Стольне, Менський район, Чернігівська область
Стольне — село, центр сільської Ради, розташоване вздовж автомагістралі Чернігів — Новгород-Сіверський, за 24 км від районного центру. Дворів — 1057. Населення — 2960 чоловік. Сільраді підпорядковані села Дмитрівка, Лазарівка, Чорногорці.
На території села в 1895 році знайдено скарб римських монет II ст. н. е. Виявлено також городище, залишки поселення та курганний могильник періоду Київської Русі.
Є відомості, що Стольне існувало вже в XI ст. Монголо-татари в 1239 році повністю зруйнували поселення. Тільки в XIV ст. воно почало відроджуватись. У 1503 році Стольне, як і вся Чернігово-Сіверщина, ввійшло до складу Російської держави. Населення займалося хліборобством, мисливством, бджільництвом. Розвивалася торгівля хлібом, худобою і медом. Поширені були ткацтво і художня вишивка. 1618 року за Деулінським перемир’ям Стольне загарбала шляхетська Польща. Польський король передав його у володіння чернігівському чашнику П. Салтику.
Польська шляхта мала необмежену владу над селянами. Вона безкарно грабувала й закріпачувала їх. Дедалі більше посилювався національний і релігійний гніт, силою насаджувався католицизм. Усе це викликало ненависть до поневолювачів. Коли почалася визвольна війна українського народу проти польсько-шляхетського панування, селяни Стольного в червні 1648 року вигнали польського пана, оголосили себе козаками й створили Стольненську козацьку сотню, що входила до складу Чернігівського полку. Стольне стало сотенним містечком.
Універсалом Ю. Хмельницького 1660 року Стольне передано Ніжинському монастирю. В 30-х роках XVIII ст. цариця Анна Іоанівна подарувала його генеральному судді Малоросійської військової канцелярії великому землевласникові А. Безбородьку. Жителі містечка поділялися на дві групи: посполитих і козаків. Козаки мали власні наділи, займалися переважно хліборобством. Найголовнішою повинністю їх була військова служба. Посполиті платили ренту грішми і натурою на користь власників маєтків, старшинської адміністрації, духовенства. Наприкінці XVIII ст. кількість козацьких дворів у Стольному зменшилась. Якщо в 1736 році їх було 73, то в 1784 році лишилося 31.
Після ліквідації полкового устрою на Україні Стольне з 1782 року ввійшло до складу Новгород-Сіверського намісництва, з 1796 року — до Волосківської волості Сосницького повіту Малоросійської губернії, з 1802 року — Чернігівської губернії.
Прагнення Наполеона підкорити Росію викликало хвилю обурення і гніву проти загарбників. У містечку була створена сотня, що входила в народне ополчення. На утримання ополченців жителі збирали гроші, виділяли коні, воли.
Напередодні реформи 1861 року в містечку налічувалося 478 господарств і 3805 жителів5. Переважна більшість селян належала графу Г. Кушельову-Безбородьку, Т. Богомоловій і Г. Бобиру. Поміщики володіли 3495 десятинами землі. Селяни відробляли панщину, яка доходила до 4—5 днів. Крім робіт у полі, на сінокосі, току, вони повинні були працювати на поміщицьких городах, у садах, стерегти панське майно тощо. Частина кріпаків працювала на цукровому заводі графа Кушельова-Безбородька, побудованому в 1838 році. Поміщики не тільки самовільно розпоряджалися селянським майном, а й мали право продавати людей, розлучати з сім’єю. За найменшу провину жорстоко карали. Одним із виявів протесту проти поміщицької сваволі були втечі селян на південь України, на Дон, у Бессарабію.
