Прилуки, Прилуцький район, Чернігівська область (частина четверта)
Частина 1Частина 2Частина 3Частина 4Частина 5
Нове піднесення серед трудящих Прилук викликала підготовка і проведення перших виборів до Верховної Ради СРСР і Верховної Ради УРСР. У дні виборів вони ще раз продемонстрували свою відданість Комуністичній партії і Радянській державі, одностайно обравши до вищих законодавчих органів кандидатів блоку комуністів і безпартійних. Після виборів у місті організували 12-тисячний мітинг. У грудні 1939 року відбулися вибори до міської Ради депутатів трудящих. Було обрано 101 депутата, з яких 43 комуністи і 36 жінок. Велику роботу в Прилуках проводила партійна організація. У травні 1940 року в місті створили міськком КП(б)У. На цей час тут налічувалося 677 комуністів, об’єднаних у 38 первинних партійних організаціях. За даними всесоюзного перепису 1939 року, населення Прилук становило 37 218 чоловік.
Партійні й радянські органи чимало зробили для розвитку охорони здоров’я, освіти й культури. У 1941 році в Прилуках діяли лікарня на 340 ліжок і дитяча лікарня на 50 ліжок. На підприємствах відкрили 9 медичних пунктів, а на залізничній станції — амбулаторію. Медичну допомогу подавали 60 лікарів і 250 чоловік з середньою медичною освітою. В 1941 році в місті налічувалося 23 загальноосвітні школи, з них 8 середніх, 4 семирічних і 11 початкових. У них навчалося близько 6 тис. дітей. Крім того, тут діяли школа для глухонімих на 240 дітей, 2 вечірні школи на 335 учнів, школа ФЗН на 400 учнів, а також педшкола, медшкола і ветшкола. З культурно-освітніх закладів працювали 9 клубів, міський музично-драматичний театр, 2 кінотеатри, 2 бібліотеки — для дорослих і дітей, літній парк з приміщенням для циркових вистав.
Мирне життя радянських людей порушила війна, розв’язана в 1941 році фашистською Німеччиною. З перших днів війни багато трудящих пішло на фронт. Решта під керівництвом партійної організації трудилася на підприємствах і випускала продукцію для фронту. Робітники і службовці відраховували у фонд оборони частину своїх заробітків та вносили облігації позики. Тільки за один день — 6 серпня у фонд
оборони було здано облігацій на 40 тис. крб. З наближенням фронту почалася евакуація промислових підприємств і населення. Було евакуйовано завод «Пластмас», махоркову, панчішну, ліжкову, взуттєву і галантерейну фабрики, які в глибокому тилу випускали продукцію для фронту. З ініціативи партійної організації створили винищувальний батальйон, комісаром якого став П. Н. Черевко. Цей батальйон охороняв місто від диверсантів, підготував базу для партизанського загону. Пізніше батальйон був оточений гітлерівцями. Більшість його бійців загинула, а ті, хто лишився живим, пішли до партизанів. Багато жителів брали участь у будівництві оборонних споруд. У середині вересня 1941 року тут містився штаб Південно-Західного фронту, звідки командуючий фронтом М. П. Кирпонос, член Військової ради, секретар ЦК КП(б)У М. О. Бурмистенко і начальник штабу В. І. Тупиков керували боями. Прилучани всіляко допомагали Червоній Армії. Вони копали протитанкові рови, готували їжу для радянських воїнів, доглядали поранених.
18 вересня 1941 року Прилуки захопили німецько-фашистські загарбники. З перших днів окупації почалися масові розстріли радянських людей, особливо партійного і радянського активу. 10 травня 1942 року на околиці міста фашисти розстріляли 58 чоловік, серед них чимало робітників і службовців та членів їх сімей. У січні 1943 року фашисти вчинили новий масовий розстріл. Вони виводили заарештованих з приміщення тюрми і тут же групами розстрілювали. За час окупації в Прилуках було закатовано 14 418 радянських людей — жителів міста та району. 6 тис. чоловік, переважно юнаків і дівчат, відправили на каторгу до фашистської Німеччини.
Населення Прилук піднялося на боротьбу проти фашистських загарбників. Частина жителів поповнила лави партизанського загону під командуванням Є. X. Соколовського, що діяв на території району. Наприкінці 1941 року в місті виникла підпільна група «Юні товариші». Організаторами її були прилучанин молодший політрук М. Й. Новицький і киянин молодший лейтенант Ю. О. Агєєв, які потрапили в оточення і опинилися в Прилуках. Квартира Новицьких перетворилася на штаб місцевих патріотів. Члени підпільної групи розповсюджували серед населення листівки, допомагали радянським воїнам тікати з фашистських таборів для військовополонених, здійснили кілька диверсійних актів. Знання німецької мови допомогло Ю. О. Агєєву влаштуватися на посаду перекладача у фашистську комендатуру. У грудні 1942 року гітлерівці заарештували 48 підпільників і розстріляли їх. Серед них були М. Й. Новицький, Ю. О. Агєєв, В. П. Поправка, Н. В. Сіра та багато інших.
