Щорс, Щорський район, Чернігівська область
Шорс (до 1935 р.— Сновськ) — місто районного підпорядкування, центр району. Розташований на річці Снові, правій притоці Десни, за 75 км від Чернігова, з яким має автобусне сполучення. Залізнична станція на лінії Гомель—Бахмач. Населення — 11 тис. чоловік.
Років сто тому там, де розкинулося сучасне місто, був густий ліс. Після реформи 1861 року тут оселився селянин на прізвище Корж, який заснував хутір. У 70-х роках XIX ст., в перший період піднесення залізничного будівництва в Росії, поблизу хутора пролягла Лібаво-Роменська залізниця. У липні 1874 року почала діяти залізнична дільниця Гомель—Бахмач, на якій були відкриті станція Сновська, названа так від річки Снові, й паровозне депо на 9 локомотивів. Відтоді маленький лісовий хутір, що опинився біля станції, почав швидко зростати. Тут оселялися робітники депо, машиністи, службовці, а також ремісники й торговці.
Довгий час селище називалося за прізвищем першого поселенця Коржівкою. Наприкінці XIX ст. після відкриття в селищі поштового відділення воно стало називатися Сновськом і входило до складу Великощимельської волості Городнянського повіту Чернігівської губернії. 1897 року в селищі налічувалось 222 двори і 2424 жителі.
Наприкінці XIX—на початку XX ст. навколо Сновська широко велися лісорозробки. За 25 км від станції в с. Гуті Студенецькій працювало три лісопильні заводи. Значна частина лісу сплавлялася по річці Снові, решта вантажилася на станції. Зокрема, на Ромни щороку відвантажували в середньому 1,6 млн. пудів лісоматеріалів. У селищі працювало також кілька напівкустарних дрібних підприємств: тартак, паровий млин, чинбарні, миловарні, кондитерські.
Умови праці робітників-залізничників, особливо ремонтників, були дуже тяжкими. Вручну обертали поворотний круг з паровозом, виймали й переносили на плечах дванадцятипудові поршні, завантажували паливом тендер тощо. Не було елементарної техніки безпеки, що часто призводило до нещасних випадків. Робочий день тривав 10—12 годин. Подібні умови праці були й на приватних підприємствах. Так, на лісопильних заводах працювали по 14—16 годин. Терпіли робітники й через нестачу житла. Власники будинків, здаючи кімнати, брали з квартиронаймачів четверту, а то й третю частину їхнього мізерного заробітку.
Наявність залізничної станції сприяла розвитку торгівлі. В селищі відкрилося кілька крамниць, що торгували бакалійними, скоб’яними та іншими товарами. Виник базар. Довгий час у Сновську не було жодного медичного працівника. Лише в 1891 році, коли держава викупила Лібаво-Роменську залізницю, на станцію направили одного фельдшера. Поліцейську дільницю створили негайно, а початкову школу відкрили тільки 1889 року. В першому випуску її налічувалось 10 учнів.
Жорстока експлуатація, тяжкі умови життя штовхали робітників на боротьбу за свої права. Найбільш політично зрілими були залізничники Варшавського депо, яких у 1874 році вислав сюди царський уряд як неблагонадійних під негласний нагляд поліції.
Напередодні першої російської революції 1905—1907 рр. у Сновську виникла соціал-демократична організація. Значну роль у створенні її відіграв Ю. Ю. Глубко, колишній в’язень Шліссельбурзької фортеці, який працював у депо слюсарем. Ю. Ю. Глубко був зв’язаний з Поліським комітетом РСДРП, за його допомогою діставав нелегальну літературу, вів революційну пропаганду серед залізничників. У січні—лютому 1905 року в Городні, Сновську та селах повіту розповсюджувалися листівки Петербурзького комітету РСДРП «До всіх робітників», «До солдатів» та ін. Вони роз’яснювали трудящим політичний зміст «Кривавої неділі» в Петербурзі, закликали до повалення самодержавства, ліквідації поміщицького землеволодіння.
На початку жовтня 1905 року, коли загальнополітичний страйк охопив майже всю Росію, припинили роботу й сновські залізничники. Члени соціал-демократичної організації й революційно настроєні робітники разом з представником Поліського комітету РСДРП, що прибув у Сновськ, склали петицію, в якій вимагали восьмигодинного робочого дня, підвищення заробітної плати, безплатної видачі спецодягу, подання медичної допомоги, поліпшення умов праці й життя. Закінчувалася петиція політичними вимогами: свободи слова, зборів, демонстрацій і революційним закликом «Геть самодержавство!». 12 жовтня страйковий комітет вручив петицію начальнику депо. Підтримуючи залізничників, застрайкували робітники приватної друкарні й наймані продавці магазинів.
