Нові Боровичі, Щорський район, Чернігівська область (продовження)
Питання про піднесення культури землеробства не раз розглядалося на засіданнях сільської Ради, партійної організації, комнезаму. Корінна перебудова сільського господарства розпочалась у грудні 1929 року в зв’язку з колективізацією. Наступного року в колгоспи об’єдналася переважна більшість трудового селянства. Першими вступили члени комнезаму, комуністи та комсомольці. В селі було створено дві артілі: ім. Ілліча та «Червоний партизан». У 1932 році з двох господарств створили одне, яке назвали «Червоний партизан».
З початком колективізації загострилася класова боротьба в селі. Куркулі поширювали брехливі чутки й наклепи, залякували бідноту, погрожували активістам та передовикам колгоспного виробництва. Але ніщо не могло зупинити людей, які повірили в успіх початої справи. Переконавшись, що колгосп несе їм і їхнім дітям щастя й достаток, всі одноосібні господарства вступили до колгоспу.
Рік у рік міцніла артіль, поліпшувалася дисципліна, зростала продуктивність праці. Були побудовані приміщення для коней, волів, великої рогатої худоби, овець. Перший трактор на колгоспне поле вийшов у 1936 році, вів його комуніст І. С. Гломозда. В цей час господарство мало 2 молотарки, 7 жаток, 5 сівалок, культиватори, трієр тощо. На тваринницьких фермах налічувалося 300 корів, 150 овець, близько 100 свиней. Зріс неподільний фонд колгоспу. На центральній садибі споруджено цілі комплекси господарських будівель, ремонтні майстерні.
Серед колгоспників і робітників спиртового заводу поширився стахановський рух. Першу стахановську бригаду на підприємстві очолив І. Є. Наглий. У колгоспі 1937 року Б. Ф. Москалець виростив 218 цнт картоплі з гектара, Ф. Усик — 200 цнт. Доярка П. Онищенко 1936 року збільшила надої молока на 60 проц. З кожним роком зростали прибутки артілі, підвищувавсь і добробут хліборобів. У 1937— 1939 рр. вони одержували на трудодень по 4—5 кг хліба, картоплю, овочі, мед тощо. Кожен двір мав корову, свиней, птицю. У сім’ї колгоспників прийшов достаток.
За роки Радянської влади село зовсім змінилося, покращало. Виросли нові вулиці з добротними будинками. Поліпшилось медичне обслуговування населення, сталися зміни в галузі освіти й культури. У фельдшерсько-акушерському пункті працювали лікар, фельдшер і акушерка. 1936 року семирічна школа перетворена на середню. Тут навчалося 385 учнів і викладало 28 учителів. Частину будинків колгоспників радіофікували. При клубі працювали гуртки художньої самодіяльності, духовий оркестр. У село на гастролі приїжджали артисти з Чернігова та республіканських театрів Києва й Мінська. Не раз тут бували чернігівські письменники, зокрема О. Десняк. У школах і клубі велась велика воєнно-патріотична робота з молоддю.
Та мирне трудове життя порушив підступний напад фашистських загарбників. Коли наблизився фронт, частину худоби евакуювали у східні райони країни. 1 вересня 1941 року село окупував ворог. Гітлерівці жорстоко розправлялися з членами партії, активістами, вбивали ні в чому невинних людей. Вони вивезли хліб, продукти, забирали в селян все, що потрапляло під руку.
Але радянські люди не скорилися ворогові. Близько 40 чоловік пішли до партизанських загонів, що діяли в навколишніх лісах. У з’єднанні Сабурова мужньо билися з окупантами І. Д. Биховець, М. Є. Тетусь, І. А. Литвин, М. В. Комишний, І. М. Биховець та ін. Вони були нагороджені орденами й медалями Радянського Союзу. Жителі села подавали велику допомогу партизанам: випікали хліб, шили одяг, заготовляли продукти харчування, передавали відомості про наїзди фашистських карателів. Завдяки їхній інформації група підривників, очолювана колишнім працівником Чернігівського обкому партії Г. В. Балицьким, висадила в повітря великий гітлерівський склад з боєприпасами. 4 листопада 1942 року партизани вступили в Нові Боровичі. Дізнавшись про це, фашисти направили з Чернігова військову частину й загін поліції. Підпустивши на близьку відстань окупантів та запроданців, партизани відкрили вогонь. За кілька хвилин вони вбили 26 поліцаїв і 5 гітлерівців, взяли в полон 10 поліцаїв і офіцера. Месники висадили в повітря спиртовий завод, спалили склад спирту, забрали трофейну зброю і того вечора вийшли з села.
За допомогу партизанам фашисти катували й розстрілювали патріотів. Від рук окупантів загинуло 23 жителі села, серед них О. Мазур, І. І. Биховець, П. Клюсовець та ін. Близько 200 юнаків і дівчат гітлерівці вивезли до Німеччини на каторжні роботи, частина з них не повернулася.
