роботу 20 шкіл і гуртків лікнепу, в яких навчалося понад 200 чоловік. Набула поширення така масова форма політичної і культурно-освітньої роботи, як лекції, мітинги-концерти, співбесіди. Центром політико-виховної роботи був робітничий клуб, при якому працювали гуртки політичний, загальноосвітній, драматичний та інші.
Пожвавили свою діяльність профспілки. На кінець 1920 року вони об’єднували понад 300 чоловік. За ініціативою міського комітету профспілок у грудні 1920 року було показано силами місцевих драмгуртківців кілька вистав, гроші за які передано на допомогу робітникам Донбасу. Для цього ж члени профспілок міста вирішили відрахувати двотижневий заробіток.
Гаряче відгукнулися жителі міста на заклик Радянського уряду допомогти голодуючим Поволжя. Вони відправили 1076 пудів солоного м’яса, 14 пудів цукру та понад 600 тис. крб. грішми. Відзначаючи безкорисливу допомогу козельчан, трудящі Царицинської губернії у своєму листі писали: «Від імені голодних сиріт ми щиро дякуємо за допомогу і висловлюємо впевненість у тому, що при твердій єдності радянські люди зможуть побороти голод так, як побороли ворогів на червоних революційних фронтах».
Яскравим виявом високої свідомості трудящих були також комуністичні суботники, які організували в місті комуністи й комсомольці. Так, у 1921 році проведено суботник для забезпечення шкіл паливом на зиму. Кілька разів влаштовували суботники комсомольці слюсарних майстерень, шкірообробних заводів.
Ідея створення багатонаціональної союзної держави, висунута В. І. Леніним, зустріла палку підтримку серед трудящих Козельця. Делегатами на VII Всеукраїнський з’їзд Рад, де центральним було питання про утворення СРСР, вони послали комуністів Г. М. Грищенка та С. Г. Шупика й наказали їм голосувати за об’єднання радянських республік.
У зв’язку з проведенням адміністративно-територіальної реформи в липні 1923 року Козелець віднесено до категорії селищ міського типу. Тоді ж він став районним центром Ніжинського округу, з 1932 року — Чернігівської області.
На кінець 1924 року господарство Козельця було в основному відбудовано. Під керівництвом партійної організації розгорнулися дальші соціалістичні перетворення в економіці. Протягом 1926—1941 рр. значний крок уперед зробила місцева промисловість. Важливу роль у цьому відіграло спорудження в 1927 році електростанції. В роки першої п’ятирічки в селищі створено 7 промислових артілей: слюсарно-ковальську, шкіряно-шевську, пекарську, кравецьку, цегельну та ін. Став до ладу клінкерний завод, 4 невеликі шкірообробні заводи об’єднано в один. У 1932 році загальний обсяг валової продукції артілей і клінкерного заводу становив 598 784 крб. У 1936 році організовано вантажний автопарк.
Відповідно до ленінського кооперативного плану в селищі в 1925 році створено кредитне й споживче товариства, а також ТСОЗ «Культурна праця», першим головою його був комуніст Ф. Я. Шинка. Навесні 1929 року виник приміський колгосп, який очолив комуніст Є. Г. Левченко. За три роки колгосп перетворився на зразкове господарство. Він мав три млини, 2 локомобілі, близько 40 коней. Урожайність зернових в артілі на 15—20 проц. перевищувала врожайність в індивідуальних господарствах. Значних успіхів добилися колгоспники і в тваринництві — від кожної корови надоювали близько 2 тис. кг молока за рік.
Організаційно-господарському зміцненню колгоспу сприяло створення в 1932 році Козелецької машинно-тракторної станції. Кадри трактористів готували спеціальні курси, відкриті при МТС. У соціалістичному перетворенні сільського господарства району важливу роль відіграв організований у 1933 році політвідділ МТС. Спираючись на партійний і радянський актив, він зміцнював дисципліну в колгоспах, за допомогою райкому провів розстановку комуністів у бригадах, допомагав звільнити колгоспи від ворожих елементів. Серед трудівників Козельця широкого розвитку набув стахановський рух. 4 березня 1936 року відбувся районний зліт стахановців, на який прибуло 200 делегатів. Після зльоту на підприємствах селища були проведені стахановські декади. Зокрема, високих показників у роботі досягли формувальниці клінкерного заводу П. Прима, Г. Литвиненко та інші.
