Червоні Партизани, Носівський район, Чернігівська область (продовження)
Після придушення серпневого повстання 1918 року на Ніжинщині, яким керував М. Г. Кропив’янський, окупанти і гетьманці вчинили криваву розправу над партизанами та їхніми родинами. Тільки в Ніжинському повіті вони розстріляли понад 3 тис. чоловік, серед яких загинули й жителі Володькової Дівиці Л. Г. Кожуховський, Д. Г. Татарчук, В. Г. Симоненко, П. І. Шевченко та інші. За впіймання М. Г. Кропив’янського німецька військова комендатура призначила нагороду у 50 тис. крб., але ніжинці оберігали свого земляка-героя. 22 вересня 1918 року М. Г. Кропив’янський став командиром Першої Української Радянської дивізії, до складу якої входили полки: Богунський на чолі з М. О. Щорсом, Таращанський на чолі з В. Н. Боженком, Новгород-Сіверський на чолі з Т. В. Черняком та інші частини.
У січні 1919 року таращанці визволили Володькову Дівицю від петлюрівців. Відновлені органи Радянської влади передавали селянам землю, посівний матеріал, тягло. 10 липня у Володьковій Дівиці відбувся мітинг, учасники якого постановили «віддати синів своїх у Червону Армію для захисту трудового народу» від денікінців. 29 серпня 1919 року денікінці вдерлися в село. Майже всі чоловіки з Володькової Дівиці організовано пішли в ліс і об’єдналися в партизанський загін під командуванням Г. Т. Кропив’янського (двоюрідний брат М. Г. Кропив’янського). Партизани громили денікінські гарнізони, руйнували засоби зв’язку, залізничні мости і колії, пускали під укіс ворожі поїзди. У наказі по Ніжинському партизанському з’єднанню від 30 жовтня 1919 року записано: «Партизанам групи загону на чолі з товаришами Кропив’янським і Кошмою за виконання завдання по підриву залізничного полотна і пошкодженню телеграфної сітки оголошується революційна подяка». 19 листопада 1919 року війська Червоногвардійської Пластунської бригади і місцеві партизани вигнали білогвардійців з села.
Зразу ж після визволення села його жителі приступили до відбудови господарства. У грудні 1919 року відновив роботу волосний ревком, який провів розподіл землі між селянами. Організувався комсомольський осередок, що об’єднав 11 юнаків і дівчат, а наступного року в селі оформилася волосна партійна організація, до якої увійшло 4 комуністи. Комуністи та комсомольці стали дійовою силою у відбудові господарства. Саме за їх ініціативою восени 1920 року створено в селі першу сільськогосподарську комуну. До неї увійшло 25 незаможників, які обробляли близько 400 десятин землі. Комуна мала п’ять коней, сівалку та інший сільськогосподарський реманент. Всебічну допомогу селянам насінням, сільськогосподарськими машинами, кредитами подавала держава. В селі у 1922 році створено було споживче товариство, а через рік — виробниче товариство буряківників і городників. Колишній поміщицький горілчаний завод реконструйовано і передано державі.
У лютому 1923 року в зв’язку з новим адміністративно-територіальним поділом Володькодівицька волость була ліквідована і село увійшло до Носівського району. На цей час у Червоних Партизанах налічувалося 1696 дворів і проживало 8193 чоловіка. 1922 року тут почав працювати медпункт, у якому трудилося 2 лікарі і 3 медсестри. Для дітей-сиріт у колишньому поміщицькому будинку відкрилася дитяча трудова колонія. Вже у 1925 році всі діти шкільного віку відвідували три початкові школи, де працювало 12 вчителів. Для дорослих були створені групи лікнепу. Діяв народний будинок, у якому читалися лекції і доповіді, організовувалися концерти, систематично працював драматичний гурток.
1928 року 30 селянських дворів об’єдналися у ТСОЗ «Нове життя». Через два-роки на його базі утворилася сільськогосподарська артіль під такою ж назвою, до якої увійшло близько 100 дворів із 600 га орної землі. 60 господарств у 1930 році об’єдналися в артіль «Трудова спілка». Незважаючи на опір, який чинили проведенню колективізації куркулі, у 1934 році в селі вже були створені колгоспи: «Перше травня», «Червона Зірка», «ім. Шевченка», «Червоне озеро» та ХVІ-річчя РСЧА.
