Талалаївка, Талалаївський район, Чернігівська область
Талалаївка — селище міського типу, центр району, розташоване на річці Олаві (притока річки Лисогору), за 260 км від обласного центру, біля однойменної залізничної станції. Населення — 4400 чоловік.
Талалаївка виникла в 1877 році як пристанційне селище біля станції Лібаво-Роменської залізниці, спорудженої у 1873 році. Вона дістала назву від сусіднього села. Територія сучасного селища охоплює також колишні хутори Нинів, Заруддя і Барсуківщину. Талалаївка входила до складу Липівської волості Роменського повіту Полтавської губернії.
Тяжко жилося трудівникам Талалаївки за капіталізму. Основним заняттям їх було хліборобство, але переважна більшість селян не мала потрібної кількості землі. Нею володіли поміщики та куркулі. На хуторі Ниневі два землевласники зосередили в своїх руках 215 десятин землі. Решті 66 господарствам належало 532 десятини, причому 15 господарств мали менше 3 десятин.
Безземельним і малоземельним селянам, щоб утримати сім’ю, доводилося гнути спину на місцевого поміщика та куркулів. Наймаючись на постійну роботу або на певний строк, вони змушені були працювати з ранку до пізнього вечора. Чимало селян у пошуках заробітків залишали рідні місця і вирушали на південь України.
Жорстока експлуатація викликала обурення селян, яке особливо виявилося під час революції 1905—1907 рр. У травні 1906 року на станції Талалаївка і в навколишніх хуторах відбулися мітинги, організаторами яких були більшовики. У своїх виступах вони закликали селян не сплачувати податків, відбирати землю в поміщиків.
У роки реакції становище, трудящих погіршало. В пристанційному селищі Талалаївці тільки одне з існуючих там 10 господарств мало 1 десятину землі, решта — й того менше. На хуторі Ниневі за роки столипінської аграрної реформи з 68 дворів 9 втратили свою землю, 8 — мали лише присадибні ділянки, 14 — від 1 до 5 десятин. Таким чином, 31 господарство було малоземельним і безземельним, тобто майже половину населення становила біднота. 12 господарств були середняцькими, 7 володіли 25 і більше десятинами землі. 26 селянських господарств не мали корів, а 13 — робочої худоби.
Населення Талалаївки не одержувало медичної допомоги. Трудящі селяни не мали можливості здобути освіту. У 1910 році в селі близько 50 проц. чоловіків і 86 проц. жінок були неписьменними. На території сучасного селища лише в 1914 році відкрили початкову школу, в якій навчалося 30 учнів.
Важким тягарем на плечі трудящих лягла перша світова війна, розв’язана імперіалістами. З перших днів війни в Талалаївці оголосили мобілізацію на фронт, яка відірвала від праці багатьох чоловіків. Нестача робочих рук і тягла призвела до зменшення посівів, занепаду селянських господарств і дальшого зубожіння.
10 березня 1917 року в Талалаївку прийшла звістка про Лютневу революцію і повалення самодержавства. У сусідньому селі Липовому, що було волосним центром, відбулося кілька сходок, у яких брали участь жителі Талалаївки. Група селян і колишніх солдатів на чолі з Г. В. Мазилом прогнала волосного старшину і обеззброїла урядника. Г. В. Мазило неодноразово бував у селі і на хуторах, закликав селян відібрати землю в поміщиків і куркулів. Контрреволюційний Тимчасовий уряд не розв’язав земельного питання і не припинив війну. Через Талалаївку продовжували йти військові ешелони. Восени до Липового і Талалаївки повернулася з фронту група революційно настроєних солдатів. У селі й на хуторах проводили агітацію більшовики, на заклик яких селяни конфіскували у поміщиків весь урожай.
Трудящі Талалаївки з великою радістю дізналися про перемогу Жовтневого збройного повстання в Петрограді. Але владу в Роменському повіті захопили ставленики буржуазно-націоналістичної Центральної ради. У січні 1918 року червоно-гвардійські загони визволили село, і тут було проголошено Радянську владу. В Талалаївці і на хуторах Ниневі, Барсуківщині і Зарудді відбулися мітинги. Господарським і культурним будівництвом в Талалаївці керувала Липівська волосна Рада селянських і солдатських депутатів на чолі з Г. В. Мазилом, створена в січні.
