Вертіївка, Ніжинський район, Чернігівська область (продовження)
Партизанський повстанський рух наростав з кожним днем. Кайзерівці зосередили в районі дій штабу М. Г. Кропив’янського свої війська. За цих умов прийнято рішення про загальне збройне повстання. Щоб захопити Ніжин і розташовані там великі склади зброї, Веркіївському загону належало виступити раніше і привернути до себе увагу окупантів. На світанку 6 серпня загін кількістю 500 чоловік під командуванням П. К. Маруні й К. А. Січкаря з півночі й з півдня увірвався в село й оточив ворога, що розташувався в економії. Зав’язався жорстокий бій, який того ж дня закінчився перемогою повстанців. Проте не встигли вони відпочити, як стало відомо, що з боку Ніжина наближаються великі сили кайзерівців. Повстанці разом з селянами, які приєдналися до них, зав’язали бій. Окупанти почали обстріл з гармат. Під натиском переважаючих сил ворога партизани залишили село й відступили в ліс. Загарбники жорстоко розправилися з полоненим Пилипом Дмитренком та пораненими, яких повстанці відправили у Дроздівську лікарню. Кайзерівці розстріляли лікаря, вивезли поранених у село Вересоч і там живими закопали в землю. Як тільки окупанти пішли, сестри Галина й Ірина Кичко, ризикуючи життям, відкопали яму й врятували партизанів Петровського, Кириченка, Лаврінця й Нечипоренка. Решта була мертвою.
Веркіївські месники 14 серпня знову вели бій з каральним німецьким загоном. На Десні, біля села Хибалівки, партизани обстріляли пароплав і захопили в полон 10 гетьманських офіцерів, багато зброї та боєприпасів. Після цієї операції загін перебазувався в Дроздівські ліси й там продовжував боротьбу. Згодом, виконуючи наказ Центрального військово-повстанського штабу, загони, в т. ч. і Веркіївський, вийшли у напрямку на Середино-Буду — Кореневе та інші неокуповані північно-східні райони Чернігівщини, влилися в 1-у Українську Радянську дивізію, яка формувалася тут, і продовжували боротьбу проти кайзерівців, а після їх вигнання проти петлюрівців. У партизанських боях зростав і мужнів військовий’ талант уродженця села, члена Веркіївського ревкому, згодом генерал-полковника М. П. Кирпоноса (1892-1941).
Бійці Таращанського полку 19 січня 1919 року визволили Веркіївку від петлюрівців. 21 січня відновив діяльність ревком. Було проведено розподіл поміщицької та лишок куркульської землі. Селяни успішно провели весняно-посівну кампанію. У березні відбулися вибори до Ради робітничих, селянських і червоноармійських депутатів. Весною цього ж року засновано партійний осередок. Розпочали роботу’ лікарня, школа, хата-читальня. Наприкінці червня у зв’язку з наближенням військ Денікіна було проведено мобілізацію молоді до Червоної Армії.
На початку вересня білогвардійці захопили село, вбили і покалічили багато селян, спалили в центрі села усі хати, відновили старі «порядки», забирали у бідняків землю, худобу, хліб. Увірвавшись у приміщення Ради, денікінці зрешетили кулями портрет Т. Г. Шевченка. На боротьбу проти ворога піднялися майже всі чоловіки. Вони йшли в ряди Червоної Армії, в партизани, якими керував Ніжинський підпільний повітовий ревком.
Богунський полк 20 листопада 1919 року визволив село. 26 листопада у Веркіївці обрано сільський ревком. Під його керівництвом проводилася мобілізація молоді до лав Червоної Армії, почалася відбудова господарства, подавалася допомога тим, хто потерпів од війни, завозилося паливо до школи. 18 червня 1920 року обрано сільську Раду. Тоді ж створено й комнезам на чолі з М. К. Марунею. Вони організовували виконання продрозкладки, розподіляли між селянами сільськогосподарський інвентар, наділяли їх лісом, землею. 13 жовтня комнезам постановив відібрати в куркулів частину худоби й передати її біднякам.
