Семенівка, Семенівський район, Чернігівська область (продовження)
Коли Центральна рада запросила на Україну війська кайзерівської Німеччини, у Семенівці в березні 1918 року сформовано бойовий загін під командуванням М. О. Щорса. Для боротьби з кайзерівцями, які захопили селище 17 квітня 1918 року, був створений підпільний більшовицький комітет. 2 грудня цього ж року на заклик комітету відбувся збройний виступ робітників шевської майстерні проти окупантів. Учасники виступу знайшли підтримку у солдатської Ради, створеної революційними солдатами німецького гарнізону.
Тоді ж в містечку було обрано підпільний ревком (голова Ф. В. Кореняка). 16 грудня Ніжинський батальйон Таращанського полку Першої Української Радянської дивізії визволив Семенівку від окупантів. Семенівці проявили виняткове піклування про червоноармійців. Вони разом з жителями навколишніх сіл передали бійцям 13 тис. пар взуття, велику кількість одягу, а також продовольства.
24 березня 1919 року відбувся Семенівський волосний з’їзд Рад робітничих, селянських та солдатських депутатів, на якому було обрано виконавчий комітет волосної Ради і накреслено заходи щодо розгортання господарського та культурного будівництва. В травні 1919 року Новозибківський повіт, у т. ч. і Семенівка, ввійшли до новоствореної Гомельської губернії, яка перебувала в складі РРФСР.
У тісному єднанні з росіянами й білорусами трудящі Семенівки працювали над зміцненням Радянської влади, створенням основ соціалістичної економіки. Було конфісковано коноплепрядильний завод Пугачова, землі поміщиків, їх будівлі. Селяни одержали землю. З 42 націоналізованих будинків 7 були зайняті державними та кооперативними установами, 18 здано під квартири робітникам і службовцям, решта — в оренду. Господарське й культурне будівництво в містечку здійснювалося під безпосереднім керівництвом партійного осередку, який у грудні 1922 року налічував 17 комуністів, та Ради робітничих, селянських і червоноармійських депутатів.
У вересні 1923 року в Семенівці стала до ладу новозбудована електростанція. 16 березня 1924 року була створена перша шевська артіль, згодом запрацювали ще три артілі. Швидко розвивалась споживча кооперація, яка виникла в лютому
1922 року. На початок 1923 року через систему споживчого товариства продавалося понад 60 проц. солі, гасу, риби, тканин. Ситець тут коштував на 30 проц. дешевше, ніж у приватника.
Трудящі містечка дістали можливість безплатно користуватися медичною допомогою, навчатися. Тільки в першій половині 1925 року медичну допомогу одержало понад 10 тис. мешканців Семенівки. 1919 року працювало 6 шкіл. Улітку 1924 року було відкрито два пункти ліквідації неписьменності серед дорослого населення, в кожному з них навчалося 40 чоловік. У липні 1923 року гостинно відчинив двері партійно-робітничий клуб. Діяла волосна бібліотека та 13 хат-читалень. Активну участь у роботі культурно-освітніх закладів брав комсомольський осередок, який у липні 1923 року об’єднував 18, а через рік — 35 комсомольців.
Всі успіхи в господарському й культурному будівництві трудящі Семенівки пов’язували з іменем Леніна. І тому з великим сумом вони сприйняли звістку про смерть Володимира Ілліча. На зборах громадян містечка, що відбулися 23 січня 1924 року, була прийнята резолюція, в якій говорилося: «Ми глибоко сумуємо з приводу втрати найвидатнішого генія, вождя всесвітнього пролетаріату, захисника пригнічених, творця першої соціалістичної республіки… Ми закликаємо усіх робітників та селян тісніше згуртуватися навколо РКП(б), яка зберігає заповіти незабутнього Ілліча». Вони поклялися назавжди зберегти в своїх серцях ім’я Леніна, його заповіти.
У березні 1926 року, після ліквідації Гомельської губернії, Семенівська волость увійшла до складу Української РСР. Семенівка перед тим, як була створена Чернігівська область, входила до Глухівського й Конотопського округів.
