Авдіївка, Сосницький район, Чернігівська область
Авдіївка — село, центр сільської Ради, розташоване вздовж автошляху Чернігів—Новгород-Сіверський, за 39 км від районного центру. Відстань до пристані Мезин на річці Десні — 18 км. Дворів — 1043. Населення — 2717 чоловік. Сільраді підпорядковане село Шаболтасівка.
На околицях Авдіївки виявлено курганний могильник періоду Київської Русі.
Уперше Авдіївка згадується 1674 року в грамоті російського царя Олексія Михайловича, якою він підтверджував право власності військового товариша В. Дуніна-Борковського на ряд сіл у Понорницькій сотні, в т. ч. і на Авдіївку. Пізніше вона стала власністю миргородського полковника Д. Апостола, а потім — бунчукового товариша М. Скоропадського. Із зміцненням феодально-кріпосницьких відносин посилювалася залежність збіднілих козаків і селян від поміщиків. М. Скоропадський та його спадкоємці за незначну ціну скуповували невеликими ділянками козацьку землю, дедалі більше розширюючи свої володіння.
У 1796 році Авдіївка стала волосним центром Сосницького повіту. В той час тут налічувалося козаків — 284 ревізькі душі, державних селян — 93, поміщицьких селян — 34. Козаки й державні селяни займалися хліборобством, ремісництвом, зокрема, виробляли колеса, вози, сани, домашній посуд та їн. Вироби збували переважно в с. Орлівці, за 12 верст від Авдіївки, де відбувалися щотижневі базари й двічі на рік — ярмарки. Кріпаки відробляли панщину, яка становила 3, а в гарячу пору й 4 дні на тиждень, працювали на винокурні поміщика, що знаходилася недалеко, на хуторі Кистері. 1847 року на хуторі Натальївському, поблизу Авдіївки, Скоропадський побудував цукровий завод, який давав 13 900 пудів цукру на рік. Тут працювали кріпаки й вільнонаймані робітники — жителі Авдіївки. Антисанітарні умови життя й праці робітників заводу призводили до виникнення різних епідемічних захворювань, а в селі не було жодного медпрацівника. Так, у 30-х роках XIX ст. кілька разів спалахувала епідемія дизентерії.
Напівголодне існування, жорстока експлуатація примушували кріпаків покидати рідні оселі, шукати порятунку у втечах. 1782 року в Новоросійській губернії спіймали групу авдіївських кріпаків і силоміць повернули на розправу до поміщика Скоропадського. Непокірних селян катували, віддавали в солдати, продавали й навіть міняли на тварин. Так, поміщик Шульжинський виміняв на собаку молодого кріпака Т. Ченюка. Важко тепер його нащадкам, які живуть у селі, уявити становище свого прадіда, що помер, не змігши перенести тяжкої образи.
Після реформи 1861 року селяни Авдіївки одержали 2048 десятин 1369 кв. сажнів землі, за яку повинні були сплатити 52 212 крб., що майже в три рази перевищувало ринкову ціну на землю. Кріпаки В. Скоропадського одержали в середньому по 3 десятини 1747 кв. сажнів на ревізьку душу, М. Воейкова — 2 десятини 310 кв. сажнів.
Реформа 1861 року не внесла істотних змін в економічне становище селян. У місцевому краєзнавчому музеї зберігається кілька документів, що свідчать про тяжке життя колишніх кріпаків, зокрема «мирський приговор», датований 3 грудня 1872 року, про відчуження частини землі в селянина А. В. Ященка, який не мав можливості сплатити викупні платежі й державні податки.
Маючи невеличкі наділи, частина селян орендувала землю в поміщиків, але орендна ціна в Сосницькому повіті, порівняно з іншими, була висока — 4,25 крб. за десятину (в Новгород-Сіверському повіті, наприклад,— 2,76 крб., у Городнянському — 2,43 крб.). Малоземелля, відробіткова система, що набула значного поширення, оренда землі на кабальних умовах, непосильні податки, мирські збори — все це вело до ще дальшого зубожіння селян. Щоб якось прогодуватися, сільська біднота мусила йти в найми до тих же поміщиків або куркулів, дехто наймався на роботу на цукровий чи цегельний завод.
