Куликівка, Куликівський район, Чернігівська область (продовження)
Рік у рік господарства міцніли. Внаслідок великої організаторської і виховної роботи партійної організації масового розмаху набув стахановський рух. Ланки Н. Бойко і Д. Гузь з колгоспу «Політвідділ» зобов’язалися у 1935 році зібрати по 7,5 цнт насіння льону з гектара, а зібрали майже по 9 цнт. Зразки стахановської праці показували механізатори МТС. За відмінну організацію роботи та високу продуктивність праці при збиранні льону директора Куликівської МТС П. Н. Трубіцина було нагороджено орденом Леніна, льонобральника Г. О. Марусика, який зібрав льон на площі 102 га замість 50 га і удвічі перевиконав норму виробітку,— орденом Трудового Червоного Прапора. Вони взяли участь у нараді передовиків льонарства і коноплярства, що відбулася в Москві у березні 1936 року. Г. О. Марусик у 1936 році втричі перевиконав норму виробітку і підготував 10 льонобральників. У 1941 році в МТС налічувалося вже 64 трактори, 29 комбайнів та багато іншої техніки.
Значні перетворення сталися в галузі охорони здоров’я, освіти й культури. Розширили лікарню, при якій відкрили хірургічне відділення, амбулаторію і пологовий будинок. З 1935 року почала діяти середня школа, для якої в 1938 році було споруджено двоповерхове приміщення. Велику культурно-масову роботу проводив клуб, при якому працювала кіноустановка. Село було радіофіковане. З 1935 року виходила районна газета «Сталінський шлях».
22 червня 1941 року мирну працю радянського народу порушив віроломний напад фашистської Німеччини. Трудящі Куликівки, як і всієї країни, піднялися на священну боротьбу проти німецько-фашистських загарбників. Чоловіків, які пішли на фронт, замінили жінки. З наближенням ворога частину колгоспного майна евакуювали в східні райони.
8 вересня 1941 року гітлерівці вдерлися до Куликівки. З перших днів окупації вони почали масові арешти радянських людей. Будинок школи перетворили на в’язницю, куди кинули сотні людей. Фашистські кати розстріляли 49 чоловік, 77 юнаків і дівчат вивезли на каторгу до Німеччини.
Та куликівці не схилили голови перед окупантами. Вони чинили опір заходам німецько-фашистського командування, приховували продукти, ухилялися від роботи. На початку листопада 1941 року в Куликівці відбулася нарада комуністів і комсомольців, залишених для діяльності в тилу ворога. На ній було створено підпільну патріотичну групу і обрано комітет, куди ввійшли Л. Ю. Ющенко (секретар), А. С. Мурза, М. В. Марусик, С. П. Бойко. На нараді було розроблено конкретну програму дій. Підпільники прийняли присягу, текст якої прочитав і скріпив своїм підписом кожний учасник наради. За завданням підпільної групи С. П. Бойко пішов працювати в поліцію, а М. В. Марусик — в управу.
Члени підпільної групи слухали по радіо зведення Радянського інформбюро і виготовляли листівки. Вони розповсюдили до 3 тис. листівок, передали в партизанське з’єднання «За Батьківщину» 58 гвинтівок, 150 гранат, 30 тис. патронів, а також багато медикаментів. Учасники підпільної групи І. Й. Козачок та І. Г. Митькевич пустили під укіс ешелон з фашистами між станціями Дроздівка і Вересоч біля с. Жуківки. М. В. Марусик забезпечував необхідними документами радянських воїнів, які втікали з фашистського полону і пробиралися до лінії фронту.
С. П. Бойко організував розстріл руками фашистів заступника начальника поліції, слідчого і 2 агентів гестапо. Коли куликівський староста склав список з прізвищами 75 радянських активістів, патріот убив зрадника і знищив складений ним список. Активну участь у підпільній боротьбі брав піонер І. Ю. Ющенко, який загинув разом з матір’ю і сестрою у катівнях гестапо в Чернігові. Це був наймолодший, але стійкий і відважний підпільник. Він знав особисто багатьох членів підпілля, однак, незважаючи на тортури, яким піддали його гітлерівці, не видав жодного.