В організаційному зміцненні колгоспів, налагодженні їх роботи важливу роль відіграли комуністи села. Велику допомогу колгоспам подала держава. У передвоєнні роки артілі стали міцними господарствами. Тут вирощували високі врожаї зернових, картоплі. По 400—450 днт цукрових буряків з га збирали колгоспниці М. Ф. Горло, Є. Стешенко, П. 3. Власенко, М. Г. Костюк. Успішно розвивалося громадське тваринництво. В 1939 році на фермах налічувалося 330 голів великої рогатої худоби, 260 свиней, понад 800 овець, багато птиці. Протягом 1936—1940 років у червонопартизанських колгоспах збудовано понад 90 господарських приміщень — зерносховища, корівники, свинарники, майстерні тощо. На ланах працювали 21 трактор, 9 комбайнів.
Підвищився матеріальний добробут трудівників села.
Майже вдвічі зросла оплата трудодня в порівнянні з 1935 роком. Багато колгоспників переселилися у нові будинки.
У 1937 році відкрилася лікарня на 20 ліжок, у 1939 році — пологовий будинок. Медичну допомогу населенню подавали два лікарі та вісім медсестер, фельдшерів і санітарок. У 1940 році в селі було дві семирічні та три початкові школи, в яких 1280 дітей навчали 42 вчителі. При колгоспах працювали хати-читальні, бібліотеки. У сільському клубі діяла стаціонарна кіноустановка.
Та мирне життя радянських людей обірвала війна. Понад 2 тис. чоловік із Червоних Партизанів пішли на фронт боронити завоювання Жовтня. 13 вересня 1941 року село захопили гітлерівці. Багато жителів вступили в партизанський загін. Коли було створено з’єднання «За Батьківщину», командиром його другого полку став червонопартизанець комуніст М. Д. Симоненко.
Літньої ночі 1942 року п’ятеро з них на чолі з М. Д. Симоненком проникли до центру села, щоб захопити кулемет. Та їх помітили поліцаї. Зав’язалася нерівна боротьба. Партизани, відступаючи, вбили есесівця. Загинув і один з членів групи І. Д. Костюченко. Наступного дня гітлерівці схопили в селі 175 заложників за вбитого офіцера і розстріляли. Після цього всі, хто ще міг носити зброю в Червоних Партизанах, приєдналися до народних месників. В селі залишилися лише жінки з малими дітьми і старі.
У березні 1943 року партизани знищили групу фашистів, які охороняли залізницю на дільниці Ніжин—Бобровиця. Карателі й цього разу вчинили жорстоку розправу над жителями села. Вони розстріляли всіх, хто не встиг утекти або сховатися, а хати спалили. Загинуло понад сто двадцять стариків, жінок і дітей. Дощенту згоріли хутори Сулак і Коробчин. Але ті, що залишилися в живих, продовжували боротьбу. Так, комсомольці В. Татарчук й І. Дубик, які влаштувалися робітниками на залізниці, протягом кількох місяців передавали партизанам важливу інформацію. За їх допомогою підривники з’єднання знищили 32 ворожі військові ешелони, підірвали 6 бронепоїздів, вивели з ладу 58 паровозів, зруйнували 8 залізничних мостів. Окупанти змушені були припинити на деякий час перевозки залізницею на цій дільниці.
16 вересня 1943 року війська 60-ї армії генерала І. Д. Черняховського, яким допомагали і місцеві партизани, визволили село від окупантів. Першими увійшли в село воїни 31 полку 280 дивізії. Бійці партизанського з’єднання «За Батьківщину» влилися в ряди Червоної Армії і продовжували громити ворога. 2650 учасників війни нагороджено орденами і медалями, серед них 120 партизанів. За вміле мужнє керівництво бойовими операціями партизанських загонів, пов’язаними з оволодінням переправами на ріках Дніпрі, Десні і Прип’яті північніше Києва і утримання їх до підходу Червоної Армії, звання Героя Радянського Союзу присвоєно М. Д. Симоненку. 1206 жителів села загинули за час Вітчизняної війни. Для увічнення їх пам’яті в Червоних Партизанах встановлено обеліск Слави, а також монумент воїну-визволителю.
В умовах великих труднощів з першого ж дня визволення жителі села почали відбудову зруйнованого господарства.
