Новгород-Сіверський, Новгород-Сіверський район, Чернігівська область
Новгород-Сіверський — місто районного підпорядкування, центр міської Ради й району, розташоване на правому березі річки Десни, за 177 км від Чернігова. Залізнична станція, пристань. Населення — 13 тис. чоловік. Міській Раді підпорядковані села Домотканів, Красна Гірка й Щупівка.
Територія сучасного міста була заселена ще здавна. Доказом цього є залишки стоянки пізньопалеолітичної доби, дослідженої в 1935—1938 рр. Під час розкопок знайдено три гігантоліти (крем’яні знаряддя великих розмірів). В урочищі Пісочному Рові виявлено неолітичне поселення, на березі Десни — доби бронзи та юхнівської культури. Тут також існувало слов’янське городище (VIII—IX ст. н. е.), досліджене археологами в 1960—1962 роках.
Новгород-Сіверський був одним з найбільших міст Київської Русі, значною фортецею, збудованою для захисту середнього Подесення від кочівників. До цього часу збереглися залишки укріплення у вигляді 4 городищ. Поблизу них виявлено поселення та курганний могильник XI—XIII ст. и. е. Російський історик М. М. Карамзін вважав, що заснування міста належить до X ст., коли за князя Володимира Святославича почалося будівництво міст на Десні й Сулі. Інші історики гадають, що воно засноване в 1044 році Ярославом Мудрим. У назві одного з найбільших джерел, що є в Новгороді-Сіверському, — «Ярославовій криниці» і вбачають підтвердження цієї думки. Назва населеного пункту походить від укріплення Нового Городка, що виникло на старому городищі сіверян. Це стверджує перша літописна згадка про місто, яка датується 1096 роком.
У 1098 році місто стало центром Сіверського князівства. Наприкінці XI— XII ст. воно було вже порівняно великим містом. У північно-західній частині знаходився замок, який мав троє воріт: Чернігівські, Курські та Острозькі. З півночі природною перепоною від нападу ворогів була річка Десна. Із заходу, півдня і сходу навколо замку розміщався ремісничо-торговий посад, де жила основна частина міського населення: ремісники, купці, князівська й боярська челядь. У місті розвивалися ткацтво, обробка дерева, залізоробне, ковальське, слюсарне, гончарне та інші ремесла, виробництво плінфи (цегли). Місцеві зброярі виготовляли мечі, списи, стріли, кольчуги. Населення займалося також землеробством, скотарством, бджільництвом і торгівлею.
Феодальні усобиці гальмували розвиток ремесла, торгівлі й культури. У Лаврентіївському літопису згадується про два напади сусіднього Чернігівського князівства — 1146 року, коли після невдалого бою городян загнали до замку й багатьох убили, й 1152 року, коли місто вдалося відстояти завдяки надійним укріпленням.
Новгород-сіверцям доводилося також боронити кордони своєї землі від кочівників. У 1185 році дружина князя Ігоря Святославича виступила в похід проти половців. Біля річки Донця відбулася нерівна жорстока битва. Новгород-сіверці зазнали поразки, а князя Ігоря взято в полон. Цей похід яскраво описаний у видатній пам’ятці давньоруської літератури «Слово о полку Ігоревім».
У першій половині XIII ст. Сіверська земля підпала під іго монголо-татарських завойовників, які в 1239 році, подолавши героїчний опір захисників, захопили місто, зруйнували майже всі його архітектурні споруди, зокрема кам’яну Нікольську церкву, що була збудована в 1086 році, обклали населення тяжкою даниною. Монголо-татарське іго надовго затримало економічний і культурний розвиток Сіверської землі, яка увійшла до Брянського князівства. Литовські феодали на чолі з князем Ольгердом, скориставшись з феодальної роздробленості й прагнення місцевого населення визволитися з-під монголо-татарського іга, 1356 року захопили Брянське князівство, в т. ч. й Новгород-Сіверський.
Після російсько-литовської війни 1500—1503 рр. місто ввійшло до складу Російської держави. Тут стояв невеликий гарнізон служилих людей. Восени 1604 року, коли війська Лжедмитрія вторглися в Сіверську Україну, жителі Новгорода-Сіверського вчинили серйозний опір самозванцю. Захисники міста зустріли його ядрами й кулями. За стійку оборону Новгороду-Сіверському даровано герб із зображенням міського муру з баштою, на якій була зірка, а з боків золотий спис і шабля.
