Мена, Менський район, Чернігівська область (продовження)
Протягом 1920 року здійснено важливі заходи щодо зміцнення партійних і радянських органів. Відповідно до рішення Чернігівського губпарткому від 6 червня 1920 року ліквідовано волревком, а його функції передано новообраному волвиконкому. Партійний осередок реорганізовано у волпартком. У Мені та селах волості створено комітети незаможних селян. 25 вересня 1920 року Мену відвідав голова ВУЦВК Г. І. Петровський. Він зустрівся з партійно-радянським активом, головами сількомнезамів, ознайомився з станом справ, поставив чергові завдання.
Незважаючи на тяжкі економічні умови, післявоєнну розруху, трудящі Мени гаряче підтримали звернення уряду допомогти голодуючим Поволжя й Донбасу. На 10 серпня 1921 року в Менській волості було зібрано понад 45 тис. крб. грішми, 345 пудів зерна, 50 пудів картоплі та інші продукти. З 25 серпня до 25 вересня на Поволжя відправили 463 пуди зерна й понад 44 тис. карбованців.
Волпартком, волвиконком і комітет незаможних селян, який на початку 1921 року налічував уже 298 членів, головну увагу приділяли розвитку сільського господарства, робилися перші кроки перебудови його на соціалістичних засадах. У квітні 1922 року за ініціативою КНС у Мені створено сільськогосподарську артіль «Зоря комунізму», що об’єднувала 11 господарств і мала 42 десятини землі. Артіль стала справжньою школою колективного господарювання. На початку квітня 1923 року артіль реорганізували в комуну під тією ж назвою, очолив її В. А. Олійник.
Налагоджувалась робота підприємств містечка. Уже в 1920 році почала працювати олійниця (19 робітників), 2 парові млини (26 робітників) і шкіряний завод (18 робітників). Крім того, тут налічувалося понад 250 кустарів різних спеціальностей. Найбільше було кравців, шевців, ткачів і столярів.
Відбудовувати господарство доводилися в складних умовах. Ворожі елементи намагалися зірвати заходи партійної організації і волвиконкому. В грудні 1922 року куркулі пострілом у вікно вбили першого військкома Мени Г. О. Бреуса, а в квітні 1923 року банда Несукая зробила наліт на приміщення клубу, де відбувалося заняття школи політграмоти. Партійні й радянські органи, підтримані місцевим населенням, знешкодили бандитів.
У зв’язку з проведенням адміністративно-територіальної реформи 1923 року Мену віднесено до категорії селищ міського типу. Тоді ж вона стала районним центром Сновського округу, а 1925 року ввійшла до Конотопського округу. З 1932 року Мена — районний центр Чернігівської області.
Як і весь радянський народ, трудящі Мени з великим сумом зустріли повідомлення про смерть В. І. Леніна. В телеграмі, відправленій 29 січня 1924 року в Москву, вони висловили своє безмежне горе й запевнили партію та уряд, що твердо стоятимуть на своїх постах, непохитно продовжуватимуть почату великим вождем справу повної перемоги над капіталом.
На початок 1926 року господарство Мени було в основному відбудовано. Щоправда, в торгівлі ще переважав приватний сектор — з 52 торговельних точок (магазини, рундуки, ларки) державних і кооперативних було всього 10. Збільшилась кількість населення. На перше січня 1926 року в Мені проживало 7682 чоловіка. Великою подією в житті селища стало спорудження в 1924 році електростанції потужністю 40 квт. Електрику одержали державні установи й культосвітні заклади.
Партійний комітет і райвиконком приділяли велику увагу розвитку охорони здоров’я, освіти, культури. На кінець 1925 року в селищі діяли лікарня, дві амбулаторії, де працювало 5 лікарів і 13 чоловік середнього медперсоналу. Протягом 1920—1921 рр. школи були реорганізовані в семирічну й дві початкові з українською мовою викладання. В них навчалося 718 учнів і працювало 32 вчителі. 1925 року зробила перший набір учнів сільськогосподарська профтехшкола. Для ліквідації неписьменності створено дві школи лікнепу. Комсомольці організували також групово-поодиночне навчання в хатах селян.