Трудящі Козельця жили одними турботами, одними думами з усіма радянськими людьми. Коли в 1936 році почалася національно-революційна війна іспанського народу, на підприємствах і в установах селища відбулися мітинги протесту проти інтервенції італійських і німецьких фашистів. Населення збирало кошти на допомогу іспанським дітям і жінкам. Так, робітники й службовці клінкерного заводу ухвалили відрахувати 2 проц. місячного заробітку, МТС і районних установ — одноденний заробіток.
За роки перших п’ятирічок помітно змінився зовнішній вигляд Козельця. Селищна Рада велику увагу приділяла його благоустрою. Було побудовано близько 25 проц. будинків, забруковано й обсаджено деревами центральні вулиці, в хатах засяяли лампочки Ілліча.
Рік у рік поліпшувалося медичне обслуговування трудящих. 1940 року в Козельці були амбулаторія, лікарня на 50 місць, дитяча консультація. У медичних закладах працювало 11 лікарів. Спільними зусиллями органів Радянської влади й громадськості за роки другої п’ятирічки в селищі остаточно ліквідовано неписьменність. Було взято на облік дітей шкільного віку, збільшено набір на 3-річні педагогічні курси до 75 чоловік. За активною участю комсомольців організовано місячники громадського огляду загального навчання. 1933 року витрати на народну освіту становили 42,5 проц. бюджету селищної Ради. В 1940 році в Козельці працювали дві середні школи, в яких навчалося 700 учнів, зоотехнікум, відкритий в 1925 році. 1940 року він випустив 200 спеціалістів.
Розширилася мережа культосвітніх закладів. Якщо на 1 січня 1933 року в Козельці діяли клуб, бібліотека й кіноустановка, то в 1940 році стало 2 бібліотеки (з них одна дитяча), 4 кіноустановки й український театр ім. Шевченка. При культосвітніх закладах працювали різні гуртки, в яких брало участь понад 300 чоловік. Систематично проводилися огляди художньої самодіяльності.
Напад гітлерівської Німеччини на СРСР перервав мирну працю трудящих Козельця. В липні 1941 року, з наближенням фронту, Козелецький райком партії провів значну роботу щодо організації підпілля, створив партизанський загін, підготував у Пилятинському лісі для нього базу — склади зброї, продуктів харчування й медикаментів. Командиром загону був призначений перший секретар райкому партії А. С. Яровий.
Коли 11 вересня 1941 року Козелець окупували фашисти, комуністи одразу ж розгорнули бойову роботу. Під їх керівництвом радянські люди саботували заходи окупаційних властей, влаштовували диверсії. Так, комсомолець Г. Галай з товаришами спалили військові майстерні. На заводі випустили 50 тис. штук бракованого клінкеру. У грудні значна частина підпільників влилася в партизанські загони. У квітні 1943 року було створено Козелецький підпільний райком партії, який очолив А. С. Яровий. Райком зміцнював зв’язки з населенням, керував роботою партизанських агітаторів, які інформували населення про події на фронтах. Завдяки його діяльності було організовано партизанський загін, що налічував 150 чоловік. Командиром його став А. С. Яровий. Протягом квітня—вересня 1943 року Козелецький загін знищив 1310 гітлерівських солдатів і офіцерів, 24 поліцаї, 16 фашистських агентів, 71 бургомістра й старосту, пустив під укіс 12 ешелонів з живою силою і технікою ворога, висадив у повітря залізничні мости на лінії Чернігів — Ніжин та Шепетівка — Ровно, 3 шосейні мости тощо.
Однією з найбільш вдалих операцій козелецьких партизанів, про яку повідомляло Радінформбюро, була диверсія під час рейду розвідгрупи загону в складі В. О. Ніколаєва (командир), Бакоцького, Коритька, Малики й Плотникова в районі станції Недра на лінії Київ — Шепетівка. Тут партизани замінували полотно перед прибуттям військового ешелону з солдатами, що направлялися на фронт. Состав злетів у повітря, фашисти втратили більш як 500 офіцерів і солдатів убитими і понад тисячу пораненими. Народні месники знищили поліцейські дільниці в селах Лемешах, Сираях, Данівці.
17 вересня 1943 року партизани зустрілися з частинами 143-ї Конотопської стрілецької дивізії, які вели наступ на Козелець з боку Ніжина, і 20 вересня 1943 року спільними силами визволили селище від фашистських загарбників. У боях за нього віддали життя сини багатьох національностей, серед них росіяни В. О. Олександров і О. М. Бахметов, грузин Д. М. Цинцадзе, таджик А. А. Рамазанов, татарин Г. А. Ахматголін, казах М. А. Шефиков та інші.