Козелець, Козелецький район, Чернігівська область

Підготовлено: Admin. Розділ: Козелецький район

Частина 1Частина 2Частина 3

Козелець — селище міського типу, центр району, розташоване на річці Острі (басейн Десни), за 40 км від залізничної станції Бобровиця, на автошляху Київ—Чернігів. Населення — 7251 чоловік.

На території і в околицях Козельця виявлено ранньослов’янські поселення перших та VIII—IX століть н. е., городище, поселення й курганний могильник часів Київської Русі.

Назва селища, напевне, походить від польових квітів козельців з родини лютикових, які щовесни барвистим килимом покривають рівнини берегів річки Остра.

Козелець відомий з початку XVII ст. Тоді він був уже значним укріпленим містом, яке входило до складу Речі Посполитої. Населення займалося хліборобством, ремеслами. Важливу галузь господарства становило рибальство. Рибу ловили не тільки в річках, а й у ставках, які спеціально споруджувалися навколо міста. Значно розвинута була переробка сільськогосподарської сировини, серед якої чільне місце посідало млинарство. Соціальний гніт, якого зазнавали найбідніші верстви населення, доповнювався національним і релігійним. Силою насаджувався католицизм. Особливо терпіли жителі через військові постої. Все це було причиною того, що козаки й міщани брали активну участь у селянсько-козацьких повстаннях проти польської шляхти в 20—30-х роках XVII ст. І хоч ці виступи закінчилися поразкою, населення міста відмовилося визнати унію.

Славну сторінку вписали жителі Козельця в історію визвольної війни українського народу 1648—1654 рр. 1649 року була створена Козелецька сотня, що входила до Київського полку, а Козелець став сотенним містом. Сотня брала участь у найважливіших битвах — під Пилявцями, Берестечком, Батогом та ін. На Переяславській раді, де приймалось історичне рішення про возз’єднання України з Росією, були й представники від Козельця. Його делегацію представляли війт Т. Яковенко і член магістрату А. Павленко. За стійкість і мужність населення в боротьбі проти польських поневолювачів під час визвольної війни Богдан Хмельницький грамотою від 1656 року надав Козельцю магдебурзьке право, підтверджене російським урядом, що певною мірою захищало місто від сваволі феодалів.

За магдебурзьким правом міщанам надавалася можливість створювати органи самоврядування. Вони обирали магістрат на чолі з війтом. Членами магістрату і війтом могли бути лише представники заможних верств. Війта затверджував гетьман, і тільки йому він підлягав. Магістрат займався адміністративними, фінансовими, судовими й міськими господарськими справами.

В середині XVII ст. Козелець став цілком визначеним ремісничо-торговим центром. У 1666 році тут налічувалося 357 дворів, з них самостійних хазяїв-ремісників — 83 двори, бобилів і підсусідків ремісничих — 12 дворів, купців — 10. Хліборобством населення не займалося, бо місто не мало ні угідь, ні випасів. Майже всі ремісники об’єднувалися в цехи: шевський, ткацький, кравецький та інші.

Найбільш експлуатованою частиною населення були підмайстри та учні, які повністю залежали від майстра. Багато утисків зазнавали найбідніші прошарки від міської верхівки. Службові особи магістрату, користуючись своїм становищем, примушували жителів відбувати всілякі повинності. Члени магістрату вимагали від городян також виконання натуральних повинностей у вигляді дарунків з нагоди того чи іншого свята.

Наприкінці XVII ст. Козелець лишався сотенним містом Київського полку. До складу Козелецької сотні входили 77 сіл і хуторів. Одночасно він був і резиденцією протопопії, якій підлягали церкви, в т. ч. і 3 церкви міста Остра. З 1708 року Козелець став центром управління Київського полку. Тут жили полковник та інша старшина.

Розвиток ремесел і торгівлі у XVIII ст. зумовив швидке зростання населення. За подушним, подвірним і становим переписом у 1766 році в Козельці налічувалося 650 дворів, де проживало 2273 чоловіка обох статей, з них козаків — 817, міщан — 512, підсусідків — 413, різночинців — 70, робітників — 349, посполитих — 112. Для економічного життя міста середини XVIII ст. характерним е поява мануфактур — 4 цегельних та сально-шкіряної. Мануфактури були невеликими. Робітники працювали в тісних, темних приміщеннях по 12—14, а то й більше годин. За свою тяжку працю вони одержували 4—7 крб. на рік. Широко застосовувались тілесні покарання.

