Ніжин, Ніжинський район, Чернігівська область (частина друга)
Частина 1Частина 2Частина 3Частина 4Частина 5
У післяреформений період у Ніжині зростає промислове виробництво. 1861 року тут працювали тютюнова фабрика, свічковий та мідноливарний заводи, 1865 — чинбарня. Наприкінці 70-х — на початку 80-х років місто вже мало 26 невеликих підприємств: завод землеобробних знарядь, чавуноливарний, 5 свічкових і пивоварний заводи, 12 цегелень. У 1870 році було збудовано млин з олійницею. 1884 року у місті було вже 5 тютюнових фабрик, на яких налічувалося 90 робітників. 1896 року засновано олійний завод. Водночас скорочувалося ремісниче виробництво. Якщо в 1880 році в ремісничих майстернях працювало 1770 чоловік, то на 1900 рік кількість їх зменшилася до 900 чоловік.
Як у XVIII, так і в XIX ст., Ніжин був одним з найбільших торговельних міст Чернігівської губернії. Однак значення торговельного центру України, яким він був раніше, втратив. У 1895—1898 рр. тут щороку відбувалося 4 ярмарки й 2 базари на тиждень. У цей час у місті було 364 купці, в т. ч. 6 першої і 116 другої гільдій. У 277 лавках продавали тютюн, рибу, сіль, борошно, дерев’яні й залізні вироби та інші товари.
Значне місце в економіці міста належало сільському господарству. Орні землі становили понад 7 тис. десятин. Козаки, селяни й міщани одержували в середньому по 60 пудів жита, 50 пудів гречки й 56 пудів вівса з десятини, продовжували вирощувати також овочі, тютюн, цукрові буряки. Угіддя поміщиків становили 1600 десятин. 1861 року вони мали 128 душ дворових кріпаків. За реформою 1861 року селяни були звільнені від кріпосної залежності, але лише 21 з них одержав земельні наділи, загальна площа яких становила 31 десятину. Так, у поміщиків Самчевського й Отради звільнені «на волю» одержали по 1 десятині 900 сажнів, а в Володьківського — лише по 200 сажнів. Оскільки землі не вистачало, селяни змушені були орендувати її у поміщиків, сплачуючи 3—4 крб. за десятину. Частина землевласників здавала ділянки на умовах здольщини — за врожаю.
З розвитком капіталізму посилюється експлуатація трудящих. У 1893 році на підприємствах робітники працювали 14—16 годин, а середня заробітна плата не перевищувала 35 коп. для чоловіків, 23 коп. для жінок і 20 коп. для підлітків.
Соціальний і національний гніт, політичне безправ’я викликали рішучий протест трудящих проти існуючого соціального ладу. Вони поступово включалися в революційну боротьбу проти царизму й капіталістів. У жовтні 1902 року застрайкували робітники кравецьких майстерень. Газета «Искра» 1 листопада писала, що в цьому страйку брало участь 65 робітників, які вимагали скорочення робочого дня й підвищення заробітної плати. Чотирьох з них поліція заарештувала, але решта продовжувала боротьбу і, як повідомляла «Искра» 15 січня 1903 року, добилася перемоги. Значною подією в політичному житті Ніжина було створення в 1904 році групи РСДРП, яка об’єднувала в своїх лавах 12 чоловік. Ведучи гостру боротьбу з місцевими організаціями Бунду і РУПу, група РСДРП все більше посилювала свій вплив на маси, виступала їх організатором і керівником. Кривава розправа царя над мирною демонстрацією петербурзьких робітників 9 січня 1905 року викликала велике обурення серед трудящих Ніжина. 27 січня студенти Ніжинського історико-філологічного інституту оголосили страйк і заявили рішучий протест проти розстрілу демонстрантів. Більшовицька газета «Вперед» 15 лютого 1905 року з цього приводу писала, що студенти проголошували антиурядові заклики, в інституті з’явилися прокламації, а 29 січня близько 200 студентів з революційними піснями вийшли на демонстрацію. 19 березня застрайкували учні технічного училища, робітники кравецьких майстерень.
