Носівка, Носівський район, Чернігівська область (продовження)
З великим піднесенням трудящі Носівки зустріли перемогу Жовтневого збройного повстання в Петрограді. У листопаді—грудні була сформована більшовицька ініціативна група, яка складалася з колишніх фронтовиків та співчуваючих більшовикам селян. 19 грудня вона, маючи велику підтримку серед більшості населення, створила свій загін з 50 чоловік. Загін обеззброїв куркульсько-націоналістичний громадський комітет, що верховодив у містечку після захоплення влади на Україні Центральною радою, й розігнав його. До створеного в той день революційного комітету, який очолював селянин-бідняк А. П. Хахуда, увійшло 11 чоловік.
Ревком проголосив Радянську владу й брав участь в організації допомоги червоногвардійським загонам, що в січні 1918 року успішно розвивали наступ проти -збройних сил Центральної ради. А коли стало відомо про зговір Центральної ради з урядом Німеччини, він мобілізував трудящих містечка на захист завоювань Радянської влади. Було створено революційний загін, який вирушив на захист Києва від німецьких окупантів і контрреволюційної Центральної Ради.
8 березня кайзерівці захопили Носівку. Вони відновили старі порядки, розстрілювали усіх, хто співчував Радянській владі, вивозили зерно, худобу, сільськогосподарські продукти, майно та різні_ цінності. За два місяці «господарювання» окупанти стягнули з жителів містечка 109 313 крб. Остання контрибуція була встановлена в сумі 300 тис. крб. Розгорнули свою ворожу діяльність куркулі та інші контрреволюційні елементи. В травні 1918 року вони об’єдналися в «Спілку хліборобів», утворили каральний загін і почали чинити розправу над радянськими активістами. Першими були схоплені члени ревкому І. Й. Галета, К. М. Галета, С. К. Кононенко, Ф. Ф. Мехеда. Багатьом активістам удалося втекти в навколишні ліси. Тут вони утворили перші партизанські групи. В ніч на 8 червня партизани в складі 30 чоловік пробралися до будинку, де знаходилася варта й роззброїли її. Створений після цього Носівський партизанський загін під командуванням С. П. Покинь-бороди та А. П. Хахуди провів кілька успішних операцій у навколишніх селах. На станції Кобижча було висаджено в повітря німецький ешелон з живою силою. На початку липня загін разом з партизанами Володькової Дівиці та Безуглівки в складі 70 чоловік здійснив наліт на поліцейську дільницю в Носівці. Близько 20 гетьманців було вбито, взято великі трофеї.
Наприкінці липня Центральний військово-повстанський штаб Чернігівської й північної частини Полтавської губерній за наказом М. Г. Кропив’янського почав підготовку до загального повстання, в якому взяло участь багато носівських партизан. 4—5 серпня Носівський загін у складі 500 чоловік зайняв села Мрин, Плоске, Колісники, Зруб, Мильники, а 9 серпня оволодів залізничною станцією Ніжин.
Ворогу було завдано великих утрат, але внаслідок підкріплення, що надійшло кайзерівцям з Києва, партизани відійшли в Ііосівські й Мринські ліси.»
Провідна роль у боротьбі за владу Рад в Носівці належала партійному осередку, який виник в липні 1918 року в Носівському партизанському загоні й у жовтні налічував 62 комуністи й делегував свого представника на II з’їзд КП(б)У.
У листопаді після вигнання німецьких окупантів владу на Україні захопила буржуазно-націоналістична Директорія. Однак створені у цей час у Носівці ревком на чолі з І. В. Хоменком і революційний загін з 200 чоловік не пустили в містечко петлюрівців і утримували його до приходу Таращанського полку (кінець січня 1919 р.)3. Ревком конфіскував і розподілив між малоземельними та безземельними селянами поміщицьку землю, взяв на облік основні матеріальні цінності. Активними його помічниками були створений у січні комітет бідноти, а також продзагони. Разом з ревкомом вони створили продовольчі і посівні фонди, заготовляли й доставляли продукти для фронту, контролювали роботу млинів, крупорушок, олійниць та інших підприємств. На хуторі Платонівці почало працювати перше колективне господарство — трудова артіль, яка об’єднала 5 сімей незаможних селян.