Одним з важливих заходів Липівської волосної Ради стала організація хлібного ешелону для робітників Петрограда. Активну участь у цьому взяли жителі Талалаївки і хутора Нинева. На хуторах провели конфіскацію поміщицьких економій. Худобу розподілили між талалаївськими бідняками, а сільськогосподарські машини та інвентар зосередили на волосному прокатному пункті. Були складені списки і розпочато розподіл землі серед безземельних і малоземельних селян.
На початку березня 1918 року Талалаївку захопили німецькі окупанти. З ними повернулися поміщики які відібрали у селян землю, наділену їм Радянською владою. Загарбники створили на станції приймальний пункт, куди примушували селян безплатно здавати сільськогосподарські продукти. Населення Талалаївки не підкорилося окупантам. Центром опору стало с. Липове, де діяв волвиконком. В квітні до села увірвався каральний загін. Було схоплено Г. В. Мазила та інших активістів. Але їх визволив щойно створений Талалаївський партизанський загін. У травні з жителів Талалаївки, Липового та хуторів організували Талалаївсько-Липівський партизанський загін, який розгорнув активну боротьбу.
З грудня 1918 року об’єднані загони партизанів Роменського повіту вигнали з Талалаївки німецьких окупантів і гетьманців, але незабаром владу тут захопили ставленики буржуазно-націоналістичної Директорії. Та недовго довелося їм господарювати. В середині січня 1919 року частини Червоної Армії з допомогою партизанів визволили Талалаївку. Відновив роботу волосний виконком, який організував розподіл між біднотою поміщицьких і куркульських земель, худоби, сільськогосподарського реманенту, допомагав продовольчим загонам вилучати в куркулів лишки хліба й боротися з спекулянтами на станції.
Наприкінці серпня 1919 року в Талалаївку вдерлися денікінці. Вони повернули землю і майно поміщикам. Чимало жителів села знову пішли в партизани. Наприкінці листопада частини Червоної Армії визволили Талалаївку від білогвардійців. За рішенням Липівського волосного ревкому в селі і на хуторах Ниневі, Зарудді і Шокодьковому 7 грудня 1919 року створили ревком у складі П. В. Дрозда, Є. А. Довгаля і І. Ф. Марченка. Ревком спрямував свою діяльність на ліквідацію наслідків білогвардійського розбою, налагоджував господарське життя, організував допомогу хлібом і одягом сім’ям загиблих воїнів Червоної Армії. Він почав втілювати в життя Закон про землю, прийнятий Всеукраїнським ревкомом 5 лютого 1920 року. У березні 1920 року створили земельну комісію, яка спільно з ревкомом здійснила розподіл поміщицької і куркульської землі між бідняцькими господарствами. Частину відчуженої землі передали радгоспу «Барсуківщина», створеному в 1919 році.
В березні 1920 року на спільних зборах жителів Талалаївки та хуторів Шокодькового і Нинева було обрано Шокодьківський сільвиконком на чолі з Є. А. Довгалем. Виконком вживав заходів для відбудови господарства, організував допомогу Червоній Армії. Тільки за період з вересня по жовтень 1920 року було зібрано 853 пуди зерна та багато одягу і взуття. У лютому 1921 року тут створили комнезам. Він діяв у тісному контакті з сільвиконкомом. Було взято на облік кількість лишків хліба у кожного селянина і встановлено розмір продрозкладки, основний тягар якої перекладався на куркулів. Сільвиконком і комнезам розгорнули велику роботу для організації допомоги голодуючим. За період з жовтня 1921 року по березень 1922 року від населення Липівської волості надійшло понад 1 тис. пудів зерна для відправки їм. Держава допомагала бідняцьким господарствам посівним матеріалом, тягловою силою і сільськогосподарськими машинами. Навесні 1922 року 69 таких господарств одержали зерно для засіву з фондів комнезаму. Куркульські елементи чинили шалений опір заходам Радянської влади. Восени 1921 року бандити вбили активних членів комнезаму І. В. Губаря та Є. К. Пустовара. Та вороги не могли спинити могутньої ходи нового життя.