Під керівництвом групи РСДРП 18 жовтня 1905 року відбулася політична демонстрація, в якій взяло участь близько 3000 робітників, службовців і студентів. Демонстранти виступали з червоними прапорами під лозунгом «Геть царя!», знищили його портрети в кабінеті прокурора й приміщенні технічного училища, попрямували до тюрми, щоб звільнити політичних в’язнів, але шлях їм перепинила поліція. Тоді демонстранти рушили до інституту, де відбувся мітинг. Промовці у своїх виступах викривали царський маніфест 17 жовтня й закликали до боротьби за демократичні права й свободи. 19—22 жовтня чорносотенці вчинили кілька погромів, терористичних актів проти учасників демонстрації. Але революційні сили не були зламані. В серпні 1906 року помічник начальника губернського жандармського управління повідомив з Ніжина своєму шефу, що в повіті готується збройний напад на місто з метою захоплення державних установ, і просив надіслати роту солдатів.
В період столипінської реакції становище трудящих мас стає ще тяжчим. Посилюється експлуатація робітників. Власники підприємств відновлюють штрафи, збільшують робочий день.
З 1910 року в Ніжині знову наростає революційно-демократичний рух. У зв’язку з смертю великого російського письменника Л. М. Толстого в інституті відбулася демонстрація студентів. У лютому 1914 року вони таємно відзначили 100-річчя з дня народження великого українського поета Т. Г. Шевченка.
У другій половині XIX — на початку XX ст. пануючий клас, як і раніше, не виявляв турботи про соціально-культурні потреби трудящих мас. У 90-х роках XIX ст. у Ніжині на 32 тис. населення була одна лікарня на 50 ліжок та амбулаторія, в яких працювало три лікарі та кілька фельдшерів. 1891 року на утримання одного ліжка виділялося всього 70 коп. Тому лікарня була погано обладнана, незадовільно забезпечувалася медикаментами та білизною.
За період з 80-х рр. XIX ст. до 1916 року мережа шкіл і навчальних закладів дещо зросла. В 1900—1916 рр. в Ніжині було 8 початкових народних шкіл, 4 міські парафіяльні училища. У них налічувалося всього 32 класи й працювало 34 вчителі. Середню освіту давала міська чоловіча класична гімназія, дві приватні жіночі гімназії та Олександрійське училище. В 1895 році в місті відкрито середнє технічне училище, яке готувало машиністів сільськогосподарських машин, слюсарів та столярів. Навчання в гімназіях, середніх училищах коштувало дуже дорого, а тому послати до них своїх дітей робітники й селяни не могли. Тому і не дивно, що близько 63 проц. населення міста на кінець XIX ст. було неписьменним.
Одним із центрів наукової думки, підготовки вчених, учителів та інших спеціалістів на Україні був Ніжинський історико-філологічний інститут, створений на базі ліцею 1875 року. В 1894 році тут почало діяти наукове товариство, яке складалося з комісій і займалося дослідженнями в галузі історії, мовознавства, етнографії, літератури, філософії. Тільки в гоголівській комісії в 1910 році працювало 78 чоловік. У цьому навчальному закладі здобули освіту академік Ю. Ф. Карський, доктор російської словесності В. І. Резанов, професор класичної філософії І. Г. Турцевич, засновник білоруської реалістичної поезії Ф. К. Богушевич та ряд інших діячів науки й культури нашої країни.
В 1881 році на кошти, зібрані в населення, у міському парку споруджено перший у Росії пам’ятник М. В. Гоголю роботи талановитого скульптора й архітектора П. П. Забіли. На початку XX ст. у місті працювали 2 театри, 4 клуби, 2 кінотеатри. Прогресивні кола інтелігенції, прагнучи всіляко поширювати знання й досягнення культури серед широких кіл населення, створили в місті народний хор, симфонічний оркестр.
В Ніжині в 1902—1907 рр. жила видатна українська актриса М. К. Заньковецька. У неї неодноразово бували М. К. Садовський, П. К. Саксаганський, І. К. Карпенко-Карий. З 1863 по 1865 рік у Ніжині жив і працював талановитий український поет Л. І. Глібов. У 1897—1900 рр. у духовному училищі навчався М. І. Подвойський, пізніше професіональний революціонер, радянський, партійний і військовий діяч. В Ніжині в 1888 — 1904 рр. жив О. О. Богомолець — майбутній президент Академії наук Української РСР, у 1908—1914 рр.— С. П. Корольов (конструктор перших штучних супутників Землі й космічних кораблів), у 1905—1909 рр.—латиський художник, академік Ю. Я. Феддерс.
