Прилуки, Прилуцький район, Чернігівська область
Частина 1Частина 2Частина 3Частина 4Частина 5
Прилуки — місто обласного підпорядкування (з 1939 року), центр району, І розташоване на річці Удаї (басейн Дніпра), за 170 км від обласного центру, з яким зв’язане залізничним, повітряним та автобусним сполученням. Залізничний вузол. Населення — 57 500 чоловік.
Територія міста була заселена ще в II тисячолітті до н. е., про що свідчить виявлене тут поселення доби бронзи. Прилуки належать до найдавніших міст УРСР. Місто Прилук згадується в Іпатіївському літопису під 1092 і 1138 рр. в зв’язку з боротьбою проти половців. Прилуки були однією з фортець і відігравали важливу роль у системі південно-східних укріплень Київської Русі. Залишками фортеці є давньоруське городище, що збереглося на його околиці. Місто виникло біля широкої заливної луки, звідки походить його назва. З другої половини XII ст. воно входило до складу Переяславського князівства.
В 1239 році Прилуки були зруйновані монголо-татарськими ордами, але поступово місто відродилося. Використовуючи феодальну роздробленість і ослаблення руських земель внаслідок монголо-татарської навали, Литовське князівство в 1362 році захопило Переяславщину, в т. ч. і Прилуки. Встановивши свою владу, литовські феодали жорстоко експлуатували трудяще населення міста і придушували його виступи, спрямовані на соціальне й національне визволення.
Після Люблінської унії 1569 року Переяславщину загарбала шляхетська Польща. Король Стефан Баторій у 1578 році подарував поудайські землі, а разом з ними й Прилуки, С. Байбузі, у якого в 1582 році їх силою відібрав магнат О. Вишневецький. В 1590 році польський король Сигізмунд III своєю грамотою закріпив за ним місто і прилуцькі землі. Магнат Я. Вишневецький, до якого згодом перейшли Прилуки, зробив їх одним з центрів своїх володінь на Лівобережній Україні, збудував тут великий палац і мав намір перенести сюди з Лубен свою резиденцію.
В першій половині XVII ст. посилився кріпосницький гніт і погіршало становище народних мас. В Прилуках Я. Вишневецькому в 1647 році належало 366 дворів, в яких проживало 2876 чоловік. В центрі міста жила шляхта і челядь магната, а на околицях (в т. зв. Броварках, Квашенцях, Кустівцях, Лапинцях, Замості)— козаки й міщани, які варили мед, горілку і пиво для його двору. Закріпачені селяни змушені були відбувати в господарстві феодала 3—4 дні панщини на тиждень. Значного розвитку набуло ремесло. Вишневецький експлуатував також і ремісників, примушуючи їх нести службу по охороні міста і стягуючи з них плату товарами. Прилучани займалися і чумацьким промислом.
Непосильна експлуатація і знущання з боку магната викликали обурення селян, козаків та міщан Прилук. Вони брали участь у селянсько-козацьких повстаннях 1637 і 1638 рр. під керівництвом К. П. Скидана, Д. Т. Гуні і Я. Острянина проти польської шляхти. З початком визвольної війни українського народу 1648—1654 рр. жителі міста повстали проти Вишневецького, зруйнували його маєток і спалили палац. Сам він втік на Правобережну Україну. Прилуки визволилися з-під влади польських магнатів і у 1648 році стали центром Прилуцького полку. Першим прилуцьким полковником був один із сподвижників Богдана Хмельницького Тимофій Носач. Козаки Прилуцького полку хоробро билися в лавах селянсько-козацького війська під Пилявцями, Збаражем, Зборовом і Берестечком. На Переяславській раді 1654 року була присутня делегація від жителів Прилук. На вірність Росії склали присягу 1423 жителі міста.
Після возз’єднання України з Росією Прилуки стали ратушним містом, де влада належала козацькій старшині і виборним міським органам. Козацька старшина відала справами козаків, а ратуша, що складалася з війта і ратманів,— справами міщан. Визвольна війна не ліквідувала феодальний гніт. Козацька старшина й міська верхівка з допомогою царського уряду обмежували права рядових козаків і міщан в землеволодінні, торгівлі і промислах та посилили експлуатацію міської бідноти. Прилуцький полковник Д. Горленко, який перетворився на одного з великих землевласників, повністю заволодів Прилуками і навколишніми селами. Він захопив частину земель, які належали місту, примушував міську бідноту відбувати повинності і сплачувати податки, привласнював прибутки від міського господарства. Більша частина міщан і козаків не раз виступала проти феодала. Висловлюючи свій протест, вони зруйнували млини, які належали Горленку. Населення міста брало участь у народному повстанні 1658 року на чолі з полтавським полковником М. Пушкарем проти зрадника І. Виговського, в антифеодальних виступах селян і козаків 1687 і 1689 рр. проти гніту козацької старшини.
