Остер, Козелецький район, Чернігівська область (продовження)
У серпні 1919 року денікінці захопили Остер. Щоночі за кам’яними мурами тюрми чулися зойки та постріли: катували й розстрілювали борців за Радянську владу. 17 вересня 1-а Інтернаціональна бригада під командуванням Славояра Частека, яка входила до складу лівобережної Чернігівської групи Червоної Армії, оволоділа Остром, але в жовтні білогвардійці знову захопили місто. На боротьбу з ворогом піднялася й сільська біднота повіту. Відновили бойові дії червоні месники на чолі з М. С. Василенком та В. В. Птухою. Щоб урятувати засуджених до розстрілу й зірвати мобілізацію населення, партизанський загін 6 листопада 1919 року, в переддень другої річниці Великого Жовтня, вчинив напад на місто. Знищивши білогвардійські пости й тюремну охорону, загін визволив політв’язнів. 2 грудня 1919 року 1-й пластунський полк 12-ї армії при підтримці партизанського загону вибив денікінців з Остра.
Після визволення міста відновив роботу повітовий партійний комітет, тоді ж був створений ревком, який очолив А. Д. Глинський, уповноважений губкому партії. За рішенням ревкому 11 грудня 1919 року в Острі проведено траурний мітинг, присвячений перезахоронению жертв контрреволюції. На братській могилі встановлено пам’ятник. І нині біля могили відбуваються мітинги трудящих міста, на яких вшановується пам’ять борців за владу Рад. Наприкінці січня ревком передав свої повноваження повітвиконкому, обраному III повітовим з’їздом Рад.
Навесні 1920 року мирне будівництво було знову перерване: 6 травня польські загарбники захопили Київ і, переправившись через Дніпро, вдерлися в південну частину повіту. Тут їх наступ зупинила Червона Армія. В повіті було оголошено воєнний стан, в Острі створено ревком. Партійна організація провела мобілізацію комуністів для відправки на фронт. У той тяжкий час на допомогу братам-українцям прибула в складі групи радянських військ 25-а Чапаєвська дивізія, штаб якої розмістився в Острі. За кілька днів частини дивізії вибили окупантів з повіту. Чапаєвці встановили тісні зв’язки з ревкомом, повітовим партійним комітетом, місцевим населенням. Ковалі остерських кузень ремонтували тачанки й вози, перековували коней. Населення Остра та навколишніх сіл постачало дивізії фураж та продовольство.
Після розгрому польських інтервентів перед партійною організацією та органами Радянської влади постали складні завдання відбудови господарства. Велику допомогу подали комітети незаможних селян, створені в селах повіту. У вересні 1920 року відбувся перший повітовий з’їзд комнезамів, який розглянув земельне й продовольче питання.
Запорукою успіху в подоланні труднощів відбудовного періоду був союз робітничого класу з трудовим селянством. За ініціативою партійної організації у жовтні 1920 року в повіті проведено «місяць селянина». На Остерщині працювало 47 агітаторів. На села виїхало 268 кваліфікованих робітників. Вони відремонтували 53 старі хати, побудували 24 нові, допомагали лагодити сільськогосподарський інвентар, шкільні приміщення тощо. Протягом місяця в повіті відновили роботу 20 кооперативів^
Розгорнувся кооперативний рух і в Острі. Тут виникли артіль інвалідів, що мала пекарню й цехи газованої води, кондитерський та лозяномеблевий, артіль ковалів, куди входило 6 кузень міста, і артіль ім. Крупської, яка виготовляла рибальські сітки. Кооперативна торгівля поступово витісняла приватну. Остерське споживче товариство в 1926 році вже налічувало 474 пайовики й 4 крамниці.
На кінець відбудовного періоду соціалістичний сектор в економіці Остра був ще слабким. У 1924 році він налічував лише 2 державні і 4 кооперативні підприємства. В цілому тут переважало дрібне кустарне виробництво.
