Розвиток Чернігова в XVIII — XIX столітті
Під час Вітчизняної війни 1812 року жителі Чернігова виявили високий патріотизм. Багато з них вступало в козацькі полки і ополчення, мужньо бились з ворожими військами. Чернігівський драгунський полк відзначився в Бородінській битві. Жителі Чернігова прийняли на себе турботи про евакуйоване білоруське населення. В Чернігові розміщалися установи Білостока, Рогачова, Могильова.
У першій половині XIX століття у місті розвивалася промисловість. 1859 року тут було 5 цегельних, 2 свічкові, шкіряний заводи, тютюнова фабрика. На них працювало 175 робітників. Більшість цих дрібних підприємств належала купцям. Міщани головним чином займались кустарним промислом, або торгівлею і тільки 10 з них — хліборобством. Переважаючим залишалось кустарно-ремісниче виробництво. В 1860 році було 12 цехів, які об’єднували 777 ремісників, в т. ч. 224 майстрів, 244 робітників і 309 учнів. Серед ремісників найбільше було кравців, столярів, м’ясників. На підприємствах і в ремісничих цехах застосовувалась ручна праця. Робочий день тривав по 14—16 годин. Заробітна плата була мізерною.
Важливе значення в економічному житті Чернігова відігравала пристань на р. Десні, сюди прибували і звідси відправляли різні вантажі. В 1860 році тут розвантажили 62 150 пудів вантажів, в т. ч. 14 635 пудів хліба. Частина вантажів прибувала гужовим транспортом. Через місто проходив такий важливий тракт як Петербург—Київ. Це сприяло пожвавленню торгівлі. В Чернігові щороку відбувалось 4 ярмарки, оборот яких становив 135 тис. крб. Значна частина населення займалася торгівлею. В 1847 році в місті налічувалось 196 крамниць, річний торговий оборот яких становив 186,5 тис. карбованців.
Після возз’єднання України з Росією зростає роль Чернігова як одного з центрів розвитку культури. Ще наприкінці XVII століття у Чернігові відкрилася парафіяльна школа. 1786 року таких шкіл вже було 6. 1700 року почав працювати середній навчальний заклад — колегіум, створений на основі слов’яно-латинської школи, яку сюди перевели з Новгорода-Сіверського. Спочатку в ньому було чотири класи: інфіма, синтаксима, поетика, риторика. В 1748 році відкрили п’ятий клас — філософію. Тут вивчали граматику, історію, географію, математику, філософію, латинську й грецьку мови, однак рівень викладання був невисоким через недостатню підготовку викладачів. Нужденні студенти жили в бурсі, для якої за наказом архієрея видавалися дрова й кілька разів на тиждень житній хліб та крупа на кашу. Ця видача була такою жалюгідною, що бурсакам кожного дня доводилося після уроків ходити по місту попід вікнами, співати релігійних пісень й просити милостиню. Строк навчання в колегіумі був сім років. 1776 року його реорганізували в духовну семінарію. Працювало в Чернігові також перше народне училище (головна народна школа), яка складалася з чотирьох класів. Було відкрито в Чернігові й т. зв. вільний пансіон, де вчилися дворянські діти чоловічої статі.
В 1805 році на базі народного училища була відкрита губернська гімназія. У наступні роки почали працювати повітове і парафіяльне училища. Напередодні реформи 1861 року у Чернігові було 5 навчальних закладів: гімназія, три училища і духовна семінарія. В них навчалося 538 чоловік, переважно діти дворян. Крім того, було 3 парафіяльні школи.
В 1860—1862 рр. у місті працювала «недільна школа» для дорослих, де навчалося до 90 осіб. «Недільна школа» мала прогресивний напрям і тому була закрита царськими властями.
Значними осередками культурного життя були друкарні. В першій половині XVII ст. тут діяла друкарня Кирила Ставровецького. 1646 року в ній, зокрема, надруковано збірник віршів та статей К. Ставровецького «Перло многоценное». 1679 року до Чернігова перевели з Новгорода-Сіверського друкарню, засновану Л. Барановичем. Вона видала твори І. Галитовського, І. Максимовича, Д. Ростовського та інших українських письменників XVII ст. Книги друкувалися українською, польською та церковнослов’янською мовами.
У XVII—XVIII століттях у Чернігові створено ряд літописів та історичних праць. 1699 року в Іллінському монастирі закінчив свій літопис Леонтій Боболинський. Він є компілятивним зведенням відомостей з церковної та громадянської історії від т. зв. створення світу до середини XVII ст. В першій половині XVIII ст. було складено «Чернігівський літопис» — коротку хроніку подій від 1587 року до 1725. Цінним джерелом для вивчення соціально-економічної історії Лівобережної
України XVIII ст. є «Черниговского наместничества топографическое описание» О. Шафонського, написане ним 1786 року.
До першої половини XIX століття належить початок видання першого часопису на Чернігівщині. В 1838 році почала виходити газета «Черниговские губернские ведомости». У газеті співробітничали письменник етнограф О. В. Шишацький-Ілліч, історик О. М. Лазаревський та інші.