Розгорталася культосвітня робота. В серпні 1920 року при волосному відділі народної освіти організовано «Просвіту», почали працювати драматичний, хоровий, літературно-науковий і політичний гуртки. В 1921 році відкрито сельбуд і робітничий клуб, де читалися лекції,, влаштовувалися диспути. Виникло Менське самодіяльне драматичне товариство «Молодий театр», яке об’єднувало дві трупи й хор. Ще в лютому 1919 року заснована бібліотека-читальня, якій 1923 року присвоєно ім’я А. В. Луначарського. У 1924 році відкрито Народний будинок.
Новим етапом в історії Мени були 1926—1941 рр. На соціалістичний шлях розвитку ставало сільське господарство. Під впливом агітації, яку вели комуністи, комсомольці, члени КНС, зростала активність бідноти й середняків, розгорталася масова колективізація. З 13 березня 1929 року до 10 лютого 1930 року в Мені виникло 7 ТСОЗів, до яких вступило 758 господарств, площа їх земельних угідь становила 2667 десятин. 1931 року в Мені організовано колгоспи ім. Петровського, «Червоний ударник», «Перше травня» та ім. Ворошилова. Велику роль у справі перебудови господарства на соціалістичних засадах відіграла створена в листопаді 1930 року Менська машинно-тракторна станція. На початку 1932 року вона мала 15 тракторів.
Вірним помічником партії у розгортанні господарського й культурного будівництва були комсомольці. Вони виступали з доповідями й лекціями на зборах селян, створювали агрономічні гуртки, вели велику антирелігійну роботу, викривали ворожі дії куркульсько-непманських елементів. Ватажками менської комсомоли були І. Д. Сидоренко й О. І. Ричаков. За путівкою ЦК ЛКСМУ І. Д. Сидоренко 1929 року поїхав у Запоріжжя на будівництво комбайнового заводу, згодом брав участь у спорудженні ХТЗ і Комсомольська-на-Амурі, де встановив світовий рекорд на бетонуванні. Його ім’я названо в книжці Ю. Жукова «Люди 30-х годов», він — один з героїв кінофільму «А дівчата все їдуть». О. І. Ричаков з 1930 року на відповідальній роботі в лавах Радянської Армії. Жителі Мени іменами своїх знатних земляків назвали дві вулиці. Ім’ям І. Д. Сидоренка названо одну з вулиць і школу № 11 Комсомольська-на-Амурі.
У червні 1931 року Мену вдруге відвідав Г. І. Петровський. Він провів нараду з районним активом, зустрічався з колгоспниками. Куркулі намагалися за всяку ціну перешкодити здійсненню колективізації, агітували не здавати хліба державі, не виходити на роботу. В колгоспі «Червоний ударник» були навіть випадки псування сільськогосподарських машин. У серпні 1933 року від бандитської кулі загинув помічник прокурора Менського району Т. С. Волощук. Та ніщо не могло загальмувати великого поступу вперед.
Рік у рік зміцнювалися колгоспи. Колективна праця народжувала передовиків виробництва, стахановців, майстрів високих урожаїв. Так, ланковий колгоспу «Перше травня» П. Молько у 1936—1938 рр. одержав по 200 цнт картоплі з гектара. 1939 року 14 стахановців Мени й району були учасниками Всесоюзної сільськогосподарської виставки в Москві. Зростали доходи артілей, збільшувався й заробіток колгоспників. 1935 року члени колгоспу «Червоний ударник» одержали на трудодень по 3,5 кг зерна, 9 кг картоплі і по 1 карбованцю грішми.
Серед промислових підприємств Мени в 30-х роках найбільшим був тютюново-ферментаційний завод, де налічувалося 90 робітників. Крім нього, працювали коноплезавод і державний млин. Валова продукція їх становила 3310 тис. крб. З кустарних промислів переважало виготовлення меблів з лози.
Поступово змінювався зовнішній вигляд селища. За ініціативою райкому комсомолу силами молоді в центрі Мени 1935 року посаджено парк ім. Кірова, впорядковано Жовтневий майдан і встановлено погруддя В. І. Леніна. Поліпшилось постачання населення електрикою, хоч її ще було недостатньо. Торговельна мережа налічувала близько 40 державних і кооперативних магазинів та ларків, приватний сектор витіснено остаточно.