22 червня 1942 року Куликівська підпільна група створила партизанську групу на чолі з Л. Ю. Ющенком. Підпільні групи району подали їй допомогу в поповненні людьми та зброєю. Вже на початку 1943 року партизанська група зросла до 30 чоловік. Вона встановила зв’язок з партизанським з’єднанням «За Батьківщину» і увійшла до складу його 2-го батальйону. У з’єднанні «За Батьківщину» боролися десятки жителів Куликівки. Народні месники пускали під укіс ворожі ешелони, знищували поліцейські стани. Сміливість і рішучість їх дій наводили жах на фашистів. Так, у травні 1943 року 2-й батальйон розгромив поліцейські стани в селах Смолянці, Дроздівці, Орлівці та інших. Було зірвано чотири залізничні мости, внаслідок чого рух на залізниці припинився на багато діб. 9 вересня 1943 року в районі с. Стодол рушнично-кулеметним вогнем партизани збили два фашистські літаки «Ю-88». Особливо відважно боровся з ворогами командир цього батальйону А. С. Мурза, який героїчно загинув у бою.
Під натиском радянських військ на фронті і партизанів в тилу фашистські загарбники поспішно відкочувались на захід. 16 вересня 1943 року війська Центрального фронту визволили Куликівку. 912 куликівців билися в лавах Червоної Армії на фронтах війни, з них 370 нагороджені орденами і медалями. За мужність і героїзм, виявлені в боротьбі з німецько-фашистськими загарбниками, уродженці селища М. Д. Гузь та С. С.. Мурза удостоєні звання Героя Радянського Союзу. 317 чоловік загинули смертю хоробрих.
Гітлерівці завдали селу великих втрат. Вони зруйнували промислові підприємства, пограбували МТС, колгоспи, знищили 60 будинків колгоспників. У надзвичайно важких умовах доводилося піднімати з руїн господарство. Не вистачало робочих рук, тягла, машин, будівельних матеріалів.
«Усе для фронту! Усе для перемоги над ворогом!» — під таким лозунгом працювали трудящі.
27 серпня 1944 року матері, дружини і сестри офіцер із куликівців, що служили в Червоній Армії, звернулися до всіх матерів, дружин і сестер офіцерів з Чернігівщини із закликом допомогти фронту. Вони зібрали 33 200 крб. на побудову санітарного літака. Трудящі Куликівки і району, прагнучи допомогти рідній Червоній Армії і наблизити перемогу над ворогом, здали державі в фонд Червоної Армії 209 тис. пудів хліба, 280 тис. пудів картоплі, 17 тис. пудів м’яса. Вони внесли на будівництво танкової колони «Колгоспник Чернігівщини» понад 1 млн. крб., придбали облігацій третьої Державної воєнної позики на суму 2319 тис. крб. та четвертої грошово-речової лотереї на суму 1036 тис. крб. Жителі села виявили велике піклування про поранених воїнів і взяли шефство над госпіталем.
Завдяки допомозі держави, яка виділила худобу і посівний матеріал, колгоспи добре провели осінню сівбу 1943 року і весняну — 1944 року та достроково завершили план хлібоздачі. За успішне виконання плану хлібозаготівель 1944 року першого секретаря райкому КП(б)У І. М. Міщенка, голову виконкому районної Ради депутатів трудящих П. Т. Степуру та уповноваженого Наркомзагу І. Д. Сніжка було нагороджено орденом Вітчизняної війни 1-го ступеня. В 1945 році став до ладу і дав першу продукцію льонозавод. Налагоджувала роботу Куликівська МТС.
Трудящі Куликівки з величезним ентузіазмом приступили до втілення в життя плану відбудови й дальшого розвитку народного господарства. їх очолила партійна організація. У 1946 році прийняли план відбудови райцентру. Було споруджено приміщення для установ, будинок культури, електростанцію, готель та ін. Поступово відроджувалися колгоспи «Червоний прапор», ім. Будьонного та «Політвідділ». 1949 року вони добилися врожаю жита по 12—18 цнт з гектара, виконали державні
поставки хліба і план розвитку тваринництва. Чабан колгоспу «Червоний прапор» Л. П. Король одержав на 100 вівцематок 220 ягнят. У 1950 році до колгоспу ім. Будьонного приєднався колгосп «Політвідділ». Наполегливо боролися за виконання своїх зобов’язань робітники льонозаводу. Річний план 1949 року вони виконали на 158 проц., а план 1950 року-—до XXXIII річниці Великого Жовтня.
На кінець 1950 року у Куликівці діяли лікарня, медамбулаторія і пологовий будинок. Працювали середня школа, будинок культури і бібліотека.