Страйковий комітет створив робітничу дружину, встановив нічні чергування, взяв під контроль головні об’єкти. З дозволу комітету в селищі працювали тільки водокачка, телеграф, приймальний пункт фельдшера й два паровози, що їх використовували страйкуючі. Царські власті послали з Бахмача проти непокірних робітників Сновська військовий ешелон. Назустріч йому страйковий комітет направив групу робітників, очолювану комісаром страйкому О. П. Васильченком. На станції Мена вони відчепили паровоз і перегнали його в Сновськ, залишивши військовий ешелон без тяги. Тоді жандарми з допомогою чорносотенців намагалися спровокувати єврейські погроми й всю відповідальність перекласти на страйкарів. Та група робітничої охорони не допустила цього. 13 днів тривав страйк. Мужньо трималися робітники. Лише 25 жовтня вони змушені були поновити роботу. За участь у страйку багатьох заарештували, а ще більше — звільнили.
Незважаючи на чорносотенний терор і репресії в період реакції, в селищі розповсюджувалися більшовицькі газети «Пролетарий» і «Социал-демократ», які надсилав сюди Поліський комітет РСДРП.
У ці роки з революційною літературою познайомивсь і молодий Микола Щорс, син сновського паровозного машиніста.
Напередодні першої світової війни в робітничому селищі з 3-тисячним населенням працювали два лікарі (приватний і на станції), фельдшер і акушерка в приймальній палаті на два ліжка. З навчальних закладів була тільки залізнична п’ятикласна школа. В 1910 році машиністи добилися дозволу відкрити клуб. Тут влаштовувалися спектаклі, музичні концерти. В 1915 році в Сновську відкрився приватний кінотеатр «Ілюзіон».
Перша світова імперіалістична війна страшним тягарем лягла на плечі трудящих. Багато лиха завдала вона й сновським робітникам. Збільшилися злидні, не вистачало продуктів харчування, росла дорожнеча. Багато хто втратив рідних на фронті. Через станцію Сновська йшли на фронт сотні ешелонів з солдатами, військовим спорядженням, а звідти — з пораненими й покаліченими. Все це посилювало обурення й ненависть трудящих до царського самодержавства.
На початку березня 1917 року до Сновська дійшла звістка про Лютневу революцію. 7 березня в селищі відбулися загальні збори робітників, на яких утворили Раду робітничих і солдатських депутатів. Виконавчий комітет Ради здійснив ряд заходів, спрямованих на поліпшення становища робітників, зокрема заборонив виселяти їх з квартир без відома житлової комісії, підвищив їм зарплату, організував робітничу міліцію.
Місцева буржуазія, яка прагнула прибрати владу до своїх рук, утворила громадський комітет, що став опорою комісара Тимчасового уряду. Хоч до виконкому Ради пролізли меншовики, сновські робітники в більшості своїй підтримували більшовиків і виступали проти підступних дій меншовиків. Так, коли вибухнув контрреволюційний заколот генерала Корнілова, збройний загін робітників Сновська й Добрянки під керівництвом більшовиків зайняв залізницю на лінії Камка— Сновськ—Бахмач і затримував та обеззброював тут групи корніловських офіцерів.
Перемога Великої Жовтневої соціалістичної революції і прийняття II Всеросійським з’їздом Рад декретів про мир та землю викликали велику революційну активність трудящих Сновська. Робітники повели рішучу боротьбу проти меншовиків за встановлення Радянської влади. Та каральні загони Центральної ради в середині
грудня зайняли селище. На допомогу трудящим Сновська, як і всієї України, прийшов російський народ. З Гомеля вздовж залізниці в напрямку Бахмача повів наступ сформований з балтійських моряків 1-й Мінський революційний загін і 151-й П’ятигорський революційний полк. 22 грудня бойова розвідувальна група червоногвардійців оволоділа станцією Сновська, а 24 грудня сюди прибули головні сили, артилерія й бронепоїзд. Червоногвардійський загін разом з дружиною сновських робітників вибив петлюрівців із селища. В Сновську була встановлена Радянська влада, громадський комітет розпущено, виконком Ради робітничих і солдатських депутатів очищено від меншовиків. До складу Ради обрали співчуваючих більшовикам робітників, а головою виконкому — машиніста М. Й. Михайловського. Згодом створили ревком, який повів рішучу боротьбу за охорону революційного порядку. На початку січня 1918 року виникли перші більшовицькі організації. Селищний комуністичний осередок налічував 25, залізничного депо — 22 комуністи. Першим секретарем парткому обрали М. І. Будникова. В грудні 1917 року почала виходити газета «Известия Сновского Совета рабочих и солдатских депутатов».