За Деулінським перемир’ям 1618 року місто відійшло під владу Польщі й 1634 року стало центром повіту Чернігівського воєводства. Незважаючи на магдебурзьке право, яким воно користувалося з 1620 року, влада в місті фактично належала наміснику.
Трудяще населення зазнавало жорстокого соціального й національного гніту. Польський король Владислав 1635 року передав ордену єзуїтів Спасо-Преображенський монастир, заснований ще на початку XII ст., та подарував місце для будівництва костьолу, колегіуму, шкіл і будинку ордена. Польські власті закривали руські школи й створювали т. зв. латинські, 1647 року заснували єзуїтський колегіум. Православні церкви передавалися католикам. Усе це посилювало ненависть населення до іноземців. Селяни, козаки, міщани повсюдно піднімалися на боротьбу проти польського гніту.
Коли полум’я визвольної війни українського народу під проводом Богдана Хмельницького охопило всю Україну, загін запорожців на чолі з полковником Ро-даком вигнав польську шляхту з Новгорода-Сіверського. Є згадки про те, що в липні 1648 року міщани вирили підземний хід, впустили через нього запорожців і спільними силами розправилися з жовнірським загоном.
З 1649 року Новгород-Сіверський стає сотенним містом Ніжинського, а з 1663 року — Стародубського полку. Були відбудовані міські укріплення, проводилося велике будівництво на території Спасо-Преображенського монастиря. В 1679 році російський цар подарував монастирю 6 тис. селян і надіслав до міста майстрів, які звели високі кам’яні стіни з чотирма баштами по краях і двома при вході в місто. Ці стіни нині являють великий інтерес як історико-архітектурна пам’ятка старовини.
Новгород-Сіверський вписав славну сторінку в історію боротьби проти шведських загарбників. У 1708 році він був добре укріпленою фортецею, мав значний запас боєприпасів, продовольства. Гарнізон його складався з сердюцького полку, Новгород-Сіверської і Топольської сотень, якими командував сотник Л. І. Журавка. Коли стало відомо про зраду гетьмана Мазепи, жителі міста в листопаді зібралися в Успенському соборі, збудованому в XVII ст., й дали клятву вірності дружбі українського й російського народів: «…без жодной нашей здради і ізміни, єден на другом, даже і до смерті противо неприятелей наших от года в годи бити присно готовими обезуємося… А к вору і ізменнику бившему гетьману Мазепі отнюдь не пристанем і ні в чом єго слушать не будем…».
Новгород-Сіверський сотник Л. І. Журавка послав хорунжого Худорбая до цари Петра І повідомити, що новгород-сіверці чекають на нього. Петро І відправив значний загін, який уночі увійшов до міста, а через кілька днів прибув і сам. Сили захисників Новгорода-Сіверського набагато збільшилися. Шведи так і не змогли прорвати тут оборонну лінію і змушені були обійти його.
Універсалом гетьмана К. Розумовського 1752 року місту було підтверджено магдебурзьке право. 1782 року Новгород-Сіверський став центром намісництва, 1797 — повітовим містом Малоросійської, а з 1802 року —Чернігівської губерній. Жителі міста в основному займалися хліборобством, поєднуючи його з ремеслом, промислами. У 1781 році тут розвивалися шевське, котлярське, ткацьке, гончарне, кравецьке, ковальське та інші ремесла. Переважну більшість ремісників становили шевці, шаповали й кравці, яких було 347 при загальній кількості 412 чоловік. Діяло також 25 винокурень, селітряний завод. На кінець XVIII ст. в Новгороді-Сіверському налічувалося 1391 чоловіча душа, в т. ч. купців— 54, міщан —1119, козаків — 66, різночинців — 5, селян-кріпаків — 1471. 1839 року в ньому працювали канатний, сім цегельних заводів, олійня та дві крупорушки, через дев’ять років засновано фабрику для вичинки простих і юхтових шкір. За даними 1859 року в Новгороді-Сіверському налічувалося чотири цегельні, свічковий та миловарний заводи.
