Дігтярі, Срібнянський район, Чернігівська область (продовження)
Із зростанням прибутків артілі вагомішим ставав трудодень, поліпшувався добробут хліборобів села. Так, у 1937 році дігтярівські колгоспи продали державі 1890 цнт хліба, розрахувалися натуроплатою за роботи, виконані МТС, забезпечили себе посівним матеріалом, фуражем і видали на трудодень по 6 кг хліба, 2 кг картоплі, 2 крб. грішми.
Міцніла виробнича база промислової артілі ім. 8 Березня. В 1936 році на підприємстві розгорнувся стахановський рух. Провадились стахановські п’ятиденки й декади, під час яких ткалі в 2—3 рази перевиконували норми. 1940 року артіль дала продукції на 2,5 млн. крб. У праці виросли справжні майстри народної творчості. Це, зокрема, Г. Чміль, У. Коваленко, О. Коваленко, К. Ященко та ін. Вироби артілі експонувалися на виставках у Полтаві, Києві, Москві.
Напередодні Великої Вітчизняної війни в селі було здійснене загальне початкове навчання. 1929 року початкову школу перетворено на семирічну, яку закінчувало близько 90 проц. дітей шкільного віку. 1936 року відкрито районну колгоспну школу, яка готувала для артілей бригадирів, рільників, обліковців. У селі працювали клуб, дільнична лікарня.
Підступний напад фашистської Німеччини перервав мирну працю трудящих. 300 дігтярівців влилися до лав Червоної Армії, щоб зі зброєю в руках захищати Батьківщину. Коли фронт наблизився, громадську худобу було відправлено на Схід. 17 вересня 1941 року фашистські загарбники окупували село. Почалися арешти й розстріли. Гітлерівці та їх лакузи розстріляли 10 жителів села, в т. ч. бригадира комуніста X. Н. Вихала, голову колгоспу М. К. Малиша, зоотехніка Г. 3. Лисенка та інших; 57 чоловік вивезли до Срібного й разом з активістами району спалили живими; 28 юнаків і дівчат відправили до Німеччини на каторгу.
І все ж трудящі Дігтярів не скорилися ворогові. Багато хто вступив до партизанського загону, яким командував Є. X. Соколовський. Партизани перешкоджали окупантам вивозити награбоване добро, продукцію маслозаводу забирали для потреб партизанського загону й роздавали жителям. Коли фашисти відступали під ударами Червоної Армії, народні месники влаштували засаду, підбили три автомашини й знищили 19 ворожих солдатів, які почали палити село.
17 вересня 1943 року частини 60-ї армії дід командуванням генерал-лейтенанта І. Д. Черняховського визволили Дігтярі від фашистських загарбників. Окупанти 7 завдали значних збитків господарству села. Вони спалили 16 житлових, будинків, 25 надвірних будівель, вивезли 188 голів великої рогатої худоби; багато коней, свиней та інше.
Великі труднощі постали перед хліборобами Дігтярів. У селі на 1680 га орної землі лишилося 34 коней і 16 пар волів. Щоб вчасно провести осінню сівбу, колгоспники впрягали власних корів. Багато допомогли у відновленні поголів’я громадської худоби братні республіки, зокрема колгоспники Тамбовської області та Мордовської АРСР, які надіслали 12 корів і 10 племінних теличок. Держава дала 32 коней. Колгоспникам, чиї хати були зруйновані, виділено будівельний матеріал. Багатодітним вдовам надавалася грошова допомога. У жовтні 1943 року відновила роботу артіль ім. 8 Березня, відкрилися семирічна школа й дільнична лікарня. 1945 року оголосила набір учнів колгоспна школа, що спочатку готувала будівельників різного профілю, а з 1948 року — механізаторів колгоспного виробництва.
Колгоспники всіляко допомагали Червоній Армії добити ворога. Вони здавали у фонд оборони продукти, жінки в’язали для солдатів шкарпетки, готували махорку. Із своїх трудових заощаджень у грудні 1943 року дігтярівці внесли на спорудження танкової колони «Колгоспник Чернігівщини» 120 тис. карбованців.
Після переможного закінчення Великої Вітчизняної війни до села поверталися демобілізовані воїни. Не думаючи про відпочинок, вони-відразу приступали до роботи, Парторганізація й сільська Рада мобілізували людей на відбудову господарства колгоспів. Відновлювалося поголів’я худоби, зводилися господарські приміщення. Уже в 1948 році були повністю освоєні довоєнні посівні площі.
У вересні 1950 року обидві артілі об’єдналися в одне господарство, яке назвали ім. Жданова. Це дало змогу раціональніше використовувати техніку, зріс бюджет, що дозволило розширити капітальне будівництво. Поліпшилося керівництво колгоспом. 1959 року до артілі ім. Жданова приєднався колгосп ім. Шевченка с. Гнатівки. Укрупнене господарство назвали «Шлях до комунізму».