Коли на Україну рушили запрошені Центральною радою кайзерівські війська, трудящі Сновська піднялися на боротьбу проти окупантів. У селищі під керівництвом більшовиків сформовано червоногвардійський загін. Одним з організаторів і керівників його був М. Щорс, який повернувся з фронту. На початку березня 1918 року до Сновська з боку Гомеля підійшов ешелон німецьких солдатів. Сновські червоногвардійці на чолі з більшовиками зустріли загарбників вогнем. Коли ешелон намагався відійти назад до Гомеля, червоногвардієць Матушевич перевів стрілку і направив його в тупик. На повному ходу ешелон врізався у платформи з піском. У паніці вискакували німецькі солдати з вагонів, кидали гвинтівки й піднімали руки. Побачивши, що червоногвардійців небагато, вони відкрили вогонь з гармат і кулеметів. На допомогу окупантам з Гомеля поспішав бронепоїзд. Сили були нерівні. Сновський загін з боєм відступив у ліс.
Захопивши Сновськ, німецькі загарбники запровадили жорстокий режим. Вони насамперед розгромили партійні й радянські організації, арештовували й розстрілювали більшовиків та радянських активістів. Але жителі селища не скорилися ворогові. Партійна організація пішла в підпілля й почала підготовку до збройного виступу проти окупантів. Група сновських робітників вступила до Семенівського загону Червоної гвардії, командиром якого став М. Щорс. У вересні 1918 року, коли М. Щорс був призначений командиром 1-го Богунського полку, чимало робітників Сновська на його заклик пішли до лав богунців і брали активну участь у боях з німцями, гетьманцями та петлюрівцями.
31 грудня 1918 року Таращанський полк під командуванням В. Н. Боженка визволив Сновськ. Другого дня відновила діяльність Рада робітничих і солдатських депутатів. 4 січня 1919 року на об’єднаному засіданні виконкому Ради та партійних осередків, враховуючи воєнну обстановку, а також потребу налагодити нормальні умови для життя й праці трудящих, створено ревком, який очолив П. П. Голубов. Ревком і комуністичні осередки селища провадили велику роботу щодо організації допомоги фронту й пораненим бійцям. Навесні 1919 року в Сновську був створений комсомольський осередок, секретарем якого обрали учня залізничної школи І. Бялого. Комсомольці проводили культосвітню роботу, брали участь у боротьбі з бандитизмом.
Та над молодою Радянською республікою нависла нова загроза — з півдня наступали денікінці. У вересні 1919 року, коли ворог підійшов до Чернігова, ревком сформував збройний загін і направив його на фронт, а робітники депо спорудили бронепоїзд, який відіграв важливу роль у захисті залізничного мосту біля станції Макошине. Бронепоїзд прорвався на лівий берег Десни і впритул розстріляв батареї ворога та їх обслугу. За цей подвиг радянські бійці одержали подяку від командування 12-ї армії. Білогвардійці так і не змогли переправитися через Десну.
Після розгрому денікінців трудящі Сновська приступили до відбудови господарства. На початку 1920 року в селищі вже діяли три лісопильні, два миловарні й крохмальний заводи, п’ять млинів, друкарня, електростанція, залізнична станція й депо. На всіх підприємствах працювало понад 2 тис. робітників. 23 січня відбулося перше засідання виконкому новообраної селищної Ради, якому передав свої повноваження ревком. 25 травня 1920 року Сновськ став центром повіту.
Органам Радянської влади довелося переборювати величезні труднощі. Не вистачало продуктів харчування, бараки для хворих на тиф були переповнені, навколо діяли куркульсько-петлюрівські банди. 20—27 жовтня 1920 року відбулася перша повітова партійна конференція, яка спрямувала зусилля комуністів на подолання труднощів, викликаних розрухою, розробила заходи, щоб якнайшвидше налагодити роботу промислових підприємств, зміцнити зв’язки з безпартійними масами.
Важливою подією в житті Сновська стало відвідання повіту наприкінці вересня 1920 року головою ВУЦВК Г. І. Петровським і групою відповідальних працівників, які прибули в агітпоїзді ім. Леніна. Г. І. Петровський виступив з промовою перед трудящими Сновська й селянами, які приїхали з навколишніх сіл. Він говорив, що єдино правильний шлях подолання сільськогосподарської розрухи й голоду — це перехід до колективного землекористування, посилення боротьби з спекулянтами й куркулями, виконання державних планів.