Радянські військові частини передали для колгоспів 50 коней, 24 вози, 3 автомашини, два трактори, деякі будівельні матеріали. Радянські воїни, частини яких були розташовані в селі, брали участь у будівництві та ремонті артільних приміщень, будували хати для родин загиблих учасників війни, партизанів. Значну допомогу насінням, сільськогосподарським реманентом, технікою подала колгоспам держава.
У складних умовах війни провели колгоспники сівбу весною 1944 року. Орали коровами, не вистачало насіння, тому засіяли тільки кращі землі. Та вже через рік трудівники села виконали плани сівби. Тільки пшеницею було засіяно 1025 га.
Велику організаційно-масову роботу в цей час проводила сільська Рада. Її діяльність у відбудові села у січні 1945 року була відмічена на сесії Носівської районної Ради. При активному сприянні Ради з кінця вересня 1943 року почали працювати дві семирічні і три початкові школи, лікарня. В 1944 році відкрився клуб.
Значно краще пішли справи в колгоспах, коли в село повернулися демобілізовані воїни. Зросли ряди парторганізації, в якій після визволення села налічувалося 13 чоловік. Комуністи мобілізовували трудівників на якнайшвидшу відбудову господарства, на боротьбу за високі врожаї. У 1947 році колгосп «Нове життя» освоїв довоєнні посівні площі, а наступного року — й інші колгоспи. Всі 7 тис. га орної землі були засіяні.
На кінець 40-х років у Червоних Партизанах було споруджено 352 житлові будинки для колгоспників, відремонтовано й переобладнано приміщення лікарні. 1946 року відкрито середню школу.
Особливо помітні зрушення сталися в господарствах села після вересневого (1953 року) Пленуму ЦК КПРС.
Зросли врожаї зернових, підвищилася продуктивність громадського тваринництва. За даними 1956 року в колгоспі ім. Куйбишева було 902 корови, 2175 свиней, 2242 штуки птиці. Того ж року артіль «Перше травня» посіла перше місце в районі по виробництву овочів, одержавши по 110,6 цнт огірків з га. На пленумі райкому партії в лютому 1957 року її відмічено як кращу в районі.
У 1962 році колгоспи села об’єдналися у два великі — ім. Куйбишева та ім. Кропив’янського. За першим з них закріплено 5514, за другим — 2798 га орної землі. Господарства спеціалізуються на вирощуванні зернових та технічних культур, розвинуте в них тваринництво. У колгоспі ім. Кропив’янського допоміжна галузь — овочівництво. Обидва колгоспи мають достатню кількість сільськогосподарських машин, що дає можливість механізувати основні процеси у господарстві. Тільки протягом 1969 року колгосп ім. Куйбишева придбав 6 автомашин, 8 тракторів, 5 комбайнів. Тепер у його розпорядженні 29 автомашин, 34 трактори, 29 комбайнів.
Розгорнувши соціалістичне змагання за гідну зустріч 50-річчя Великого Жовтня, колгоспники села добилися значних успіхів у зміцненні громадського господарства. На ознаменування цієї дати Червоним Партизанам за активну участь у боротьбі проти німецько-фашистських загарбників у роки Великої Вітчизняної війни та за успіхи в комуністичному будівництві вручено на вічне зберігання пам’ятний Червоний прапор Чернігівського обкому КП України та облвиконкому, а виконавчому комітету сільської Ради депутатів трудящих — пам’ятну ювілейну медаль.
Новими трудовими здобутками зустріли трудящі села 100-річчя з дня народження В. І. Леніна. Колгоспники в стислі строки зібрали зернові, цукрові буряки та картоплю. Колгосп ім. Куйбишева продав державі 21 210 цнт зерна при плані 16 250 цнт, а колгосп ім. Кропив’янського порадував досягненнями в овочівництві. На площі 28 га було зібрано по 120 цнт знаменитих ніжинських огірків. 115 колгоспників нагороджені Ленінською ювілейною медаллю.
