Прилуки, Прилуцький район, Чернігівська область (частина треття)
Частина 1Частина 2Частина 3Частина 4Частина 5
Після краху німецької окупації Прилуки захопив загін військ буржуазно-націоналістичної Директорії, за якою стояла Антанта. Більшовики обрали підпільний ревком, до складу якого ввійшли О. Г. Бособрод, А. О. Товаренко та ін.
Вони викривали зрадницькі дії Директорії, готували повстання. 15 грудня повстанці розгромили петлюрівський загін. Проте з Пирятина йому на допомогу підійшов інший загін петлюрівців, і місто знову опинилося в їх руках. Щоб зміцнити свою владу, ставленики Директорії скликали збори за участю представників різних партій і профспілок. На цих зборах від більшовиків виступив О. Г. Бособрод, який викрив контрреволюційну політику Директорії і закликав учасників зборів піднятися на боротьбу проти петлюрівців. Коли він виходив з приміщення земської управи, де проходили збори, ворожа куля обірвала його життя. Смерть О. Г. Бособрода викликала велике обурення всіх трудящих міста. Було створено ревком на чолі з П. Ковтуном. Ревком мобілізував повстанські і партизанські загони, які 29 грудня 1918 року вигнали петлюрівців. Проте через два дні загін петлюрівських військ знову захопив місто.
29 січня 1919 року Таращанський полк визволив Прилуки. Відразу ж було створено повітовий ревком. Він взяв на облік усе майно буржуазії, на підприємствах запровадив робітничий контроль, націоналізував поміщицькі маєтки і оголосив їх власністю держави. Міська буржуазія була обкладена податком і залучена до фізичної праці. Розгорнулася підготовка до повітового з’їзду Рад, який відбувся 21—22 лютого 1919 року. З’їзд прийняв рішення про підтримку Радянської влади і обрав повітовий виконавчий комітет. Повітвиконком почав націоналізацію капіталістичних підприємств, створив спеціальну комісію для забезпечення трудящих продовольством, провів повітовий з’їзд учителів, який одностайно схвалив нові принципи організації трудової школи. Повітова партійна організація і повітвиконком проводили велику масово-політичну роботу. З лютого почала виходити газета «Известия», було відкрито народний університет, партійну школу ім. В. І. Леніна. На початку 1919 року в місті створили комсомольську організацію, яка стала надійним помічником партійної організації.
Великої шкоди мирній праці трудящих завдавав бандитизм. Недобитки петлюрівців і білогвардійців, переховуючись у лісах, вчиняли напади на Прилуки. У квітні 1919 року банда петлюрівців в кількості 400 чоловік вдерлася в Прилуцький повіт. Бандити по-звірячому вбивали радянських активістів, спалювали хати, перешкоджали залізничному рухові. Партійним і радянським працівникам доводилося трудитися, не випускаючи зброї з рук. Повітовий комітет КП(б)У і повітвиконком вживали всіх заходів для ліквідації бандитизму. Ще в лютому 1919 року було створено червоний робітничо-селянський батальйон, який очолив більшовик Ю. А. Куліш. Батальйон разом з комуністами і комсомольцями незабаром розгромив ці банди. В боях з бандитами загинули комуністи Г. А. Яхонтов, Г. Б. Желтков, І. В. Садовий, Я. А. Гафт, Г. Г. Бособрод, А. А. Крисенко. Вони поховані в братській могилі у міському сквері ім. Борців революції5. У 1927 році тут споруджено пам’ятник.
25 серпня 1919 року в Прилуки увірвалися білогвардійські банди Денікіна. Вони встановили режим жорстокого терору і відновили поміщицькі порядки. Більшовики пішли у підпілля. Наприкінці серпня було створено підпільний ревком. Під його керівництвом в лісах діяли партизанські загони на чолі з Ф. П. Вигинським, М. І. Скороходом та іншими. Робітники станції Прилуки всіляко перешкоджали рухові денікінців залізницею, затримуючи пересування їх військ. Партизанські загони особливо активізували бойову діяльність в дні наступу Червоної Армії.
1 грудня частини Таращанської бригади 44-ї дивізії визволили місто. їх з радістю зустріло населення. Було створено повітовий ревком на чолі з Г. Ф. Коротким. Відновили Радянську владу і в селах повіту. 2 грудня 1919 року в Прилуках було створено повітовий партійний комітет. Він провів перші загальні збори комуністів, де розглядалися питання про відбудову народного господарства і підготовку виборів до Рад. У лютому 1920 року відбулася повітова партійна конференція, яка обговорила Тези ЦК КП(б)У «Про державні відносини Радянської України і Радянської Росії» і підкреслила необхідність їх найміцнішого єднання. 16 квітня було обрано міську Раду робітничих, селянських і червоноармійських депутатів. Повітовий з’їзд Рад, який відбувся 17 квітня, надіслав вітальну телеграму Центральному Виконавчому Комітетові РРФСР такого змісту: «В момент переходу від воєнної революційної влади до мирного соціалістичного управління ми, селяни, робітники і червоноармійці, зібравшись на з’їзд Рад, із захопленням дивимося на братню нам Російську Радянську Республіку, яка пронесла прапор праці через усі страхіття і незгоди громадянської війни, і твердо віримо, що спільними зусиллями обох республік ми вкажемо нашим західним братам вірний шлях до соціалізму. Хай живе єднання Радянських Республік! Хай живе світова революція!».