На кінець XIX ст. Авдіївка стала великим волосним селом. Тут налічувалося 524 двори і 2825 жителів. У селі відбувалося 5 ярмарків на рік і щотижневі базари. Частина населення займалася виготовленням для продажу колод, дощок, в’язанням риболовецьких сіток, які збували в Ростові-на-Дону та інших приморсько-азовських містах.
Хвиля селянських виступів, що прокотилася по країні під час революції 1905—1907 рр., захопила й Авдіївку. Студент Московського університету О. О. Кононенко та агроном М. Д. Ященко розповсюджували тут революційні листівки, викривали перед жителями навколишніх сіл справжню суть маніфесту 17 жовтня. Щоб запобігти збройним виступам селян, в Авдіївці з 1904 до 1907 року був запроваджений воєнний стан, до 1912 року постійно знаходились солдати й стражники, Які охороняли маєтки, розганяли всякі збори.
Столипінська аграрна реформа ще більше погіршила становище основної маси селян. Кращі землі захопили куркулі. Недостатня кількість худоби, а в зв’язку з цим недостатнє удобрення полів, примітивний обробіток посівів зумовлювали низькі врожаї. Селяни збирали в середньому 25—30 пудів з десятини. Щороку цілі стада худоби гинули від пошесних хвороб — сибірської язви, чуми та ін. На весь Сосницький повіт, куди входила й Авдіївська волость, працювали тільки два ветеринарні пункти. Дехто з селян у пошуках кращої долі переселився до Сибіру. Протягом 1906—1911 рр. з Авдіївської волості виїхало 576 чоловік (95 господарств)5. Багато з них, не діставши допомоги від держави, поверталися додому жебраками.
До Жовтневої революції майже все населення Авдіївки було неписьменним. Тільки в 1875 році відкрито початкову народну школу. Але навчалося в ній мало дітей, ще менше закінчувало. В селі не існувало ніяких медичних закладів.
Коли в Авдіївці стало відомо про повалення самодержавства, селяни сподівалися, що буде укладений мир, що вони одержать землю. Але ніяких змін не сталося; Земля лишалася в поміщиків. Тому трудящі Авдіївки радо зустріли звістку про перемогу Жовтневого збройного повстання в Петрограді. В селі розгорнулася боротьба за встановлення Радянської влади. В січні 1918 року на сільському сході було обрано ревком, який насамперед узяв на облік малоземельні й безземельні господарства, розподілив між сільською біднотою поміщицьку худобу та сільськогосподарський інвентар.
У березні 1918 року Авдіївку окупували німецькі загарбники. Разом з ними в село повернувся поміщик Скоропадський. Він поставив перед селянами вимогу сплатити збитки, завдані його економії. На селян накладали штрафи, почалися грабежі й арешти. Але люди не схилили голову перед окупантами. В Авдіївці виникла підпільна група на чолі з колишнім матросом П. Ф. Чепурним, до якої ввійшли також А. М. Волошко, П. М. Жук та ін. Підпільники вели агітацію проти окупантів, закликали населення саботувати заходи німецько-гетьманських властей, не давати хліба ворогові. Після краху австро-німецької окупації на Україні владу захопила буржуазно-націоналістична Директорія. Наприкінці грудня 1918 року 4-й Ніжинський Радянський полк вибив петлюрівців із села. В Авдіївці було відновлено Радянську владу, головою волосного революційного комітету призначили П. Ф. Чепурного. Провідну роль у зміцненні Радянської влади в селі відіграв партійний осередок, створений у квітні 1919 року.
Втілення в життя завоювань Великого Жовтня відбувалося в умовах жорстокої боротьби з ворожими елементами, зокрема з куркульством. Особливо запеклі сутички стались у травні 1919 року під час виборів до Ради, куди вороги намагалися протягнути своїх представників. Через два тижні після того як куркулі зазнали поразки, вони створили свою раду й вимагали передати їй всі повноваження, погрожували вчинити розправу над комуністами. 21 травня комуністи терміново скликали збори, де намітили заходи, щоб зірвати плани багатіїв. До Авдіївки прибув загін для боротьби з бандитизмом. Куркулі намагалися вивезти вночі хліб до лісу, але це їм не вдалося. Близько 30 чоловік було заарештовано, а хліб конфісковано.
