Срібне, Срібнянський район, Чернігівська область (продовження)
Колгоспи Срібного економічно і організаційно міцніли. Підвищувалися врожаї зернових і технічних культур. Передові ланкові Я. Г. Цимбал, Н. Я. Роєнко, М. П. Широнос, Н. А. Никоненко вирощували по 50—60 цнт махорки та по 10—12 цнт м’яти з гектара. Прибутки колгоспів «Перше травня» та «Червона зірка» тільки протягом 1937 року збільшилися втричі. Якщо минулого року в колгоспі «Червона зірка» валовий доход становив 84 636 крб. і колгоспники одержали на трудодень по 2,2 кг зернових і по 47 коп., то в цьому році валовий доход господарства зріс до 232 990 крб., а на один трудодень колгоспники одержали до 6,8 кг зернових, по 1 крб. 60 коп. і чимало городини й фуражу. У 1939 році трудівники Срібнянського району викликали на соціалістичне змагання трудівників Варвинського району і вийшли переможцями. Колгосп «Червона зірка» у 1939 році став учасником Всесоюзної сільськогосподарської виставки. В Срібнянській МТС по-стахановськи працювали трактористи В. Мостовий та І. Бур’ян, які під час весняної сівби у 1937 році закультивували 235 і 270 га, значно перевиконавши норму і заощадивши пальне. 1938 року в МТС організували жіночу тракторну бригаду, бригадиром якої стала Н. С. Мазина. Бригада систематично перевиконувала норми виробітку. Новими трудовими звершеннями відзначили робітники й службовці МТС XVIII з’їзд ВКП(б). 15 трактористів і 2 агрономи Срібнянської МТС у 1939 році стали учасниками Всесоюзної сільськогосподарської виставки, серед них — бригадири тракторних бригад І. Г. Ройко і О. Й. Калениченко, які виробили 649 і 632 га умовної оранки на 15-сильний трактор. Напередодні війни машинний парк МТС налічував 60 тракторів, 24 комбайни та багато інших сільськогосподарських машин. У Срібному зросла місцева промисловість. Тут працювали маслозавод, промкомбінат, електростанція.
Нових успіхів було досягнуто в галузі охорони здоров’я, освіти й культури. Розширилася районна лікарня. У 1931 році семирічну школу перетворили на середню. В ній у 1936 році навчалося 732 учні. Важливішим наслідком культурної революції була ліквідація неписьменності серед дорослих. У нових приміщеннях почали працювати будинок культури та будинок піонерів.
Мирне будівництво порушив розбійницький напад фашистської Німеччини на Радянський Союз. Трудящі Срібного піднялися на захист рідної Вітчизни. Чимало з них поповнило лави Червоної Армії. Райком партії став бойовим штабом перебудови життя й праці на воєнний лад. Під його керівництвом значну частину майна евакуювали в східні райони країни. Понад 60 жителів села вступили до винищувального батальйону.
15 вересня 1941 року німецько-фашистські загарбники захопили Срібне. Вони встановили кривавий «новий порядок» і жорстоко розправлялися з мирним населенням. Гітлерівці вирішили напередодні свята Червоної Армії 23 лютого 1943 року вчинити масовий розстріл радянських людей. За допомогою запроданців — старост і поліцаїв у Срібному і районі було складено списки «неблагонадійних», які підлягали знищенню. Протягом 21 та 22 лютого в усіх селах району тривали масові арешти радянських громадян. Приречених на страту кати звозили до приміщення Срібнянської середньої школи. Увечері 22 лютого вони вивели з школи близько ста чоловік і в парку біля викопаної ями розстріляли їх. Потім облили приміщення школи бензином і запалили. Раптом крізь величезне полум’я залунало: «Це е наш останній і рішучий бій…». Радянські люди співали «Інтернаціонал», поки не зупинилися їх серця. Тим часом підводи із заарештованими прибували до палаючої школи. Фашисти в нелюдській жадобі крові кидали їх у вогонь, а декого відводили в парк і розстрілювали біля ями. Тут було закатовано й спалено живцем 682 чоловіка, у т. ч. 39 жителів Срібного. Серед них — М. І. Токар з шестимісячною дочкою і чотирирічною сестрою, 70-річний С. К. Ралка з дружиною, Г. П. Роєнко з двома дітьми, О. П. Фріденко, М. О. Гаврись та багато інших.