«Голодна воля», яку дістали селяни за царським маніфестом від 19 лютого 1861 року, не поліпшила їх економічного становища. Середній селянський наділ становив 1,5 десятини. Так, згідно з уставною грамотою, поміщик Г. Бобир, який до реформи володів 18 ревізькими душами, передав їм 28 десятин 627 кв. сажнів землі. Кожен наділ становив 1 десятину 1367 кв. сажнів. За одержану землю селяни мали заплатити 1001 крб. 73 коп., що значно перевищувало існуючі ціни на землю. До того ж, поміщики кращі землі забрали собі, а селянам передали піщані, солонці. Селяни стали особисто вільними, але з одержаних наділів не можна було навіть прогодуватися, не кажучи вже про те, що вони мусили заплатити податки й викупні платежі.
На кінець XIX ст. найбільшим землевласником Стольного став граф Мусін-Пушкін, якому належало в різних місцях до 10 тис. десятин землі. Зросла й кількість заможних господарств, що мали від 40 до 120 десятин. Основну масу населення становили безземельні й малоземельні селяни. Значна частина їх не мала робочої худоби і реманенту. Голод, злидні були постійними супутниками селян. Ремесла в містечку не розвивалися, тому задавлена безземеллям селянська біднота мусила йти в кабалу до поміщиків та куркулів або шукати заробітку в промислових центрах і поміщицьких латифундіях південних губерній.
Нестерпні умови життя, політичне безправ’я викликали жагучу ненависть селянської маси до поміщиків. Селяни підпалювали поміщицькі садиби, знищували посіви. Так, у 1895 році в Стольному був спалений маєток поміщиці Зінець, будинок титулярного радника Фокіна.
Під час першої російської революції 1905—1907 рр. значний вплив на розвиток революційної боротьби в Стольному справила пропаганда, що її вели соціал-демократи. Вони розповідали про події в Петербурзі, розповсюджували прокламації і листівки, які закликали до боротьби з самодержавством. Улітку 1905 року в містечку група селян готувала виступ проти поміщиків. Власті довідалися про наміри селян. 8 чоловік жандарми заарештували і відправили в сосницьку тюрму. Восени оголосили страйк наймити, що працювали в маєтках. Налякані поміщики викликали каральний загін, і страйк було придушено. Однак виступи не припинилися. 27 серпня 1906 року селяни Стольного розгромили маєток поміщика Ф. Шевелєва. Майже п’ять років власті вели розслідування цієї справи. В грудні 1906 — січні 1907 року, як видно із скарги поміщиків міністру внутрішніх справ, селяни містечка і навколишніх сіл та хуторів вчинили масову порубку поміщицького лісу. Винних власті виявити не змогли. Навіть у наступні роки столипінської реакції селяни не припиняли порубок лісу, випасали худобу на поміщицьких луках.
Недоїдання, злидні створювали сприятливий грунт для пошесних хвороб. Кір, скарлатина, дифтерія косили людей, особливо дітей. Так, у 1873 році від віспи і кору померло 44, а в 1877 році — 53 дітей. Тільки в 1893 році відкрито приймальну палату, де працював фельдшер. У цей час у містечку налічувалося близько 4 тис. жителів. Дуже мало уваги приділяли місцеві власті народній освіті. 1893 року на базі народного училища відкрито двокласну школу міністерства освіти. У 1913 році тут навчався 151 учень і працювало 4 вчителі. Власті й піп ретельно стежили, щоб учителі прищеплювали дітям любов до царя, виховували їх у релігійному дусі.
Коли звістка про повалення самодержавства дійшла до Стольного, селяни сподівалися, що нова влада покінчить з війною, передасть їм поміщицьку землю. Але їхні надії були марними. Буржуазний Тимчасовий уряд та його органи на місцях і не думали вирішувати земельне питання.
Перемога Великої Жовтневої соціалістичної революції відкрила нову сторінку в житті містечка. В листопаді 1917 року група солдатів — жителів Стольного, що повернулися додому, під керівництвом уповноваженого Волосківського волосного ревкому І. Саєнка утворила Раду селянських депутатів. До неї ввійшли робітник Путіловського заводу М. Кононенко і селяни Є. Олійник, А. Тарасенко, М. Черевко. Головою обрали М. Кононенка.