У середині 1942 року в Прилуках виникла підпільна комсомольсько-молодіжна група, якою керували комсомольці І. Т. Правдивець та І. А. Поляков. До неї входили молоді патріоти М. Г. Пащук, М. М. Сидорко, Ю. І. Брюховець, В. О. Карасьов, Г. Г. Сірик, Б. Г. Білименко, А. С. Симоненко, М. П. Пасічниченко. Підпільники проводили роз’яснювальну роботу серед населення, здобували зброю, організовували диверсійні акти проти загарбників. Дізнавшись, що на їх слід натрапили гестапівці, члени комсомольсько-молодіжної групи вирішили приєднатися до партизанського загону Є. X. Соколовського. Проте знайти партизанів їм не вдалося. Вони натрапили на каральний загін, і після нерівного бою більшість юних патріотів схопили есесівці. Але їх визволила партизанська група на чолі з Г. П. Федоренком.
19 вересня 1943 року 42-а гвардійська стрілецька дивізія під командуванням Героя Радянського Союзу генерал-майора Ф. О. Боброва і підрозділи 4-ї гвардійської повітряно-десантної дивізії визволили Прилуки. 42-й гвардійській дивізії було присвоєно найменування Прилуцької. Рота автоматників під командуванням гвардії старшого лейтенанта М. Рубуня першою вступила в місто. В цих боях героїчно билися командир батальйону 136-го стрілецького полку 42-ї стрілецької дивізії Герой Радянського Союзу П. Я. Бажин, начальник розвідки дивізії Герой Радянського Союзу І. П. Зима, кулеметник Герой Радянського Союзу Д. С. Ракшин, рядовий Герой Радянського Союзу П. Я. Бондарчук. У визволенні Прилук брав участь партизанський загін під командуванням Є. X. Соколовського. Особливо відзначилася партизанська група на чолі з Г. П. Федоренком, яка складалася з прилучан. На фронтах Великої Вітчизняної війни проти ненависного ворога билися 7200 жителів Прилук, з них 1820 за виявлену мужність нагороджено орденами й медалями. Уродженцям міста І. Я. Дубинському, О. Я. Панченку і Я. П. Пилипенку було присвоєно звання Героя Радянського Союзу. І. Я. Дубинський і О. Я. Панченко віддали життя за Радянську Вітчизну, Я. П. Пилипенко — нині майор запасу. Відвагою відзначився Г. І. Риженко, який є повним кавалером ордена Слави. 2723 жителі міста загинули на фронтах війни. Трудящі Прилук свято шанують пам’ять про воїнів Червоної Армії, які віддали життя в боротьбі проти німецько-фашистських загарбників. У місті встановлено пам’ятники: воїнам-визволителям (1943), жителям, загиблим на фронтах Великої Вітчизняної війни (1953), обеліски вічної Слави (1961) на братській могилі жертв фашизму (1946) і на братських могилах воїнів-визволителів.
Відразу ж після визволення у Прилуках відновили роботу міськком партії і виконком міської Ради. З першого дня вони мобілізували трудящих на якнайскорішу відбудову господарства. Фашистські загарбники знищили майже всі промислові підприємства. Заводи механічний, переробки м’яти і «Пластмас», панчішна, взуттєва і галантерейна фабрики, меблевий комбінат, млини № 1, 2 і 4 лежали в руїнах. Було пограбовано всі колгоспи. Збитки, завдані фашистами, становили 180 млн. крб. Вже наприкінці 1943 року в Прилуках працювало 6 промислових підприємств. Організували кілька суботників для відбудови промислових підприємств, шкіл, культурно-освітніх закладів і впорядкування міста. Самовіддано працювали колективи заводу «Пластмас», панчішної, взуттєвої і прядильної фабрик. Велику допомогу у відбудові промислових підприємств подала держава й братні республіки. На відбудову і реконструкцію механічного заводу союзним урядом в 1947 році було виділено 42 млн. крб., панчішної фабрики — 1,5 млн. крб., заводу «Пластмас», прядильної, взуттєвої і швейної фабрик— понад 10 млн. крб. Майже з усіх братніх республік надходило обладнання і механізми: металеві конструкції — з Тюмені, Новосибірська, верстати — з Москви, Комсомольська-на-Амурі, Ленінграда, Костроми, Іванова, Подольська, Єревана й Риги. На кінець четвертої п’ятирічки в Прилуках працювали 21 державне підприємство і 13 кооперативно-промислових артілей, які випускали продукції на 21 127 тис. крб. Лише протягом 1949—1950 рр. освоїли 120 нових видів продукції. Механічний завод було перетворено на завод будівельних машин. Він виробляв щоглові підіймачі, розчинонасоси, вапногасники, які мали великий попит на будівельних майданчиках країни. Стали до ладу нові цехи на заводі «Пластмас», взуттєвій і швейній фабриках, меблевому комбінаті. Відновили своє господарство 8 приміських колгоспів. 1950 року було проведено їх об’єднання і створено 3 колгоспи, з яких два незабаром передали у відання науково-дослідних станцій’ а третій увійшов до складу колгоспу с. Малківки. Значно зросла партійна організація міста. У 1950 році в ній налічувалося 1100 комуністів, об’єднаних у 76 первинних партійних організаціях.
