Щорс, Щорський район, Чернігівська область (продовження)
На основі постанови Чернігівського губраднаргоспу виконком Сновської Ради робітничих, селянських і червоноармійських депутатів у 1921 році націоналізував промислові підприємства, ввів робітничий контроль. Кустарі об’єдналися в промислові артілі та промкооперації. Виконком забезпечив також нормальні житлові умови для робітників.
У зв’язку з новим адміністративним поділом 1923 року Сновськ віднесено до категорії міст. Тоді ж він став центром Сновського округу і району.
Провідну роль у промисловості міста у відбудовний період відігравав залізничний вузол. У депо, яке мало токарний, котельний, мідницький та інші цехи, працювало 660 робітників. Тут виконували середній і поточний ремонт паровозів. Залізничники були в авангарді боротьби за подолання труднощів, виступали ініціаторами організації суботників. Перший суботник відбувся 3 липня 1920 року. Після закінчення зміни 400 робітників депо розвантажили 25 вагонів.
Активними учасниками всіх суботників, заспівувачами в культурно-освітній роботі були комсомольці. На кінець 1923 року в місті вже налічувалося три осередки КСМУ: територіальний, у депо і на лісозаводах, які об’єднували близько 100 юнаків і дівчат. Особливо багато зробили комсомольці для організації допомоги голодуючим Поволжя: для них збирали кошти, а для дітей, що прибули до міста, відкрили дитячий будинок і санаторій. Одночасно комсомольцям доводилося не раз виступати зі зброєю в руках проти решток куркульсько-петлюрівських банд.
Партійні й радянські органи велику увагу приділяли розвитку охорони здоров’я, освіти й культури. В 1921 році відкрито першу лікарню на 35 ліжок, працівники якої повели рішучу боротьбу проти епідемії тифу. 1920/21 навчальний рік у місті розпочали дві трудові семирічні й три залізничні школи. В них навчалося 1214 учнів і працювало 48 педагогів. У 1922 році відкрито школу фабрично-заводського навчання, що стала кузнею залізничних кадрів, у 1925 — три школи ліквідації неписьменності, які відвідували понад 100 чоловік. 1924 року вже працювало чотири клуби, почалося будівництво профспілкового клубу, який відкрито в 1926 році.
Трудящі Сновська жили одними думами й одними прагненнями з усім радянським народом. Вони взяли активну участь в об’єднавчому русі за створення єдиної багатонаціональної союзної держави. На VII Всеукраїнський з’їзд Рад робітники послали голову виконкому Сновської Ради Г. П. Бичка і комсомольського працівника Г. М. Серебряну, які разом з іншими делегатами проголосували за Декларацію про утворення Союзу РСР.
У січні 1924 року радянський народ спіткало велике горе — помер В. І. Ленін. Усвідомлення великої справи, за яку він боровся, посилило тягу безпартійних до лав Комуністичної партії. Під час ленінського призову партійні організації тільки залізничного вузла прийняли 42 чоловіка в члени і 40 — кандидатами в члени партії. 1925 року в селищі було встановлено пам’ятник В. І. Леніну.
Трудящі Сновська й району під керівництвом партійної організації, що налічувала 207 комуністів, з великим ентузіазмом приступили до виконання планів першої п’ятирічки. На цей час у місті, крім дрібних, працювало три великі підприємства — депо з локомотивним парком на 49 паровозів, майстерні протипожежного обладнання і тартак. У роки другої і третьої п’ятирічок стали до ладу шкіряний та обозноремонтний заводи, фабрика індивідуального пошиття одягу, шість артілей промислової кооперації, дільниця лісосплаву; цехи паровозного депо було оснащено новим обладнанням, побудовано багато пристанційних споруд. Місцева промисловість не тільки повністю забезпечувала населення району товарами широкого вжитку, але й виготовляла чимало продукції для сусідніх районів і областей. На кінець 1940 року валова продукція міста перевищувала рівень 1913 року більш як у 7,5 раза.
На підприємствах Сновська широко розгорнулося соціалістичне змагання, стахановський і кривоносівський рух. Велику роль у цьому відіграла багатотиражна газета «Ударник», що видавалася на залізничному вузлі. 1935 року колектив комсомольського локомотиву, очолюваний машиністом О. М. Нікітіним, вийшов переможцем у всесоюзному змаганні молодіжних локомотивних бригад. А через рік стахановці машиніст О. М. Нікітін і токар-швидкісник П. Г. Безбородий були нагороджені орденом «Знак Пошани». В 1939 році із 722 робітників депо було 275 стахановців і 128 ударників. У 1940 році стахановськими стали колективи котельного цеху, двох змін і 21 паровозна бригада.
