Варва, Варвинський район, Чернігівська область (продовження)
Будівництву нового життя перешкодили кайзерівські війська, які в березні 1918 року вступили у Варву. Були відновлені старі, дореволюційні порядки, йшла розправа над сільськими активістами. Ревком змушений був піти в підпілля.
В січні 1919 року Варва була визволена радянськими військами від петлюрівців, що хазяйнували тут після німецьких окупантів. Вийшовши з підпілля, ревком взяв на облік всі товари, хліб та майно багатіїв, вжив заходів проти спекуляції, подбав про забезпечення предметами першої потреби найбідніших селян, перерозподілив конфісковані землі та сільськогосподарський інвентар. Значну увагу приділили охороні здоров’я. Запрацював державний фельдшерський пункт, а згодом і лікарня, відкрита в колишньому поміщицькому будинку.
Але радянське будівництво було перерване денікінцями, які 21 серпня 1919 року увірвалися в село. Білогвардійці відновили поміщицьке землеволодіння, чинили криваві розправи над трудящими. Члени ревкому знову пішли в підпілля. Під керівництвом підпільного повітового ревкому на чолі з комуністом С. К. Луценном на території повіту діяв партизанський загін. Партизани громили тили ворога, захоплювали зброю, боєприпаси. Наприкінці 1919 року червоноармійські частини 60-ї дивізії 12-ї армії визволили Варву.
Знову почав свою діяльність ревком, який у вересні 1920 року передав повноваження сільській Раді (голова І. А. Пащенко). Велику роль в організації селян на боротьбу за зміцнення Радянської влади відіграли партійний осередок, створений на початку 1920 року (секретар В. Л. Скоромець), та комнезам, який почав діяти влітку цього ж року (голова А. І. Кондратець). Вони вживали заходів, щоб відродити сільське господарство, керували розподілом поміщицьких земель і майна, стежили за виконанням продрозкладки. Під керівництвом партійного осередку була організована допомога населення Червоній Армії одягом, продуктами. Влітку 1920 року виникло споживчо-кредитне товариство.
Весною 1921 року комуністи провели велику роботу серед трудящих, роз’яснюючи їм рішення X з’їзду РКП(б) про запровадження нової економічної політики. Партійна організація боролася за зміцнення союзу робітничого класу й трудового селянства, дбала про шефську допомогу робітників селянам. Трудящі Варви на своїх зборах 24 червня 1923 року прийняли спеціальну постанову про необхідність тісного союзу робітників і селян. В ній було сказано: «…що шефство, як перший акт зближення буде яскравим моментом спілки робітників і селян Прилуччини».
6 жовтня 1920 року була утворена Варвинська волость у складі Прилуцького повіту. На той час тут налічувалося близько 7 тис. чоловік населення. В квітні 1923 року Варва стала районним центром Прилуцького округу. Були створені районні партійні та радянські органи. В липні цього ж року організувався комсомольський осередок.
На кінець відбудовного періоду стали до ладу всі майстерні, млин. Значно збільшились посівні площі.
Розгорнулася культурно-освітня робота на селі. Зразу ж після громадянської війни розпочали роботу дві початкові й семирічна школи. В них навчалося 280 учнів і працювало 10 вчителів. Діяли також гуртки ліквідації неписьменності, хата-читальня, бібліотека з книжковим фондом 3060 примірників. При сільському клубі розпочав роботу спортивний гурток.
Жителі села все більше усвідомлювали переваги колективного господарювання. У вересні 1927 року у Варві виникло товариство спільного обробітку землі, на базі якого в лютому наступного року створили сільськогосподарську артіль ім. Чубаря. Вона об’єднала 25 господарств, що користувалися 81 га землі. За період з 1928 по 1933 рік селянські господарства об’єдналися в 5 колгоспів: ім. Леніна, ім. Будьонного, ім. Кірова, ім. Сталіна, ім. Куйбишева. Велику допомогу молодим колгоспам у проведенні сільськогосподарських робіт подавала Варвинська МТС (утворена 1 серпня 1931 року), яка мала на той час 23 трактори та іншу техніку.
Процес колективізації у Варві відбувався в гострій класовій боротьбі. Куркулі намагалися будь-що зірвати колгоспне будівництво, перешкодити хлібозаготівельним кампаніям. Вони вели агітацію проти колгоспів, організовували диверсії, знищували худобу, псували трактори й інші машини. Однак ворогам не вдалося затримати розвиток колгоспного руху. Комуністи села вжили рішучих заходів для боротьби проти куркульства. Відібрані в сільських глитаїв засоби виробництва стали надбанням колгоспу. Колективізація села на кінець 1933 року була успішно завершена. Налагодились облік, нормування, оплата праці. Впевнено йшли до нового життя колгоспники. На ланах з’явилася нова техніка, розгорнулась боротьба за підвищення врожайності зернових і особливо технічних культур. В роки першої п’ятирічки широкого розмаху набуло соціалістичне змагання. Так, Варвинська МТС змагалася з Срібнянською за краще проведення польових робіт, економію пального, виконання всіма трактористами норм виробітку. З’явилися перші ударники колгоспних ланів — Г. Д. Мірошниченко, М. Н. Кальбус, які вирощували по 30—35 цнт махорки з га. По 20 цнт м’яти з га збирали К. М. Сорока і Л. М. Клименко. Серед тваринників значних успіхів досягла С. Ф. Пшенична, яка одержувала по 18 поросят від кожної свиноматки. З року в рік поліпшувалось сільськогосподарське виробництво.