Нові успіхи в розвитку економіки та культури трудящими Семенівки були досягнуті в роки соціалістичної індустріалізації країни і колективізації сільського господарства. В серпні 1926 року чотири артілі шевців об’єдналися в одну під назвою «Червоний кустар» (з 1939 року — ім. Щорса). Держава виділила асигнування на будівництво механізованої взуттєвої фабрики. Члени артілі із своїх заощаджень внесли на її спорудження по 25 крб. кожний, взяли участь у суботниках, і на початку 1929 року фабрика стала випускати продукцію. їй було присвоєно ім’я Ф. Е. Дзержинського. 1935 року тут зійшло з конвейєра 100 тис. пар взуття.
За роки довоєнних п’ятирічок у Семенівці, крім шевської, було створено ще 8 артілей, які спеціалізувалися на видобутку торфу і виготовленні товарів широкого вжитку. Широкого розмаху серед трудівників артілей набув стахановський рух. Так, в артілі ім. Щорса 169 робітників виконували завдання на 125—170 проц. Передові робітники, зокрема І. К. Байдала, М. Є. Здота, П. М. Маринич, М. М. Сухобок, неодноразово обиралися до районної і селищної Рад депутатів трудящих.
1924 року в Семенівці виник комітет незаможних селян, до якого увійшло 335 господарств. Незаможники отримали від держави безплатну допомогу лісом, кредити на кооперування. Наприкінці 20-х років у містечку розгорнулася велика організаційна й політична робота щодо колективізації сільського господарства. У жовтні 1929 року тут було проведено «День колективізації». Делегації селян відвідали колгоспи сусідніх сіл, а також сільськогосподарську комуну в селі Миколаївці, де вони ознайомилися з практикою колективного господарювання. В лютому—березні 1930 року почали діяти перші сільськогосподарські артілі: «Селянка», ім. Комінтерну та «Червона Кривуша». Остання була створена за активною участю членів артілі «Червоний кустар». У справі залучення селян до колгоспів багато зробив КНС, очолюваний М. Я. Козиком. У складі перших 22 господарств, що вступили до колгоспу ім. Комінтерну, 8 були членами КНС.
Колективізація сільського господарства відбувалася в умовах гострої класової боротьби.
Куркулі й непмани закликали селян бойкотувати хлібоздачу державі, поширювали провокаційні чутки, здійснювали терористичні акти щодо активістів радянського будівництва. Та всупереч цьому на початок травня 1935 року було колективізовано 89,6 проц. селянських господарств, усуспільнено 95,8 проц. земельних угідь. Велику допомогу колгоспам подавала Семенівська МТС, утворена восени 1932 року.
Удосконалювалися форми партійного керівництва політичним життям, господарським та культурним будівництвом. У жовтні 1930 року в Семенівці було створено 3 партосередки, які налічували 72 комуністи. В 1932—1933 рр. у 8 колгоспах створюються партійні, партійно-комсомольські осередки та кандидатські групи. Для поліпшення адміністративного керівництва 1932 року на території селища виникають 4 Ради: Семенівська селищна, Комінтернівська, Широкопланівська та Піщанська.
Завдяки умілому керівництву партійних і радянських органів протягом довоєнних п’ятирічок сталися великі зміни в господарському, культурному й суспільно-політичному житті Семенівки. 1941 року тут налічувалось 13 колгоспів. Це були високорозвинуті, багатогалузеві господарства. Вирощувалися, головним чином, жито, пшениця, ячмінь, гречка, картопля, коноплі. Тваринницькі ферми на кінець 1939 року мали понад 2 тис. голів великої рогатої худоби, багато овець, кіз, свиней1. 1940 року в Семенівській та Костобобрівській МТС (остання була створена 1938 року на околиці Семенівки) було 107 тракторів, 32 комбайни, 47 молотарок, 9 автомашин та багато іншої сільськогосподарської техніки. Тільки в Семенівській МТС працювало 115 механізаторів.
У колгоспах та МТС в передвоєнні роки виросла велика група передовиків виробництва. Жіноча тракторна бригада Семенівської МТС, яку очолювала М. П. Костюченко, 1936 року виробила на кожний трактор по 1575 га умовної оранки, зекономила 17 тонн пального і у всесоюзному змаганні жіночих тракторних бригад, організованому ЦК ВЛКСМ, була визнана найкращою. М. П. Костюченко нагороджено орденом Леніна і в грудні 1937 року обрано депутатом Верховної Ради СРСР.
