Мала Дівиця, Прилуцький район, Чернігівська область
Мала Дівиця — селище міського типу, центр селищної Ради, розташоване на річці Галці, за 20 км від районного центру. Тут міститься залізнична станція Галка. Населення — 3900 чоловік. Селищній Раді підпорядковане с. Клеці.
Поблизу сіл Малої Дівиці та Клеців виявлено 2 поселення і 3 могильники черняхівської культури та поселення періоду Київської Русі. Перша згадка про село в історичних джерелах належить до 1628 року. Його назва походить від колишньої назви річки Галки — Дівиці. На той час майже всі українські землі загарбала шляхетська Польща. Народні маси перебували у тяжкому становищі. Разом з польськими феодалами їх гнобили місцеві. Мала Дівиця належала українським магнатам Вишневецьким, які лише на Полтавщині володіли десятками тисяч селянських і міщанських дворів. Селяни відбували на їх користь панщину, сплачували великі податки.
Під час визвольної війни українського народу 1648—1654 рр. жителі Малої Дівиці активно боролися проти польсько-шляхетського панування, за возз’єднання з Росією. У 1648 році село було визволено від польської шляхти і стало центром Дівицької сотні Прилуцького полку. Козаки сотні брали участь у походах і битвах селянсько-козацького війська під проводом Богдана Хмельницького.
На початку XVIII ст. Малу Дівицю з прилеглими до неї землями прибрав до своїх рук прилуцький полковник Д. Горленко. Він примушував селян та рядових козаків працювати на його полях. За найменшу провину жорстоко розправлявся з ними. В 1709 році гетьман Скоропадський відібрав Малу Дівицю у Д. Горленка і передав її разом з навколишніми землями своєму тестю, а в 1713 році вона стала володінням Гамаліївського монастиря.
У першій половині XVIII ст. поблизу Малої Дівиці виникла слобода, яка через деякий час злилася з старим населеним пунктом. У 1769 році тут налічувалося 523 поміщицьких і державних селян та 146 козаків. Кріпаки відбували панщину по 3—4 дні на тиждень і сплачували натуральні та грошові побори. Державні селяни також були обкладені податками на користь казни і не мали права без дозволу властей залишати земельні наділи. Погіршилося становище і козаків, яких поступово позбавляли козацьких прав і примушували виконувати різні повинності. За найменший прояв непокори безправних селян піддавали жорстоким знущанням. У 1752 році управитель волосної контори державних та інших слобід вчинив у Малій Дівиці жахливу розправу над тими, хто не догодив йому. Він майже до смерті забив селянина Максюту, його дружину і дітей, а свого слугу І. Фещенка власноручно вбив списом, а потім уже мертвому повиколював шпагою очі і обухом сокири потрощив руки. За наказом пана тіло забитого кинули в болото.
Феодально-кріпосницький гніт ще більше посилився у першій половині XIX ст. Кріпаки Малої Дівиці майже весь час працювали на поміщицьких землях. Селянин повністю належав панові, не мав права переходити від нього до іншого феодала, купувати майно і навіть брати шлюб без його дозволу. Поміщик міг за власним розсудом розправлятися з кріпаками — катувати їх різками, відправляти на заслання і кидати у в’язницю, віддавати або продавати іншим землевласникам. У злиденному і безправному становищі перебували також державні селяни і збіднілі козаки.
Справжнім пограбуванням для селян була реформа 1861 року. Більша частина кращих земельних угідь лишилася в руках поміщиків. За уставною грамотою 295 кріпаків поміщика М. Г. Макарова одержали 588 десятин землі, за яку вони мали сплатити 21 168 крб. викупних платежів. Після реформи поміщики Малої Дівиці володіли понад 1,5 тис. десятин землі, з яких 1268 здавали в оренду, а 200 віддали селянам у тимчасове користування з половини або за гроші. На довгі роки важким тягарем лягли на селян викупні платежі. Колишні кріпаки поміщика Макарова за мізерні наділи щороку сплачували 1242 крб. Реформа поземельного устрою державних селян теж була проведена на важких для них умовах. В Малій Дівиці налічувалося 218 дворів державних селян, в користуванні яких у 1868 році була 1271 десятина землі. Після переділу 151 господарство державних селян одержало по 6 і менше десятин землі, 28 — зовсім лишилася без неї. Селян позбавили пасовищ для худоби. За користування ними вони мали косити і скиртувати панське сіно.