Правління колгоспу й партійна організація вживали рішучих заходів для дальшого піднесення господарства: поліпшено обробіток землі, .низьковрожайні та малоприбуткові культури виключено з посівів, а замість них введено нові, зокрема розширено площі під цукровими буряками. У колгоспі був створений механізований загін, який вивозив органічні добрива на поля. Протягом 1962—1966 рр. врожаї зернових культур зросли з 17,8 до 19,9 цнт з гектара. Значні зміни стались і в розвитку тваринництва. В 1966 році вже вироблено на 100 га угідь молока — 301 цнт. м’яса — 46,2 центнера.
За восьму п’ятирічку колгосп «Шлях до комунізму» виріс у велике багатогалузеве господарство, яке має 4417 га сільськогосподарських угідь, у т. ч. 2440 га, орної землі. Тут вирощують переважно зернові культури, м’яту, цукрові буряки, картоплю. Включившись у всенародне соціалістичне змагання на честь 50-річчя Радянської влади і 100 річчя з дня народження В. І. Леніна, трудівники колгоспу взяли нові підвищені зобов’язання й успішно виконали їх. У восьмій п’ятирічці колгосп збирав врожаї по 18—20 цнт зернових з гектара, по 290 цнт цукрових буряків. Для забезпечення польових робіт укомплектовано механізовані бригади й ланки. На фермах колгоспу 1971 року налічувалося 1300 голів великої рогатої худоби і 1200 свиней. Протягом 1965— 1971 рр. побудовано 8 типових приміщень для худоби. Завдяки самовідданій праці тваринників за ці роки виробництво м’яса зросло на 16,5 проц., молока — на 21 проц. За успіхи, досягнуті у виробництві продуктів тваринництва та вирощування високих урожаїв зернових і технічних культур, 79 передовиків відзначені орденами й медалями, в т. ч. голова колгоспу І. Ф. Кулиненко удостоєний вищої урядової нагороди — ордена Леніна.
Економічне зростання колгоспу дає можливість щороку виділяти значні кошти для зміцнення його матеріально-технічної бази. У 1971 році машинно-тракторний парк налічував 18 тракторів, 12 комбайнів різних типів, потрібний причіпний інвентар, 11 вантажних автомашин. 1970 року господарство повністю електрифіковано. Тут працює 57 електромоторів. Неподільні фонди за п’ятиріччя зросли з 1098 тис. крб. до 1619 тис. крб., оплата людино-дня — з 1,85 до 2,63 крб. Середньомісячна зарплата доярок становить 130—140 крб., свинарок — 125 карбованців.
Далеко за межами республіки відома Дігтярівська фабрика художніх виробів ім. 8 Березня, створена 1961 року на базі артілі. Тут виготовляють покривала, скатерті, гобелени, українські килими та інші вироби побутового призначення. В основу технології виробництва покладено плахтово-перебірні особливості полтавського тканинного орнаменту. На підприємстві зайнято 570 чоловік.
Після удосконалення технології виробництва, зокрема встановлення в 1966 році нових крутильних машин, валовий випуск продукції зріс у 1971 році до 1215 тис. крб. Крім масових виробів, килимарниці в співдружності з художниками виготовляють унікальні килими-гобелени. Продукція фабрики має широкий попит не тільки в Радянському Союзі, вона експортується в Японію, Канаду, Бразілію, експонувалася на ярмарках у Марселі в 1959 і 1960 рр., на Всесвітніх виставках у Брюсселі (1958 р.), Монреалі (1967 р.), Токіо (1970 р.). Тільки в Монреаль фабрика відправила 4800 штук різних виробів на 70 тис. крб. Майстри фабрики готували костюми для Державного ансамблю танцю Української РСР, Державного академічного ансамблю народного танцю СРСР, Державної заслуженої капели бандуристів УРСР та багатьох інших професійних і самодіяльних колективів.
На фабриці з 1962 року за ініціативою партійної організації розгорнувся рух за звання ударників комуністичної праці. На січень 1970 року на фабриці було вже 15 бригад комуністичної праці. Кращим працівникам П. П. Сисун, С. О. Малиш, М. К. Кульзі, М. К. Виноградській, Г. Д. Денисенко та іншим надано почесне звання майстра народної творчості.