Новостворена Рада насамперед почала втілювати в життя ленінський Декрет про землю. На початку грудня 1917 року на загальних зборах селян обрано комісію для розподілу поміщицьких земель і майна. До складу комісії ввійшли С. Гамза, 3. Бойко, П. Бут та ще кілька представників бідноти. Для підтримання порядку в містечку в січні 1918 року створено червоногвардійський загін з 8 чоловік. Але в березні 1918 року кайзерівські війська, покликані Центральною радою, окупували Чернігівщину, в т. ч. і Стольне.
В обозі німецьких окупантів повернулися поміщики. З допомогою багнетів та нагаїв вони забирали в селян худобу, реманент, вбивали борців за Радянську владу. Місцевий піп подав у німецьку комендатуру списки всіх активістів, першим у ньому стояло прізвище М. Кононенка. Окупантам вдалося схопити червоногвардійця І. М. В’ялька. Його побили, а потім відправили в концтабір.
Ще коли наближався фронт, Стольненська Рада селянських депутатів прийняла рішення в повному складі разом з членами земельної комісії і червоногвардійцями піти в партизанські загони в Домницькі ліси, де були заздалегідь створені бази. Частина активу пішла в підпілля, багато жителів влилося в загін М. О. Щорса. Восени понад 200 чоловік вступили до Таращанського полку. Революція в Німеччині сприяла посиленню визвольної війни українського народу проти німецьких окупантів і гетьманців. Наприкінці листопада 1918 року кайзерівські війська залишили Стольне. На зміну їм прийшли війська петлюрівської Директорії. Але вже ніщо не могло спинити наступ Червоної Армії, погасити полум’я визвольної боротьби. На початку січня 1919 року Стольне було визволене від петлюрівців. Одразу ж відновили роботу Рада селянських депутатів і земельна комісія, які разом з активом почали здійснювати Декрет про землю. Колишні наймити й біднота одержали на кожного члена сім’ї по гектару орної землі і півгектара лук. Зерно, інвентар, худоба та інше поміщицьке майно були також розподілені між найбіднішими селянами.
На початку 1919 року на колишніх поміщицьких землях було створено перше радянське господарство, а 8 квітня активісти організували трудову сільськогосподарську артіль, яка мала 32 десятини землі. До артілі вступило 9 сімей — колишні наймити, безземельні й малоземельні селяни. Влітку 1919 року в Стольному виник комбід, який відіграв велику роль в організації бідняцьких і середняцьких мас селянства на виконання рішень партії, утвердження Радянської влади.
Мирний перепочинок був короткочасним. Улітку 1919 року Антанта розпочала новий похід проти Країни Рад. Після того як денікінці захопили Київ, частина радянських військ з боями відходила на Чернігівщину. 12 жовтня після впертих боїв денікінці захопили Чернігів і просунулись до Седнева. Дальший наступ ворога було зупинено. В ці тяжкі дні трудящі Стольного мобілізували всі сили, щоб допомогти радянським військам. Вони збирали продукти для армії, посилали на фронт добровольців. За ініціативою уповноваженого губернського партійного комітету А. Ржедзинського у вересні 1919 року в містечку створено партійний осередок, що об’єднував 5 комуністів.
У зв’язку з наступом денікінців активізувалися петлюрівські банди. Підняли голову й куркулі. Вороги не гребували нічим, щоб повернути старі порядки. Вони вдавалися до провокацій, залякування, розповсюджували наклепницькі листівки, роздавали зброю. Для боротьби проти контрреволюції у грудні 1919 року в Стольному створено загін особливого призначення в складі 10 чоловік. Місцеві куркулі створили свою підпільну організацію і готували контрреволюційний заколот. У збройній сутичці були знешкоджені й арештовані вороги революції. Всі вони стали перед судом і дістали по заслузі.