У післяреформений період внаслідок розвитку капіталізму відбувалося класове розшарування. Зросла кількість селян, які не мали землі й коней. Водночас багатіла сільська буржуазія — куркулі, які зосереджували у своїх руках все більше землі. За переписом 1886 року, в Малій Дівиці налічувалося 491 селянське Господарство, які володіли 3021 десятиною землі. Ця земля розподілялася вкрай нерівномірно. 31 господарство мало тільки садибу і не мало орної землі. 268 господарств володіли ділянками до 6 десятин, у т. ч. 79 — до 3 десятин. В той же час 8 куркульських господарств мали по 20—50 десятин землі. На початку XX ст. в селі вже налічувалося 328 господарств з наділами до 6 десятин, з них 170 — мали менше З десятин. 10 куркулів володіли 25—50 десятинами землі. 45 бідняцьких господарств змушені були орендувати землю в багатих.
З дальшим розвитком капіталізму загострювалися класові суперечності. Під час революції 1905—1907 рр. селяни Малої Дівиці піднялися на боротьбу за землю і волю, проти царя і поміщиків. В селі влаштовувалися сходки, читки прокламацій та революційної літератури. Влітку 1905 року ‘ґут відбувся масовий мітинг. Ще ширшого розмаху набрали революційні події з літа 1906 року, коли в Малій Дівиці виникла соціал-демократична група. Члени групи вели революційну пропаганду, розповсюджували нелегальну літературу, готували повстання. Група підтримувала зв’язок з Прилуцькою соціал-демократичною організацією. Для придушення селянських заворушень до Малої Дівиці не раз направляли каральні загони. В листопаді 1906 року жандарми заарештували 19 учасників революційної боротьби. Їх було засуджено до тюремного ув’язнення або заслано на каторгу.
Після столипінської аграрної реформи посилився процес розшарування селянства на бідноту і куркулів. Бідняки, не маючи грошей для сплати податків і робочої худоби, змушені були за безцінь продавати свої наділи, йти в кабалу до поміщиків і куркулів або на заробітки за межі села. За переписом 1910 року, в Малій Дівиці з 604 дворів 358 володіли ділянками до 6 десятин землі. 11 куркульських господарств мали по 25 і більше десятин. 343 господарства, у яких не вистачало землі для існування, орендували її у багатіїв.
На низькому рівні були охорона здоров’я та освіта трудящих. У 1890 році в Малій Дівиці почала працювати амбулаторія з одним лікарем і фельдшером. У 1897 році вона перетворилася на лікарню, яка обслуговувала 37 населених пунктів з понад 20 тис. жителів. Переважна більшість населення була неписьменною. В парафіяльній школі, яка діяла з 1815 року, навчалося щороку менше 50 учнів. За переписом 1886 року, на 1299 жителів Малої Дівиці налічувалося письменних 120 чоловіків і 2 жінки. В 1864 році відкрили початкове училище, яке з 1876 року підлягало земству. Щорічна кількість учнів у ньому становила в середньому 150 чоловік, але протягом кожного навчального року значна частина їх відсівалася. В 1907/08 навчальному році з 350 дітей шкільного віку училище відвідували лише 196. В 1911 році відкрили друге початкове земське училище. Наступного року в ньому навчалося 107 учнів, з яких 13 вибуло до закінчення навчання. Хоч у Малій Дівиці вже було 2 початкові училища, у 1912 році 72 дітей не прийняли до них за відсутністю місць.
У лютому 1917 року робітники й селяни в солдатських шинелях повалили царське самодержавство. Але Тимчасовий уряд, який захищав інтереси капіталістів і поміщиків, не дав селянам ні землі, ні миру. В Малій Дівиці було створено сільський земельний комітет, який складався з куркульських елементів. Він підтримував політику Тимчасового уряду, а потім — буржуазно-націоналістичної Центральної ради і не збирався наділяти землею бідняків. Невдоволені цим, селяни у травні почали явочним порядком ділити поміщицькі землі. Бідняки на чолі з вчорашніми фронтовиками Д. Г. Причиною, І. П. Цибою та С. П. Линником, що повернувся із заслання, захопили маєтки поміщиків, конфіскували їх майно і засоби виробництва, а в панських будинках поселили бідняцькі сім’ї.
З великою радістю зустріли трудящі Малої Дівиці звістку про перемогу Жовтневого збройного повстання у Петрограді. Після розгрому військових частин Центральної ради в Прилуках Прилуцький ревком 15 січня проголосив Радянську владу в повіті. У Малій Дівиці було створено сільський ревком, до складу якого ввійшли Д. Г. Причина, Д. О. Бойко, А. М. Квач, В. П. Буймистренко та інші. Згуртовуючи навколо себе бідняцькі маси, ревком повів боротьбу за зміцнення Радянської влади і подолання опору місцевої контрреволюції. Було створено наймитсько-бідняцький гурток «Захист бідняка» у складі 42 чоловік. Члени його роз’яснювали трудящим перші декрети Радянської влади, почали розподіл поміщицької землі між безземельними і малоземельними селянами. В лютому в селі виникло сільське споживче товариство, яке об’єднувало бідняцькі і середняцькі господарства.