Жителька сусіднього села Подолу О. Л. Сидоренко писала в перші дні після визволення про мужність радянських людей в боротьбі з окупантами:
У вікна і двері бандити стріляли,
А голос приречених гордо лунав.
Співали вони: «В Інтернаціоналі
Здобудем людських прав!».
Ось полум’я стало здійматися вгору,
Всі стіни покрились кривавим вогнем.
Ніхто з них не плакав в отім тяжкім горі:
— За владу Радянську ми гордо й помрем!
На місці школи, спаленої німецько-фашистськими загарбниками, у 1949 році встановлено пам’ятник жертвам фашизму. За роки тимчасової окупації гітлерівці закатували в Срібному 716 радянських людей, 83 жителів вивезли на каторгу до Німеччини. Серед тих, хто загинув,— колишній голова райвиконкому Т. П. Прокопець, учитель Я. Н. Грицаєнко. Чимало жителів Срібного билися проти ненависного ворога у складі партизанської групи, яку очолив Ф. Т. Поета. Вона налічувала 20 чоловік. У червні 1943 року група влилася до складу партизанського загону, який перебазувався сюди. Ним командував 6. X. Соколовський.
17 вересня 1943 року Срібне було визволене від окупантів. 677 жителів билися з ворогом на фронтах Великої Вітчизняної війни і в партизанських загонах, з них 125 за бойові заслуги нагороджено орденами й медалями. 360 чоловік загинули смертю хоробрих за незалежність Батьківщини. В селищі завершується будівництво меморіального комплексу на честь їх.
Відступаючи, фашисти зруйнували МТС, всі громадські будівлі в колгоспах, адміністративні будинки, магазини, 17 житлових будинків. Загальні збитки, заподіяні ними Срібному, становили 23,4 млн. крб. Трудящі, долаючи великі труднощі, приступили до відбудови зруйнованого господарства. Колгоспники артілей «Перше травня», «Червона зірка» та ім. Щорса і робітники МТС самовіддано працювали, допомагаючи цим громити ворога на фронті. У 1944 році трактористи Срібнянської МТС Ф. Н. Перепади та С. В. Кравчина на обмолоті хліба виконували- щоденну норму на 170—180 проц., С. П. Попсуй та М. Г. Сірик виорали за сезон по 751 і 694 га. Наступного року колгоспи досягли довоєнних врожайності зернових і технічних культур та продуктивності тваринництва. Розгорнулося соціалістичне змагання за виконання п’ятирічки за чотири роки. Так, колгоспник артілі «Перше травня» демобілізований воїн В. Ярошенко на жнивах у 1946 році щоденно удвічі перевиконував норму. К. Перепадя і М. Кизим виконували норму на 160 проц. Достроково завершив річний план тракторних робіт і колектив МТС. Завдяки наполегливій праці трудівників і допомозі держави протягом кількох років було відбудовано й значно розширено громадське господарство колгоспів. У 1950 році на базі трьох колгоспів було створено велике багатогалузеве господарство — колгосп ім. Калініна. За ним закріпили 3290 га сільськогосподарських угідь, у т. ч. 2040 га орної землі.
Багато уваги приділялося налагодженню роботи закладів охорони здоров’я, освіти й культури. Відразу ж після визволення почала працювати районна лікарня. Відновилися заняття у середній школі. Розгорнув роботу будинок культури.
Рік у рік колгосп ім. Калініна зміцнювався. У 1951 році завершили будівництво цегельного заводу і трьох тваринницьких приміщень. По-стахановськи працювали механізатори МТС. Застосувавши стахановський маршрут і погодинний графік, багато з них систематично виконували норму на 130—150 проц. Для впровадження передового, досвіду у колгоспі було створено кілька агро- і зоотехнічних гуртків, у яких навчалися всі бригадири, ланкові та працівники тваринницьких ферм. За період з 1952 по 1962 рік у господарстві вдвічі зросла врожайність зернових та картоплі і становила 15,9 і 109,3 цнт з гектара. Поголів’я великої рогатої худоби збільшилося з 672 до 813 голів, свиней з 544 до 1426 голів. Якщо у 1957 році колгосп виробив на 100 га сільськогосподарських угідь по 109 цнт м’яса, то в 1960 році — 160,4 цнт. Доярка К. К. Андріяненко щорічно надоювала понад 3 тис. кг молока від кожної закріпленої за нею корови.