Проте радянське будівництво було перерване наступом денікінських військ, які 29 серпня 1919 року вдерлися в містечко. На заклик комуністів багато трудящих знову пішло до партизанського загону. Його дії були настільки відчутні, що білогвардійці не наважувалися залишатися на ніч у Носівці. Влітку селяни зібрали на колишніх поміщицьких землях урожай, а потім засіяли їх озимими.
На початку листопада частини Червоної Армії перейшли в наступ. Білогвардійці зосередили основні свої сили на обороні Ніжина. Керівники Носівського партизанського загону С. П. Покиньборода та А. П. Хахуда розробили план раптового удару по ворогові з тилу. В ніч на 19 листопада партизани оволоділи залізничною станцією Носівка, цукрозаводом і навколишніми хуторами. Разом з Кобизьким загоном вони відбили ряд запеклих атак денікінців і, перейшовши в контрнаступ, захопили у ворога два бронепоїзди «Буян» та «Витязь» і надали допомогу таращанцям у розгромі ніжинського білогвардійського гарнізону.
Після визволення містечка трудящі Носівки приступили до відбудови господарства. Вже в лютому 1920 року дав першу продукцію цукровий завод. Були націоналізовані й введені в дію миловарний і шкіряний заводи, кілька млинів та крупорушок.
Велику роботу проводив комітет незаможних селян, що виник у травні 1920 року. Першим головою його був комуніст С. Д. Шелестюк. З допомогою КНС створили посівні фонди, організовували обробіток землі супрягою. Цього ж року відкрито агропункт, для якого виділено 17 га землі. Незабаром на його базі створено сортодільницю Носівської сільськогосподарської дослідної станції. 1922 року на землях колишньої поміщицької економії виникли бурякорадгосп та кооперативне сільськогосподарське товариство.
З 1920 року в Носівці почали працювати навчальні та культурно-освітні заклади: п’ять шкіл, народний будинок, робітничий клуб, хата-читальня. Налагодили роботу лікарня, аптека.
У 1921—1922 рр. трудящі Носівки подавали допомогу голодуючому населенню Поволжя. Ними лише з 17 серпня по 4 вересня 1921 року було зібрано для нього 35 вагонів хліба та 1 307 680 карбованців.
В лютому 1923 року Носівка стала центром однойменного району. Почали працювати районні радянські, партійні та комсомольські органи. Основну увагу вони зосередили на відбудові господарства. Велику допомогу їм надавав комсомольський осередок, що утворився в травні 1920 року. У 1925 році в Носівці вже працювало понад 150 (в основному дрібних) підприємств, серед них цукровий та два цегельні заводи, шкірзавод, дві сукновальні, три взуттєві майстерні та ін. Цукровий завод у цьому році виробив 35 тис. цнт цукру. На кінець 1925 року площа під сільськогосподарськими культурами зросла порівняно з 1920 роком на 35 проц. Підвищувалася врожайність зернових і технічних культур.
На кінець відбудовного періоду в селищі працювали дві лікарні на 25 ліжок. У них налічувалося 3 лікарі та 10 медпрацівників з середньою спеціальною освітою. У 9 початкових та одній семирічній школах навчалося 984 учні. Діяли райсельбуд, 2 клуби, 5 бібліотек, 8 хат-читалень.
У другій половині 20-х років все більше селян почало переходити до колективних форм господарювання. 1926 року виникло перше товариство спільного обробітку землі «Травнева перемога». Значну допомогу йому подавала сільськогосподарська дослідна станція. Вона давала колективістам цінні поради з питань агротехніки, ділилася
3 ними своїми досягненнями, на пільгових умовах постачала сортове насіння. У квітні 1929 року на базі ТСОЗу створено колгосп «Травнева перемога». До кінця року виникло ще 6 артілей, які об’єднували понад 200 господарств. Найбільшими з них були — ім. Чубаря та ім. Свердлова. На 20 квітня 1931 року в селищі працювало 11 колгоспів.