За роки восьмої п’ятирічки основні фонди колгоспу ім. Куйбишева збільшилися на 378 тис. крб., а колгоспу ім. Кропив’янського — на 250 тис. крб. Прибутки їх на кінець п’ятирічки відповідно становили 1,9 млн. крб. і 751 тис. крб. Продуктивність праці зросла на 35 проц. В обох господарствах працюють понад 250 кваліфікованих механізаторів, зоотехніків та інших спеціалістів сільськогосподарського виробництва, у т. ч. 10 з вищою і 30 з середньою спеціальною освітою. Постійно діє тут школа підвищення сільськогосподарських знань. В колгоспах ведеться будівництво господарських приміщень. Так, в артілі ім. Куйбишева в 1971 році споруджено будинок тваринника, пташник, два свинарники, корівник. За господарські успіхи і високі виробничі показники багато трудівників села удостоєно орденів і медалей. Серед них голова колгоспу М. Й. Балинець і колишній голова П. М. Федорина, ланкова П. О. Котельницька нагороджені орденами Трудового Червоного Прапора. Ланкова П. Ф. Плющ була делегатом III Всесоюзного з’їзду колгоспників.
Із зміцненням економіки колгоспів оновлювалися і впорядковувалися Червоні Партизани. Тепер тут понад дві тисячі нових житлових будинків. У кожному — електрика, радіо. В центрі села — універмаг, книжковий, господарський, два продовольчі, хлібний та комісійної торгівлі магазини. В двоповерховому будинку міститься комбінат побутового обслуговування, при якому є шевська та кравецька майстерні, фото- і телеательє, перукарня.
Працює лікарня на 25 ліжок, 3 фельдшерсько-акушерські пункти. Хворих обслуговують 28 медичних працівників. 1968 року відкрито пологовий будинок. В обох колгоспах — дитячі ясла.
Значного розвитку набула освіта. За роки Радянської влади 950 жителів села здобули вищу і понад 2 тис.— середню загальну і спеціальну освіту. Нині в селі дві середні, дві восьмирічні та дві початкові школи, в яких навчаються 1738 учнів і працюють 112 вчителів, серед них Б. В. Барановський, М. Д. Андрусенко, О. І. Мурашко — відмінники народної освіти УРСР.
До послуг трудящих — будинок культури на 300 місць. Тут систематично працюють гуртки художньої самодіяльності, в яких беруть участь 200 чоловік. При будинку культури, школах і колгоспах працюють 7 бібліотек. В них налічується 35 тис. книжок. Трудівники села передплачують 3500 примірників газет і журналів.
Як у господарському, так і в громадсько-політичному житті села провідна роль належить комуністам, яких тут у 5-й первинних партійних організаціях—143. Надійними помічниками їх є шість комсомольських організацій, в яких налічується 368 юнаків і дівчат. Близько 100 комсомольців працюють у колгоспних бригадах, на фермах, стали механізаторами.
У знаменному 1971 році, коли відбулися XXIV з’їзд КПРС і XXIV з’їзд КП України, в колгоспі ім. Кропив’янського вирощено по 20,7 цнт зернових з га, в т. ч. по 24 цнт пшениці, одержано на 100 га угідь 66 цнт м’яса і 251 цнт молока. В цьому ж році в колгоспі ім. Куйбишева зібрано по 24,6 цнт зернових з га, в т. ч. по 27 цнт пщениці, вироблено на 100 га угідь 83,9 цнт м’яса і 294 цнт молока.
До Червонопартизанської сільської Ради в 1971 році обрано 113 депутатів, у т. ч. 51 комуніст і 16 комсомольців, 48 жінок. Депутатам допомагають громадські активісти. Понад 360 колгоспників і представників інтелігенції працюють у групах народного контролю, товариських судах, різних комісіях. Сільську Раду багато років очолює О. А. Сардак, удостоєний ордена «Знак Пошани». З числа депутатів і активу при виконкомі сільради працює вісім постійних комісій, кращими з них є сільськогосподарська, культосвітня та комісія благоустрою. На рахунку останньої багато добрих справ. Саме за її ініціативою проведено озеленення села, встановлено пам’ятник герою громадянської війни М. Г. Кропив’янському тощо.
Майже вдвічі зріс в 1971 році бюджет сільської Ради в порівнянні з 1966 роком і становить 68 тис. крб. Основу його складають витрати на соціально-культурні заходи.
Уродженцями Червоних Партизан є доктор філологічних наук, професор Київського державного університету П. П. Плющ, доктор історичних наук І. Д. Бойко (1899—1971), генерал-лейтенант П. Д. Сірик, генерал-майор О. М. Ляшко.
Своєю працею трудівники Червоних Партизан змінили обличчя села. В майбутньому воно стане ще кращим, а їх життя — радіснішим і багатшим.
О. А. БІЛАН, О. Н. МОСКОТІНА, М. М. ТИРА