Хлібороби й тваринники колгоспу ім. Калініна, розгорнувши соціалістичне змагання на честь 50-річчя Радянської влади і 100-річчя з дня народження В. І. Леніна, в роки восьмої п’ятирічки досягли значних успіхів у збільшенні виробництва сільськогосподарської продукції. Якщо в 1960—1965 рр. урожай зернових в середньому дорівнював 16,2 цнт з гектара, то в 1966—1970 рр.— 18,6 цнт. Урожайність кукурудзи збільшилася на 19 цнт, цукрових буряків — на 120 цнт, картоплі — на 54 цнт з гектара. Поголів’я великої рогатої худоби зросло за цей час до 1100 голів. Після створення у 1968 році спеціалізованого господарства для виробництва м’яса продаж його державі збільшився в середньому до 2850 цнт на рік проти 920 цнт в роки семирічки. Держава одержала по 3982 цнт молока в середньому на рік проти 2288 цнт у 1959—1965 рр. Зросли грошові прибутки колгоспу і у восьмій п’ятирічці становили 2916 тис. крб. проти 968,6 тис. крб. у роки семирічки. Удвічі збільшилася оплата праці колгоспників. У 1971 році вони одержали на один людино-день по 2 крб. 65 коп. Було побудовано 5 телятників на 110 голів кожний, критий тік, кукурудзосховище на 500 тонн, кормоцех та інші виробничі приміщення. Машинний парк колгоспу має 22 трактори, 6 зернових, бурякозбиральний і кукурудзозбиральний комбайни, 11 автомашин та багато іншої сільськогосподарської техніки.
Успіхи колгоспу — результат самовідданої праці трудівників. Зросли лави передовиків виробництва. За високі надої молока комуніста доярку К. К. Андріяненко в 1966 році було нагороджено орденом Трудового Червоного Прапора. Нині вона очолює ферму. За досягнення у восьмій п’ятирічці орденами і медалями у 1971 році відзначено 15 чоловік, серед них доярку Г. М. Татарченко, яка першою в районі перекрила чотиритисячний рубіж по надоях молока від кожної закріпленої за нею корови,— орденом Леніна, доярку В. Г. Перепадю — орденом Трудового Червоного Прапора і голову колгоспу М. Г. Кривов’яза — орденом «Знак Пошани». Гідно зустріли колгоспники XXIV з’їзд КПРС і XXIV з’їзд КП України. У дев’ятій п’ятирічці передбачено збирати щороку по 23 цнт зернових, 160 цнт картоплі і 350 цнт цукрових буряків з гектара.
У Срібному працює кілька підприємств. Достроково виконав свою виробничу програму у восьмій п’ятирічці колектив районного об’єднання «Сільгосптехніки». Кращих робітників підприємства нагороджено орденами й медалями. Орденом Жовтневої Революції відзначено коваля Г. Г. Калениченка, орденом Трудового Червоного Прапора — шофера В. 3. Кулачка. У селищі діють два цегельні заводи і завершується будівництво третього. Систематично перевиконують плани працівники маслозаводу і комбінату побутового обслуговування. У дев’ятій п’ятирічці буде споруджено комбікормовий завод, харчокомбінат, хлібозавод, станцію захисту рослин. Колективи підприємств взяли зобов’язання виконати п’ятирічний план за 4 з половиною роки.
Невпізнанно змінилося Срібне. З 1965 року воно стало селищем міського типу. Широкого розмаху набуло будівництво. Виросли нові вулиці — Радянська, Садова, Шкільна, ім. Фрунзе. Серед новобудов селища — новий корпус середньої школи, комбінат побутового обслуговування, будинок райспоживспілки, двоповерхова споруда, в якій розмістилися універмаг, книжковий магазин, ресторан і кафе; продовольчий магазин, дитячий комбінат на 140 місць. За післявоєнний період введено в дію 3280 кв. метрів державної житлової площі та споруджено 167 індивідуальних житлових будинків. На північній околиці зведено нові будинки відділу будівництва та експлуатації шляхів, ветеринарної лабораторії, маслозаводу, ремонтної майстерні районного об’єднання «Сільгосптехніки», автопідприємства, аеропорту. Став до ладу районний вузол зв’язку. Поліпшився благоустрій Срібного. Головну вулицю заасфальтовано. Прокладено тротуари, проведено першу чергу водопроводу. Силами учнів та працівників установ озеленено центральну вулицю ім. Леніна. Закладено парк ім. 50-річчя Радянської влади. Розширюється торговельна мережа Срібного, що налічує 36 магазинів. Якщо в 1969 році їх товарооборот становив 2997 тис. крб., то у 1970 році він зріс до 3663,6 тис. крб„ Підвищується добробут трудящих. Лише протягом 1970 року вони придбали 65 холодильників, 67 пральних машин, 46 мотоциклів, 183 телевізори, 106 радіоприймачів, 175 велосипедів і мопедів.