Залізничники почали впроваджувати нові методи праці. 1940 року всі цехи депо й паровозні бригади перейшли на госпрозрахунок, завдяки чому за рік зекономлено 500 тис. крб. і 2597 тонн палива. План 1940 року був виконаний на 121 проц., продуктивність праці зросла більш як удвічі. Протягом трьох передвоєнних років колектив депо утримував перехідний Червоний прапор Наркомату шляхів, а Сновська дистанція колії — перехідний Червоний прапор Білоруської залізниці.
Активну участь взяли робітники в проведенні колективізації. В села району виїхало понад 100 комуністів, комсомольців і профспілкових активістів. Багато допомогла селам району в піднесенні культури землеробства, в економічному зміцненні колгоспів Сновська машинно-тракторна станція, створена в травні 1931 року. В 1936 році вона налічувала 44 трактори, 11 комбайнів, 119 інших сільськогосподарських машин. Важливу роль в організації політико-виховної роботи на селі відіграв політвідділ МТС. Досягнення трудівників міста й району висвітлювала районна газета «Соціалістичний наступ», яка виходила з 1931 року.
Партійна організація міста й міська Рада провели велику роботу щодо поліпшення добробуту трудящих. Було зведено нові житлові будинки, магазини, споруджено стадіон та спортивні майданчики, забруковано центральні вулиці й встановлено електричні ліхтарі. Тільки в 1940 році на благоустрій міста витрачено 110 тис. крб. На кінець 1940 року в ньому налічувалося 10 тис. населення. В липні 1935 року з метою увічнення пам’яті героя громадянської війни уродженця міста М. О. Щорса Сновськ перейменовано у Щорс, а Сновський район — у Щорський.
За роки довоєнних п’ятирічок у місті значно розширилася мережа закладів охорони здоров’я, освіти й культури. В 1940 році тут діяли районна й залізнична лікарні, де налічувалося 15 лікарів і 49 чоловік середнього медперсоналу. Працювали два робітфаки — Ленінградського інституту залізничного транспорту й Чернігівського педінституту. 1935 року відкрито залізнично-технічну школу, що готувала паровозних машиністів, а наступного року — школу медсестер. Чотири середні загальноосвітні школи повністю охопили навчанням усіх дітей шкільного віку. В 1938 році в них було 1920 учнів і 81 учитель. Велику культосвітню роботу провадили профспілковий і піонерський клуби, 9 бібліотек, книжковий фонд яких перевищував 20 тис. примірників. У клубах влаштовувалися концерти та огляди художньої самодіяльності, читацькі конференції, вечори відпочинку. Частими гостями були професійні артисти багатьох міст країни. Працювали два звукові кінотеатри. 1939 року створено меморіальний музей М. О. Щорса.
Загальне обурення викликало повідомлення, що озвірілі німецько-фашистські орди посунули на радянську землю. До військкомату, партійних і комсомольських організацій міста надходили сотні заяв — радянські люди рвалися в бій з фашистами. За кілька днів майже всі чоловіки, здатні носити зброю, а також багато жінок і дівчат пішли на фронт. Напружено трудилися робітники залізничного вузла, забезпечуючи військовим ешелонам зелену вулицю. Машиністи вирушали в рейси, забуваючи про перепочинок. Один із них, комсомолець М. Кримський, у перші дні війни здійснив героїчний подвиг, відчепивши від ешелону з боєприпасами вагони, що загорілися під час бомбардування станції Часниківка. Комсомолець загинув, але станція й село, що близько підходило до колії, залишилися непошкодженими. Врятовано сотні людей.
Коли наблизився фронт, почалася підготовка підпілля, організація партизанського загону, створення баз продовольства і зброї в Єлінських лісах, евакуація населення й техніки. З вересня 1941 року німецько-фашистські загарбники окупували місто і почали встановлювати «новий порядок». Скрізь рясніли об’яви: за порушення комендантської години — розстріл, за невихід на роботу — розстріл, за переховування червоноармійців — розстріл. Німецький комендант поселився в будинку-музеї М. О. Щорса. Все, що нагадувало про легендарного героя громадянської війни, було знищено, спалено. Окупанти грабували населення, забирали худобу, продукти, теплий одяг, коштовні речі.
Незважаючи на фашистський терор, у місті розпочала боротьбу з гітлерівцями підпільна патріотична організація, очолювана комуністом В. Г. Анапрейчиком. Підпільники слухали зведення Радянського інформбюро, друкували на машинці листівки й розповсюджували їх у місті, налагодили зв’язок з партизанами, переправляли до них поповнення, здобували зброю і медикаменти, влаштовували диверсії. Зокрема, В. А. Подболотов-Шестак організував утечу з табору групи радянських військовополонених. Окупантам удалося заслати в організацію провокатора. 9 вересня 1942 року фашисти схопили В. Подболотова-Шестака, В. Кухаренко, М. Росол і ще кількох чоловік і всіх розстріляли. В. Г. Анапрейчик та С. М. Данильченко які уникли арешту, з групою чепелівських підпільників влилися до партизанського загону ім. Щорса.