Місцеві радянські та партійні органи велику увагу приділяли налагодженню медичного обслуговування населення та розвитку освіти й культури. Для боротьби з епідемією тифу й холери створено санітарні комісії. У місті діяли лікарня на 40 ліжок та амбулаторія, де працювали 2 лікарі, 2 фельдшери та акушерка. В 1920 році відкрито 5 початкових шкіл, завдяки чому навчанням охоплено майже всіх дітей шкільного віку. Тоді ж відкрито 3-річні педагогічні курси, реорганізовані 1926 року в педтехнікум, який існував до 1928 року. На базі дореволюційного ремісничого училища створено професійно-технічну школу широкого профілю (в 1932 році її переведено в м. Полтаву). Організовано молодіжний клуб ім. Карла Маркса, який став центром культурно-масової роботи. Працював краєзнавчий музей, створений у грудні 1919 року на базі педагогічного музею.
Активним помічником комуністів у подоланні розрухи була комсомольська організація, яка провадила велику роботу серед молоді. Комсомольці брали активну участь у ліквідації неписьменності, в організації допомоги голодуючим Поволжя, відкрили школи політграмоти в місті, вели антирелігійну роботу. В червні 1922 року в Острі засновано піонерську організацію.
Значну допомогу подали трудящі Остра голодуючим Поволжя та степових губерній України, що потерпіли через недорід. У місті була створена спеціальна комісія, в роботі якої брав участь М. К. Кузьмін (Сеспель). З 15 травня до 15 червня 1922 року проведено місячник допомоги голодуючим. Комсомольці та молодь поставили 4 платні спектаклі й гроші передали у фонд допомоги голодуючим. Населення здавало продукти й гроші. В Острі створили прийомні пункти та будинки, де дістали допомогу 343 чоловіка, що приїхали з Поволжя.
Ленінську ідею створення Союзу РСР палко підтримали робітники й селяни Остра. Вони послали делегатами на VII Всеукраїнський з’їзд Рад (10—14 грудня 1922 р.), який одностайно прийняв Декларацію про заснування Союзу Радянських Соціалістичних Республік, голову повітвиконкому М. С. Василенка, партійного працівника В. В. Птуху.
У травні 1923 року в зв’язку з проведенням адміністративно-територіальної реформи Остер віднесено до категорії селищ міського типу. Він став районним центром спочатку Ніжинського, а з грудня 1924 року — Чернігівського округу.
Втілюючи в життя рішення XV з’їзду ВКП(б), який взяв курс на колективізацію сільського господарства, Остерський райком партії на початку 1929 року скликав актив комнезамів району для обговорення завдання КНС у здійсненні колективізації. Багато комуністів і комсомольців поїхали на роботу в села району. Важливу роль у колективізації та організаційно-господарському зміцненні колгоспів відіграла МТС, створена в 1932 році. При ній діяли постійні курси трактористів, причіплювачів, машиністів, бригадирів-рільників, завідуючих фермами. 1936 року відкрито однорічну агрошколу.
Напередодні Великої Вітчизняної війни в Острі працювали, головним чином, підприємства місцевої промисловості, зокрема заводи крохмальний, безалкогольних напоїв, маслозавод, ковбасний цех, пекарня. Великий попит мали рибальські сітки артілі ім. Крупської, вишивки артілі «Рекорд» та лозяні меблі артілі «8 Березня». Остер став красивим і впорядкованим. У центрі був розбитий парк, споруджено річковий вокзал, санаторій. У 1936 році встановлено пам’ятник В. І. Леніну.
Докорінно поліпшилось медичне обслуговування населення. Працювали лікарня, поліклініка, дитяча та жіноча консультації, станція швидкої медичної допомоги, санепідстанція, аптека, протитуберкульозний диспансер. Значних успіхів досягнуто в розвитку народної освіти й культури. Всі діти шкільного віку сіли за парти. В селищі були 2 середні та 2 початкові загальноосвітні школи. За вмілу організацію навчальної роботи й комуністичного виховання дітей Остерській середній школі № 1 надано звання зразкової школи. В 1937 році у двох середніх школах відбулися перші випуски. Центром масової роботи серед піонерів і дітей став піонерський клуб, де працювали технічні, спортивні, оборонні та інші гуртки. Діяли будинок культури, кінотеатр, дві бібліотеки (для дорослих та дитяча), музей. За переписом 1939 року, в Острі налічувалося 6380 чоловік населення.