Поряд з розвитком економіки села поліпшувалося медичне обслуговування. 1935 року збудовано лікарню на 35 ліжок. Вона мала терапевтичне, хірургічне й пологове відділення. Тут працювало 36 медпрацівників, у т. ч. 4 лікарі.
Зріс також культурний рівень населення. У 1934 році семирічну школу перетворили в середню. В ній налічувалося 36 вчителів, навчалося 625 дітей. Перед Великою Вітчизняною війною в селі працювала бібліотека з книжковим фондом 9200 примірників. У клубі на 400 місць читалися лекції на політичні та наукові теми, демонструвались кінофільми, силами гуртківців влаштовувалися концерти художньої самодіяльності. В побут трудящих міцно увійшли газети, журнали, радіо.
Віроломний напад фашистської Німеччини на нашу країну перервав мирне будівництво. З перших днів війни з району понад 4000 чоловік пішло на фронт, серед них 277 членів і кандидатів у члени КПРС, понад 200 трудящих виїхало на будівництво оборонних споруд. У Варві і селах району створювалися винищувальні батальйони, які вели боротьбу з німецькими диверсантами-парашутистами, охороняли мости, шляхи. Коли над Варвою нависла загроза окупації, з села було евакуйовано в глибокий тил 30 сімей трудящих, цінне обладнання, трактори, комбайни, частину колгоспної худоби. 17 вересня 1941 року фашистські загарбники вдерлися в село. Почався тяжкий період окупації. Райком КП(б)У ще в липні створив підпільну партійну групу. Були розроблені заходи щодо організації партизанської боротьби з окупантами на території району. Але в перші місяці окупації фашистам вдалося заарештувати членів підпільної партійної групи.
Нечувані злодіяння чинили гітлерівці. Вони закатували 99 чоловік, в т. ч. 12 дітей, 81 чоловіка вивезли на каторжні роботи до Німеччини. Було закрито школу і будинок культури, спалено понад 100 будинків.
Незважаючи на жорстокий терор, у травні 1942 року заново створилася підпільна організація, засновниками і керівниками якої були комуністи І. Р. Кисляк, І. П. Здоровець і Г. Ю. Тарануха. Маючи радіоприймач, члени організації записували і розповсюджували серед населення зведення Радянського інформбюро, вели антифашистську пропаганду, переправляли партизанам зброю і продовольство, готували збройне повстання.
На ранок 27 лютого 1943 року Варва була в руках повстанців. На колишньому будинку райвиконкому та інших державних установах замайоріли червоні прапори. Відбувся мітинг, після якого населення слухало по радіо голос Москви.
Штаб керівництва повстанням звернувся до трудящих району з відозвою, в якій закликав посилити боротьбу з ворогом. Уповноважені виїхали в села району для організації на місцях збройних народних виступів. Заклик Варвинського штабу знайшов найжвавіший відгук серед населення району.
Воно знищувало гестапівців та німецьких прислужників і відновлювало Радянську владу. На боротьбу проти загарбників виступили майже всі жителі Варвинського району. Завдяки збройному повстанню у Варві й районі у ворога були відібрані склади зерна та іншого продовольства, майже тиждень справжніми господарями були підпільники й партизани. Але сили були нерівні, і повстанці мусили на світанку 1-го березня залишити Варву. Гітлерівці, знову захопивши село, вчинили дику розправу над його жителями. Усіх, хто потрапляв їм на очі, розстрілювали на місці, закидали гранатами погреби, де ховалися старики, жінки й діти. Близько 70 чоловік фашисти спалили, на попіл і руїни перетворили близько ста будинків.
Повстанці, які залишили Варву, вступили до партизанського загону під командуванням Є. X. Соколовського та І. П. Здоровця. Народні месники вели не тільки збройну боротьбу з окупантами, вони інформували населення про події на фронті, розповсюджували листівки. В одній з них від 10 липня 1943 року «До всього трудового, населення» говорилося: «…Чекайте скорого приходу нашої рідної Червоної Армії. Всіма засобами допомагайте їй у боротьбі проти гітлерівців. Не давайте фашистським мерзотникам вивозити хліб, виганяти худобу, руйнувати мости та шляхи, якими тікатимуть загарбники. Паліть ворожі склади з боєприпасами та продовольством. Допомагайте партизанам громити фашистських мерзотників. Вступайте в ряди Червоних партизанів».
Загін швидко зростав, міцнів і перетворився на велике партизанське з’єднання, яке налічувало 2 тис. чоловік. У боях партизани знищили понад 1000 окупантів та запроданців, захопили 100 автомашин, 400 підвід, 19 кулеметів, міномет, 800 гвинтівок і велику кількість боєприпасів, пустили під укіс 6 залізничних ешелонів.
17 вересня 1943 року війська Воронезького фронту під командуванням генерала армії М. Ф. Ватутіна визволили Варву. За мужність і відвагу, виявлені в боротьбі проти німецьких фашистів, 367 уродженців Варви нагороджено орденами й медалями Союзу РСР, в т. ч. 17 партизанів і учасників підпілля. Серед нагороджених повний кавалер ордена Слави С. О. Редька, Герой Радянського Союзу Я. П. Пилипенко. Це високе звання танкісту Я. П. Пилипенку надано за відвагу, виявлену ним у боях, та знищення великої кількості ворожої техніки й живої сили під час визволення Польщі.