У вересні 1941 року в місті виникла підпільна комсомольська група, до якої входили Н. Рибальченко, Ф. Кондратович-Соколова, Г. Харченко, піонерка Н. Сагайдак та ін. Керували роботою групи комуністи-підпільники. Ризикуючи життям, юні патріоти 7 листопада, в день свята 24-х роковин Великого Жовтня, на одному з магазинів ринку вивісили транспарант «Хай живе Жовтнева революція! Смерть німецьким окупантам!».
Арешти не спинили радянських патріотів. Особливо активно діяла Н. Сагайдак, яка й раніше не раз зустрічалася з В. Г. Анапрейчиком, одержувала від нього завдання. 7 листопада 1942 року Ніна пробралася на німецький радіовузол і поздоровила жителів міста з святом Великого Жовтня. Комсомольці писали й розповсюджували листівки про криваві розправи фашистів, про спалену Корюківку, де загинуло 7 тис. радянських громадян.
Гестапівці натрапили на слід комсомольців-підпільників. Загинули Н.Рибальченко, П. Письменний, Ф. Кондратович-Соколова, І. Масленок, Г. Харченко, М. Насінник. У травні 1943 року фашисти схопили й Н. Сагайдак. Незважаючи на страшні тортури, патріотка нічого не сказала катам. Коли Червона Армія вступила в м. Щорс, на дверях камери смертників бійці прочитали видряпані чимось слова: «За правду судять, за брехню підносять. Хто буде тут і вийде на волю — передавайте. Ніна Сагайдак, шістнадцять років. 10.V 1943 р.». А збоку на стіні іншою рукою написано: «Шістнадцятирічну Ніну Сагайдак розстріляно».
У травні 1943 року Чернігівський підпільний обком партії створив Щорський підпільний райком на чолі з І. М. Кобеняком. Підпільний райком взяв на облік усіх комуністів, які з різних причин залишилися на окупованій території, і залучав їх до підпільної роботи, направляв у партизанські загони. Майже в кожному селі райком мав зв’язкових, які інформували його про всі події на місцях, передавали відомості про розташування й рух ворожих частин. За їх повідомленням радянська авіація розбомбила скупчення гітлерівських військ у м. Щорсі.
В середині вересня 1943 року частини 55-ї і 69-ї стрілецьких дивізій Центрального фронту могутнім ударом розгромили угруповання фашистських військ, форсували річку Снов і 21 вересня визволили м. Щорс від окупантів. У боях за місто відзначився 111-й полк 55-ї дивізії, якою командував полковник Герой Радянського Союзу М. М. Заіюльєв. Цей полк, піднятий в атаку майором Челідзе і замполітом Прохоровим, першим увірвався в місто і врятував від знищення частину залізничних споруд, замінованих фашистами. На 2 братських могилах воїнів-визволителів у 1946 і 1961 рр. споруджено обеліски. Біля них ніколи не в’януть квіти. На шести братських могилах жертв фашизму 1946 року встановлено обеліски та надгробки.
З великою радістю й сльозами щастя на очах зустрічали жителі Щорса червоноармійців. Понад 100 чоловік вступили до лав Червоної Армії. Більш як 2,5 тис. жителів билися проти німецько-фашистських загарбників на фронтах Великої Вітчизняної війни. Багато з них полягло смертю хоробрих, 2179 чоловік за мужність і відвагу, виявлені в боях з окупантами, нагороджено орденами й медалями. Комсомольцю, рядовому О. В. Плющу присвоєно звання Героя Радянського Союзу, машиністу К. Н. Мишастому — звання Героя Соціалістичної Праці.
За два роки окупації гітлерівці заподіяли м. Щорсу багато лиха. Вони закатували й розстріляли 222 жителів міста, 125 чоловік відправили на каторгу до Німеччини. Відступаючи, фашисти зруйнували пасажирський вокзал, майже всі пристанційні споруди, висадили в повітря електростанцію і водонапірну башту, вивели з ладу паровозне депо, промислові підприємства, спалили 111 житлових будинків.
Відновлені після визволення міста районні партійна й комсомольська організації, районна та міська Ради депутатів трудящих одразу розгорнули активну роботу щодо мобілізації населення на відбудову народного господарства й допомогу фронту. Був створений районний комітет допомоги пораненим, їх оточили батьківським піклуванням. Під госпіталі тимчасово переобладнали школи, забезпечили необхідними меблями, продовольством. Тільки до кінця 1943 року колгоспники району здали у фонд перемоги близько 100 тис. пудів хліба, зібрали понад мільйон крб. на побудову танкової колони «Колгоспник Чернігівщини». Більше третини цих коштів надійшло від трудящих міста. Робітники й службовці внесли у фонд Червоної Армії свою місячну зарплату.