Віроломний напад німецько-фашистських загарбників перервав мирну працю радянських людей. У перші ж дні Великої Вітчизняної війни 2,5 тис. жителів Остра влилися в ряди Червоної Армії, щоб зі зброєю в руках захищати Батьківщину. Партійна організація мобілізувала населення на відсіч ворогові. В селищі створено винищувальний батальйон, командиром якого призначено начальника районного відділення НКВС М. І. Зверева. Населення будувало оборонні споруди. Коли наблизився фронт, у тил евакуювали трактори та іншу сільськогосподарську техніку з МТС. Багато цінного устаткування та інших матеріалів патріоти заховали.
Німецько-фашистські війська рвалися до столиці Радянської України — Києва. Важливу роль у затриманні ворога на цьому напрямку відіграв правий фланг радянських військ у межиріччі Десни й Дніпра. В селищі містився штаб Остерської групи військ, якою командував генерал-майор В. А. Глазунов. В оперативному зведенні від 24 серпня 1941 року штаб Південно-Західного фронту повідомляв, що 212-а повітряно-десантна бригада вступила в бій з ворогом у районі Остра. Спільними діями авіації, кораблів річкової флотилії і наземних військ наступ противника було зупинено. Бійці та командири Червоної Армії виявляли масовий героїзм, завдаючи фашистам значних втрат у живій силі й техніці. Особливою мужністю відзначились матроси Дніпровського загону Пінської військової флотилії під командуванням майора В. М. Добржинського, які утримували переправу через Десну в районі Остра. Цей загін лише в одному бою 25 серпня на підступах до Остра знищив 3 танки, кілька артилерійських та мінометних батарей та понад 160 ворожих солдатів і офіцерів.
Тільки 9 вересня 1941 року німецько-фашистським військам удалося захопити Остер. Почалися чорні дні фашистської неволі. Ворог насаджував свій кривавий «новий порядок». За перші місяці окупації гітлерівські недолюдки закатували 301 жителя селища. Людей розстрілювали тільки за те, що вони були радянськими активістами, передовиками виробництва, нагородженими орденами й медалями. Так, по-звірячому були закатовані Герой Радянського Союзу П. Т. Кулик, кавалер ордена Червоної Зірки В. М. Жеведь — активні учасники війни з білофіннами, стахановка артілі ім. Крупської комсомолка Є. А. Клименко та багато інших.
Та ні розстріли, ні тортури не поставили на коліна радянських людей. Наприкінці 1941 року в Острі виникли дві підпільні організації, очолили їх старший політрук Червоної Армії С. М. Реутов, що потрапив в оточення, і житель селища комсомолець І. Ю. Валюшкевич. Керував роботою організацій Остерський підпільний райком партії (секретар В. Й. Глушко), що діяв з перших днів окупації до січня 1942 року. Остерське підпілля підтримувало тісний зв’язок з комсомольсько-молодіжними підпільними групами навколишніх сіл. Підпільники висадили в повітря склад з пальним, знищували автомашини окупантів, розклеювали листівки з повідомленнями Радінформбюро, збирали зброю та боєприпаси.
На Остерщину в ліси Задесення 5 червня 1942 року було висаджено на парашутах групу розвідувального управління Генштабу Червоної Армії на чолі з капітаном К. С. Гнідашем (Кім), яка подала велику допомогу остерському підпіллю й партизанським загонам у радіозв’язку, у вивченні методів розвідки й диверсій.
Фашистам удалося натрапити на слід підпільників. На початку 1943 року були арештовані й розстріляні в чернігівській тюрмі С. Койдан і його сестра Мотя, І. Бородавко, Т. Мищенко, М. Кезь, Д. Гучук, Н. Глазова, К. Андреева, Ю. Макеев. Частині підпільників на чолі з С. М. Реутовим пощастило уникнути арешту, вони влилися в партизанський загін.
В грудні 1942 року на Остерщині розпочав свою бойову діяльність партизанський загін ім. Щорса, яким командував учитель комуніст Ю. О. Збанацький, комісаром був В. П. Мольченко. Жителі Остра цілими сім’ями вступали до партизанського загону. Це, зокрема, родини Валюшкевича, Василюк, Койдана, Сороки, Коваля, Олійника, Руденка, Циби та ін. За короткий час народні месники розгромили майже всі поліцейські дільниці у межиріччі Десни й Дніпра.