Партійна організація разом з комітетом бідноти, який очолював І. А. Вугровий, та волосним земельним відділом провели розподіл поміщицьких земель. У цей час багато жителів Авдіївки боролися з білогвардійцями та інтервентами на фронтах громадянської війни. Парторганізація й органи Радянської влади піклувалися про сім’ї червоноармійців, допомагали обробити землю, давали зерно для посіву тощо. В грудні 1919 року Авдіївська волосна партійна організація налічувала 7 членів і 4 співчуваючих. Комуністи багато уваги приділяли підвищенню свого ідейно-теоретичного рівня. Незважаючи на складні умови, регулярно проводилися партійні збори, які розглядали найважливіші питання життя села.
В лютому 1920 року під керівництвом комуністів на основі ініціативної групи, що існувала з початку 1919 року, в Авдіївці була оформлена комсомольська організація. Комсомольці брали участь у ліквідації неписьменності, організовували збір коштів і продуктів для голодуючих Поволжя, допомагали приймати переселенців з інших губерній, які потерпіли від недороду (Авдіївська волость у 1922 році прийняла 245 чоловік). Разом з комуністами комсомольці створювали загони для боротьби з куркульськими бандами, що діяли в навколишніх лісах і тероризували населення.
Уже в перші роки Радянської влади партійна організація, місцеві органи влади роз’яснювали хліборобам Авдіївки переваги колективного господарювання.
1921 року на колишніх поміщицьких землях утворилася комуна «Свобода». Її фундаторами були бідняки А. М. Волашко та М. О. Васюк. Комуна мала 43 десятини орної землі, 14 десятин сінокосу. Незважаючи на труднощі, комуна досягла певних успіхів в організації колективної праці. Це підносило її авторитет серед жителів села. На кошти комуни в березні 1922 року відкрили дитячий будинок, де перебувало 23 дітей-сиріт.
Велику роботу серед селян вів комітет незаможних селян, створений у травні 1920 року. Сільрада разом з комнезамом розподіляли між селянами конфісковану поміщицьку землю, організовували трудящих на боротьбу з рештками банд і куркулями, які перешкоджали проведенню продрозкладки, нападали на обози з хлібом.
Органи Радянської влади й партійна організація села значну увагу приділяли народній освіті й культурі, політичному вихованню населення. Вже на початку 1919 року в Авдіївській початковій школі працювали 4 вчителі і навчалося 173 учні, створено бібліотеку-читальню, яка налічувала 1342 примірники книжок і 200 читачів, діяв драматичний гурток. На початку листопада 1922 року відкрито сільську політшколу. В громадське життя села активно включилися жінки, які брали участь у роботі зборів делегаток, районних конференцій тощо. Через делегатські збори жінки допомагали охопити навчанням дітей шкільного віку, забезпечити одягом дітей бідняків, організувати ясла, вели роз’яснювальну роботу серед батьків тощо.
Авдіївський комітет незаможних селян, який у середині 20-х років налічував понад 100 чоловік, допомагав незаможникам поліпшити обробіток землі, одержати насіння для посіву, придбати інвентар і одночасно роз’яснював, переваги колективного господарювання. У травні 1930 року громадськість Авдіївки урочисто відзначила 10-річчя КНС.
На початку 1930 року в. селі розгорнувся широкий рух за суцільну колективізацію. Першими подали приклад комуністи й комсомольці, які всі до одного вступили до колгоспу. В квітні 1930 року був створений колгосп «Перемога», очолив його активний учасник боротьби за встановлення Радянської влади в селі П. М. Жук. Багато допомогли в організації колгоспу члени комуни «Свобода», що влилася в колгосп. У березні 1931 року виникла артіль «Веселий гай», головою якої обрали селянина-бідняка Є. Є. Куліша.
У перші роки свого існування колгосп «Перемога» об’єднував 197 господарств. Працювали 4 польові та будівельна бригади. Господарство мало 139 коней, ферму вирощування молодняка великої рогатої худоби, 4 жатки, 5 молотарок, 2 сівалки,, сінокосарку. Артіль «Веселий гай» об’єднувала 104 господарства. Тут працювали З польові бригади. Артіль мала вівчарську ферму (139 овець), 87 коней, 2 сівалки,, жатки та інший сільськогосподарський реманент.