В Чернігові у XVII—XIX ст. жили й працювали ряд видатних діячів української культури: з 1697 до 1712 року Іоанн Максимович (1651—1715) — письменник, педагог і церковний діяч, з 1669 до 1688 року Іоаникій Галятовський (р. н. невід.— п. 1688) — письменник, громадсько-політичний і культурний діяч; з 1657 до 1693 року — Лазар Баранович (1620—1693) — релігійно-політичний діяч і письменник; у першій половині 50-х років XVII ст. — Антоній Радивиловський (р. н. невід.— п. 1688) — письменник і культурно-освітній діяч; в 70-х і 90-х роках XVII ст. — Димитрій Ростовський (Данило Туптало, 1651—1709) — письменник, церковний і культурний діяч.
У місті двічі — у лютому — березні 1846 р. і березні 1847 р. був Т. Г. Шевченко. Вперше він як співробітник Київської археографічної комісії приїздив до міста для вивчення і опису пам’яток старовини. Тарас Григорович описав місце колишньої фортеці, курган Чорну могилу, ряд пам’яток архітектури. В березні 1847 року Т. Г. Шевченко відвідав Чернігів вдруге проїздом з Седнева до Києва. Перебуваючи в місті, Т. Г. Шевченко зустрічався з прогресивною інтелігенцією, що справило на неї виняткове враження. Під час перебування у Чернігові (1851— 1853 рр.) почала свою літературну діяльність видатна українська письменниця Марко Вовчок. Разом зі своїм чоловіком відомим українським етнографом О. В. Марковичем вона брала участь у прогресивному гуртку істориків і етнографів, що його заснував у Чернігові український поет і етнограф О. В. Шишацький-Ілліч.
З Черніговом пов’язане ім’я відомого російського письменника революціонера-демократа Г. І. Успенського. Він тут у 1861 році закінчив гімназію. В старших класах гімназії навколо молодого Успенського об’єднувалась найбільш передова молодь. Вона збиралась у квартирі Успенського, куди приходив поет-байкар Л .І. Глібов, що працював вчителем гімназії. Успенський редагував щомісячний рукописний журнал «Молодые побеги».
Значною популярністю в Чернігові користувалися вистави аматорських колективів. Не раз сюди приїздили російські актори. В 1817 році в Чернігові гастролювала театральна трупа Штейна з Полтави, яку очолював письменник І. П. Котляревський. В її репертуарі були комедії Мольєра, «Наталка Полтавка», «Москаль-чарівник» Котляревського та інші. У виставах брав участь відомий російський актор М. С. Щепкін.
Після возз’єднання України з Росією в Чернігові в XVII—XVIII ст. будуються монументальні собори і цивільні споруди, що надавали місту особливої краси. На Болдиних горах було створено архітектурний комплекс будівель Троїцького монастиря — трапезна з Введенською церквою (1677—1679 рр.), Троїцький собор (1679—1695 рр.)» корпуси келій.
На Єлецькій горі поруч з Успенським собором XII ст. збудовані трапезна з Петропавлівською церквою (1676 р.), надбрамна башта-дзвіниця (1670—1675 рр.), корпуси келій. На території фортеці в 90-х роках XVII ст. споруджено будинок чернігівського полковника Якова Лизогуба. Ця споруда є одним з кращих зразків цивільної архітектури України XVII століття.
У XVIII ст. Чернігів збагатився такими видатними пам’ятниками архітектури, як будинок колегіуму з чотириярусною соборною дзвіницею (збудована в 1700— 1702 рр.)? ЩО по праву вважають перлиною українського зодчества. 1710 року в центрі міста на честь перемоги Чернігівського полку над турками при штурмі Азова у 1696 році споруджено Катерининську церкву. У 1775 році архітектурний ансамбль Троїцького монастиря було завершено п’ятиярусною дзвіницею в стилі пізнього барокко. Характерними рисами архітектурних пам’яток Чернігова другої половини XVII і XVIII століть є поєднання в їх формах і декоративному оздобленні традицій і прийомів російської і української архітектури.
Чернігів був також одним з важливих осередків малярського мистецтва, скульптури та різьблення. Пам’яток образотворчого мистецтва тих часів до нас дійшло не так уже й багато, але й ті, що збереглися, є свідченням високого мистецького рівня їх виконавців. Одним із значних творів ювелірного мистецтва XVIII ст. є царські ворота для іконостасу Борисоглібського монастиря. До кращих зразків українського декоративного мистецтва належить і Троїцький іконостас. Наприкінці XVII і початку XVIII ст. виготовлено іконостаси Спаського і Успенського соборів та Катерининської церкви. Творцями їх були переважно місцеві майстри живопису і різьблення по дереву. Визначними пам’ятками українського живопису є виконана в 1658 році маляром Григорієм Дубинським ікона «Іллінська богоматір». Пензлю цього майстра, очевидно, належить також ікона «Єлецька богоматір» — «Нев’янучий цвіт». Святі на цих іконах схожі на звичайних людей.