Активна діяльність комуністів ще вище підносила авторитет партійної організації. В січні 1920 року вона об’єднувала вже 10 чоловік. Комуністи стали справжніми організаторами нового життя. Разом з комітетом незаможних селян, створеним у липні 1920 року, вони здійснювали соціалістичні перетворення, накреслені партією. Комуністи й комнезамівці були завжди там, де вирішувалась доля революції: в частинах Червоної Армії, в лавах партизанів, у загонах самооборони, що боролися з куркульськими бандами, в продовольчих загонах і земельних органах.
Вірним помічником комуністів був комсомольський осередок, створений у грудні 1920 року. Очолив його Ф. Моргун. Комсомольці брали активну участь у боротьбі з бандитизмом, відбирали надлишки хліба в куркулів, охороняли радянські установи, допомагали в роботі організації МОДРу, торговельних організацій.
У складних умовах громадянської війни і післявоєнної розрухи партійна організація, сільрада і КНС вживали заходів щодо нормалізації життя у Стольному. Сільська Рада, підтримана незаможниками, вела боротьбу з рештками куркульських банд, займалася питаннями землеустрою, податковою політикою, роботою кооперації, сельбуду, школи тощо. В містечку відновили роботу лікарня й аптека. Медичну допомогу жителям подавали лікар і фельдшер-акушерка. В жовтні 1919 року було обстежено стан шкільних приміщень, щоб створити всі умови для занять учнів. Усіх неписьменних і малописьменних взято на облік, відкрито школи лікнепу, культармійці проводили на кутках групово-поодиночне навчання. Почала діяти початкова трудова школа, яка 1921 року була перетворена в семирічну. На кінець відбудовного періоду в школі працювало 9 учителів і навчалося 229 учнів.
За ініціативою партійного й комсомольського осередків у клубі організовано гуртки політграмоти і художньої самодіяльності; влаштовувалися платні концерти, одержані за них гроші йшли на обладнання школи, поповнення бібліотеки тощо. Велику роботу комуністи й комсомольці проводили серед жінок. У січні 1926 року комсомольська організація Стольного налічувала 34 чоловіка.
Трудящі Стольного гаряче відгукнулися на заклик Комуністичної партії і Радянського уряду допомогти голодуючим Поволжя. В 1921—1922 рр. у містечку було створено дитячі ясла для 28 дітей, близько ЗО сім’ям надано притулок і забезпечено їх одягом та продуктами харчування.
У зв’язку з проведенням адміністративно-територіальної реформи 1923 року містечко Стольне віднесено до категорії сіл. Тоді ж воно ввійшло до Березнянського району, з 1960 року Стольне в складі Мінського району. В 1924 році в селі налічувалося 867 господарств і 3831 житель.
Протягом відбудовного періоду і в роки розгортання соціалістичного будівництва значно поліпшилося становище бідняцьких господарств, зросла активність трудового селянства, більш масовим став комнезам. Під керівництвом партійної організації поширився рух за кооперування індивідуальних господарств. Перша сільськогосподарська артіль, створена у квітні 1919 року, проіснувала недовго — на території губернії лютували куркульські банди, важко було вести соціалістичне господарство. В 1925 році активісти села організували артіль «Червоний хлібороб». Але й вона проіснувала тільки рік — не вистачало тяглової сили, інвентаря, не було досвіду колективного господарювання. Навесні 1928 року комнезам, який налічував 120 чоловік, організував дві невеликі сільськогосподарські артілі — «1 Травня» і «Праця». Перша об’єднувала 9 господарств, друга — 13. Артілі мали 120 га землі. Багато труднощів довелося долати колгоспникам: тягла мало, врожаї були низькі, але віра в кращі часи надихала людей. 1929 року обидва колгоспи об’єдналися в один, який назвали «Праця». В 1932 році в Стольному завершено суцільну колективізацію.