Дружба братніх українського і російського народів міцніла у боротьбі із зовнішніми ворогами, що особливо виявилося під час війни Росії з Швецією 1700— 1721 рр. Розраховуючи на допомогу зрадника гетьмана Мазепи, шведський король Карл XII у 1708 році вдерся на Лівобережну Україну. Серед прибічників Мазепи був і прилуцький полковник Д. Горленко з частиною старшини і козаків. Але переважна більшість козаків Прилуцького полку і жителів Прилук лишилися вірними союзу з Росією. Шведські війська просувалися в напрямку Ромен і Прилук. 5 листопада 1708 року жителі міста і козаки Прилуцького полку послали царю чолобитну, в якій писали, що не пошкодують життя в боротьбі з ненависним ворогом. Населення мужньо захищало місто. Але сили були нерівними. В другій половині листопада шведські війська захопили Прилуки і зруйнували їх. Але вже у грудні 1708 року місто було визволено від загарбників. Протягом 1708—1709 рр. жителі Прилук і козаки Прилуцького полку подавали велику допомогу російській армії. Прилуцький полк на чолі з полковником І. Галаганом брав участь у боях з шведськими інтервентами і прибічниками Мазепи.
Після возз’єднання України з Росією в Прилуках спостерігався інтенсивний розвиток ремесла й торгівлі. На початку XVIII ст. в місті були 6 цехів: кравецький, шевський, ткацький, бондарський, різницький і пекарський, в яких працювало 62 кравці, 42 шевці, 55 ткачів, 11 бондарів, 10 різників і 11 пекарів. У 1782 році тут вже налічувалося 283 кравці, 336 шевців, 242 ковалі, 137 різників і 141 пекар. Тоді ж почали виникати невеликі капіталістичні підприємства. Тут діяли цегельний завод, цукроварня, миловарня, пивоварний завод, пекарня для випікання бубликів та кондитерських виробів, які вивозилися навіть до Петербурга. Поміщики Галаган, Милорадович і Скоропадський, а також ратмани магістрату володіли великими водяними млинами. 53 водяні млини належали заможним міщанам. Поряд з промисловістю розвивалась торгівля. В місті налічувалося 90 купців і дрібних торговців, які мали 74 крамниці. їх капітал становив 61 тис. крб. Тут відбувалися чотири великі ярмарки на рік, які тривали до 2 тижнів кожний. Сюди приїжджали купці з Калуги, Орла, Курська, Молдавії. Торгували тут тканинами, хутром, шкірою, залізними виробами, хлібом, худобою та ін. товарами.
З поширенням на Україну загальноросійської адміністративної системи полковий поділ у 1782 році було ліквідовано. Прилуки стали повітовим містом Чернігівського намісництва, з 1796 року — Малоросійської, а з 1802 року — Полтавської губернії. У 1783 році місту було надано магдебурзьке право. Управління ним здійснювали органи міського самоврядування — міська дума, магістрат і реміснича управа. Замість полкових судів введені земські, підкоморні та міські суди. У 1785 році козацька старшина була зрівняна у правах з російським дворянством і їй було підтверджено право на володіння землею і селянами. Розвиток торгівлі сприяв зміцненню купецтва. В 1802 році в місті налічувалося 1077 будинків, в яких проживав 5471 чоловік, з них — 3296 міщан, 788 козаків, 907 селян-кріпаків (дворових поміщиків, що жили тут), 47 державних селян, 108 дворян та чиновників, 88 церковнослужителів та 2 лікарі. Жителі Прилук брали активну участь у Вітчизняній війні 1812 року. Міщанська община виділила до губернського ополчення 68 чоловік, озброїла їх за свій рахунок та забезпечила одягом і харчуванням. Крім того, для потреб російської армії було заготовлено 1711 пудів сухарів, 340 пудів крупи та 3250 пудів вівса, а також відкрито госпіталь для поранених.