Набагато поліпшилося медичне обслуговування населення. На початку 1941 року в селищі діяли лікарня, поліклініка, пологовий будинок, протитуберкульозний диспансер, де працювали 23 лікарі й 52 чоловіка середнього медперсоналу. В 1934 році відкрито школу медичних сестер.
Значні зміни стались і в галузі освіти й культури. В 1934 році семирічну школу перетворено на середню, якій дали ім’я В. І. Леніна. Крім неї, працювали дві початкові школи. В усіх школах селища навчалося 1135 учнів і викладало 53 вчителі. На кінець 30-х років ліквідовано неписьменність серед дорослого населення. 1932 року відкрито кінотеатр, 1939 року завершено радіофікацію селища. При районному будинку культури працювали різні гуртки, в колгоспах створено червоні кутки. Книжковий фонд районної бібліотеки зріс до 20 тис. примірників. У серпні 1931 року почала виходити районна газета «Колгоспна праця».
Загальне обурення жителів Мени, як і всіх радянських людей, викликало повідомлення про напад гітлерівських орд на Радянський Союз. Трудящі селища стали на захист соціалістичної Вітчизни. Багато чоловіків влилося до лав Червоної Армії. У Мені створено винищувальний батальйон, бійці якого охороняли найважливіші об’єкти. З наближенням фронту було евакуйовано в східні райони країни частину населення, колгоспну худобу, машини МТС.
8 вересня 1941 року фашисти окупували Мену. Радянські й культосвітні установи були розгромлені, колгоспи пограбовані. Загарбники встановили режим розгнузданого терору, насильств і масових убивств. Вони розстріляли 278 жителів селища, на каторжні роботи до Німеччини вивезли 127 юнаків та дівчат.
Проте кривавий терор фашистів не залякав радянських людей. У листопаді 1941 року частина жителів влилася в партизанський загін. В районі Мени боровся проти окупантів загін ім. Богуна під командуванням Є. М. Бочарова. На залізниці діяла диверсійна група Г. В. Балицького (пізніше Герой Радянського Союзу). В Мені розгорнула діяльність підпільна патріотична група.
18 вересня 1943 року Мену визволили від німецько-фашистських загарбників війська 16-ї гвардійської кавалерійської дивізії під командуванням генерал-лейтенанта Г. А. Белова. Через чверть віку делегація ветеранів цієї дивізії на чолі з її колишнім командиром відвідала Мену. Почесні гості брали участь у святкуванні 25-річчя визволення міста від гітлерівців.
На різних фронтах Великої Вітчизняної війни билися з ворогом 910 жителів Мени, з них 380 за мужність і героїзм нагороджено орденами й медалями, 389 чоловік віддали життя за свободу й незалежність Батьківщини.
Після визволення одразу ж відновили свою роботу райком партії, райвиконком та інші районні організації і установи. Німецько-фашистські загарбники завдали великих збитків селищу. Знищено або вивезено різних матеріальних цінностей на суму 11 754 тис. крб. В колгоспах не вистачало робочих рук, машин, худоби. Так, колгосп ім. Петровського мав 1040 га ріллі, а працездатних налічувалось лише 209 чоловік, з них 182 жінки. Таке становище було і в інших колгоспах.
З великим ентузіазмом взялися трудящі Мени за відбудову господарства. На поля вийшли учні шкіл, службовці, молодь. Працювали під лозунгом «Все для фронту, все для перемоги над ворогом». Багато у відродженні колгоспів допомогла Менська МТС. 1944 року вона одержала із Свердловської області три трактори й п’ять сівалок. Рік у рік зростала механізація колгоспного виробництва. Якщо в 1947 році МТС мала 20 тракторів, з них 17 старих колісних, то в 1949 році було вже 40 машин, з них 19 гусеничних. Підвищувалась урожайність полів. За одержання високих урожаїв технічних культур у 1951 році звання Героя Соціалістичної Праці присвоєно ланковій колгоспу ім. Ворошилова Л. Н. Дерлюк. Колгоспниці цієї артілі П. А. Єкименко, Р. С. Ємець і агроном Менської МТС А. Ф. Вировець нагороджені орденом Леніна.