24 жовтня 1920 року в селі організовано комсомольський осередок у складі 10 чоловік. Сільрада, партійний та комсомольський осередки, КНС багато уваги приділяли відбудові господарства. Вже в 1920 році у Веркіївці працювали крупорушка, кузня, паровий млин, олійниця та 40 вітряків. У листопаді 1925 року відкрито рух по залізничній лінії Ніжин—Чернігів через Веркіївку. Зустріч першого поїзда тут перетворилася на справжнє свято.
З лютого 1923 року Веркіївка стала районним центром Ніжинського округу. В цей час у партійній організації села налічувалося 15 комуністів, кількість комсомольців досягла 56. їм доводилося вести непримиренну боротьбу проти куркулів, які чинили шалений опір усім заходам Радянської влади, вдавалися до терору. У червні 1925 року вони спалили хату й хлів бідняка М. Понтяра, а в ніч з 11 на 12 серпня вбили голову комнезаму П. І. Вербила. Цього ж літа від ворожої руки загинули незаможниці Марія та Одарка Зоценки. Але ці злочинні дії не залякали селян, вони упевнено відбудовували господарство, зміцнювали його економіку. В листопаді 1925 року тут було відкрито сільськогосподарську виставку, де хлібороби демонстрували свої досягнення. Відбулося свято врожаю.
Розвивалися кооперативні засади в торгівлі. 14 січня 1924 року засновано сільське споживче товариство. Вже на 1 березня воно об’єднувало 189 пайовиків. У 1925 році товариству відкрили кредити в губсільбанку — 4000 крб. і в Українбанку — 1200 крб. Про популярність товариства серед селян свідчить швидке зростання його. У серпні 1925 року воно вже налічувало 1009 членів.
Поліпшувалося медичне обслуговування населення. 1925 року в селі працювала лікарня, де хворим подавали допомогу досвідчений лікар, 2 фельдшери, акушерка. Сільські діти дістали можливість безплатно вчитися в школах. На кінець відбудовного періоду працювали семирічна та дві початкові школи, де навчалося 627 дітей. Потяг до освіти зростав й серед літніх людей, які відвідували пункти лікнепу. У. 1925 році їх закінчило 75 осіб. Активізувалася культмасова робота. В листопаді 1920 року було відкрито сельбуд. У червні 1924 року почала працювати хата-читальня, а наступного року — райсельбуд.
Закінчився відбудовний період. Партія закликала сільських трудівників переходити до колективних форм ведення господарства. 31 березня 1928 року у Веркіївці виникло перше товариство спільного обробітку землі «Червоний партизан». Воно об’єднувало 116 осіб і мало в користуванні 141 десятину землі, в т. ч. — 90 десятин орної. Держава всіляко підтримувала тсозівців. 13 червня 1928 року для закупки сільгоспмашин Чернігівський сільбанк відкрив ТСОЗу кредит на суму 1000 крб. 31 березня 1929 року Веркіївське кредитове товариство виділило насіннєвий матеріал: вівса — 250, гороху — 32, вики — 130 пудів. 16 листопада створено ще один ТСОЗ «Червоний Жовтень», в якому об’єдналося 22 родини. У лютому 1930 року засновано сільськогосподарські артілі ім. Сталіна, ім. Леніна та «Нове життя». Наступного року, крім існуючих уже колгоспів, виникає ще два: ім. Ворошилова та «7 років без Леніна» (перейменований у 1937 році в «Ленінський шлях»).
У зв’язку зі змінами в адміністративному поділі 20 червня 1930 року Веркіївський район був ліквідований, а село, яке почали називати Вертіївкою, увійшло до Ніжинського району Чернігівського округу.
Колективізація в селі проходила в умовах жорстокої класової боротьби. Куркулі розповсюджували серед селян листівки, в яких погрожували розправою тим, хто вступатиме до колгоспів. Тільки за жовтень —листопад 1932 року вони 7 разів підпалювали хати колгоспників та активістів села, в 1933 році по-звірячому вбили одного з ініціаторів колгоспного руху М. Д. Півторацького. Куркулі труїли худобу, калічили коней. Ворогів незабаром було знешкоджено. Соціалістичні перетворення набирали все ширшого розмаху. Якщо з жовтня 1930 року до 30 січня 1931 року до артілі ім. Леніна було подано 57 заяв, то вже на 4 березня колгосп об’єднував 349 сімей. За господарством закріплювалося 911 га угідь, у т. ч. 840 га орної землі та 71 га сіножатей. У 1932 році на колгоспних ланах працював перший трактор ХТЗ Ніжинської МТС, а через рік — уже 6. В артілях розгортається соціалістичне змагання. У всеукраїнському конкурсі на краще проведення весняної сівби 1933 року колгосп ім. Леніна посів друге місце. Успішно справилися з весняними роботами й усі інші артілі. Поряд з вирощуванням-зернових культур, яких у 1934—1936 рр. збирали по 15—16 цнт з га, багато уваги приділялося овочівництву. Так, ланка П. П. Босач з колгоспу ім. Леніна в ці роки одержувала з кожного гектара по 240—250 цнт ніжинських огірків.