Під керівництвом повітового партійного комітету і міської Ради трудящі Прилук приступили до відбудови народного господарства. Господарство міста було зруйновано. На його відновлення бракувало коштів. На допомогу прийшов уряд РРФСР, який виділив для цього 5 млн. крб. Всі великі підприємства, що раніше належали власникам, були націоналізовані та взяті на облік. Махоркова фабрика Рабіновича і Фраткіна стала другою державною, фабрика Володарського — кооперативною. Великі млини Шахіна і Долгіна також перейшли в руки держави і дістали номери 5 і 11, на базі дрібних шкіряних заводів створено 2 кооперативні артілі «Артшкіра» та «Трудшкіра», цегельні заводи стали державними заводами № 1, 2, З. Було організовано повітовий раднаргосп, який багато зробив для відновлення роботи промислових підприємств. Так, на другій махорковій фабриці в середині 1920 року вже працювало 328 робітників, на чавуноливарному заводі — 36, в залізничних майстернях — 70, на млинах — 94, на торфопідприємстві — 50 чоловік. В 1921 році побудували електростанцію, лісопильний завод, взуттєву фабрику, відкрили суконно-прядильну артіль «Червоний прапор», засолзавод та інші підприємства.
Комуністи Прилук підхопили патріотичний почин робітників депо станції Москва-Сортувальна і організували масовий комуністичний суботник. У травні 1920 року було проведено суботники для впорядкування міста, заготівлі палива, відбудови промислових підприємств і залізниці. Велику увагу міська партійна організація приділяла забезпеченню населення міста продовольством, роботі на селі, боротьбі з залишками бандитизму. Прилучани брали участь в кампанії допомоги голодуючим південних районів України і Поволжя. У 1922 році в місті була створена спеціальна комісія заготівлі хліба і худоби для цих районів. З 1 травня по 1 липня провели місячник заготівлі продовольства, протягом якого по округу було заготовлено 73,5 тис. пудів хліба і близько 800 голів худоби. Значна частина продовольства направлялась також гірникам Донбасу. Зросла партійна організація, яка у 1923 році налічувала 252 комуністи і 136 кандидатів у члени партії. Активізувала свою роботу комсомольська організація. Дедалі більше молоді вступало до її лав. У місті створили комсомольські загони, які працювали на відбудові господарства, подавали допомогу сім’ям червоноармійців у збиранні врожаю, а також боролися з бандитизмом. У 1923 році Прилуки стали центром Прилуцького округу і району.
Трудящі Прилук виявляли безмежну любов, до В. І. Леніна. Під час хвороби вождя вони писали йому листи, надсилали резолюції зборів і мітингів з побажанням швидкого одужання. У вересні 1923 року група юних піонерів разом з делегацією селян Прилуччини побувала в Москві. Піонери передали Іллічу листа та анкету. Анкету В. І. Ленін заповнив і став почесним членом Прилуцької піонерської організації. Смерть В. І. Леніна була найтяжчою втратою для прилучан, як і для всього погресивного людства. На підприємствах, в установах, навчальних закладах відбулися траурні мітинги, на яких трудящі дали клятву виконати заповіти Ілліча. В дні ленінського призову в травні 1924 року 352 робітники подали заяви про вступ до Комуністичної партії. Для увічнення пам’яті В. І. Леніна його ім’ям назвали центральну вулицю міста,, а на центральній площі у 1928 році встановили пам’ятник великому вождю.
На кінець 1925 року господарство в Прилуках було в основному відбудовано. В місті налічувалося 19 державних і кооперативних підприємств, на яких працювало понад 3 тис. робітників. Обсяг валової продукції в 1924 році порівняно з 1922 роком збільшився на 179 проц. Державна промисловість становила 74 проц. всієї промисловості міста.