Із зростанням товарного виробництва розвивалася й торгівля. У XVIII ст. тричі на рік відбувалися ярмарки, які тривали 2—3 і більше тижнів. Сюди приїжджали купці з Москви, Вязьми, Тули, Калуги. Вони привозили промислові й металеві товари, з Черкас, Криму доставляли рибу, сіль, з степових районів — коней, рогату худобу. Двічі на тиждень провадилися торги. У 73 крамницях і 14 лавках продавалися різні продовольчі товари, ремісницькі вироби. В середині XIX ст. налічувалось 11 купецьких і 43 міщанські крамниці, щотижня відбувалися базари, щорічно — три ярмарки. 1845 року на ярмарки було завезено різних товарів на суму 84 855 крб. сріблом. Купці вели оптову торгівлю коноплями, олією, частково хлібом, залізом, вапном, камінням, а також лісом, який сплавляли по Десні та Дніпру.
До середини XIX ст. в місті не було медичних закладів, тільки в 1860 році почала працювати лікарня на 25 ліжок. Освіта до кінця XVIII ст. повністю перебувала в руках церковників. Ще в 1667 році при Спасо-Преображенському монастирі було збудовано бурсу для учнів слов’яно-латинської школи, переведеної 1700 року до Чернігова. За описом 1767 року при 5 монастирських церквах діяли малочисленні школи, де заняття проводили дяки, паламарі, псаломщики. В 1785 році після створення Новгород-Сіверської єпархії в монастирі відкрилася семінарія, яку в 1797 році переведено до Глухова. В будинку, де вона містилася, відкрили духовне училище. В 1789 році засновано перший світський навчальний заклад — головне народне училище. 1804 року його перетворено на гімназію, у віданні якої були повітове й парафіяльне училища.
В період існування Новгород-Сіверського намісництва виник навіть проект про заснування в місті університету, але через брак коштів і в зв’язку з ліквідацією намісництва ця ідея не здійснилася. У гімназії, повітовому та парафіяльному училищах, духовному повітовому училищі в 1847 році навчалося 618 дітей. У 20-х роках XIX ст. у гімназії вчився М. О. Максимович (1804—1873) — видатний український учений-природознавець, історик, філософ, фольклорист, етнограф, який переклав українською мовою «Слово о полку Ігоревім», у 30-х роках XIX ст.— основоположник російської педагогічної науки й народної ніколи К. Д. Ушинський (1824— 1870). У 1675 році при Спасо-Преображенському монастирі відкрито першу на Лівобережній Україні друкарню, де друкувалися книги слов’янською, польською й латинською мовами не лише релігійного, а й світського змісту. Майстер друкарні Сімеон Ялинський видав багато невеличких книжок навчального характеру. В 1679 році друкарню перевели до Чернігова.
У 80-х роках XVIII — на початку XIX ст. в місті з’явилися нові архітектурні споруди. В 1786—1787 рр. побудували тріумфальну арку, на якій зображені герби міст, що входили до складу Новгород-Сіверського намісництва. На місці старого Спаського собору, зруйнованого монголо-татарами, в 1791—1796 рр. споруджено ва проектом видатного зодчого Джакомо Кваренгі Спасо-Преображенський собор. Його виконано в класичному стилі з портиком на міцній колонаді, але з російськими шатроподібними покрівлями куполів. Усередині собор розписаний чудовими фарбами ніжних, м’яких відтінків. Наприкінці XVIII — на початку XIX ст. в центрі міста вбудували кам’яні торгові ряди. У місті народився український і російський скрипаль, композитор Г. А. Рачинський (1777—1843).
В умовах розвитку капіталізму Новгород-Сіверський все більше набував значення невеликого промислово-торгового центру. 1860 року в ньому жило 6162 чоловіка. Зменшувалася кількість населення, що займалося землеробством. У 1861 році в місті налічувалося 26 козацьких та 29 сімей державних селян. Заробітки стали єдиним джерелом існування для багатьох безземельних та безхудобних підсусідків. Навіть ті, що мали орну землю, займалися ремеслом та промислами.