У 70-х роках XVIII ст. Козелець прикрасився кількома чудовими спорудами: величним храмом пишної палацевої архітектури — собором Різдва Богородиці, будинком магістрату та ін. Собор Різдва Богородиці споруджено в 1752—1763 рр. за проектом В. В. Расстреллі під керівництвом архітекторів І. Г. Григоровича-Барського і А. В. Квасова. Розписував його художник Г. А. Стеценко (1710— 1781). За величчю й красою архітектури козелецький собор вважається однією з кращих споруд Російської імперії середини XVIII ст. Приблизно в той же час (1740—1760 рр.) за проектом А. В. Квасова зведено будинок магістрату. Як і собор, він виконаний у стилі українського барокко. Обидві споруди збереглися до наших днів.

Після ліквідації автономного устрою Лівобережної України в 1782 році Козелець увійшов як повітове місто до Київського намісництва, 1796 року він став повітовим центром Малоросійської губернії, а з 1802 року — Чернігівської губернії.

Протягом першої половини XIX ст. в Козельці відбувався дальший розвиток ремесел. Зросла кількість ремісничих майстерень, частина яких перетворилася на мануфактури, а згодом — на заводи. Напередодні реформи 1861 року в місті діяли вже 5 цегельних заводів і завод сальних свічок. З кінця XVIII ст. до 1861 року число робітників у місті збільшилось із 101 до 159 чоловік. Крім того, близько 80 чоловік було зайнято в ремісничих майстернях. Зросла кількість вільнонайманих робітників. Якщо наприкінці XVIII ст. на підприємствах працювали, головним чином, кріпаки, то в 1861 році вільнонаймані становили вже 56 процентів.

Розширювалась і торгівля. В 1827 році в Козельці налічувалось 150 крамниць, у 1861 році вже 181. В місті була лікарня й повітове училище.

Після реформи 1861 року посилився приплив до міста робітників, переважно колишніх кріпаків, малоземельних і безземельних селян, які розорялись і шукали заробітку. Наявність дешевих робочих рук сприяла розвитку промисловості. Протягом 60—90-х років XIX ст. число промислових підприємств у Козельці збільшилось з 5 до 13. Тут діяли 2 тютюнові фабрики, 6 шкірообробних і 4 цегельні заводи та завод безалкогольних напоїв. За той же період вартість промислової продукції зросла з 50 тис. крб. до 101 тис. карбованців. Одночасно з розвитком економіки в Козельці формувались основні класи капіталістичного суспільства — буржуазія і пролетаріат. На кінець XIX ст. в Козельці налічувалося близько 750 робітників.

Умови життя й праці робітників були надзвичайно тяжкими. Робочий день на підприємствах тривав 12—15, а в окремих випадках і 18 годин. Заробітна плата залишалася на низькому рівні. В деяких галузях промисловості, наприклад у тютюновій, робітники, особливо жінки, одержували 2—4 крб. на місяць. Набагато знижували заробітну плату численні штрафи. Тіснота й антисанітарні умови в цехах, відсутність елементарної охорони праці часто призводили до нещасних випадків. За далеко неповними даними, протягом 1864—1899 рр. на промислових підприємствах Козельця в результаті травм загинуло близько 50 робітників і лишилися каліками 175. Робітники були позбавлені й політичних прав. Власники підприємств та їх адміністрація знущалися з них, часто вдавалися до фізичних покарань. А скаржитися було нікому й нікуди. Місцеві органи влади — земська управа й міська дума — повністю залежали від чернігівського губернатора. Дума без його санкції не мала права навіть проводити засідань і розглядати будь-які питання.

Тяжке економічне становище, сваволя підприємців, політичне безправ’я — все це викликало обурення робітників, зміцнювало їх солідарність і штовхало на боротьбу за свої права. Ще більше загострила становище перша російська революція. 20 березня 1905 року на вулицях міста з’явилися робітники з лозунгами: «Геть самодержавство!», «Товариші, час озброюватись!», «Вимагаємо 8-годинного робочого дня!». Для «втихомирення і встановлення порядку» в Козельці губернатор прислав піхотний полк регулярних військ. Щоб відвернути народні маси від головного завдання революції і послабити революційний рух, у 1905—1907 рр. чорносотенці и царські чиновники організували в місті єврейські погроми. Одночасно місцеві власті змушені були піти й на деякі поступки, зокрема, згідно з рішенням міської думи, робочий день на підприємствах обмежувався 12 годинами з 2 годинами перерви на обід.

Після революції 1905—1907 рр., коли промисловість Росії перебувала в стані депресії, у Козельці скоротили виробництво шкірообробні й цегельні підприємства, що тяжко позначилося на становищі робітників. На кінець 1909 року кількість безробітних зросла до 500 чоловік. Міська дума скасувала своє попереднє рішення про 12-годинний робочий день.