21 вересня 1943 року частини 216-ї стрілецької дивізії Центрального фронту визволили село. Великих збитків завдали фашистські загарбники господарству Нових Боровичів. Вони зруйнували господарські приміщення колгоспу, клуб, магазини, багато житлових будинків, знищили фруктовий сад на площі 4 га, ягідники.
Жителі подавали всіляку допомогу рідній армії, щоб якнайшвидше добити ненависного ворога. Вони зібрали 118 тис. крб. на побудову танкової колони; понад 90 посилок відправили в госпіталі та на фронт для бійців; для сусіднього госпіталю здали 2 тис. яєць та 30 кг сала.
Близько 700 жителів села билися з ворогом на фронтах Великої Вітчизняної війни та в партизанських загонах, з них 228 чоловік віддали життя за свободу й незалежність рідної країни. На їх честь односельці встановили обеліск, на якому золотими літерами викарбовані імена загиблих. Усі учасники війни, що повернулися додому, нагороджені орденами й медалями Радянського Союзу.
Після закінчення Великої Вітчизняної війни з небувалим патріотичним піднесенням трудівники села приступили до відбудови господарства й зруйнованих жител. Держава виділила 9 тис. штук шиферу, 3 тис. рулонів толі та руберойду. Були надані довгострокові кредити, безплатно відпущено насіння зернових, льону та конюшини. Завдяки допомозі держави, самовідданій героїчній праці колгоспників у короткий строк відбудовано приміщення ферм, комори, млин, господарські будівлі колгоспу, відновлено поголів’я громадської худоби. На кінець четвертої п’ятирічки досягнуто врожайності довоєнного рівня. До 30-х роковин Великої Жовтневої соціалістичної революції став до ладу спиртозавод, для якого держава надіслала нове устаткування.
У 1946 році відкрито в селі медпункт. Правління колгоспу та громадські організації турбувалися про дітей-сиріт, батьки яких загинули на фронті або в партизанських загонах. 27 дітей взяли на виховання колгоспниці С. Онищенко, М. Тетусь, М. Гломозда, Н. Жук та Г. Скора. Правління колгоспу подавало їм матеріальну допомогу. У перший же рік після визволення сіли за парти учні середньої школи. В дуже тяжких умовах почалася робота школи після окупації. Не вистачало вчителів, недостатньо були обладнані кабінети й майстерні. У 1947 році відбувся перший випуск десятих класів. 32 учні одержали атестат зрілості. Більшість із них пішла вчитися у вищі навчальні заклади.
Матеріальна база колгоспу рік у рік зростала. Велике значення для дальшого розвитку господарства мали рішення вересневого (1953 р.) Пленуму ЦК КПРС і наступні рішення партії та уряду, спрямовані на піднесення продуктивності сільського господарства. Керуючись ними, первинна партійна організація мобілізувала зусилля трудівників на боротьбу за підвищення врожайності полів, рентабельності господарства. В 1955 році колгосп виростив пшениці й гречки по 18 цнт з гектара й посів перше місце в районі. Вирощувалися високі врожаї й інших культур. Так, кращий льонар О. Грищенко на площі 6 га одержала по 6 цнт зерна та 8 цнт волокна льону. Зміцнення кормової бази дало можливість підвищити продуктивність тваринництва. На кожні 100 га орної землі колгосп одержував по 40—60 цнт м’яса. У 1958 році він був нагороджений бронзовою медаллю Виставки досягнень народного господарства СРСР.
У 1963 році до колгоспу «Червоний партизан» приєдналася бригада колгоспу с. Загребельної Слободи та хутора Коровного. Укрупненому господарству надано ім’я Ватутіна. У 1970 році колгосп мав 4160 га землі, в т. ч. 2632 га орної. Чудові сінокоси й пасовища дозволяють відгодовувані велику кількість худоби. Одною з провідних галузей господарства стало тваринництво. На початок 1971 року на фермах колгоспу було 1112 голів великої рогатої худоби, 1,5 тис. свйней та 380 овець. Основні трудомісткі роботи на фермах механізовані.
З допоміжних підприємств у колгоспі є пилорама, ремонтна майстерня, млин. Машинно-тракторний парк налічує 24 трактори, 5 зернових і 4 картоплезбиральні комбайни, 10 вантажних і 3 спеціальні автомашини, багато іншої сільськогосподарської техніки. Механізація, застосування передової агротехніки сприяють підвищенню врожайності.
Новими успіхами зустріли трудівники колгоспу ім. Ватутіна 100-річчя з дня народження В. І. Леніна. У ювілейному 1970 році середній урожай зернових становив 13,8 цнт з гектара, а ячменю зібрали по 22 цнт з гектара. Включившись у соціалістичне змагання на честь XXIV з’їзду КПРС і XXIV з’їзду КП України, хлібороби колгоспу ім. Ватутіна в 1971 році виростили зернових по 17,4 цнт з гектара, картоплі — 150 цнт.
Колгосп вийшов на перше місце в районі по виробництву м’яса — в 1971 році одержано по 101 цнт на 100 га угідь. Основою успіху в тваринництві стала міцна кормова база. В господарстві значно розширено посіви конюшини, тимофіївки та інших трав.
Для цього осушуються й освоюються болота, створюються культурні випаси тощо.