Важливу роль у піднесенні колгоспного господарства відіграли рішення вересневого (1953 року) Пленуму ЦК КПРС. У 1954 році за високі показники в збиранні і первинній обробці льону-довгунця 15 механізаторів Куликівської МТС було нагороджено орденами й медалями. Наступного року середня врожайність зернових в обох колгоспах становила 12,2 цнт з гектара, надій молока від однієї корови — 1267 кг. У 1960 році колгоспи «Червоний прапор» та ім. Будьонного об’єдналися в одне господарство — колгосп ім. Жданова. За ним було закріплено 5774,4 га сільськогосподарських угідь, у т. ч. 2776 га орної землі. Цього року колгосп одержав зерна на 1 тис. цнт більше, ніж обидва колгоспи минулого
року. Це було результатом введення в дію додатково розораних 480 га, проведення посіву зернових, технічних та інших культур у кращі агротехнічні строки. У наступні роки колгосп досяг вищих показників. Так, ланка Є. В. Овруцької зібрала в 1961 році зерна кукурудзи по 54,3 цнт на площі 8,5 га. Через два роки ланка А. Г. Хорошок виростила по 200 цнт картоплі і по 14 цнт тютюну з гектара.
Колгоспники Куликівки добилися нових успіхів у роки восьмої п’ятирічки і гідно зустріли 50-річчя Великої Жовтневої соціалістичної революції і 100-річчя з дня народження В. І. Леніна.
У 1968 році колгосп зібрав по 18,3 цнт зернових і по 60,7 цнт зерна кукурудзи з гектара. Бригада М. С. Нечипоренка одержала по 34 цнт ячменю на площі 40 га. Ланки Г. Є. Овруцької і О. М. Герасименка виростили врожай кормових буряків по 400 цнт з гектара. Цього року було надоєно від кожної корови в середньому по 2982 кг молока, на 100 га сільськогосподарських угідь вироблено по 118,2 центнера м’яса. У ювілейному 1970 році трудівники колгоспу ім. Жданова зробили ще один крок у підвищенні врожайності культур і піднесенні продуктивності громадської худоби. Ланкова Г. П. Бойко виростила урожай цукрових буряків по 456 цнт з гектара на площі 7,4 га, за що була нагороджена орденом Трудового Червоного Прапора. Тракториста М. І. Опанасенка за високий річний виробіток на тракторі ДТ-54 (1900 га умовної оранки) нагороджено орденом «Знак Пошани». 60 колгоспників і колгоспниць відзначені ювілейною медаллю «За доблесну працю. На відзнаку 100-річчя з дня народження Володимира Ілліча Леніна». Протягом восьмої п’ятирічки зросли врожаї зернових культур до 20,3 цнт, у т. ч. пшениці — до 24,4 цнт з гектара. Збільшилися прибутки колгоспників. Так, у 1970 році механізатори і доярки одержали по 120—150 крб. на місяць.
Рішення XXIV з’їзду КПРС і XXIV з’їзду КП України відкрили широкий простір для дальшого всебічного піднесення колгоспного виробництва. В дев’ятій п’ятирічці заплановано, добитися врожаю зернових до 22 цнт з гектара, на 130—180 проц. збільшити обсяг середньорічного виробництва м’яса, молока і яєць. Прагнучи здійснити історичні рішення партії, колгоспники широко розгорнули соціалістичне змагання. Найкращих результатів в 1971 році добилася бригада 0. П. Стеценка, яка з площі понад 400 га зібрала по 21,6 цнт зернових з гектара. Бригада А. А. Галушко перевиконала взяті зобов’язання по одержанню льону-трести. У 1971 році надоєно молока від кожної корови по 3256 кг, на 100 га сільськогосподарських угідь вироблено по 124 цнт м’яса. Колгосп оснащений потужною технікою. Він має 12 комбайнів, 24 трактори, 16 автомашин та інші сільськогосподарські знаряддя. Споруджено 15 типових корівників і свинарників, З птахоферми, 2 автогаражі, майстерню для ремонту техніки.
У післявоєнні роки в Куликівці розгорнулося промислове будівництво. В 1957 році було споруджено нові корпуси льонозаводу і обладнано їх новітнім устаткуванням. У 1959 році завершили будівництво комплексу підприємств «Міжколгоспбуду». Стали до ладу також цегельний завод (виробляє цеглу, черепицю та залізобетонні вироби), електростанція, кілька майстерень, хлібозавод. У 1961 році створили райоб’єднання «Сільгосптехніки». Трудівники підприємств широко розгорнули змагання за звання колективів комуністичної праці. Першими його удостоєні у 1958 році бригади льонозаводу О. П. Паркасадзе, Т. М. Чібіса, П. П. Ігнатенка, В. І. Долинкіна.