У роки нового промислового піднесення, що почалося в 1910 році, на підприємствах міста дедалі ширше почали використовувати жіночу й дитячу працю, а оплачували її вдвоє дешевше, ніж працю чоловіків. Протягом 1908—1913 рр. кількість жінок у промисловому виробництві збільшилася на 38 проц., а підлітків — майже в два рази.

Ігнорування підприємцями техніки безпеки призводило до збільшення нещасних випадків серед робітників. Крім того, злидні, постійне недоїдання були причиною поширення професійних та епідемічних хвороб. Належної медичної допомоги робітникам не подавали. При заводах і фабриках медпунктів не існувало, а міська лікарня мала всього 25 ліжок, та й за лікування треба було платити 7—8 крб. на місяць. Хворих і покалічених звільняли з роботи, залишаючи їх без будь-яких засобів до існування.

На низькому рівні була народна освіта. В місті працювали три початкові школи, які, звичайно, не могли охопити навчанням усіх дітей шкільного віку. А чоловічу гімназію й жіночу прогімназію, відкриті на початку XX ст., відвідували переважно діти найбільш заможних батьків.

Жорстока експлуатація й політичне безправ’я робітників посилювали їх обурення і гнів проти царизму та капіталістів і вели до зростання революційної боротьби. У квітні 1914 року з нагоди другої річниці Ленського розстрілу в Козельці з’явилися прокламації Київського комітету РСДРП і Чернігівської групи соціал-демократів, які закликали робітників до страйків, мітингів і демонстрацій проти існуючого державного ладу. Під впливом більшовицької агітації 9 квітня 1914 року застрайкували 200 робітників цегельних заводів Козельця. Коли почалася імперіалістична війна, в перші дні мобілізації в місті відбулися антивоєнні виступи робітників, призваних на військову службу.

Про перемогу Лютневої революції в Петрограді в Козельці стало відомо 5 березня, хоч цензура забороняла друкувати повідомлення про революційні події. 10 березня робітники Козельця стали кидати роботу і з червоними прапорами, співаючи революційних пісень, вийшли на вулиці, вимагаючи арешту представників царської влади. До них приєдналися жителі міста. Демонстранти пішли до міської в’язницц де роззброїли варту й звільнили політичних в’язнів. З 10 до 15 березня 1917 року відбувалися вибори до Ради робітничих депутатів. За вказівкою Ради робітники роззброювали поліцію, жандармерію і створювали загони робітничої міліції, які мали охороняти заводи й підтримувати революційний порядок. Одночасно в місті був і комісар Тимчасового уряду, який намагався зберегти царські адміністративні й судові установи.

Радо зустріли трудящі звістку про перемогу Жовтневого збройного повстання у Петрограді й ленінські декрети про мир і землю. Але в другій половині листопада владу в місті захопила буржуазно-націоналістична Центральна рада. Через місяць збройні революційні загони почали визволяти Чернігівщину. Коли вони наблизилися до Козельця, робітники захопили зброю і боєприпаси повітового військового начальника й виступили проти «вільних козаків» Центральної ради. Цим вони допомогли червоногвардійському загону під командуванням Д. К. Дюкова без втрат вступити до міста. 21 січня 1918 року в Козельці була встановлена Радянська влада. Д. К. Дюков став комісаром Козельця. У лютому 1918 року в місті відбулися вибори до Ради робітничих і солдатських депутатів. Рада організувала допомогу загонам Червоної гвардії, вживала заходів для охорони націоналізованих підприємств. Але перші кроки радянського будівництва перервали кайзерівські війська, що чорною хмарою насувалися на Україну., На початку березня загарбники окупували Козелець. Вони встановили жорстокий окупаційний режим і відновили буржуазно-поміщицькі порядки.

Щоб організувати опір загарбникам, за рішенням Чернігівського губкому партії у квітні 1918 року до Козельця приїхав член губкому Д. С. Самусь. Під його керівництвом було створено оргкомітет у складі 10 чоловік для підготовки й скликання повітового підпільного з’їзду ревкомів. З’їзд відбувся 23 липня 1918 року в житах між селами Гломаздами й Часнівцями. Тут був створений підпільний партійний комітет, який у той час виконував і функції ревкому. Очолив його Д. С. Самусь. З’їзд обрав також делегацію на губернську партійну конференцію.

Звістка про революцію в Німеччині, яку даремно намагалося приховати німецьке командування, підірвало бойову міць окупаційних військ. Під ударами радянських частин німецькі загарбники почали відступати, але на зміну їм прийшли озброєні банди петлюрівської Директорії, які наприкінці грудня 1918 року захопили Козелець.

Частина 1Частина 2Частина 3