Новими трудовими успіхами зустрів колектив фабрики 100-річчя з дня народження В. І. Леніна. План першого кварталу 1970 року виконали 25 березня. До цієї визначної дати в житті радянського народу ударник комуністичної праці майстер А. М. Демешко виткала килим «В. І. Ленін». За високі показники в роботі 55 передовиків виробництва нагороджено Ленінською ювілейною медаллю. Влітку 1970 року на фабриці розгорнулося соціалістичне змагання на честь XXIV з’їзду КПРС і XXIV з’їзду КП України. П’ятирічний план випуску продукції колектив завершив до 10 листопада 1970 тюку. Понад план було виготовлено виробів на 264 тис. крб.
Першість у змаганні завоювала бригада Г. К. Карпусь. Партійна організація, яка налічує 46 комуністів, очолила змагання за дострокове завершення планів дев’ятої п’ятирічки. Всі комуністи виконують виробничі завдання на 140—150 проц. О. М. Коваленко була делегатом XXIV з’їзду КПРС.
Широкого розмаху серед колгоспників і трудівників фабрики набрало соціалістичне змагання на честь 50-річчя утворення СРСР. Уже в першому півріччі 1972 року колектив фабрики добився значних успіхів. План реалізації продукції виконано на 104 проц. Перед у змаганні ведуть 400 ударників комуністичної праці. Н. В. Бетченко і Н. Г. Грецька, які показують зразки високої продуктивності праці, занесені на Дошку пошани.
З розвитком економіки села змінювався його зовнішній вигляд. У 1960 році Дігтярі віднесено до категорії селищ міського типу. Протягом 1965—1971 рр. тут збудовано понад 400 добротних житлових будинків, які мають по кілька кімнат. Відкрито цехи пошиву одягу й столярний Срібнянського райпобуткомбінату. Виконком Ради приділяє велику увагу благоустрою Дігтярів. Прокладено тротуари, винесено за межі селища виробничі об’єкти колгоспу (тваринницькі ферми, тракторний стан тощо). Соціально-культурна комісія Ради займається питаннями планування садиб, розміщення в них житлових та господарських будівель.
У селищі є промтоварний, продовольчий магазини, магазин змішаної торгівлі, господарчих товарів, книгарня, два ларки, чайна. Річний товарооборот усіх торговельних підприємств становить понад 1,5 млн. крб. За восьму п’ятирічку населенню продано товарів на 2,2 млн. крб. більше, ніж за попередні п’ять років.
Значні зміни сталися в галузі охорони здоров’я й освіти. У Дігтярях є дільнична лікарня на 33 ліжка, де працюють 2 лікарі й 16 чоловік середнього медперсоналу. Колгоспники, які потребують санаторного лікування, одержують безплатні путівки. У селищній восьмирічній школі навчається 215 дітей і викладає 19 учителів, у профтехучилищі понад 600 юнаків і дівчат оволодівають спеціальностями шофера, тракториста, комбайнера, механізатора тваринницьких ферм. За роки Радянської влади 84 випускники школи закінчили вузи, 7 вихідців із села закінчили військові академії. Син колишнього фельдшера В. Г. Дроботько — український радянський мікробіолог, академік АН УРСР, заслужений діяч науки УРСР.
Центром культосвітньої роботи стали клуб та бібліотека. В години дозвілля жителі Дігтярів знайомляться з творчими звітами гуртків художньої самодіяльності, зокрема хорового й драматичного колективів фабрики художніх виробів, які дуже популярні в селищі.
Міцно ввійшли в побут трудівників книжки, газети й журнали. Якщо до Жовтневої революції в село надходило 14 газет і 4 журнали, то тепер дігтярівці одержують 3177 примірників газет і журналів. Селищна бібліотека налічує 10 200 примірників книжок. Асигнування на соціально-культурні заходи зросли з 36,1 тис. крб. в 1966 році до 54,7 тис. крб. у 1971 році.
Багатогранне трудове й культурне життя Дігтярів спрямовують три первинні партійні організації, які об’єднують 120 комуністів. Активними помічниками їх є комсомольці. У трьох первинних організаціях — колгоспній, фабричній та училищній — налічується 349 членів ВЛКСМ.
Важливу роль у житті Дігтярів відіграє селищна Рада депутатів трудящих, до складу якої в 1971 році обрано 56 депутатів, з них 26 робітників, 14 колгоспників і 16 службовців. Серед обраних — 26 комуністів. Рада розглядає й вирішує найрізноманітніші питання господарського й культурного життя селища, зокрема, розвиток колгоспного виробництва, стан охорони здоров’я, соціального забезпечення, виховання молоді тощо.
Натхнені рішеннями XXIV з’їзду Комуністичної партії Радянського Союзу, трудящі Дігтярів сповнені прагнення успішно виконати план дев’ятої п’ятирічки, щоб створити всі умови для дальшого економічного й культурного зростання селища.
В. Д. ЛИТВИНОВ, А. П. ЛИШЕНКО