Перша світова війна завдала трудящим великого горя. Багато робітників і селян було забрано до царської армії й відправлено на фронт. Припинили роботу шість ремісничих майстерень, зросли ціни на продовольчі та промислові товари. З кожним роком збільшувалися податки з населення. Серед народних мас зростав протест проти царського уряду та його політики, розгорталася боротьба за припинення братовбивчої війни.
Після перемоги Лютневої революції 15 березня в місті створено Раду робітничих і солдатських депутатів, до складу якої увійшов більшовик І. В. Семенець. Вона домоглася від громадського комітету (обраного 4 березня) ліквідації поліції. У квітні ЦК РСДРП(б) відрядив більшовика від Кронштадтської Ради Н. І. Точоного до Ніжина для проведення агітаційно-пропагандистської роботи серед населення міста й повіту. 1 травня 1917 року відбулася демонстрація робітників, студентів і солдатів гарнізону під більшовицькими лозунгами: «Геть війну!», «Мир без анексій і контрибуцій!», «Пролетарі всіх країн, єднайтеся!». У травні на з’їзді волосних селянських комітетів Ніжинського повіту делегати голосували за більшовицьку резолюцію, в якій викривалася імперіалістична політика Тимчасового уряду.
Трудящі Ніжина й сіл повіту палко вітали перемогу Жовтневого збройного повстання в Петрограді. Під керівництвом повітової більшовицької організації, яка оформилася в листопаді 1917 року, розгорнулася боротьба за встановлення Радянської влади на Ніжинщині. 12 листопада війська поваленого Тимчасового уряду, які перебували в місті, зробили спробу заарештувати Раду робітничих і солдатських депутатів. На захист виступили робітники й революційно настроєні солдати. Козачі загони були витіснені з міста. Але через кілька днів до Ніжина вступили війська Центральної ради. Комуністи сформували на хуторі Зайцеве з солдатів артилерійського парку місцевого гарнізону перший Ніжинський червоногвардійський загін, який 22 листопада, увійшовши до міста, атакував буржуазно-націоналістичні війська й після короткого бою вигнав їх. На другий день було створено повітовий ревком у складі 12 чоловік, який проголосив Радянську владу й сформував 2-й Ніжинський революційний червоногвардійський полк. Центральна рада надіслала до Ніжина підкріплення. Зав’язалися жорстокі бої. Червоногвардійці самовіддано захищались, але сили ворога переважали, й 28 листопада він захопив місто.
Партійна організація Ніжинського повіту брала активну участь у підготовці й роботі першого Всеукраїнського з’їзду Рад. Серед делегатів його було 4 більшовики від Ніжина, одного з них — С. В. Сивкова — обрано до Центрального Виконавчого Комітету.
Трудящі міста на чолі з комуністами розгорнули боротьбу проти військ Центральної ради. Завдяки агітаційній роботі, яку вели більшовики серед частин Ніжинського гарнізону, в таборі ворога зростало незадоволення політикою буржуазно-націоналістичної Центральної ради. 11 січня 1918 року козаки, зібравшись на*збори, прийняли резолюцію, в якій йшлося про негайну передачу влади Радам робітничих, козацьких та селянських депутатів, рішуче висловлювали протест проти братовбивчої війни з російським пролетаріатом. Вони також заявили, що ніколи не боротимуться проти пролетаріату як українського, так і російського. В середині січня у Ніжині вибухнуло повстання. Революційні солдати й робітники роззброїли петлюрівський курінь та гайдамацьку кінну сотню й взяли владу до своїх рук. 18 січня в місто вступили частини Червоної гвардії. Через два дні відбулися вибори до Ради робітничих і солдатських депутатів. 21 січня на об’єднаному засіданні було обрано військово-революційний комітет у складі 15 чоловік, який очолив комуніст С. В. Сивков. Ревком розпустив міську думу й земське управління, провів націоналізацію промислових підприємств, конфіскував і передав селянам околиць міста й сіл повіту понад 125 тис. десятин землі, взяв під контроль повітове казначейство.