Заснуванню колективних господарств намагалися перешкодити куркулі, які закликали селян не вступати до артілей, залякували їх, вдавалися до терористичних актів проти партійних та радянських працівників. Від їхньої руки загинули активісти П. Л. Рикунич та Ф. М. Назаренко. У відповідь на терористичні дії місцеві органи влади в 1931 році конфіскували у куркулів майно та засоби виробництва й вислали їх за межі України. Ворожі дії не могли затримати колективізації. Селяни-одноосібники все більше переконувалися у перевазі колгоспного ладу й вступали до колгоспів. На кінець 1935 року в Носівці було колективізовано 90 процентів селянських господарств, які об’єдналися в 16 колгоспах.
В результаті соціалістичної перебудови сільського господарства підвищилася врожайність провідних культур. Так, у 1939 році в носівських колгоспах збирали з гектара по 20 цнт зернових, 269 цнт цукрових буряків, 150 цнт картоплі. Зразки високопродуктивної праці показувала ланка Н. І. Юрченко з бурякорадгоспу «Мала Носівка». 1938 року вона одержала з кожного гектара по 518 цнт цукрових буряків і завоювала право участі у Всесоюзній сільськогосподарській виставці.
Значне місце в господарському житті Носівки посідали МТС (створена 1930 року), насіннєва лабораторія, сортова дільниця. Помітних успіхів домоглася Носівська сільськогосподарська дослідна станція. Її роботи збагатили радянську агрономічну науку. Велика заслуга в цьому належить її засновнику й першому директору, заслуженому діячеві науки й техніки Молдавської РСР, доктору сільськогосподарських наук С. П. Кулжинському. За 20 років роботи на станції ним написано близько 50 наукових праць. Агрохімічний відділ очолював відомий учений-грунтознавець, академік К. К. Гедройц, який зробив класифікацію грунтів за складом увібраних основ. Йому також належить розробка оригінальних методів хімічного аналізу грунту та ін. У 1939 році дослідна станція була нагороджена Дипломом II ступеня ВСГВ й одержала премію.
За роки побудови соціалізму досягнуто успіхів в охороні здоров’я трудящих. Розширилася мережа лікувальних закладів. У 1939 році в Носівці працювало 2 лікарні на 95 ліжок, поліклініка, 2 аптеки, дитяча консультація, пологовий будинок. З кожним роком зростали асигнування на охорону здоров’я трудящих. Якщо в 1937 році вони становили 509 тис. крб., то 1939 року — 700 тис. крб. За високі показники в роботі колективу лікарні 1940 року вручено перехідний Червоний прапор Народного комісаріату охорони здоров’я У РСР та ЦК профспілки медсантруду.
Набула розвитку освіта. 1940 року в місті налічувалося дві середні, 5 семирічних та 4 початкові школи, в яких навчалося понад 3 тис. учнів і працювало 126 учителів. Вчителька середньої школи № 1 А. А. Бичинська у 1939 році була нагороджена орденом Леніна.
Велику організаційну і політичну роботу, спрямовану на дальше зміцнення господарства та перетворень у культурному житті трудящих, проводили комуністи, яких у 1940 році налічувалося 297. Надійними помічниками їх були 462 комсомольці, що об’єднувалися в 16 організаціях.
Мирну творчу працю трудящих перервала навала німецько-фашистських військ. З перших же днів Великої Вітчизняної війни понад 500 чоловік пішло до лав Червоної Армії, був створений винищувальний батальйон, збиралися кошти на оборону. З наближенням фронту до селища, проводилася евакуація підприємств, колгоспної худоби на схід. Як тільки виникла загроза вторгнення гітлерівців на територію Чернігівщини, в Носівці утворено підпільний райком КП(б)У, який розпочав формувати підпілля. До захоплення ворогом Носівки було створено чотири підпільні партійні групи, три підривні групи та партизанський загін у кількості 160 чоловік, а також — склади зброї, продуктів, необхідних матеріалів для партизанів.
14 вересня 1941 року Носівка була окупована гітлерівцями. Почалася жорстока розправа над радянськими активістами. За цей період німецького «господарювання» було вбито й замучено 76 жителів селища. Але ніякий терор не міг примусити радянських людей скоритися ворогові. Партизани, що перебазувалися до лісу, стали фундаторами загону, який очолював секретар райкому КП(б)У М. І. Стратілат. Згодом загін переріс у велике партизанське з’єднання «За Батьківщину». У серпні 1943 року в ньому налічувалося вже понад 3000 чоловік, у т. ч. близько тисячі носівців2. Народні месники завдавали відчутних ударів окупантам як в Носівці, так і в навколишніх населених пунктах: Червоних Партизанах, Плоскому, Мрині.