Міськком партії і виконком міської Ради приділяли велику увагу відновленню роботи медичних, навчальних і культурно-освітніх закладів. У 1950 році в Прилуках діяла лікарня на 395 ліжок, протитубдиспансер на 120 ліжок, шкірно-венерологічний диспансер на 25 ліжок, поліклініка, водолікарня, дитячі лікарня, поліклініка і консультація, а також 6 медичних пунктів на промислових підприємствах. Медичну допомогу подавали 78 лікарів і 222 чоловіка середнього медперсоналу. Відразу після визволення відновилися заняття в 11 школах, педучилищі, педучилищі і школі механізації сільського господарства. На кінець 1950 року тут налічувалося 4 середні, 5 семирічних і 2 початкові школи, в яких навчалося 5764 дітей і працювало 238 вчителів. Крім того, діяла вечірня середня школа. Відкрили палац піонерів. Дошкільнята виховувалися у 6 дитячих садках і 2 яслах. З культурно-освітніх закладів налагодили роботу міський будинок культури, музично-драматичний театр, 2 клуби, кінотеатр і краєзнавчий музей. Діяли також міська бібліотека для дорослих, 2 дитячі і 25 бібліотек на підприємствах та в навчальних закладах.
У наступні роки в Прилуках зросла промисловість. У 1959—1965 рр. в місті розгорнулося велике будівництво, що вимагало збільшення випуску будівельних матеріалів. Було створено заводоуправління будівельних матеріалів, до якого увійшли всі цегельні заводи. Виробництво цегли вже на кінець 1959 року досягло 20 млн. штук на рік. Цього року організували дільницю для розвідування і видобування нафти, начальником якої став досвідчений нафтовик Ю. М. Пискунов. 12 червня 1960 року бурова бригада майстра В. Коваленка у складі бурильників В. Ручина, М. Зайця і дизеліста М. Легуші біля Прилук на глибині 2 тис. метрів відкрила поклади високоякісної нафти. Ця перша свердловина давала понад 200 тонн нафти за добу. Незабаром пробурили ще кілька свердловин, які також дали нафту. Було створено Прилуцький, а через деякий час Прилуцько-Леляківський нафтопромисел. Вони ввійшли до складу управління «Чернігівнафтогаз», що міститься в місті. 13 промислових кооперативних артілей перетворили на державні підприємства. На базі артілі «Жовтень» виріс завод «Сільмаш», який виробляє сільськогосподарські машини. На місці артілі «Металург» почав діяти ливарно-механічний завод.
Колективи підприємств розгорнули боротьбу за збільшення випуску продукції, підвищення її якості, економію сировини і матеріалів. У 1958 році народилися нові форми соціалістичного змагання. Трудящі широко підтримали почин комсомольсько-молодіжної бригади депо станції Москва-Сортувальна про розгортання руху за звання бригад і ударників комуністичної праці. Уже на кінець 1959 року під прапор змагання за комуністичну працю стало 66 бригад і понад 400 робітників. Першою звання колективу комуністичної праці завоювала бригада слюсарів заводу будівельних машин, очолена комуністом В. Г. Радченком. Наслідуючи патріотичний почин знатної текстильниці країни В. І. Гаганової, у відстаючі бригади пішли працювати Г. А. Надточій і Г. Г. Дихтяр. За короткий час ці бригади вийшли в передові. їм було присвоєно звання колективів комуністичної праці.
Частина 1Частина 2Частина 3Частина 4Частина 5