З перших днів Радянської влади партійні й радянські органи приділяли багато-уваги розвитку охорони здоров’я, освіти й культури. У 1920 році в Прилуках відкрили 2 лікарні — для дорослих і дітей на 100 ліжок, лікарню для хворих на інфекційні хвороби на 200 ліжок. На кінець відбудовного періоду значно зросла мережа навчальних закладів. У 1925 році в Прилуках налічувалося 9 семирічних і 12 початкових шкіл. Крім того, тут діяло 5 спеціальних середніх навчальних закладів: педтехнікум, агротехнікум, зоотехнікум, медтехнікум і сільськогосподарський технікум. Важливою була проблема ліквідації неписьменності серед дорослих. У місті створили міське товариство «Геть неписьменність!», яке організувало 12 пунктів лікнепу. У 3 дитячих будинках виховувалося 450 дітей-сиріт та у дитячих садках — 525 дітей. Збільшилася кількість культурно-освітніх закладів. У 1923 році тут працювали 4 робітничі клуби, 3 кінотеатри, 3 міські бібліотеки. Газета «Известия» в 1923 році була перейменована на «Правду Прилуччини». У 1918—1924 рр. в місті жив і працював український радянський композитор Л. М. Ревуцький.
Трудящі Прилук як бойову програму сприйняли рішення XIV з’їзду ВКП(б) про соціалістичну індустріалізацію. На підприємствах міста відбулися збори, на яких робітники взяли зобов’язання про підвищення продуктивності праці як основи успішного її здійснення. Швидкими темпами розвивалася промисловість. Лише протягом першого після з’їзду року випуск валової продукції збільшився майже в 2,5 раза. У довоєнні роки виросли нові підприємства: панчішна, рукавична, взуттєва, ліжкова, шорно-сідельна і галантерейна фабрики, заводи протипожежного устаткування (в селищі Ладані), переробки м’яти, «Пластмас». Було реконструйовано чавуноливарний завод, який став називатися механічним. Дві махоркові фабрики об’єднали в одну і теж реконструювали, на місці лісопильного заводу створили меблевий комбінат. Проведено реконструкцію 20 промислових кооперативних артілей. Велику хвилю трудового піднесення викликало прийняття першого п’ятирічного плану розвитку народного господарства СРСР. Робітники механічного заводу і панчішної фабрики взяли зобов’язання виконати п’ятирічку за чотири роки. їх ініціативу підхопили працівники інших підприємств, які широко розгорнули соціалістичне змагання. У 1929 році на таких підприємствах, як махоркова, взуттєва, галантерейна і панчішна фабрики, лісопильному й механічному заводах було створено близько 30 ударних бригад. Лише протягом першого року п’ятирічки продуктивність праці в промисловості зросла на 16 проц. Організаторами змагання на підприємствах були партійні, комсомольські і профспілкові організації. У перших рядах борців за ударну працю йшли комуністи і комсомольці. У 1932 році на махорковій фабриці було 90 проц. робітників-ударників, на залізниці — 250 робітників, а весь колектив галантерейної фабрики оголосив себе ударним. Внаслідок самовідданої праці трудящі Прилук завершили п’ятирічний план за чотири роки.
Самовіддано працювали трудящі у роки другої і третьої п’ятирічок. Механічний завод освоїв виробництво токарних і стругальних верстатів, екскаваторів, друкарських машин, земленасосів, штукатурних машин, запасних частин до тракторів. Нові види продукції виробляли на заводі «Пластмас», панчішній, галантерейній, швейній фабриках, у промислових артілях «Жовтень», «Металург» та інших. У 1939 році промисловість міста випустила продукції на 350 млн. крб. проти 34,9 млн. крб. у 1934 році. У 1941 році на підприємствах і в промислово-кооперативних артілях працювало 9 тис. робітників. Успішному розвитку промисловості сприяв стахановський рух, який з 1936 року широко розгорнувся в усіх трудових колективах. Підтримуючи почин донецького шахтаря О. Г. Стаханова, кожна зміна, бригада, робітник вишукували нові резерви і перевиконували норми виробітку. На механічному заводі першим (стахановцем став токар комсомолець В. М. Кравчина, який виконував норму виробітку на 250—300 проц. Він був делегатом з’їзду стахановців у Москві. На панчішній фабриці першою по-стахановськи почала працювати И. Р. Кострикіна, обслуговуючи замість одного автомата чотири. Досвід передової робітниці підхопили колективи підприємств легкої промисловості. Комсомолка Л. Буряченко на галантерейній фабриці виконувала норму виробітку на 160—200 проц. Частина населення Прилук була зв’язана з сільським господарством. У 1930 році тут утворилося 8 колгоспів, в яких об’єдналося 1513 господарств. За артілями закріпили 2966 га сільськогосподарських угідь, у т. ч. 2634 га орної землі. Господарства вирощували зернові культури, махорку, а колгосп «Новий побут» займався виноградарством. Розвивалося м’ясо-молочне тваринництво.
Частина 1Частина 2Частина 3Частина 4Частина 5