Межиріччя стало партизанським краєм. У селах були відновлені органи Радянської влади. Гітлерівське командування, налякане наростанням партизанського руху, в травні 1943 року кинуло сюди кілька дивізій. Понад два тижні тривала каральна експедиція. Партизани разом з жителями, завдаючи окупантам великих втрат, відходили в лісові хащі, до боліт. У боях з німецько-фашистськими загарбниками загинуло багато хоробрих бійців-партизанів, серед них організатор комсомольського підпілля Остра С. М. Реутов, партизанська розвідниця Г. Г. Гудзь (Анка), кулеметник С. Г. Пампушко, командир партизанського взводу Б. Г. Мар-кін, начальник штабу, один з організаторів загону ім. Щорса А. П. Мольченко та ін. Влітку 1943 року в селах району пожвавили роботу підпільно-партизанські групи, керував ними Остерський підпільний райком партії, який відновив діяльність у липні 1943 року.
Червона Армія, розгромивши німецько-фашистські війська на Курській дузі, погнала їх на захід. У вересні 1943 року, виконуючи наказ Українського штабу партизанського руху, народні месники Остерщини допомагали наступаючим частинам Червоної Армії форсувати Десну й Дніпро. За зразкове виконання бойових завдань командування в боротьбі проти фашистських загарбників у тилу ворога та подання допомоги у форсуванні водних рубежів командиру партизанського з’єднання ім. Щорса Ю. О. Збанацькому присвоєно звання Героя Радянського Союзу.
22 вересня 1943 року частини 280-ї Червонопрапорної Конотопської стрілецької дивізії 60-ї армії під командуванням Героя Радянського Союзу генерал-майора Д. М. Голосова визволили Остер. Першим вступив у селище 1035-й стрілецький полк, яким командував майор Г. І. Клименко. За мужність і героїзм, виявлені підчас визволення Остра і форсування рік Десни й Дніпра, майор Г. 1. Клименко і капітан О. В. Рибалка (посмертно) удостоєні звання Героя Радянського Союзу.
В боях за Остер віддали життя радянські люди багатьох національностей, зокрема росіяни Герої Радянського Союзу майор А. І. Петров, гвардії капітан М. І. Винокуров, єврей Герой Радянського Союзу підполковник Я. А. Біренбойм, грузин гвардії підполковник Б. Г. Парджікія та ін. Свято шанують жителі Остра пам’ять загиблих воїнів. На чотирьох братських могилах встановлено пам’ятники. До них ніколи не заростають стежки.
Мужньо громили ненависного ворога остерці на фронтах Великої Вітчизняної війни. 900 чоловік за відвагу й героїзм нагороджено орденами й медалями. Танкіст лейтенант В. Г. Колесник, визволяючи землі братньої Білорусії, в одному з боїв знищив 4 гармати, 7 кулеметних точок, 2 мінометні батареї і понад 100 гітлерівських солдатів та офіцерів. Перебуваючи в підбитому танку, він протягом 12 годив, до останнього удару серця, вів нерівний бій з гітлерівцями. Старший пілот лейтенант Д. І. Коваль у небі Кубані збив 10 фашистських літаків і загинув смертю героя, захищаючи станицю Кримську. Обох їх посмертно удостоєно звання Героя Радянського Союзу. Це високе звання було присвоєне також уродженцю Остра гвардії майору О. М. Овчарову. Повним кавалером ордена Слави став П. Г. Пекур.
Жителі Остра й району всім, чим могли, допомагали рідній Червоній Армії розгромити ворога. Протягом кількох днів було споруджено мости через річки Остер і Десну. Одних лише скоб і хомутів для будівництва мостів ковалі виготовили 10 тис. штук. Остерці збирали кошти на будівництво танків і літаків, здавали продукти у фонд допомоги Червоній Армії. Тільки медичні працівники селища внесли 50 тис. крб. За короткий час відбудовано всі селищні пекарні, які щодоби випікали для потреб армії по 10 тонн хліба.