Невпинно поліпшувався добробут трудящих. Заробітна плата робітників артілі ш. Щорса зросла в 1939 році порівняно з 1938 роком на 20 проц., торфартілі — на 40 проц. Восени 1937 року колгоспники колгоспу «Селянка» одержали тільки авансом по 2,5 кг зерна на трудодень.
Значно поліпшилося медичне обслуговування населення. 1940 року в селищі працювали лікарня, поліклініка, протитуберкульозний диспансер, пологовий будинок, аптека. Відкрилася дворічна школа підготовки медичних працівників, де навчалося 120 чоловік.
Успішно розгорталася боротьба за широкий розвиток народної освіти й культури. Всі діти шкільного віку навчалися в середній і трьох семирічних школах. 1941 року тільки середню школу закінчив 71 учень. Напередодні війни в Семенівці діяли районний будинок культури, театр взуттєвої фабрики, кінотеатр, районна і шкільні бібліотеки, бібліотека промислової артілі ім. Щорса. Селище було радіофіковане. З 1932 року виходила районна газета «Жизнь колхозника» — орган Семенівського райкому КП України та районної Ради депутатів трудящих.
За роки Радянської влади повною мірою розкрився талант уродженців Семенівки художників І. К. Пархоменка (1870—1940), М. Я. Козика (1879—1947)* І. К. Пархоменко створив понад 90 портретів російських та українських письменників, одним з перших виконав з натури портрети В. І. Леніна. М. Я. Козик викладав у вищих художніх навчальних закладах Києва, Харкова, з 1939 року — професор. Широко відомі його роботи «Урожай», «Мати», «Червонофлотець у гостях у колгоспників», «Малий Тарас слухає розповідь свого діда».
За часів Радянської влади в селищі виросло нове покоління людей, безмежно віддане соціалістичній Вітчизні. Уродженець Семенівки В. С. Малоїд за проявлену мужність та героїзм у боротьбі з білофіннами в 1939—1940 рр. був нагороджений орденом Червоної Зірки. На багатолюдних мітингах, що відбулися в Семенівці у липні 1940 року, було прийнято вітання народам Латвії, Литви та Естонії з нагоди відновлення Радянської влади і входження їх до складу СРСР.
Трудящі Семенівки стали господарями своєї долі. На початку 1941 року до Рад було обрано 68 депутатів, з них — 36 колгоспників та 7 робітників. Кращі робітники, колгоспники й службовці вступали до лав Комуністичної партії. Тільки з травня 1938 до березня 1940 року Семенівський райком партії прийняв у члени КПРС 156 осіб. 1940 року в районних установах, промислових артілях, МТС, школах функціонувало 10 партійних організацій та 2 кандидатські групи. Райком партії, партійні організації та селищна Рада депутатів трудящих спрямовували діяльність трудящих Семенівки на здійснення завдань дальшого розвитку економіки й культури.
Але розвиток і плани мирного будівництва були перервані віроломним нападом гітлерівської Німеччини на Радянський Союз. 57-річний робітник залізничної станції Семіонівка І. Ф. Бондаренко у своїй заяві до райвійськкомату просив дозволу приєднатися до чотирьох синів, які перебували в Червоній Армії, щоб пліч-о-пліч з ними бити ворога. Семенівці стали на захист соціалістичної Батьківщини. Уже в червні половина комуністів районної партійної організації вступила до лав діючої армії.
25 серпня 1941 року Семенівку окупували гітлерівці. Перед цим за рішенням Чернігівського обкому КП(б) України для організації опору ворогові у селищі та на території Семенівського району був створений підпільний райком партії на чолі з І. Ф. Тихоновським. В артілі ім. Щорса створюється підпільна партійна група, яку очолила М. Є. Здота. Диверсійна група на чолі з І. Ф. Тихоновським, що входила до складу партизанського з’єднання О. Ф. Федорова, під час бойових дій на території Семенівського району з серпня 1942 року до березня 1943 року знищила два ворожі ешелони з живою силою і технікою, вивела з ладу 4 залізничні мости та міст через р. Ревну. Було знищено 20 км телеграфних і телефонних ліній. Підпільна група М. Є. Здоти розповсюдила серед населення близько 200 примірників листівок.
Німецько-фашистські окупанти жорстоко метилися жителям селища за їх непокірність. Вони розстріляли 66 чоловік, багатьох вигнали в рабство до Німеччини. Було спалено 682 двори.