Дедалі поліпшувалася охорона здоров’я трудящих. У Срібному працює районна лікарня на 175 ліжок. Збудовано нове приміщення для хірургічного та пологового відділень, фізкабінету, рентгенологічного кабінету, дитячого та туберкульозного відділень. Медичну допомогу подають 23 лікарі та 87 чоловік середнього медперсоналу. Найновішою апаратурою обладнані фізіотерапевтичний кабінет, клінічна, біохімічна та бактеріологічна лабораторії, рентгенкабінет, кабінет електрокардіографії. За заслуги в розвитку охорони здоров’я лікаря Л. П. Злотницького нагороджено орденом Леніна.
Комуністична партія і Радянський уряд по-батьківськи піклуються про підростаюче покоління. Для його навчання й виховання виділяється дедалі більше коштів. У Срібному діють середня й початкова школи, в яких у 1971 році навчалося 539 учнів і працювало 50 вчителів. Відкрито музичну семирічну школу. Багато учнів відвідують будинок піонерів. За самовіддану працю О. К. Вовку присвоєно звання заслуженого вчителя УРСР.
Невпинно підвищується культурний рівень трудящих. Центром культурно-освітньої роботи є районний будинок культури на 400 місць. При ньому працюють гуртки художньої самодіяльності: 3 музичні, 2 хорові, драматичний, танцювальний. Чоловічий хоровий колектив будинку культури став одним з переможців республіканського фестивалю самодіяльного мистецтва, присвяченого 50-річчю Радянської влади. Його було нагороджено великою бронзовою медаллю. Таких медалей удостоєні також п’ять його солістів. До послуг трудящих — 3 бібліотеки, книжковий «фонд яких становить 43 тис. примірників. Активно працюють 2 первинні організації товариства «Знання», які об’єднують 80 лекторів, і первинні організації Українського товариства охорони пам’ятників історії та культури, де налічується 600 членів. У селищі виходить районна газета «Ленінське слово». При редакції газети організовано літературне об’єднання.
Провідну роль у суспільно-політичному житті Срібного відіграє 21 первинна партійна організація, які об’єднують 330 комуністів. Помічником їх є 19 первинних комсомольських організацій, у лавах яких 699 юнаків і дівчат. Селищна Рада депутатів трудящих складається з 52 депутатів, серед них 25 робітників, 12 колгоспників, 15 представників інтелігенції, 24 члени КПРС і 6 комсомольців, 22 жінки. Селищна Рада має постійні комісії: планово-бюджетну, сільськогосподарську, соціально-культурну, соціалістичної законності та інші, які очолюють досвідчені спеціалісти. В 1971 році бюджет селищної Ради становив 125,7 тис. крб., у т. ч. на соціально-культурні потреби було виділено 47,1 тис. крб. і на благоустрій — 53,9 тис. карбованців.
У Срібному народився Я. Й. Саполович (1766—1830) — вітчизняний хірург, керуючий Петербурзьким медико-інструментальним заводом, винахідник нових хірургічних інструментів. Він помер від холери, беручи участь у боротьбі з епідемією цієї хвороби. Звідси походить і український ветеринарний мікробіолог професор О. В. Дедюлін (1866—1924), який був організатором і першим директором Інституту наукової і практичної ветеринарії на Україні. Тут народилися і провели дитячі та юнацькі роки видатна українська артистка Г. П. Затиркевич-Карпинська (1856—1921); лауреат Державної премії СРСР, завідуючий відділом селекції Мліївської науково-дослідної станції садівництва М. М. Никоненко; лауреат Державної премії СРСР, заслужений зоотехнік УРСР Г. П. Кириченко.
Багато зроблено в Срібному за роки Радянської влади. Ще прекраснішим воно стане у недалекому майбутньому.
Р. 3. МАКСИМЕНКО, Т. Д. ПІНЧУК