Місцеві купці, багаті міщани заводили невеличкі підприємства. У 1876 році відкрито олійний завод, на якому працювало 8 робітників. Вони виготовляли 2 тис. пудів олії та 4 тис. пудів макухи за рік. У 1883 році на 4 шкіряних, 3 цегельних, олійному заводах, тютюновій фабриці працював 51 робітник і вироблялося за рік продукції на суму 38 622 крб. сріблом. В 1864 році засновано друкарню. Ремеслом та промислами займалося 465 чоловік.
Умови праці й життя робітників були тяжкими. Так, на олійному заводі робочий день тривав 12 годин, а плата за працю становила 9 крб. в місяць. З розвитком місцевої промисловості (в 1902 році в місті було вже 23 дрібні підприємства з 95 робітниками)5, ремесел і торгівлі поступово зростала зайнятість населення та його кількість. У 1910 році в Новгороді-Сіверському-жило 12 293 чоловіка, в т. ч. міщан — 9779, селян — 10586.
На початку XX ст. була побудована залізниця Новгород-Сіверський—Новозибків, паровозне депо. В 1901 році стали до ладу міська електростанція, водокачка, почали будувати водопровід.
Тяжкі умови життя і розгортання робітничого руху в країні сприяли пробудженню класової свідомості трудящих. 1904 року в місті виникла невелика соціал-демократична група, що діяла під керівництвом Поліського комітету РСДРП. Вона в 1905 році видала кілька листівок, у яких розповідала про тяжкі умови життя місцевих робітників і селян, закликала їх до боротьби з самодержавством. 23 жовтня в Новгороді-Сіверському відбулася політична демонстрація, в якій взяло участь близько тисячі чоловік — робітники, революційно настроєна молодь, селяни навколишніх сіл. Демонстранти несли лозунги «Маніфест — це обман!», «Геть самодержавство!». Вони намагалися оволодіти тюрмою, казначейством, розправитися з поліцією і вимагали «повалення існуючого ладу й встановлення республіки».
В роки столипінської реакції у Новгороді-Сіверському діяв соціал-демократичний гурток, яким керував більшовик О. І. Свідерський. Діяльність соціал-демократів сприяла зростанню класової самосвідомості та солідарності робітників.
Незадовільним залишалося медичне обслуговування трудового населення. На все місто була одна лікарня, у якій 1901 року налічувалося 30 ліжок і працювало 4 лікарі. В останні десятиліття XIX— на початку XX ст. в Новгороді-Сіверському набула певного розвитку освіта. В місті 1909 року було два середні навчальні заклади: чоловіча й жіноча гімназії, в яких навчалося 674 учні. В 60-х роках XIX ст. в чоловічій гімназії вчилися: О. Д. Михайлов (1855—1884) — російський революціонер-народник, один з організаторів «Землі і волі», М. І. Кибальчич (1854—1881) — революціонер-народник, винахідник. Крім гімназій, у місті було чотирикласне училище, відкрите в 1908 році, два міські початкові та духовне училища. Виникають спеціалізовані школи: в 1902 році — нижча сільськогосподарська школа, в 1914 — реміснича школа, в якій навчали столярно-теслярського, слюсарно-ковальського та шевського ремесла. Незважаючи на відносно значну кількість навчальних закладів, більше половини населення Новгорода-Сіверського було неписьменним.
З культурно-освітніх закладів працювала земська бібліотека-читальня, відкрита в 1898 році. Вона мала лише 640 томів книг і 85 читачів. Серед них не було жодного селянина. З 60-х років XIX ст. у місті існував самодіяльний музично-драматичний театр, у якому до самої смерті працював диригентом український фольклорист і етнограф (чоловік письменниці Марка Вовчка) О. В. Маркович (1822—1867). Пізніше (на початку XX ст.) театру подавав допомогу відомий російський актор І. М. Уралов. З 1919 року він постійно жив у Новгороді-Сіверському і в 1920 році тут похований. У 1909—1910 рр. відкрито два кінотеатри. В цей період у місті жив і працював художник А. Р. Ральян (1865—1941), проводив археологічні розкопки уродженець Новгород-Сіверського повіту професор Д. Я. Самоквасов (1843-1911).