Гордістю колгоспу є його люди, передовики виробництва. Це такі, як помічник бригадира тракторної бригади І. С. Гломозда, нагороджений орденом Жовтневої Революції, механізатор Г. Є. Кримський і телятниця Н. К. Приходько, удостоєні ордена Трудового Червоного Прапора, 66 колгоспників , нагороджено медаллю «За доблесну працю. На відзнаку 100-річчя з дня народження Володимира Ілліча Леніна».
На території села розташований спиртовий завод, на якому працює 128 робітників. Протягом восьмої п’ятирічки підприємство повністю переобладнано — встановлена найновіша апаратура, прилади, удосконалена технологія виробництва. Якщо в 1938 році завод випускав близько 200 декалітрів спирту на добу, то тепер його продуктивність становить 850 декалітрів спирту високої якості. Чотири бригади й три цехи носять звання колективів комуністичної праці. Кращі робітники, передовики виробництва удостоєні урядових нагород, серед них О. К. Михайловська — нагороджена орденом Трудового Червоного Прапора, 4 чоловіка відзначені Ленінськими ювілейними медалями. їхні імена занесені на заводську та районну Дошки пошани.
В селі налічується 4 первинні партійні організації, які об’єднують 65 комуністів, і 3 комсомольські організації, що налічують 147 членів ВЛКСМ. Вони виступають ініціаторами й організаторами багатьох цінних починань, боротьби за піднесення всіх галузей народного господарства. На відповідальних ділянках виробництва працюють комуністи, які є прикладом для інших трудівників села.
Розвиток економіки Нових Боровичів, високі прибутки колгоспу дали можливість розгорнути господарське й житлове будівництво. За післявоєнні роки в селі споруджено 322 нові красиві будинки, криті залізом або шифером. Зведено також приміщення дільничної лікарні з пологовим відділенням, школи, ветлікарні, ясел.
Органи Радянської влади велику увагу приділяють охороні здоров’я населення. Новоборовицька дільнична лікарня розрахована на 25 ліжок, очолює її досвідчений лікар М. І. Федорченко. За самовіддану роботу на ниві охорони здоров’я три медпрацівники нагороджені медаллю «За трудову доблесть».
У селі працює середня школа, яка має добре обладнані кабінети, навчальні майстерні, спортивний зал, бібліотеку, а також інтернат на 25 дітей з сусідніх сіл. У школі налічується понад 400 учнів і 28 педагогів. Виховну й культосвітню роботу проводить будинок культури, відкритий у 1958 році до 41-ї річниці Великої Жовтневої соціалістичної революції. Він має зал на 450 місць, кімнати для роботи гуртків художньої самодіяльності. Тут працюють гуртки: драматичний, хоровий, музичний та художнього читання. Створена агіткультбригада, яка виступає не тільки в колгоспі, а й на підприємствах та в сусідніх селах. У будинку культури відбуваються тематичні вечори, влаштовуються концерти, огляди художньої самодіяльності, тричі на тиждень демонструються кінофільми для дорослих і окремо для дітей. У селі працює бібліотека, яка налічує понад 10 200 книжок. У 1959 році їй надано звання бібліотеки відмінної роботи.
У Нових Боровичах дружно живуть і працюють українці й білоруси, росіяни й грузини, чуваші і євреї, мордвини й молдавани. Тут стали традиційними зустрічі й вечори, присвячені дружбі народів, на які приїжджають делегації та артисти з різних республік, найбільше — з сусідньої Білорусії та братньої Російської Федерації. У квітні 1970 року в селі відбувся великий музично-драматичний вечір, присвячений 100-річчю з дня народження В. І. Леніна. В ньому взяли участь гості й артисти Брянської та Гомельської областей, письменники й поети трьох братніх республік: України, Росії та Білорусії.
Важливу роль у житті села відіграє сільська Рада. В червні 1971 року до неї обрано 35 депутатів, з них 17 комуністів. Переважна більшість депутатів має вищу й середню освіту. Серед обраних — близько половини жінок. Сільрада активно втручається у всі галузі господарства та культурного життя. Вона розглядає й вирішує питання колгоспного виробництва, розвитку охорони здоров’я та освіти, благоустрою, виховання молоді тощо. 6 постійних комісій сільради в своїй роботі спираються на широкий партійний та громадський актив.
Перспективним планом розвитку господарства села в дев’ятій п’ятирічці передбачено підвищити врожайність зернових на 40 проц., а картоплі й льону на 20 — 30 проц. Добиватися щорічного виробництва м’яса — 350 тонн, молока — 700 тонн. Виробництво спирту в 1975 році буде доведено до 300 тис. декалітрів. У селі буде споруджено приміщення середньої школи, бібліотеки, комбінат побутового обслуговування.
Трудівники села, натхнені історичними рішеннями XXIV з’їзду Комуністичної партії Радянського Союзу, докладають усіх зусиль, щоб внести і свій вклад у всенародну справу — побудову комуністичного суспільства в нашій країні.
П. Г. МІНЄЄВ, В. М. ЦАРУК