Влітку 1924 року в Талалаївці відкрили сільське споживче товариство, і селяни дістали можливість купувати товари першої потреби за твердими цінами. Приймальні пункти тут також відкрили «Махоротрест» і «Хлібопродукт», куди селяни могли збувати лишки сільськогосподарської продукції. Зміцнювався радгосп «Барсуківщина». Розширилися його посівні площі, зросло поголів’я великої рогатої худоби, свиней, коней. З 1923 року Талалаївка ввійшла до складу Велико-Бубнівського району Ро-менської округи Полтавської губернії, а з 1933 року — до складу Чернігівської області.
Соціалістичні перетворення в Талалаївці здійснювалися під керівництвом комуністів. Для допомоги сільраді й комнезаму Липівський волосний партійний осередок виділив членів осередку П. В. Дрозда і Є. І. Вилея. У серпні 1924 року у селі створено партійну організацію, яка налічувала 2 члени партії і 3 кандидати в члени партії. Більшість свідомої молоді у березні 1925 року об’єдналася в комсомольську організацію. В ній налічувалося 30 юнаків і дівчат. Комуністи і комсомольці розгорнули велику масово-політичну роботу, виховували трудящих в дусі відданості ідеалам комунізму.
Багато уваги приділялося розвитку охорони здоров’я, освіти і культури. На станції Талалаївка з 1919 року працював медпункт. Медичну допомогу жителям села подавала лікарня, яка розміщувалася у с. Липовому. У 1919 році на хуторі Ниневі відкрили початкову школу. У 1925/26 навчальному році її відвідували 84 учні. При радгоспі «Барсуківщина» діяла сільськогосподарська школа. Однією з найважливіших проблем була ліквідація ганебної спадщини минулого — неписьменності. Активно працювала школа лікнепу. Широку культурно-освітню діяльність розгорнув сельбуд ім. Жовтневої революції, побудований у 1923 році. При ньому працювала бібліотека.
На кінець відбудовного періоду в Талалаївці було досягнуто значних успіхів у сільськогосподарському виробництві. Але дальший його розвиток вимагав переходу на колективне ведення господарства. Партійна організація і сільрада роз’яснювали переваги цих форм господарювання. У 1928 році на хуторі Ниневі заснували товариство спільного обробітку землі. Держава надала йому сільськогосподарські машини, забезпечила насінням високої якості, допомогла організувати вивезення торфу на поля. Навесні 1930 року на базі ТСОЗу створили колгосп «Червоний шлях», який об’єднав 25 селянських господарств. Він придбав молотарку, 2 косарки та інший сільськогосподарський реманент. Перехід до колективного господарювання відбувався в умовах жорстокої класової боротьби. Куркульство агітувало проти вступу до колгоспів, а коли це не допомогло, намагалося проникнути до них і підірвати зсередини. Але всі ці спроби виявилися марними. Взимку 1934 року переважна більшість селян вступила до колгоспу, який у квітні був перейменований на колгосп ім. XII з’їзду КП(б)У. Важливу роль у завершенні колективізації й господарському зміцненні колгоспів відіграла Талалаївська МТС, створена у 1931 році.
У роки довоєнних п’ятирічок зросла економіка колгоспу. За ним закріпили 1025 га сільськогосподарських угідь, у т. ч. 865 га орної землі. Було побудовано тваринницькі ферми, кузню, механічний млин. Колгосп перейшов на восьмипільну систему обробітку землі. У 1940 році було зібрано по 13,5 цнт зернових, 30 цнт махорки і 195 цнт цукрових буряків з гектара. Значних успіхів добився колгосп у розвитку тваринництва. Широкого розмаху набув стахановський рух. Неодноразово проводилися стахановські п’ятиденки й декади, під час яких переважна більшість трудівників виконувала денні норми на 150—300 проц. За досягнення в розвитку сільського господарства чабан П. П. Марченко і свинарка П. І. Марченко, яка одержала по 19,8 ділових поросят від кожної свиноматки, у 1939 і 1940 рр. стали учасниками Всесоюзної сільськогосподарської виставки.