Певного рівня розвитку в Чернігові набуло золотарство й художня обробка інших металів. У 1786 році в місті жив відомий золотар Мирон Курбатов, що мав свою майстерню і виконував роботи на замовлення. Того ж року тут золотив дукати Федір Золотар.
В 1786 році був складений проект забудови міста. Цей план пізніше кілька раз перероблявся і доповнювався. В першій половині XIX ст. Чернігів збагатився рядом пам’яток архітектури. 1804—1806 рр., за проектом видатного російського зодчого А. Захарова, в стилі російського класицизму було збудовано будинок губернатора (тепер тут міститься філіал Київського політехнічного інституту). До початку XIX ст. належить спорудження торгових рядів, міської лікарні, готелю. В 1806 році кріпосні вали були частково розкопані, а на їх місці розбили нову адміністративну площу, бульвари. Проте залишки валів тривалий час ще зберігались, від чого територія фортеці дістала назву Вал.
В 30-х роках XIX ст. за проектом архітектора П. Демут-Малиновського було споруджено будинок дворянського зібрання. Ця пам’ятка архітектури зруйнована німецько-фашистськими загарбниками в 1941 році. Якщо адміністративні та торговельні приміщення здебільшого будувалися з цегли, то житлові — з дерева. Дерев’яні будинки облицьовувались керамічними плитами з різноманітними малюнками. Чернігівська кераміка XVIII ст. — початку XIX ст. була зразком при облицюванні будинків в містах України. Всього в 1860 році в Чернігові налічувалося 846 будинків, в т. ч. 772 приватних, 55 духовного відомства, 19 казенних. Кам’яних будинків було лише 43, з них 35 — двоповерхових і 4 — триповерхові. Напередодні реформи у Чернігові проживало 12 908 чоловік.
В другій половині XIX ст., коли в Росії став швидко розвиватися капіталізм, певні зміни відбувалися і в Чернігові. Проте в цей час він не склався як промисловий центр, а залишався, як і раніше, зосередженням ремісничо-кустарних промислів. Будівництво у місті обумовлювало зростання цегельних заводів і їх потужностей.
В 1901 році тут уже діяло 7 цегельних заводів, на яких працювало 178 робітників, або 66% до усіх зайнятих у промисловості.
42 робітники працювали на. 10 підприємствах переробки сільськогосподарської сировини, 48 робітників — на свічковому і миловарному заводах.
У пореформені роки замість ремісничих цехів виникли майстерні, що спеціалізувалися на випуску різних виробів стосовно до потреб ринку. На початку XX століття у місті було 180 кустарних майстерень, 30 кузень, 52 майстерні пошиття одягу і взуття та інші. Всього в Чернігові налічувалося 3380 ремісників, з них 910 майстрів, 1892 робітники і 578 учнів. В результаті конкуренції багато ремісників розорювалося.
Помітно зростала торгівля. Якщо в 1901 році в місті налічувалося 428 різних магазинів і крамниць, то в 1910 році — 734. Три рази на рік (весною, влітку і восени) влаштовувалися ярмарки. Головними предметами торгівлі була худоба, господарські речі. Торгівля значно посилилась, коли стала до ладу вузькоколійка Чернігів—Крути (1893 р.), почався на Десні рух пароплавів не лише вниз до Києва, але й уверх до Новгорода-Сіверського (1898 рр.).
Глибокі зміни в соціально-економічному житті зумовили дальший розвиток суспільно-політичного руху. В 60—70-х роках XIX століття в Чернігові набуває значного поширення народництво. В нелегальному гуртку народників (1863 рік) брали активну участь помічник землеміра І. Андрущенко, лікар С. Ніс, етнограф М. Білозерський. За розповсюдження революційної літератури вони були заарештовані. Наприкінці 1873 — на початку 1874 рр. проводив роботу гурток народників, очолюваний студентом Г. Г. Божко-Божинським. В 1872 році народницькою пропагандою у Чернігові займався Л. Г. Дейч, відомий пізніше як член групи «Визволення праці».
В 70-х роках XIX століття серед прогресивної молоді Чернігова виникає інтерес до праць К. Маркса і Ф. Енгельса. 1874 року тут почав діяти нелегальний гурток з числа революційно настроєних гімназистів і семінаристів. Члени гуртка вивчали марксистські праці, видавали свій рукописний журнал. В 1894 році в Чернігові розповсюджувалась праця В. І. Леніна «Що таке «друзі народу» і як вони воюють проти соціал-демократів?», перевидана на гектографі у с. Комарівці Борзнянського повіту.
В 1895—1897 рр. у місті проводила роботу невелика соціал-демократична група, яка мала безпосередні зв’язки з петербурзьким та київським «Союзами боротьби за визволення робітничого класу». У вересні 1897 року дев’ять членів цієї групи були заарештовані. Проте це не припинило соціал-демократичного руху. Як повідомляло губернське жандармське управління департаменту поліції, в 1900 році в Чернігові знову діяв соціал-демократичний гурток.