Значних успіхів добилися промислові підприємства у восьмій п’ятирічці. Рік у рік збільшується потужність і поліпшується якість продукції льонозаводу.
В 1967 році введено в дію льонотіпальний цех, встановлено 2 машини МТЛ-1 для виробництва довгого волокна. 1969 року завершили реконструкцію кудельного цеху. Якщо в 1967 році валова продукція заводу становила 1416 тис. крб., то в 1970 році вона досягла 3461 тис. крб. В дев’ятій п’ятирічці передбачається збільшити випуск продукції підприємства на 30 проц. Воно й далі оснащуватиметься новітнім устаткуванням. Зросли виробничі потужності «Міжколгоспбуду» та «Сільгосптехніки». Волокно льонозаводу надходить на текстильні підприємства РРФСР в міста Кострому, Калінін, Муром та інші. Завод одержує техніку і устаткування з Пскова і Калуги, райоб’єднання «Сільгосптехніки» — трактори з Мінська і Липецька, зернові комбайни — з Ростова-на-Дону, силосозбиральні—з Гомеля, картоплезбиральні — з Рязані. Продукція льонозаводу йде і на експорт. Самовідданою працею зустріли робітники підприємств 50-річчя Великого Жовтня, 100-річчя з дня народження В. І. Леніна, XXIV з’їзд КПРС і XXIV з’їзд КП України. У 1968 році бригадира слюсарів льонозаводу комуніста А. С. Марусика було нагороджено орденом «Знак Пошани» і 2 робітниць медаллю «За трудову доблесть».
У Куликівці здійснено велике будівництво. За післявоєнний час в селищі споруджено приміщення лікарні, школи, друкарні, будинок культури, клуб при льонозаводі, готель, ресторан, кілька магазинів, дитячий садок. Побудовано 55 комунальних і 1012 індивідуальних житлових будинків. Зазеленіли два сквери і парк. Заасфальтовано центральну площу, прокладено тротуари, водопровід, в 640 квартирах встановлені газові балони. З 1960 року Куликівка стала селищем міського типу. Невпинно підвищується добробут трудящих. Тут налічується 27 підприємств торгівлі. Якщо в 1965 році їх товарооборот становив 1619 тис. крб., то в 1970 році він збільшився до 2512,5 тис. крб. У жителів селища — понад 500 телевізорів, 180 мотоциклів, більшість сімей мають велосипеди.
Медичну допомогу населенню Куликівки подають лікарня на 130 ліжок і поліклініка. У закладах охорони здоров’я працюють 26 лікарів і 57 чоловік з середньою медичною освітою.
В селищі є середня школа, де в 1971/72 навчальному році навчалося 788 учнів і працював 51 учитель. Діє також середня школа робітничої молоді. У 1967 році відкрили музичну школу, яка має відділи: фортепіанний, гри на бандурі та на баяні. В ній навчається до 70 дітей. За сумлінну працю вчительку О. П. Рафальську нагороджено орденом Леніна, а О. А. Чаві присвоєно звання заслуженого вчителя УРСР. Своє дозвілля трудящі проводять у районному будинку культури, клубі і кінотеатрі. На республіканському фестивалі художньої самодіяльності, присвяченому 100-річчю з дня народження В. І. Леніна, хор будинку культури удостоєний диплома 3-го ступеня. Йому присвоєно звання самодіяльного народного хору. Велику популярність має народний театр районного будинку культури. В селищі — 5 бібліотек з книжковим фондом 65 тис. примірників, 2 кіноустановки, радіовузол. Діють 3 первинні організації товариства «Знання», які налічують 48 лекторів, і первинні організації Українського товариства охорони пам’ятників історії та культури.
Провідну роль у громадсько-політичному житті Куликівки відіграють 20 первинних партійних організацій, які об’єднують 364 комуністи. В 11 первинних комсомольських організаціях — 473 юнаків і дівчат. Велику роботу в господарському і культурному будівництві проводить селищна Рада депутатів трудящих, до якої обрано 60 депутатів. Серед них 26 робітників, 11 колгоспників і 23 представники інтелігенції, 33 комуністи і 14 членів ВЛКСМ, 25 жінок. У 6 постійних комісіях селищної Ради беруть участь 84 чоловіка. Рік у рік збільшуються асигнування на соціально-культурні потреби. У 1971 році вони становили 54,1 тис. крб., що на 21,9 тис. крб. більше, ніж у 1966 році.
Трудящі Куликівки віддають всі свої сили великій справі побудови комунізму в нашій країні.
Є. Г. ВЕРХОГЛЯД, І. А. ТАЦЕНКО