Наприкінці березня 1918 року в Малу Дівицю вдерлися німецькі окупанти, запрошені на Україну Центральною радою. Вони жорстоко розправлялися з населенням. Від рук загарбників та гетьманців загинули радянські активісти Г. П. Мельник, Г. Петренко, П. Д. Піддячий, І. К. Козаченко. Відновлювались поміщицькі порядки, земля поверталася поміщикам. Жителі Малої Дівиці піднялися на боротьбу. Вони створили партизанський загін на чолі з Д. Г. Причиною. Влітку загін вчинив напад на садибу повітового старости, яка знаходилася поблизу сусіднього села Радьківки. На початку липня на Прилуччині почалася підготовка до збройного повстання проти німецьких окупантів та гетьманців. За рішенням повітової конференції більшовиків, яка відбулася нелегально в Прилуках 28 липня, Д. Г. Причині, Ф. І. Усику і Г. О. Вегері доручили очолити підготовку виступу в Малій Дівиці. Але внаслідок недостатньої організації та браку зброї він зазнав невдачі. Німецькі окупанти та гетьманці заарештували багатьох підпільників. Однак боротьба з ворогом не припинилася. Понад 20 жителів села пробрались на північ Чернігівщини і вступили до Богунського полку, яким командував М. О. Щорс. Частина жителів вступила до місцевого партизанського загону. За голову його керівника Д. Г. Причини оголосили винагороду у 10 тис. карбованців.
Після краху німецької окупації Малу Дівицю наприкінці листопада 1918 року захопили петлюрівці. Вони встановили жорстокий терор, грабували населення. Наприкінці січня 1919 року Червона Армія визволила село. Тут відновилася Радянська влада. Почав діяти ревком. У березні створили комбід, ядром якого стали учасники гуртка «Захист бідняка». Комбід складався з 33 чоловік. Він разом з ревкомом зміцнював Радянську владу і боровся проти контрреволюції, згуртовував навколо себе незаможників, організував допомогу сім’ям бідняків і Червоній Армії. У серпні 1919 року Прилуцький повіт захопили війська Денікіна. У Малій Дівиці білогвардійці почали повертати багатіям землю і маєтки, жорстоко розправлялися з учасниками боротьби за Радянську владу. Вороги закатували С. Ф. Ней-меша, С. І. Петрика, А. О. Тесленка та інших.
На початку грудня 1919 року частини Червоної Армії за участю партизанів визволили Малу Дівицю. Ревком приступив до організації господарського і культурного будівництва. Селяцам було повернуто поміщицькі землі. У січні 1920 року відновив діяльність комбід, налагоджувалася робота сільського споживчого товариства. У березні в селі створено партійний осередок. Комуністи спрямовували зусилля трудящих на відбудову господарства, яке зазнало розрухи. В квітні почала діяти сільська Рада. 22 листопада 1921 року в Малій Дівиці відбувся волосний з’їзд Рад, в якому взяли участь 112 делегатів. Він обрав до почесної президії В. І. Леніна. З’їзд одностайно схвалив політику партії, обговорив стан виконання продподатку і вирішив добитися завершення його до 5 грудня. Велику роботу проводив комнезам, створений у травні 1920 року. У 1923 році він налічував 140 чоловік. Комнезам залучав селянство до будівництва нового життя, відбирав у куркулів лишки землі і наділяв ними бідноту. Комнезамівці подавали допомогу сім’ям червоноармійців і бідняків, а також трудящим губерній, де внаслідок посухи стався голод. У червні 1922 року до села прибуло понад 30 дітей з Самарської, Царицинської, Уфімської та інших губерній, яких забезпечили харчуванням та одягом.
Радянське будівництво проходило в умовах гострої класової боротьби. Куркульство чинило опір здійсненню заходів Радянської влади. В навколишніх лісах діяли куркульсько-націоналістичні банди, які вчиняли напади на Малу Дівицю, грабували населення, намагалися перешкодити органам влади і громадським організаціям виконувати державні завдання заготівлі хліба й палива, вбивали комуністів і радянських активістів. Від їх рук загинули уповноважений Прилуцького повітового парткому М. М. Бублик, А. Л. Копил, Я. П. Халимоненко, Ф. Г. Шульга, В. А. Козаченко та інші. В селі було створено загін з комнезамівців, який разом з червоноармійцями і працівниками міліції боровся з бандитизмом. До весни 1923 року залишки банд були остаточно ліквідовані.