Розвивалося громадське тваринництво. В 1938 році в колгоспі ім. Леніна налічувалося 209 голів великої рогатої худоби. Від кожної фуражної корови тут надоювали по 2363 літри молока, а доярки М. П. Свистельник і О. В. Сяглова — по 3000 літрів. 1939 року вони та завідуючий молочнотоварною фермою О. І. Терех стали учасниками Всесоюзної сільськогосподарської виставки. Напередодні війни в користуванні колгоспів було 13045 га сільськогосподарських угідь, у т. ч. 6266 га орної землі. В 1937 році засновано Вертіївську МТС, яка обслуговувала 29 колгоспів.
Водночас з економічним зміцненням господарств зростала оплата праці хліборобів. Так, у 1933—1934 рр. колгоспники М. Д. Кашлюк, X. Г. Кияниця, І. П. Іваненко, М. Ф. Корж на вироблені трудодні одержали по 1536—2020 кг зерна та по 1469—1609 крб. 1940 року колгоспникам видавали на трудодень по 2 кг хліба, 2,5 кг картоплі та по 2 карбованці.
Досить значна увага приділялася розвитку торгівлі. 1929 року в селі налічувалося 5 магазинів, а перед війною їх було уже 7. Жителі могли придбати тут усі необхідні продовольчі й промислові товари. Поліпшилося медичне обслуговування населення. В 1940 році в лікарні працювало 3 лікарі та 10 чоловік середнього медперсоналу. Зроблено дальші кроки щодо розвитку освіти. 1935 року відкрито десятирічку. Крім неї, на 1941 рік діяли ще одна семирічна та дві початкові школи. Всього у Вертіївці навчалося 1436 дітей і працювало 48 учителів. Тривала ліквідація неписьменності серед дорослого населення. Тільки за чотири з половиною місяці 1926 року школу лікнепу закінчило 109 чоловік. До 1936 року в селі в основному було завершено ліквідацію неписьменності. У 1940 році 95 дорослих підвищувало свій освітній рівень у вечірній середній школі.
Після відбудовного періоду багато уваги приділялося роботі культурно-освітніх закладів. 1927 року відкрито нову хату-читальню, а при сельбуді організовано гуртки художньої самодіяльності, а також оборонний, сількорів та атеїстів. З 1934 року працювали будинок колективіста, сільська бібліотека, над якою взяв шефство Ніжинський педінститут і передав їй 4 тис. книг. Того ж року збудовано радіовузол, що у 1941 році обслуговував 350 точок.
Творча праця жителів села, як і всіх радянських людей, у червні 1941 року була перервана віроломним нападом німецько-фашистських загарбників. 413 вертіївців зі зброєю в руках пішли захищати рідну Вітчизну. 12 вересня 1941 року окупанти вдерлися в село. Вони грабували колгоспне добро, переслідували активістів, розстріляли 43 жителі, серед них — П. Д. Савченка — партизана громадянської війни, Ю. А. Маруню — голову споживчої кооперації, І. М. Півторацького — голову колгоспу ім. Ворошилова та ін. 35 юнаків та дівчат силою вивезли до Німеччини. Однак населення не скорилося ворогу. Воно саботувало розпорядження і накази гітлерівської адміністрації. Членами Ніжинської підпільної комсомольсько-молодіжної організації, якою керував Я. П. Батюк, були й вертіївські комсомольці І. А. Могильний, М. П. Дереза. Вони розповсюджували листівки, газети, передавали зведення Радянського інформбюро. У серпні 1943 року гестапівці заарештували їх, а через місяць разом з іншими учасниками підпілля розстріляли в Ніжині.