Проте перші соціалістичні перетворення були перервані вторгненням на Україну німецьких військ. 14 березня окупанти захопили місто. Вони встановили жорстокий режим військової диктатури, позбавили трудящих завойованих прав і свобод, повернули капіталістам та поміщикам заводи, землю й конфісковане майно.
Трудове населення не скорилося окупантам. Під керівництвом більшовиків розгорнулася боротьба проти іноземних загарбників. За рішенням партійної повітової підпільної організації комуністи К. А. Січкар, М. П, Кирпонос, Н. І. Точоний, Н. Т. Єсипенко, Г. 3. Калита та інші створили в селах ревкоми, які формували партизанські загони й групи, що завдавали ворогові відчутних ударів. Ніжинський повіт був центром найбільш активного партизанського руху на Чернігівщині. У червні 1918 року сюди за завданням Радянського уряду України прибув М. Г. Кропив’янський, щоб організувати Центральний військово-партизанський штаб для керівництва повстанським рухом у Чернігівській та північній частині Полтавської губерній. Спільно з губернським партійним комітетом і губревкомом штаб керував підготовкою збройного виступу. Насамперед повстанці поставили за мету взяти Ніжин і захопити розміщені тут великі склади зброї, визволити територію повіту й утворити опорну базу для дальшого розвитку воєнних дій у напрямках на Київ, Чернігів і Конотоп. У ніч з 5 на 6 серпня партизанські загони під командуванням М. Г. Кропив’янського розпочали повстання. На світанку 9 серпня партизани повели наступ на Ніжин. У центрі міста й у районі вокзалу зав’язали запеклі бої з німцями й гетьманцями. У цей час з Києва прибуло два ешелони німецьких війск. Під вечір сили ворога переважали сили повстанців майже втроє. Щоб не потрапити в оточення, партизани змушені були відступити в Носівські ліси.
Після краху німецької окупації в листопаді владу на Україні захопила Директорія. Її війська вступили до Ніжина. У другій половині місяця 1-а Українська Радянська дивізія під командуванням М. Г. Кропив’янського розпочала визвольний похід. 23 січня 1919 року Таращанський полк і кавалерійський ескадрон Ніжинського полку після 8-годинного запеклого бою з петлюрівцями оволоділи містом.
Відновлюється Радянська влада, 23 січня створено повітовий ревком, у складі якого налічувалося 6 комуністів. Незабаром відбулися вибори до Рад робітничих, селянських і червоноармійських депутатів. 31 березня 1919 року проведено повітовий з’їзд Рад, який накреслив завдання в галузі політичної й господарської діяльності та обрав Ніжинський повітовий виконком. Цього ж місяця почала видаватися газета «Известия Нежинского РВК».
Організатором і керівником радянського будівництва була повітова партійна організація, яка в лютому 1919 року об’єднувала 38 членів партії й 152 співчуваючих. Бюро парторганізації й повітовий виконком націоналізовували підприємства, вживали заходів до відновлення їх роботи. В місті проводився збір хліба та іншого продовольства для робітничих центрів країни.
Але мирна передишка була короткою. Почався наступ денікінської армії, активізувалися куркульські банди. Створений за цих умов партком у червні 1919 року провів мобілізацію 21 комуніста й 10 чоловік безпартійного активу для боротьби з ворогами.
Надзвичайно складне становище в країні вимагало поліпшення роботи всього тилу. Підприємства міста почали випускати продукцію для потреб Червоної Армії. Комуністи закликали робітників підвищувати продуктивність праці, збільшувати випуск зброї, боєприпасів та воєнного спорядження. Робітники Ніжинського . артилерійського депо у своїй резолюції писали: «Ми. робітники артдепо, знемагаючи й падаючи біля верстатів від голоду, з подесятереною енергією будемо випускати своїми мозолистими руками гармати, кулемети й гвинтівки, щоб раз назавжди покінчити з прогнилим буржуазним світом брехні й експлуатації». Коли денікінці наближалися до міста, для організації боротьби в тилу ворога було створено підпільний партком на чолі з Семеновим, якого надіслало Зафронтове бюро ЦККП(б)У та підпільний ревком у складі комуністів І. Г. Остапенка, М. Л. Лащенка, 3. М. Тарасенка.
Частина 1Частина 2Частина 3Частина 4Частина 5