Населення Прилук не мало потрібної медичної допомоги. Лише в 1749 році в місто приїхав перший лікар. В 1765 році відкрили три школи при церквах, в кожній з яких навчалося лише по 7 хлопчиків і дівчат. Наприкінці XVIII ст. почало діяти двокласне народне училище. У 1831 році це училище було перетворено на трирічне повітове училище і підпорядковано Харківському університету. В 1834 році відкрили парафіяльне училище. Почесним наглядачем його був уродженець міста український письменник і педагог П. П. Білецький-Носенко (1774—1856). При училищі створили бібліотеку, яка налічувала 786 томів. У Прилуках в 1845— 1846 рр. побував великий український поет революціонер-демократ Т. Г. Шевченко, який подорожував по Україні. Про це він згадує в повісті «Музикант». У місті народилися автор відомих «Щоденних записок генерального підскарбія» Я. А. Маркович (1696—1770) та педагог і літератор А. А. Антонський (1762—1848), який був ректором Московського університету.
Після реформи 1861 року в Прилуках з’явилися нові підприємства: 2 механічні млини Шахіна і Долгіна, цегельний завод, 2 махоркові фабрики Рабіновича і Фраткіна та Володарського. Крім того, в 1883 році вже діяли 5 металообробних майстерень, цукеркова фабрика, 5 крупорушок, 13 олійниць, майстерні для обробітку шкіри, пошиття одягу і взуття. Прокладення наприкінці XIX ст. залізниці Пирятин—Прилуки—Бахмач, а в 1900 році — Прилуки—Ніжин прискорило розвиток промисловості. Незабаром стали до ладу ще одна махоркова фабрика, чавуноливарний, цегельний, миловарний і шкіряний заводи, друкарня. Всього на початок XX ст. в місті вже налічувалося близько 20 промислових підприємств. Серед них найбільшим була махоркова фабрика Рабіновича і Фраткіна, на якій працювало 500 робітників. Продукція махоркових фабрик вивозилася в Москву, Петербург, Прибалтику. За виробництвом махорки і тютюну Прилуки в той час займали провідне місце в Росії. Щорічно звідси відправлялося близько 500 тис. пудів махорки й тютюну. А всього через залізничну станцію перевозилося до 3 мли. пудів вантажів на рік, з них 2 млн. пудів хліба. Зростав і робітничий клас. Наприкінці 90-х років на підприємствах і в залізничних майстернях працювало близько 2 тис. чоловік. Поряд з промисловістю розвивалася і торгівля. У Прилуках 5 разів на рік відбувалися ярмарки. Великі купці відкрили в місті магазини. В 1883 році тут було 65 крамниць, 57 ларків, 4 горілчані склади, 22 шинки і 4 пивні лавки. Про те, що місто перетворилося на значний торговий центр, свідчить також велика кількість виданих у 1886 році торгових документів—на загальну суму 16 914 крб. Населення міста в 1881 році становило 15 тис. чоловік.
За капіталізму посилилася експлуатація трудящих. Умови праці на підприємствах були надзвичайно тяжкими. Так, на махорковій фабриці Рабіновича і Фраткіна в 1890 році робочий день тривав 14 годин, робітники одержували низьку заробітну плату, широко застосовувалася дитяча праця. За незначні порушення накладалися штрафи. Якщо внаслідок захворювання робітники ставали непрацездатними, вони не одержували ніякої допомоги. Нестерпним було становище робітників залізничних майстерень, млинів і цегельних заводів.
Робітничий клас не мирився з такими умовами життя. Пробуджувалася його класова свідомість. Робітники піднімалися на боротьбу проти експлуатації, за скорочення робочого дня і підвищення заробітної плати. У 1887 році до Прилук прибув О. Г. Шліхтер, якого виключили з Лубенської гімназії. Навчаючись у Прилуцькій гімназії, він створив революційний гурток з гімназистів, який проводив роботу не лише в гімназії, а й серед робітників. У 1888 році О. Г. Шліхтер організував політичний страйк гімназистів, які вимагали зміни режиму в гімназії і надання політичних прав. Цей страйк підтримали робітники О. Г. Шліхтера було виключено з гімназії. Він виїхав до Києва і згодом став видатним революціонером-ленінцем.
У 1900 році в Прилуках виникла група РСДРП. Вона складалася з представників передової інтелігенції і проводила роботу серед робітників залізничних майстерень, махоркової фабрики та інших підприємств.
У серпні 1903 року група РСДРП організувала страйк на махорковій фабриці, в якому взяло участь 150 робітників. Вони вимагали скорочення робочого дня, поліпшення умов праці і підвищення заробітної плати.
Частина 1Частина 2Частина 3Частина 4Частина 5