Пліч-о-пліч з жителями Носівки в партизанському з’єднанні хоробро билися проти німецько-фашистських загарбників представники братніх республік Країни Рад. Так, росіянин О. І. Шеверьов командував одним з полків з’єднання. За бойові подвиги йому присвоєно звання Героя Радянського Союзу.
Велику допомогу партизанам надавали підпільники, які розповсюджували зведення Радінформбюро, збирали для партизанського загону зброю, боєприпаси, медикаменти, переправляли до загону військовополонених. Серед них значну роботу провадив командир партизанського загону часів громадянської війни С. П. Покинь-борода. Антифашистську діяльність на території Носівки й навколишніх сіл проводила підпільна партійна організація, якою керував М. І. Реутський.
Жителі Носівки радо вітали бійців 143-ї стрілецької дивізії й партизанського з’єднання «За Батьківщину», які 15 вересня 1943 року визволили селище від німецько-фашистських загарбників. Відстоюючи незалежність і свободу своєї Батьківщини, понад 7600 жителів Носівки хоробро билися на фронтах Великої Вітчизняної війни й у партизанських загонах, з них більше тисячі нагороджені орденами й медалями. Серед них Герої Радянського Союзу Г. Г. Галуза, М. І. Кикош. 2643 носівці загинули в боях проти гітлерівських окупантів.
За час окупації гітлерівці заподіяли селищу величезних збитків. Було спалено і зруйновано приміщення МТС, колгоспів, дослідної станції, двох середніх шкіл, будинку культури та багато житлових будинків. Фашисти встигли вивезти матеріальні цінності цукрозаводу, пошкодили парові котли. Всього завдано збитків на суму 117 млн. карбованців.
Після визволення трудящі селища приступили до відбудови зруйнованого господарства. Умови були складні — не вистачало інвентаря, робочих рук, транспорту. В колгоспі ім. Кірова налічувалося всього 44 голови робочої худоби, з сільськогосподарського реманенту — тільки плуги, борони, серпи. Машини знищили або вивели з ладу окупанти. Відновлена в 1944 році МТС мала у своєму розпорядженні лише комбайн і 18 тракторів, 13 з них надіслали трудящі Російської Федерації із східних областей. Для відбудови Носівської сільськогосподарської станції держава дала елітне насіння та машини. Колгоспам надано довгострокові кредити.
Незважаючи на труднощі, партійна організація й селищна Рада зуміли мобілізувати населення на самовіддану працю. Цукрозавод відбудовували всі його працівники й населення міста. Вже в грудні підприємство дало перші тонни цукру. План 1944 року було виконано достроково. Колгоспи селища вчасно провели весняну сівбу. У жовтні—листопаді 1943 року відновили роботу школи, клуб, лікарня, медпункти та інші заклади.
Жителі Носівки чим могли допомагали Червоній Армії добити ворога. Вони збирали кошти на побудову літаків, танків, шили теплий одяг для поранених. Лише колектив Носівської середньої школи № 1, крім сотень посилок, зібрав на побудову танкової колони «Колгоспник Чернігівщини» понад 20 тис. крб. Від дня визволення до 5 січня 1944 року трудящі району здали у фонд Червоної Армії 3700 тонн хліба. На цей же час було розміщено грошово-речової лотереї на 1 млн. крб., другої воєнної позики — на 1930 тис. карбованців.
Після закінчення Великої Вітчизняної війни прискорилася відбудова господарства. Серед колгоспників ширилося соціалістичне змагання за підвищення продуктивності сільського господарства. Ланка Є. М. Карацуби в 1948 році зібрала по 33,1 цнт жита на площі 8 га. Високих показників добилася бригада С. І. Динника. Є. М. Карацуба й С. І. Динник були удостоєні звання Героя Соціалістичної Праці. Орденом Трудового Червоного Прапора нагороджено Г. Г. Рогіну й Г. Я. Артюха.