У 1923 році Мала Дівиця стала центром району. В березні почали діяти райком партії і райвиконком. Сільський партійний осередок налічував 10 комуністів. Цього ж року в селі засновано комсомольський осередок. Його секретарем обрали О. І. Тонкаля. Комуністи й комсомольці спрямовували свою організаторську і політичну роботу на здійснення нової економічної політики, піднесення сільського господарства, підвищення матеріального рівня життя трудящих. Багато уваги приділялося пропаганді і поширенню колективних форм і методів господарювання. У квітні 1924 року тут була створена перша сільськогосподарська артіль «Плуг і молот», в якій об’єдналося 12 бідняцьких господарств. Тоді ж організували сільське кредитне кооперативне товариство, яке допомагало селянам в одержанні кредитів для придбання машин і посівного матеріалу. Протягом 1924—1925 рр. в селі діяв машинопрокатний стан, який мав трактор, молотарку, сівалки, зерноочисні машини та грунтообробні знаряддя. На кінець відбудовного періоду було досягнуто помітних зрушень у розвитку сільського господарства. Розширились посівні площі зернових і технічних культур, зросло поголів’я худоби. Не стало безземельних і малоземельних господарств. Звільнення бідняцьких господарств від податків і надання кредитів дозволили їм піднятися до рівня середняцьких. З допомогою держави проводилися меліоративні роботи для осушування заболочених земель, прилеглих до річки Галки. Міцніло сільське споживче товариство. На кінець 1925 року воно об’єднувало 74 проц. дворів, налічувало 890 пайовиків і мало 2 крамниці.
Рік у рік поліпшувалося медичне обслуговування трудящих Малої Дівиці. Розширилася лікарня, в якій у 1925 році працювали лікар, 3 фельдшери, акушерка й медсестра. Розгорнулося культурне будівництво. В січні 1920 року в селі відкрили семирічну школу. В 1924 році в ній навчалося 335 учнів, яких виховували 13 учителів. Тут діяла також початкова школа. Багато уваги приділялося ліквідації неписьменності серед дорослих. У 1921 році в 2 школах лікнепу навчалося 84 чоловіка. Центром культурно-масової роботи став сельбуд, який відкрили у 1923 році. При ньому працювали гуртки художньої самодіяльності, бібліотека, кімната-читальня, курси лікнепу. Він посів одне з перших місць у всеукраїнському конкурсі сельбудів 1925 року і одержав грошову премію, радіоприймач, кіноапаратуру та книжки для бібліотеки.
Перші успіхи в розвитку сільського господарства і культури надихали трудящих на самовіддану працю. Зростала допомога держави селянам технікою і посівним матеріалом. У 1925 році селянам Малої Дівиці було надано кредит у сумі 3500 карбованців на придбання насіння, худоби й сільськогосподарських машин, відпущено 3 тис. пудів посівного зерна. В 1928 році хліборобам села виділили для посіву 2118 пудів насіння вівса, конюшини, люцерни та інших культур. 34 господарства одержали кредит для придбання інвентаря. Селяни все більше переконувалися в перевагах колективного господарювання. В 1929 році в Малій Дівиці виникло 3 товариства спільного обробітку землі. У вересні того ж року 88 членів цих товариств вступили до колгоспу «Плуг і молот». На кінець листопада в ньому налічувалося 152 селянські сім’ї. Колективізація здійснювалася в умовах гострої класової боротьби. Куркулі всіляко намагалися зірвати її, вчиняли замахи на колгоспних активістів. Під час розповсюдження серед населення облігацій державної позики вони вбили одного із засновників колгоспу комуніста І. Я. Піддячого. Трудящі села, очолювані партосередком, повели рішучу боротьбу за ліквідацію куркульства. Куркулі позбавлялися засобів виробництва, їх майно конфіскувалося і передавалося у власність колгоспу. У 1932 році колективізацію в селі було завершено. Через рік на базі колгоспу «Плуг і молот» створили дві артілі — ім. Кірова та ім. Чапаева. Велику допомогу подавала їм Малодівицька МТС, створена в 1931 році. У 1933 році при МТС організували політвідділ, який багато зробив для організаційно-господарського зміцнення колгоспів. Він видавав газету «Трактор», яка через деякий час дістала назву «Ударный труд».